Моральний вчинок

МОРАЛЬНА ЗВИЧКА

МОРАЛЬНА ПОВЕДІНКА

Моральна звичка – корисна для суспільства, стійка форма поведінки, яка стає потребою людини і здійснюється у будь-яких умовах і ситуаціях.

Сукупність моральних звичок формує моральну поведінку особистості.

Одним із найбільш складних завдань морального виховання є формування характеру дитини.

Характер – це сукупність найбільш яскраво виражених та стійких рис, типових для людини, які систематично проявляються в її поведінці.

Характер формується у процесі виховання дитини. Він відображає умови життя людини і може змінюватися при зміні цих умов.

В структурі характеру виділяють багато різних якостей, рис характеру, назви яких відображені у більш ніж 1000 слів.

Риси характеру умовно можна поділити на 2 основні групи. До першої відносяться моральні якості, які відображають моральну спрямованість особистості, її ставлення до себе та до інших людей. До таких рис відносяться благочестя, щирість, чесність, правдивість, слухняність, працьовитість, чистота серця, милосердя, любов до ближніх, чуйність, доброчесність тощо. Для того, щоб сформувати ці риси характеру, необхідно з самого дитинства привчати дітей до всього доброго і утримувати їх від усього поганого, а також розвивати в їх серцях різні чесноти.

До другої групи рис характеру відносять вольові якості, які визначають здатність людини свідомо керувати своєю поведінкою, переборювати перешкоди та труднощі, спрямовувати свої вчинки у відповідності зі своїми переконаннями. До вольових рис характеру відносяться самовладання, наполегливість, цілеспрямованість, організованість, самодисципліна.

Характер починає формуватися уже в ранньому дитинстві. В залежності від конкретних умов життя дитини, виховного впливу батьків та близьких на першому році життя починає оформлятися індивідуальна своєрідність поведінки дитини. У дошкільному віці можна спостерігати перші прояви, схильність до тих, чи інших рис характеру, хоча на цьому етапі їх передчасно розглядати як остаточні риси характеру. Цей період виключно важливий у вихованні дитини, тому що благочестиві зерна, посіяні в душі дитини, дадуть добрий плід на все життя.

Найважливішою умовою формування характеру виступає духовна атмосфера сім’ї, традиції сімейного виховання.

Типові помилки батьків – надмірна турбота про дитину, нав’язлива опіка, або, навпаки, потурання проявам недоброї поведінки, балування – приводять до формування таких негативних рис як егоїзму, гордості, самолюбства, жадності, непослуху, обману, лінощів, пасивності, нездатності долати труднощі і управляти своєю поведінкою.

Для формування позитивних рис характеру необхідне цілеспрямоване морально-духовне виховання з боку батьків та педагогів. Важливу роль при цьому відіграє спілкування з ровесниками вході якого дитина засвоює необхідні навички піклування про ближнього, отримує уявлення про те, як розцінюється іншими людьми його власна поведінка.

Формування рис характеру спочатку проходить стадію формування відповідних тимчасових духовних станів як перехідних елементів до стійких властивостей характеру. Якщо певні форми моральної поведінки і духовні стани виникають досить часто і систематично заохочуються, то вони поступово закріплюються і стають рисами характеру.

Виховання характеру в цьому розумінні відбувається шляхом створення системи педагогічних ситуацій з метою спонукання дитини до моральних вчинків, які супроводжуються переживаннями нею духовних станів.

Подальше формування характеру відбувається в шкільному віці під впливом нового типу відносин з оточуючими і нових відповідальних видів діяльності (навчання). Значну роль у становленні характеру в шкільному віці набуває самовиховання.

2. Трудова підготовка та трудове виховання учнів на сучасному етапі.

Трудова підготовка – цілісний безперервний процес, спрямований на формування соціально активної, творчої особистості, здатної примножувати матеріальні та духовні цінності.

Головним призначенням трудової підготовки є формування в учнів готовності до продуктивної праці як процесу створення матеріальних та духовних благ.

Трудова підготовка здійснюється протягом усього періоду навчання у всіх типах навчальних закладів.

Система трудової підготовки включає:

· працю в сім’ї;

· навчальний предмет „трудове навчання”;

· навчальну працю учнів під час вивчення предметів з основ наук;

· суспільно корисну продуктивну працю;

· позакласну і позашкільну роботу з професійної орієнтації учнів, трудового виховання;

· літні трудові об’єднання учнів.

Трудове виховання – це процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передачі їм виробничого досвіду, розвитку творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Мета трудового виховання – формування якості особистості працьовитості.

Головні завдання трудового виховання:

1. Виховання потреби працювати;

2. Розвиток любові і свідомого ставлення до праці;

3. Організація та стимулювання трудової діяльності;

4. Формування трудових умінь та навичок;

5. Підготовка учнів до свідомого вибору професії.

Вимоги до організації праці:

- праця повинна бути свідомою (учні повинні розуміти мету праці, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати);

- працю учнів необхідно пов’язувати з їх навчальною роботою;

- необхідно, щоб учні (по можливості) були організованими, а не лише виконували працю;

- систематичність праці, детальне продумування послідовності праці;

- праця має бути доступною (непосильна праця породжує невпевненість, небажання виконувати працю; надто легка праця викликає зневажливе ставлення);

- праця повинна ускладнюватися за методами її виконання і збільшуватися за обсягом у міру набуття учнями трудового досвіду;

- праця не повинна бути одноманітною, нетворчою;

- організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах;

- учні мають навчатися працювати в колективі;

- трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення до праці.

Критерії трудової вихованості:

- висока особиста активність, зацікавленість і продуктивність праці;

- відмінна якість продукції;

- трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до праці;

- трудова дисципліна;

- працелюбність.

3. Мета і завдання естетичного виховання школярів.

Естетика – наука про прекрасне.

Прекрасне – це категорія естетики, що характеризує явища з точки зору досконалості як ті, що володіють найвищою естетичною цінністю.

Прекрасне – це гармонія форми і змісту в предметах і явищах природи та суспільного життя.

Естетичне виховання – це процес формування цілісного сприймання і правильного розуміння учнями прекрасного у мистецтві та дійсності; формування естетичної свідомості.

Естетичне виховання – це формування естетичного досвіду особистості: формування естетичної свідомості, розвитку творчих здібностей і дарувань в різних галузях естетичної діяльності.

Естетичний досвід включає:

- естетичну свідомість;

- естетичні почуття;

- художньо-естетичне сприймання;

- естетичні потреби;

- естетичний ідеал;

- естетичний смак;

- естетичні судження;

- естетичні оцінки;

- естетичні погляди і переконання;

- уміння та навички творчої художньо-естетичної діяльності.

Естетичне виховання розпочинається із створення певного досвіду елементарних естетичних вражень, отриманих в результаті естетичного сприймання.

Художньо-естетичне сприймання – це початковий етап спілкування з мистецтвом і красою дійсності; це процес сприймання дитиною естетичних емоцій, переживань, почуттів.

Цілеспрямоване формування естетичного сприймання вимагає від особистості розвитку у неї здібностей тонко відчувати і розрізняти форми, кольори, звуки – необхідність естетичного розвитку сприймання різними органами чуття.

Культура естетичного сприймання сприяє розвитку естетичних почуттів.

Естетичні почуття – це суб’єктивний емоційний стан, викликаний оцінним ставленням до естетичних явищ дійсності або мистецтва.

Естетичні почуття, які поєднуються із осмисленням явищ дійсності викликають естетичні переживання (стан потрясіння, страждання, співчуття, очищення, просвітлення, захоплення, радості).

Естетичні переживання сприяють виникненню та розвитку духовно-естетичних потреб.

Естетична потреба - стійка потреба у спілкуванні з художньо-естетичними цінностями, красивими явищами, предметами.

Естетична свідомість включає в себе також усвідомлене людиною естетичне ставлення до дійсності і мистецтва, виражене у сукупності естетичних поглядів і переконань.

Естетичний ідеал - основа естетичної свідомості; це соціально обумовлені уявлення про досконалість у природі, людині, мистецтві,

Естетичні судження - це доказова, аргументована оцінка естетичних явищ.

Естетичні оцінки виникають в результаті. висловлення власного ставлення до різноманітних явищ, предметів, фактів.

Естетичний смак - це уміння побачити, відчути, зрозуміти, відрізнити істинно прекрасне від потворного, трагічне від комічного, низького.

Естетичний смак - здатність людини оцінювати предмети і явища, з позиції естетичного ідеалу.

Провідна функція естетичної свідомості полягає у розкритті світу реально існуючої краси.

4. Сучасна концепція екологічної освіти і виховання школярів.

Екологічна освіта і виховання - це психолого-педагогічний процес впливу на свідомість та поведінку учнів зметою формування у них системи наукових знань про природу, поглядів та переконань, ціннісних орієнтацій в системі „людина – природа”, практичних умінь та навичок, а також активної соціальної позиції в галузі раціонального використання і охорони навколишнього природного середовища,

Головні завдання екологічної освіти:

- сприяти осмисленню життєвої значущості навколишнього природного середовища для кожної людини і людства в цілому;

- сприяти усвідомленню необхідності розв'язання екологічних проблем;

- забезпечити можливість набувати знання і вміння, необхідний досвід для охорони і поліпшення навколишнього природного середовища, й якому живемо;

- формувати принципово новий тип поведінки у навколишньому природному середовищі.

Екологічне виховання - це процес формування у підростаючих поколінь сукупності властивостей і якостей особистості, необхідних для виявлення відповідного ставлення до природи.

Мета екологічного виховання - формування високої екологічної культури особистості.

Екологічна культура є однією з цілісних характеристик особистості, яка визначає відповідну спрямованість її життєдіяльності, особливості світогляду, моральні прагнення та ціннісні орієнтації, в системі "людина - природа", готовність до творчої праці по покращенню природи.

Виділяють такі аспекти екологічної культури особистості:

1) культура пізнавальної діяльності;

2) культура духовного ставлення та спілкування з природою;

3) культура праці у природному середовищі.

До складу найважливіших компонентів особистості в аспекті екологічного виховання відносяться:

1) глибокі та різнобічні наукові знання про природу і закономірності її розвитку;

2) переконання в необхідності дбайливого ставлення до
природи та активної діяльності, спрямованої на
попередження негативних виливів на природу;

3) практичні уміння та навички, прийоми охорони природи,
вироблені в народній та суспільній практиці;

4) прагнення та готовність до активної участі у природоохоронній діяльності суспільства, потреба вносити особистий вклад у збереження і примноження природи.

Завдання екологічного виховання:

1.. Формування у учнів морального, емоційно-ціннісного ставлення до природи;

2. Формування екологічних потреб;

3. Формування мотивів екологічно доцільної діяльності;

4. Формування екологічного світогляду, екологічних поглядів і переконань;

5. Формування умінь, навичок, прийомів охорони природи і раціонального природокористування.

5. Правове виховання школярів.

Сучасна кризова, ситуація суспільстване сприяє позитивному формуванню сприятливого морального середовища для виховання дітей і молоді.

Духовне зубожіння людей, засоби масової „інформації”, несприятливе побутове оточення, важке матеріальне становище сімей і погіршення на цьому ґрунті внутрісімейних стосунків, недоліки в організації шкільного виховання і масове скорочення позашкільних закладів, літніх таборів відпочинку призводить до збільшення числа дітей і підлітків, чия поведінка виходить за межі моральних і правових норм, зростає кількість підлітків, які не навчаються і не працюють.

Деформування особистості проходить такі етапи:

- поява спотворень у морально-вольовій сфері особистості;

- перетворення їх у відносно стійкі погляди і звички;

- формування мотивації поведінки, яка включає антисуспільні цілі;

- правопорушення, систематичне правопорушення, злочин.

Правове виховання учнів, порівняно з іншими напрямами виховання, має свою специфіку. Вона визначається передусім соціально-правовим статусом, учнівської молоді в нашому суспільстві. Школярі перебувають у матеріальній залежності від батьків чи опікунів, їхні самостійність і активність у діяльності коригуються педагогічним колективом, у них недостатній обсяг правових. знань і досвід правових відносин, вони повинні засвоювати правові знання, які регулюють їх життя і діяльність, як неповнолітніх, і ті правові норми, якими їм доведеться керуватися у своєму майбутньому житті, і діяльності.

Мету правового виховання можна вважити досягнутою, якщо учень набув здатності самостійно управляти своєю поведінкою. Ця здатність досягається не тільки всім ходом право-виховної роботи, а й самостійною роботою особистості над собою, її участю у правоохоронній діяльності.

Завдання правового виховання учнів:

1. Ознайомлення учнів з законамиУкраїни, підвищення їх юридичної обізнаності, систематичне інформування їх з поточних і актуальних правових питань;

2. Формування правової свідомості школяра, яка визначає їх ставлення до вимог законів і правил співжиття;

3. Виховання в учнів поваги до держави і права, принципів законності, розуміння необхідності їх дотримання;

4. Формування у школярів умінь і навичок правомірної поведінки;

5. Виховання в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, намагання взяти посильну участь у
боротьбі з цими негативними явищами, які мають місце в
нашому житті, формування уміння протистояти негативним
впливам;

6. Подолання у свідомості окремих школярів помилкових уявлень,негативних навичок і звичок поведінки, що сформувалися під впливом негативних явищ.

Етапи попередження правопорушень серед учнівської молоді:

- вивчення і усунення умов, які сприяють формуванню негативної поведінки;

- оздоровлення середовища, умов життя і виховання учнів, корекція позиції особистості;

- здійснення морально-духовного виховання;

- профілактичні заходи до вихованців, які допускають правопорушення і перебувають у полі зору правоохоронних органів;

- робота з учнями, що вже допустили злочин, якщо покарання чи інші заходи впливу не передбачають їх ізоляцію від колективу.

6. Підготовка до створення сім’ї, статеве виховання як важлива складова загального процесу виховної роботи сім’ї та школи.

Статеве виховання - цілеспрямований педагогічний процес, складова загального процесу виховної роботи школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток учнів.

Причини актуалізації напрямку статевого виховання:

прискорений статевий розвиток школярів (акселерація);

- отримання підлітками спотвореної інформації із засобів масової інформації, з вулиці;

- статева розпуста частини неповнолітніх (порнографія, кіно, телепродукція);

- недостатня підготовленість молоді до створення сім'ї.

У процесі статевого виховання педагоги повинні зосереджувати свою увагу на вирішенні таких морально-психологічних питань, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємовідносин між статтями, попереджувало б статеву розпусту, закладало основи для створення міцної сім'ї у майбутньому.

Завдання статевого виховання:

- виховання в учнів поваги, до себе, чоловічої та жіночої гідності;

- виховання поваги до протилежної статі, поваги до жінки, матері;

- формування почуттів сорому, совісті, скромності;

- виховання цнотливості і чистоти;

- формування відповідальності юнаків і дівчат за свої дії;

- сформувати знання про справжнє кохання, навчити відрізняти високі одухотворені почуття від знедуховлених „легких” відносин;

- формування уміння обирати собі супутника на все життя, налагодити взаємні стосунки у подружньому житті;

- сформувати етику сімейного спілкування.

Дата добавления: 2015-07-20