Романівський вісник – літописець рідного краю.

4 січня 2002 р. урочисто відзначила своє 70-річчя районна газета «Романівський вісник».

Час біжить невблаганно. Те, що вчора було новиною, завтра, стає історією.

Наша районна газета пройшла довгий і славний шлях, стала літописцем історії рідного краю.

На її сторінках знайшли глибоке і всебічне відображення події непростого й бурхливого життя району.

4 січня 1932 року після тривалих організаційних мук вийшов перший номер,, Колективіста Дзержинщини,,.Газета на перших порах підпорядковувалася політвідділу при МТС. Виходила вона на двох сторінках невеличкого формату на зразок листівки. Редагував районку Федір Васильович Швидюк.

Пізніше, у 1934 році, газету редагували Павло Сергійович Кобень та Василь Сергійович Ільченко. В 1935 –Федір Іванович Сущинський. За ним редакторського хліба скуштував Юхим Григорович Кузов.А перед самою війною цю посаду обійняв Дем’ян Кіндратович Переденко, розстріляний фашистами разом з відповідальним секретарем Михайлом Олексійовичом Кузьмінчуком.

Окупація району викреслила з історії газети три роки. Журналісти пішли на фронт, хто був не здатний

носити зброю, евакуювався.

Одразу після звільнення району від німецько-фашистських загарбників, гостро постала проблем а відновлення газети. Редактором «Колгоспного шляху» став Михайло Дмитрович Ільницький. Частину шрифтів було завезено з Чуднова, де друкарня вже була на ходу, тигельну друкарську машину з ручним приводом доставили з Новограда- Волинського. Підібрано штат. Першого липня 1944 року з народився перший повоєнний номер газети. Сіренький, двосторінковий, але такий потрібний людям.

Таким обсягом він виходив аж до 1957 року. В цьому ж році газету очолив Федір Іванович Цапко. Саме при ньому помітно оновилася поліграфічна база.

Розширився штат працівників. На той час редакція і друкарня була одним дружним колективом, що дало змогу забезпечити чотирьохсторінковий вихід газети тиражем у три з лишком тисячі примірників.

1961-й став роком нових реформ та експериментів. За рішенням ЦК КПРС створювалися сільські і промислові обкоми, територіальні виробничі управління на місцях. При Їх парткомах виходили газети обласних комітетів партії.

Наш «Колгоспний шлях» перетворився у «Червоний прапор»-газету Житомирського обкому КПУ. Редактором було призначено Леоніда Кириловича Пруса. Тираж складав десять з лишком тисяч примірників і розповсюджувався на території Баранівського, Дзержинського, Червоноармійського. Любарського та частини Чуднівського районів.

Надбавши статусу обласної, газета стала набагато зубастішою, в’їдливішою, сміливішою, що в подальшому і визначило її кредо -- говорити людям правду, якою б гіркою вона не була. Та й журналістський потенціал вона мала високий. Тут творили у тісних кабінетах «зубри» газетної справи Леонід Прус, Василь Лінивий, Анатолій Тетерський, Микола Ярмолюк, Іван Бронфман, Степан Ніколаєнко, Борис Лотиш, Борис Процун, Леонід Обибок, Михайло Гуревич, Михайло Ільницький …

Після відновлення району у своїх межах. «Червоний прапор» став органом райкому партії та райвиконкому. Новопризначений редактор Борис Михайлович Лотиш зформував команду, яка змогла утримати видання на належному рівні.

До неї входили Михайло Гуревич, Леонід Обибок, Валентина Медведєва, Михайло Ільницький, Володимир Луценко, Василь Сніцаренко, Микола Гончарук.

Зберігся й численний авторський актив, котрий забезпечував газету найсвіжішою інформацією з кожного населеного пункту.

В самий розквіт творчих сил Борис Лотиш пішов з життя.

В 1977 року редакцію очолив Павло Андрійович Котюк. У газету прийшли Василь Рибальченко, Наталія Короленко, Галина Скороход, Володимир Малашкевич, Павло Тетянюк, Броніслав Жалінський, Євген Каплуненко. Пробували себе в журналістиці Василь Врублевський, Володимир Метельський, Володимир Базелюк, Володимир Лопоха, Світлана Масловська, Анатолій Кіндрук, Микола П”ятак, Олександр Хитров та багато інших.

До 1986 рокі газета і районна друкарня були одним організмом.

До випуску районки доклали свої роботящі руки поліграфісти районної друкарні: Галина Атаманчук, Тамара Бруцька, Людмила Ільницька (Тимофієва), Майя Камінська, Віра Пашковська, Ніна Захарчук, Василь Соколик, Сергій Мойсеєв, Надія Мухіна, Інна Хмарук (Рибальченко), Лариса Гончарук, Клавдія Юрчук, Борис Фельдман, Ігор Драбанюк, Сергій Короткий.

З 1987 року газета стала друкуватися в видавництві “Полісся” (до..... року “Періодика”).

В 1989 році газету очолив Володимир Павлович Шпита.

Час був складний, Швидким темпом зростали кризові явища в економіці та сільському господарстві.

Газета все сміливіше заявляла про себе. Нелегко було в кінці 80-х та на початку 90-х років бути об”є ктивними, говорити читачу правду, якою гіркою вона б не була.

І все ж попри всі перестороги і очікування неприємностей в газеті часто з”являлись “скандальні публікації” де згадувались і прізвища перших осіб в керівництві району.

З кожним роком газета позбувалась надмірної опіки владних структур. Змінились підходи до оцінки подій і явищ.

В 1992 році газета з “Червоного прапора” стала “Романівським вісником”.

Колектив редакції “Романівського вісника” - малочисельний, але це не заважає Володимиру Шпиті, Василю Рибальченку, Наталії Короленко, Наталії Грабовській, Марині Древицькій робити газету повнокровною і цікавою, Нелегко сьогодні газеті вижити у вирі комерційної інформатики, уладнати питання з боргами бухгалтеру Галині Дмитрівні Воробйовій. Завжди йде назустріч небайдужа до проблем існування місцевих засобів масової інформації директор державно-комунального книжково-газетного видавництва Валентина Олександрівна Орел.

Тісно переплетено життя району і газети, яка обслуговує сьогодні потреби конкретної територіальної громади, яка є другом і порадником багаточисельних читачів. “Романівський вісник” став дійсно вільною трибуною громадян.

Протягом усього періоду існування газети чимало прекрасних і добрих людей докладали свого, розуму, сил, енергії і старання, аби видання було змістовним і цікавим.

Мінялися ситуації, мінялися керівники, мінялося все, а газета жила, приходила і приходить в домівки своїх шанувальників добрим другом, компетентним інформатором, щирим порадником. Вона й надалі виконуватиме свою місію – нести правду до людей, бо це ж – вільна трибуна громадян!

1 лютого 2002 року відзначала своє 55 річчя з дня заснування художня агітбригада районного будинку культури «Плуг».

Свято підготували талановиті аматори сцени Ірина Савчук та Петро Степанюк.

Глядачі разом з артистами перенеслись в далекий 1946 рік, рік народження агітбригади.

Присутнім були представлені уривки зі сценаріїв агітбригади у виконанні культармійців 70-х-2000 років.

З цікавістю сприймалось «Велике прання», з участю ветеранів сцени, які згадували про самі кумедні випадки з життя самодіяльного колективу під час виступів. Добрим словом згадали тих, хто залишив яскравий слід у культурному житті району.

Нове покоління агітбригади «Плуг» Ірина Савчук, Ярослав Кельман, Валентин і Світлана Чепіль, Антоніна і Михайло Назарець, Ігор Драбанюк, Петро Степанюк, Ірина Єгельницька, Олександр Кондратюк, Сергій Скороход, Інна Поліщук - талановите, енергійне. В своїх виступах воно сміливо викриває негаразди нашого сьогодення і схиляє голови в низькому поклоні перед людиною праці. Нові учасники агітбригади підтвердили звання «Народна самодіяльна»

Дата добавления: 2015-07-24