Тема 1 Суть процесу виховання

План

1. Виховний ідеал, поняття про мету та завдання виховання.

2. Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості.

3. Специфіка процесу виховання.

4. Виховання як процес формування творчої особистості.

5. Компоненти виховної діяльності педагога.

6. Поняття про ефективність виховання.

Література:

1. Беланова Р. Наскільки прекрасна людина,якщо вона справді людина. // Рідна школа. – 2002. - № 10. – С. 22-24.

2. БехІ.Д. Виховання особистості: У 2-х кн. – К.: Либідь, 2003. – 280 с.

3. Коберник О. Проблема ціноутворення в теорії і практиці виховання. // Рідна школа. - № 10. – С. 23-26.

4. Однодолько В. Виховання школярів особистістю вчителя.// Рідна школа. – 2002. - № 5. – С.40-42.

5. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: Зб. Наук. праць. – К,2002. – 305 с.

6. Шульга Л.А. До питання про сутність методу переконання у навчально-виховній роботі школи. // Педагогіка і психологія. – 2001. - № 2. – С. 57-65.

1. Виховний ідеал, поняття про мету та завдання виховання.

Виховання особистості завжди спирається на певний виховний ідеал, який є основою будь-якої педагогічної системи.

Виховний ідеал - це уявлення про ідеально виховану людину.

Тому основою виховання людини як особистості є система духовних цінностей – ідей, ідеалів, взірців, еталонів, щю служать для особистості основою для морального становлення і конструювання власного, суб'єктивно значущого життєвого ідеалу. Ідеал, до витворення якого дитина приклала чималі зусилля, стає реальним, перетворюється у внутрішній регулятор її дій, вчинків, поведінки в цілому.

Яким чином розвинути у дитини здатність до самовизначення самостійного вибору, завдяки якому вона стає, особистістю? Необхідно розвинути спроможність орієнтуватися у складній системі цінностей, розвинути здатність самостійно оцінювати, міркувати, доходити до власного висновку. У міру зростання можливостей дитини предмет оцінної діяльності повинен розширюватись і включати такі складні явища як моральність, світогляд, сенс життя.

У зв’язку з цим завдання сучасної системи виховання полягають у переході до педагогічної творчості вихователя, індивідуального впливу на особистість, у переорієнтації учнівських та учительських колективів на здійснення цілеспрямованого виховного впливу на учнів.

Відповідно особливості виховного процесу у школах наступні:

1. Демократизація управління школами у формі шкільних рад з
демократичним складом і широкими повноваженнями
створення нових видів навчальних закладів (склад рад;
30% учителі, 30% учні з 13 р., 30% - 40% - батьки і представники громадськості).

2. Відмова від методів і форм ідейно—політичного виховання
у позаурочній роботі (політінформації, ”політроботі”,
ленінські заліки і т. п.); лібералізація громадської думки школярів через створення дитячих та юнацьких організацій.

3. Лібералізація ставлення до релігії, заборона пропаганди атеїзму.

4. Спрямованість на формування вільної,, всебічно розвиненої особистості учня на його індивідуальний розвиток.

5. Посилення українського національного компоненту у навчально-виховній роботі з учнями.

2. Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості.

Поняття „процес, виховання” не дістало у вітчизняній педагогічній науці однозначного тлумачення, що пов^’язано з одного боку, з різним, трактуванням терміну ""виховання" (широке і вузьке його розуміння),а з другого з невизначеністю вживання поняття "процес" (процес виховання як теоретичний об'єкт; виховний процес як реальна практика).

Ви вже знаєте, що виховання виникло.на самих ранніх етапах розвитку людського суспільства, в зв’язку з необхідністю передачі суспільно-історичного досвіду, накопиченого старшими поколіннями, молодшим.

Виховання - це одна з головних суспільних функцій, через яку передається та засвоюється соціальне цінний досвід поколінь.

Поняття виховання в науці і повсякденному житті вживається в різних значеннях ("виховала школа", "виховала вулиця").

В педагогіці виховання розглядається як спеціально організований педагогічний процес, в ході якого здійснюється цілеспрямований виховний вплив на особистість з метою формування певних якостей особистостей.

Цей підхід відображає лише зовнішню сторону педагогічного процесу, лиже діяльність вихователя. Самостійність вихованця у осмисленні і діяльному освоєнні світу (Коменський).

Внутрішня сторона педагогічного процесу - розвиток внутрішнього світу, реакція вихованця на педагогічний вплив: позитивна, нейтральна, негативна. Дитина –суб’єкт виховного процесу.

Педагогічний вплив на особистість буде ефективним лише при умові, якщо він викличте внутрішню позитивну реакцію та власну активність, спрямовану на удосконалення самого себе.

З точки зору діяльнісно-особистісної концепції виділили – виховання – це цілеспрямований та здійснюваний свідомо педагогічний процес стимулювання активної діяльності особистості, спрямованої на оволодіння духовними цінностями, удосконалення самої себе (суть цієї концепції в тому, що виховати людину можна впливаючи на неї через особистість педагога та включаючи її у різноманітну діяльність та стимулюючи її активність у цій діяльності).

Отже, виховання - це практична діяльність педагога, спрямована на формування поглядів, переконань, світогляду іншої людини або групи людей. Отже, визначальними характеристиками виховання є:

- виховання - це соціальний процес, що здійснюється завдяки участі людей;

- виховання - це процес соціалізації, що відбуваєтьєя у формі послідовного і поступового засвоєння особистістю (групою) моральних норм, духовних цінностей, способів поведінки та діяльності.

виховання - свідома і цілеспрямована педагогічна діяльність;

- виховання - спільна, діяльність вихователя і вихованця;

- виховання - процес, викликає певні позитивні зміни у свідомості і поведінки людини;

- виховання - є керівництво розвитком особистості вихованців.

У здійсненні виховання необхідно дотримуватись особистісно-діяльнісного підходу до виховання.

3. Специфіка процесу виховання.

Основою професійної діяльності вчителя є виховання:

Виховання як процес цілеспрямованого формування особистості має ряд специфічних властивостей і якостей. В.О. Сухомлинський виділяє такі специфічні властивості виховання:

1. У вихованні ми маємо справу з найскладнішим, найціннішим, найдорожчим,що є в житті – з дитиною. Від мудрості, майстерності, педагогічних здібностей і вміння вихователя залежить здоров’я дитини, формування її характеру, волі, почуттів, моральних якостей, її місце і роль у майбутньому дорослому житті, в кінцевому результаті – її щастя.

2. Об'єкт виховання – дитина - є водночас суб'єктом виховання, тобто особистістю з власними переконаннями, власною активною життєвою позицією, певними ідеалами, цінностями, певним внутрішнім спрямуванням. Водночас існує різний ступінь суб’єктивності вихованця: одні діти незважаючи на вплив природних особливостей, вражень від життя, виховних впливів можуть вільно впливати на формування власного характеру (сильна воля, прагнення до самовдосконалення). Інші у більшій мірі підупадають під негативний зовнішній вплив.

3. Об’єкт виховання – дитина – постійно змінюється, завжди новий, перебуває упостійному розвитку (відбувається процес дорослішання, отримання нового життєвого досвіду, знань, різних настрій, емоції, переживання.

4. Об’єкт впливу вихователя - найтонші сфери духовного життя особистості, що формується розум, почуття, самосвідомість, воля, почуття, переконання.

5. На формування особистості впливає багато факторів - мати, батько, знайомі люди, вуличне середовище, шкільні товариші, ровесники, вчителі, явища
суспільного і громадського життя, засоби масової інформації, кінофільми, прочитані книги. Вплив кожного фактора може бути позитивний або негативний - різна реакція не негативний вплив (переважно „як до мене ставляться, так і я буду чинити”), Завдання вихователя - боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір позитивним.

6. У вихованні основа впливу базується на особистості вихователя. К.Д. Ушинський вважав, що „Справжня виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості", '"без особистого безпосереднього пливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає в характер неможливе". Причини такого психологічного і морального впливу приховані глибоко в природі людини.

7. У вихованні немає головного і другорядного „як немає головної пелюстки серед багатьох пелюсток, що створюють красу квітки" (В.О. Сухомлинський). І урок, інтереси дітей у позаурочний час, сімейне життя, взаємовідносини в колективі. Водночас складність виховання полягає в тому, щоб зуміти в реальному житті, в конкретний момент визначити, що являється головним, а що другорядним. Я. Корчак у книзі „Коли я знову стану маленьким” писав, що ніхто не знає, коли більше одержує дитина, - тоді, коли дивиться на дошку чи тоді, коли непереборна сила Сонця примушує її глянути у вікно: „Не силуйте душу дитини, уважно придивляйтесь до законів природного розвитку кожної дитини, до її особливостей, прагнень, потреб”.

8. Кінцевий результат праці вихователя, процесу виховання можна побачити не сьогодні, не завтра, а через дуже тривалийчас.

9. Мистецтво виховання не є справою легкою і зрозумілою ,
потребує спеціальної підготовки. К.Д. Ушинський писав: „Беручись до святої справи виховання, ми повинні глибоко усвідомлювали, що наше власне вихованки було аж ніяк не задовільним,, що результати його здебільшого сумні й мізерні і що, в усякому разі нам треба добирати способу зробити дітей наглих кращими за нас''.

10. Наявність парадоксів виховання, протиріч. Нерідко
педагог внутрішньо переконаний, що діючи певним чином,
він досягає бажаного результату. В дійсності не
наближається до мети, а віддаляється від неї, йде в
протилежному напрямі протиріччя між: бажаннями, метою
та обраними шляхами її досягнення.

Отже – виховання - це багатогранний складний духовний процес цілеспрямованих впливів на людину, що сприяє формуванню свідомої високодуховної особистості.

В.О.Сухомлинський: "Виховує кожна хвилина життя і кожний куточок землі,- кожна людина, зякою стикається особистість_, що формується, навіть випадково, мимохіть. Все, що відбувається навколо людини, в тій чи іншій мірі відображається р ній в її думках, поглядах, почуттях, ставленнях до людей. Осмислювати (і коригувати) багатогранні виховні впливи навколишнього світу - в цьому якраз і полягає організуюча, виховна роль школи, педагога.

4. Виховання як процес формування творчої особистості.

Творчість - це один з видів людської діяльності, спрямований на вирішення проблемної ситуації або творчого завдання.

Творча особистість - це тип особистості, для якої характерний творчий стиль діяльності у одному або кількох видах людської діяльності.

Для творчої особистості характерна стійка спрямованість на творчість, мотиваційно-творча активність, високий рівень розвитку творчих здібностей стійкі продали високого рівня потреб, ціннісних орієнтацій, властивостей, рис характеру, що забезпечують особистості високі рівні творчих результатів у всіх основних видах її життєдіяльності.

Компоненти творчих здібностей особистості учня:

1, Мотиваційно - творча активність іспрямованість особистості (допитливість, пізнавальний інтерес, ініціатива, прагнення до лідерства, до творчих досягнень, прагнення до самовдосконалення).

2, Інтелектуально-логічні здібності (уміння аналізувати, порівнювати, виділяти головне, виявляти причинно-наслідкові зв’язки; здатність обґрунтовувати, доводити, давати визначення, систематизувати).

3, Інтелектуально-евристичні здібності особистості (здатність генерувати ідеї, фантазувати; здатність бачити протиріччя, виділяти проблеми; критичність мислення, здатність до оціночних суджень, незалежність суджень (не слідувати сліпо певній точці зору),здатність подолати інерцію мислення (швидке переключення на мислення на новий спосіб вирішення творчої задачі).

4. Світоглядні, моральні і естетичні властивості і якості особистості, які сприяють успішності навчально-творчої діяльності (всі загальнолюдські якості + сила волі, сміливість, рішучість, естетичні
якості, наполегливість).

5. Здатності до самоуправління власною діяльністю (цілеспрямованість, здібності планувати, самоорганізовуватись, самооцінка, самоконтроль).

6. Комунікативно-творчі здібності особистості (організаторські здібності, здатність до співробітництва, уміння спілкуватися з іншими людьми і переконувати інших, здатність уникати конфліктів, коректно, вирішувати конфліктні ситуації).

Важливе завдання вчителя - організація творчої навчальної діяльності учнів, однією з найважливішихознак якої є виникнення в результаті її здійснення психічних новоутворень; знань, умінь, творчих здібностей особистості.

Створення творчих ситуацій на уроці. Творчою для учня є така ситуація, вихід із якої можливий завдяки пошуку нового методу, прийому, засобу діяльності, які стимулюють розвиток творчих здібностей особистості. Наприклад, дискусійні ситуації, ситуації, що вимагають оціночних суджень, прогнозування, генерування ідей, гіпотез, припущень.

5. Компоненти виховної діяльності педагога.

1) Діагностичний,

2) Проектувально-цільовий,

3) Організаційний,

4) Стимулюючо-спонукальний,

5) Контрольно-оцінний.

Діагностичний етап містить різні аспекти діагностичної діяльності, педагога: діагностика особистості, діагностика міжособистісних стосунків у колективі, діагностика сім'ї, діагностика референтних груп.

Проектувально-цільовий передбачає осмислення цілей, завдань, сутності, специфіки процесу виховання з урахуванням результатів діагностики. Цілі виховної діяльності є мисленим уявленням майбутнього результату виховання (мета - уявний образ сформованої особистості вихованця). Визначення змісту, формі методів.

Етап організації передбачає реалізацію виховного задуму педагога у співробітництві з учнями.. Атмосфера психолого-педагогічної підтримки творчих починань учнів. Реалізація змісту виховного заходу – методи – прийоми - динаміка змісту, форм і методів (педагогічна творчість).

Стимулюючо-спонукальний або комунікативний. Виховна діяльність діє за законами спілкування і тому ґрунтується на встановленні доцільних, доброзичливихстосунків, взаєморозумінні і взаємоповаги між учасниками виховного процесу.

Контрольно-одінний етап передбачає оцінку досягнутих педагогічних результатів, зіставлення їх із вихідною метою.

6. Поняття про ефективність виховання.

Виховання як і будь-яка цілеспрямована діяльність повинно бути результативним.

Якщо виховання результативне, є підстави говорити про високу ефективність виховання.

Якщо в силу певних, обставин ( душевнийстан, страх, характер відносин, що склалися між вихователем і учнем, усвідомлювана безпорадність) ми не можемо досягти бажаного, потрібного результату і усвідомлюємо можливість своїх неправильних дій, вчинків, слів, це говорить про те, що допущені помилки у вихованні.

Нерідко буває драматична ситуація:: вихователі старались,а результат одержали протилежний бажаному ("Стільки зробили, а тут таке"). Причини: помилки у вихованні; найскладніші переплетіння життєвих обставин, відношень, доль, людських вчинків і дій не завжди і тим більше не у всьому залежать від зусиль і бажань вихователів.

Коли стоїть питання про відповідність (з наступним покаранням) не можна не приймати до уваги старанність вихователя, інтенсивність затрачених зусиль; не можна прирівнювати неробу з тим, хто всього себе віддав вихованню.

Справжнього вихователя^: турбує почуття вини, за те, що обрав неправильний шлях. Не зміг вплинути на дитину.

ПЕДАГОГІЧНА ПОРАДА! Постійно необхідно думати не лише над тим, що йому необхідно дати, зробити, сказати, але і як це здійснити. Результатом нашої повсякденної виховної роботи повинні бути почуття, настрої, симпатії,ставлення, дитини, її позитивні емоції, надана можливість зробити благородний вчинок.

Облік результатів виховання дає змогу педагогові бачити плоди своїх зусиль, виявити промахи і виправляти їх.

Завдяки обліку вихователь ставить у центр уваги не заходи, які нерідко мають випадковий характер, а їх ефективність, що має вирішальне значення для поліпшення процесу виховання.

Ефективність - це ступінь наближення до дійсності, до найбільш бажаного результату; ступінь наближення результату до кінцевої мети.

При визначенні ефективності виховання необхідно враховувати наступне.

Формування особистості - це співвідношення впливів внутрішніх і зовнішніх, умисних і випадкових, виховних і поза виховних чинників розвитку у їх взаємозв'язку. Важко виокремити і визначити ефективність одного засобу виховного впливу (бесіда, диспут, заняття).

Отже, при визначенні об’єктивності практики виховання педагога, треба

враховувати такі положення:

1) неспроможність визначення ефективності одного або окремо взятого засобу виховного впливу на особистість;

2) врахування поетапного формування особистості;

3) випередження зростання вимог до особистості у процесі виховання.

Систему педагогічних критеріїв результативності виховання можна розділити на 3 аспекти:

1) схильності (мотиви внутрішнього та зовнішнього характеру);

2) соціальний досвід (знання, навички, уміння);

3) психічні та соціальні якості.

Тема 2. Науково-педагогічні основи провідних напрямів змісту виховання.

План

1. Психолого-педагогічні основи морально-духовного виховання.

2. Трудова підготовка та трудове виховання учнів на сучасному етапі.

3. Мета і завдання естетичного виховання школярів.

4. Сучасна концепція екологічної освіти і виховання учнів.

5. Правове виховання школярів.

6. Підготовка молоді до створення сім’ї як важлива складова загального процесу виховної роботи сім’ї та школи.

Література:

1. Атутов П.Р. Педагогіка трудового становлення учащихся: М, 2001.

2. Борисов В.В. Теоретико-методологічні основи формування національної самосвідомості. – Краматорськ, 2003. – 519 с.

3. Зотова Т.В. Воспитание человечности у подростков и их родителей: Самоучитель: родителю, учителю, студенту. – М.: Ликбез, 2002.

4. Калашник Н.Г Естетичні смаки: їх витоки і формування. Запоріжжя; Просвіта, 2001. – 340 с.

5. Класне керівництво у школі: Методичні рекомендації. – Чернівці: ЧНУ, 2003. – 44 с.

6. Коберник І. Моральне виховання: традиції, проблеми, інновації. // Рідна школа. – 2002. - № 5. – С. 42-45.

7. Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах. // Педагогічна газета. – 2001. – грудень, № 12. – С. 6-7.

1. Психолого-педагогічні основи морально - духовного виховання.

Мораль – форма суспільної свідомості, що включає сукупність принципів, вимог, норм і правил, які регулюють поведінку людини у всіх сферах її суспільного життя.

В моралі відображаються цінності, що склалися в суспільстві і закріпилися в поняттях „добра”, честі, совісті, справедливості, благочестя.

Засновник наукової педагогіки Я.А. Коменський у педагогічній праці „Правила поведінки” у розділі І „Про мораль взагалі” пише:

„ 1. Основою моральності є такий настрій людського духу, в силу якого людині приємно вести себе так, щоб подобатись Богу і добрим людям.

2. Юначе, де б ти не був, пам’ятай про те, що ти знаходишся у присутності Бога і ангелів, а може бути – і людей.

3. Тому остерігайся робити що-небудь таке, що непристойно перед величчю Бога і ангелів і в очах людей.

4. Хай буде чистим дух твій ради Господа і твоєї совісті; лице ж твоє і поведінка, мова і весь зовнішній вигляд да будуть чистими і чесними заради ангелів і людей.”

Святитель Іоанн Златоуст в книзі „Про виховання дітей” роз’яснює значення і основну сутність морально-духовного виховання:

„ 1. Народити дітей це справа природи; але дати освіту і виховати їх у доброчесності – справа розуму і волі.

2. Під обов’язком виховати своїх дітей я розумію не одне те, щоб не допустити їм померти з голоду, чим люди, здається, і обмежують свої обов’язки по відношенню до дітей. Для цього не потрібно ні книг, ні постанов; про це дуже голосно говорить природа. Я говорю про піклування просвітити серця дітей в доброчесності та благочесті – обов’язок священний, якого не можна переступити, не ставши винним в деякого роду дітовбивстві.” (Святой Иоанн Златоустий о воспитании детей. М., 2001.)

Народна педагогічна мудрість та вітчизняна класична педагогіка увібрала в себе всі найкращі світові здобутки християнського виховання, що ґрунтувалося на мудрості Святого Письма, і на цій основі витворила власну систему морально-духовного православного виховання, основи якого були закладені в часи Київської Русі. Перлиною педагогічної мудрості нашого народу з цього періоду і до сьогоднішніх днів є „Повчання Володимира Мономаха дітям”, в якому глибоко розкрито зміст морально-духовного виховання дітей та молоді. Наведемо уривок з цієї мудрої педагогічної пам’ятки:

„Хай діти мої чи інший хтось, слухаючи цю грамотицю, не посміються, але кому з дітей моїх любо, хай прийме її в серце своє і стане не лінитися, а трудитися. По-перше, для Бога і для душі своєї: майте страх перед Богом у серці своєму і милостиню творіть неосудну, бо це є початок всякого добра... Більше за все убогих не забувайте, але, скільки зможете, по силі своїй, годуйте їх, подавайте милостиню сироті, і вдівцю виправдовуйте самі, і не дозволяйте сильним погубити людину, ні винного не вбивайте і не повелівайте вбити його, якщо навіть він буде достойний смерті, і ніякої душі християнської не погубляйте...

Більше ж за все - гордощів не майте в серці і в душі, але скажімо: смертні ми, сьогодні живі, а завтра – в могилі все те, що Ти Боже нам дав, не наше, а Твоє, Ти нам доручив це на невеликий час...

Старих шануй, як батька, а молодих як братів. У домі своєму не лінуйтеся, але за всім доглядайте...

На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод: ні питтю, ні їжі не віддавайтеся, ні спанню...

Остерігайтеся брехні і пияцтва, і блуду бо в цьому душа погибає і тіло. Якщо ви йдете куди-небудь, по своїх землях, то не дозволяйте отрокам шкоди чинити, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в хлібах, щоб люди не стали нас проклинати. Куди не підете, де не спинитесь, нагодуйте жебрака. Найбільше ж шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов...

Хворого відвідайте, покійника проведіть, бо всі ми є смертні. Не проминіть людини, не привітавши її, і добре слово скажіть їй. Жону свою любіть, але не давайте їй влади над собою. А ось вам і основа всьому: страх Божий майте перш за все.

Якщо будете пам’ятати це, то частіше перечитуйте: і мені не буде страшно, і вам буде добре.

Що вмієте доброго, того не забувайте, а чого не вмієте, тому навчайтесь – як батько мій, сидячи вдома, знав п’ять мов, тому й честь від інших країн.

Лінощі всьому (недоброму) мати: хто що вміє, то забуде, а що не вміє, то не навчиться. Добро ж творячи, не лініться ні на що хороше, перш за все до церкви: нехай не застане вас сонце в постелі. Так поступав батько мій блаженний і всі мужі достойні.”.

Головна функція моралі – регулювати і оцінювати суспільну діяльність та діяльність людини з точки зору її відповідності найвищим духовним критеріям – Євангельським заповідям.

Моральні норми не мають обов’язкового характеру; зобов’язання виконувати їх покладаються на людей добровільно вихованням, громадською думкою, схваленням чи осудом. У зв’язку з цим величезна роль належить моральному вихованню.

СУТЬ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ

МОРАЛЬ

МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ

МОРАЛЬНІСТЬ

Моральне виховання – це свідомий цілеспрямований процес формування моральної свідомості, моральних почуттів та моральної поведінки особистості.

Кінцевою метою морального виховання є формування моральної особистості.

Моральність особистості – це здатність людини свідомо і добровільно дотримуватись моральних норм у своєму житті та поведінці.

Дата добавления: 2015-07-20