Вчення про нірвану

Вміст поняття нірвани в буддизмі так же розпливчато, як і сенс більшості понять буддійського догматизму. Його аналізу присвячений ряд праць, причому між їх авторами існують значні розбіжності в трактуванні поняття нірвани. Безперечним є те, що нірвана означає зникнення всяких бажань і пристрастей, а по суті, і зникнення свідомості і самосвідомості. Фактично йдеться про зникнення життя, причому такому радикальному зникненні, яке перериває ланцюг перероджень.

Вчення про переселення душ вже існувало в брахманізмі і представлялося в Індії того часу очевидною істиною, що не підлягає ні сумніву, ні обговоренню. І первинний буддизм виходив з цього. Своє нове учення Будда не протиставляв старим, не намагався їм витісняти останні, він тільки прагнув доповнювати старі учення новими. При такому положенні неминуче відбувалося з'єднання несоединимого. А у сфері релігії воно виявлялося можливим.

Таке ж поєднання має місце у вченні, буддиста, про порятунок. Воно було головним в первинному буддизмі. Мався на увазі порятунок душі, а не позбавлення людини в його плотському існуванні від знегод і небезпек, пов'язаних з цим існуванням. У формуванні учення Будди все велику роль займає проблема порятунку духовної суті людини. Вона знаходить своє рішення у вченні про нірвану.

Зміст цього учення залишається загадковим. Слово «нірвана» на санскриті означає згасання. У буддійських текстах про смерть Будди мовиться як про його нірвану, літочислення ведеться теж з моменту нірвани, тобто смерті Будди. Отже, під словом «нірвана» треба розуміти припинення існування, відхід в небуття. І дійсно, багато що говорить на користь такого розуміння нірвани: якщо джерелом зла і страждання є людські прагнення і бажання, що кореняться у відчуттях, то зникнення останніх веде до припинення страждань. Але яка ж релігія може базуватися на абсолютизації небуття?

Культ смерті може охопити лише незначні соціальні угрупування, притому в періоди гострої безвихідності, що породжується якими-небудь сильними катастрофами природного або громадського порядку. Але стать релігією на століття такий культ не може, бо він несумісний з суттю людини. У релігії фантазія шукає вихід до кращого, а не шлях до загибелі. Знайшовши ілюзорний вихід, вона будує утішливі конструкції, що відкривають перед віруючим перспективи порятунку. Тому і песимістичний зміст вчення про нірвану знаходить противагу в оптимістичніших мотивах, за допомогою яких може трактуючи це учення. Нірвана могла опинятися в свідомості буддиста повним блаженства буттям.

Саме так розумів вчення про нірвану знаменитий індолог М. Мюллер. Він вважав нірвану довершеним буттям, чужим страждання і повним блаженства. Незалежно від того, чи знаходить його трактування міцну опору в писаннях, буддистів, мабуть, що для мас, що примикали до буддизму, поняття нірвани могло бути привабливим тільки в тому сенсі, що воно обіцяло позбавлення від страждань. Відповісти ж конкретно на питання про те, яким способом це досягається, буддизм не міг, бо будь-хто така спроба вів до нерозв'язних труднощів. Нічого іншого не залишалося, як давати поняттю нірвану негативну характеристику, тобто по суті ухилятися від розкриття його змісту. Ось типова формула такого роду, приписувана Будді: «...Есть, ченці, стан, де немає ні землі, ні води, ні тепла, ні повітря, ні нескінченності простору, ні нескінченності свідомості, ні стану повного заперечення, ні сприйнять, ні відсутності їх, ні цього світу, ні іншого, ні сонця, ні місяці. Це ні вступ, ні відхід, ні припинення, ні смерть, ні народження... Це і є кінець страждання». Коли цар Мілінда (Менандр) просить Нагасену роз'яснити йому, що таке нірвана, той також намагається все звести до негативних характеристик: «...ни прошле, ні майбутнє, ні сьогодення, вона є щось ні проведене, ні не проведене, ні таке, що може бути проведеним». Мілінда наступає: «Поважний Нагасена, не давай роз'яснення цього питання, затемняючи його ще більш. Розкрій його і з'ясуй, пояснюючи мені. Захочи і зроби зусилля або виклади, чому тебе учили». Нагасена робить таке зусилля, але результат його виявляється мізерним: «Ця основа нірвани, спокійна, щаслива, здійснена існує... Як пізнати нірвану, — питаєш ти. Через відсутність лих, небезпеки, страху, через щастя, спокій, блаженство, досконалість, чистоту, свіжість...» Недивно, що з приведеного набору загальних слів Мілінда так і не зрозумів суть нірвани. Чи є таке місце, питає він, «де праведник дивиться лицем до лиця нірвану?» де воно? Слідує відповідь: «Чеснота це місце, о, цар. Бо той, хто стоїть в чесноті, твердо зміцнившись... той праведник, де б не знаходився, дивиться нірвану лицем до лиця». Нірвану, отже, треба трактувати як можливий перманентний стан, який може переживатися людиною, не перериваючи його життя.

Суперечність вчення про нірвану особливо яскраво виявилася в застосуванні його до Будди. Якщо нірвана є небуттям, в якому уривається ланцюг перероджень, то велика довершена нірвана (Махапарінірвана) Будди повинна була б означати припинення його подальших втілень. Проте буддизму чужа така позиція. Навпаки, він провидить появу безлічі нових будд і найближчого з них (Майтрейю) —в конкретному образі і в певні терміни. Якщо так, то нірвана — не вихід з сансари. Але тоді позбавляється сенсу все буддійське вчення про порятунок.

Дата добавления: 2015-07-20