Національна специфіка мовленнєвого етикету українців

Етикет українців формувався й удосконалювався протягом тисячоліть. Окремі вислови етноетикету сягають ще дохристиянського періоду й пов’язані з язичницькою обрядовістю, звичаями, усталеними у слов’ян. Так, жінка, перепрошуючи за вимовлене в хаті недобре слово, говорила: „Шануючи сонечко святе, і піч, і стіл”, а чоловік, утримуючись від лайки, промовляв: „Сказав би, та піч у хаті”. Виникнення таких виразів пов’язано з давніми слов’янськими культами сонця, печі, стола.

Мовленнєвий етикет українців, утілений у системі мовних знаків, символів, словесних формул, жестів, міміки, увібравши найдавніші звичаї й традиції, утворює цілісну систему, що служить їм у найрізноманітніших ситуаціях спілкування і є одним із кодів, які відкривають своєрідність національно-мовної картини світу. Так, закони спілкування українського народу відбито в приказках і прислів’ях, які можна вважати скарбницею перевірених поколіннями істин і знань, на основі яких формувалося цивілізоване суспільство: Слово – не горобець, вилетить – не піймаєш; І від солодких слів буває гірко; Умій вчасно сказати і вчасно замовкнути; Умієш говорити – умій слухати.

Елементи мовленнєвого етикету покликані репрезентувати насамперед ввічливість співбесідників. Чому саме ввічливість? Значення цього слова пов’язується з формою „у вічі”: тобто ввічливий – „той, хто дивиться у вічі”. Це пояснюється тим, що первинною функцією багатьох етикетних знаків поставала демонстрація миролюбності, відсутності ворожості, агресивності. Отже, спілкуючись, співрозмовники дивились у вічі один одному. Поступово прикметник „увічливий” переосмислився й набув переносного значення – „який дотримується правил пристойності, виявляє уважність, люб’язність”. Оскільки ввічливість може мати різні відтінки, різну міру вияву, то українська мова послуговується спеціальними словами на позначення цього поняття: ґречний, вихований, тактовний, обхідливий, коректний, делікатний, чемний, уважний, привітний, привітливий, шанобливий, люб’язний, поштивий, учтивий, лицарський, послужливий, куртуазний.

Мовна поведінка народу пов’язана з його загальною культурою, етнопсихологічними рисами, народними традиціями. На мовному рівні етнопсихологічні ознаки українців, зокрема доброзичливість, шанобливе ставлення до співрозмовників і почуття власної гідності, виявляються в тому, що значеннєвим центром багатьох висловів українського етикету є слова з коренем добр-, здоров -, ласк - (добридень, добривечір, доброго ранку, добрисвітанок, доброго вечора у вашій хаті, на все добре, добродію; здоров був, бувайте здорові, здорові були, доброго здоров’я, дай Боже здоров’я, здрастуйте; будь ласка, ласкаво просимо, з вашої ласки тощо).

Однією з характерних ознак мовленнєвого етикету українців є наявність усічених етикетних виразів: „Добрий день!” – „Добридень!”, „Доброго вечора” – „Добривечір!”, „Доброї ночі!” – „На добраніч!” тощо. Вирізняється мовленнєвий етикет українців і розмаїттям повторюваних виразів, зокрема вітальних, прощальних, привітальних. Їх особливість полягає в тому, що повторювана фраза (вимовлена у відповідь) щоразу містить якісь зміни, здебільшого лексичні: „Прощайте!” – „Бувайте!” – „На все добре!” – „До побачення!” – „Усього найкращого”. Однак деякі фрази-відповіді не припускають подібної варіативності: „Боже допомагай!” – „Дякую на доброму слові!”, „Щоб легко почалося та вдало скінчилося!” – „Дай Боже і вам у час добрий!”.

Суттєвою диференційною ознакою мовленнєвого етикету українців є уживання форми кличного відмінка (Олено Володимирівно, Тетянонько, пане професоре, чоловіче добрий, людоньки, бабуню, добродію). Однак, як свідчать спостереження, ця давня істотна риса мовленнєвого етикету катастрофічно, неприпустимо швидко зникає: молодь, школярі, люди середнього віку, міське населення майже не послуговуються кличним відмінком.

Зрозуміло, що за тривалий час мовленнєвий етикет українських обрядів значно змінився і в непоодиноких випадках зберігся на рівні уламків цілісної системи мовленнєвого етикету. Багато етикетних виразів унаслідок утрати первинного значення (чи призначення) важко дешифрувати сьогодні. Значення деяких уживаних у мовленні виразів можна пояснити лише за допомогою різноманітних словників, наприклад: „не при хаті кажучи”, „гарний нівроку”, „цур тобі пек”, „хай йому не шкодить” тощо. Отже, вивчення народного етикету неможливе без пізнання багатоманітності зв’язків з усім ритуально-міфіологічним комплексом українців.

Для мовленнєвого етикету українців важливими є й певні заборони. Таких табу є кілька: говорити суржиком, виражати своє ставлення до чогось вигуками ой, ага, угу чи вживати слова дідько, чорт, біс, часто повторювати слова страх, жах, Боже, називати конкретну людину він, вона. Не можна забувати також, що протягом століть український мовленнєвий етикет не був позбавлений інокультурних впливів, тому варто з розумінням ставитися до всього, що примандрувало до нашого етикету з інших мов, і якщо воно не суперечить, не руйнує наші національні традиції, не поспішати „ворогувати” й витісняти кожне запозичення.

Отже, за багатовікову історію наш народ виробив і відшліфував самобутню систему мовленнєвого етикету, певні одиниці мови й мовлення, які словесно виражають етикет поведінки, мовні засоби, що накопичилися в суспільстві для вираження неконфліктного, „нормального”, доброзичливого ставлення до людей і є феноменом, і виразником його загальної культури.

Виконайте тест на оцінку правильності свого мовлення.

1. Чи помічаєте Ви, що хтось використовує слова та вирази не в тому значенні, у якому це звично для Вас? (Так – 5, ні – 0).

2. Чи помічаєте Ви помилки у мовленні інших? (Так – 5, ні – 0).

3. Чи вмієте помічати свої помилки та обмовки у мовленні інших? (Так – 5, ні – 0).

4. Є у Вашому мовленні слова-паразити? (Так – 5, ні – 0).

5. Чи перевіряєте Ви значення слів, у яких сумніваєтеся, за словником (Так – 5, ні – 0, іноді – 3).

Результати

0 – 15. Ви впевнені в тому, що розмовляєте правильно, хоча це не завжди так. Якщо сумніваєтесь у значенні слова – не будете його перевіряти, сподіваючись на те, що „ніхто не помітить”; не вмієте почути себе „зі сторони”. Вам треба з більшою увагою ставитися до того, що Ви говорите. Не вживайте слів, у значенні яких Ви невпевнені, – краще перевірити їх за словником. Щоб позбутися слів-паразитів, уповільніть темп мовлення – це дасть Вам змогу продумати свої слова без потреби заповнювати паузи усілякими „мабуть” та „скажімо”.

16 – 20. Правильності Вашого мовлення можна позаздрити. Ви ніколи не будете вживати слова з незрозумілим значенням – краще доберете для них синонім, у значенні якого впевнені. Ви вмієте аналізувати і власні, і чужі помилки, що дає Вам змогу ще більш вдосконалюватися.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке вербальне спілкування?

2. Чим стиль мови відрізняється від стилю спілкування?

3. Що таке критерії культури мовлення? Перерахуйте їх.

4. Чи можна в сучасному товаристві звертатися за допомогою слів пан, пані, панове?

5. Чи є звертання до людини по батькові власне української традицією?

6. Які правила спілкування на „ти” та „Ви” Вам знайомі?

7. Як вставні конструкції можуть сприяти „етикетності” мовлення?

8. У чому полягає національна специфіка мовленнєвого етикету українців?

Висновки

У розділі висвітлено основні етикетні норми, що необхідно використовувати під час вербального спілкування, звернено особливу увагу на критерії культури мовлення, дотримання яких є показником загального культурного розвитку людини. Окремо висвітлено питання про особливості звертання в українській традиції, а також уживання займенників я, ми, ти, ви, він, вона, вони. Не стало поза увагою й місце вставних конструкцій як засобу етикетної модуляції мовлення.

Тема: „ Невербальні засоби спілкування в мовленнєвому етикеті ”

Зміст.

1. Загальні відомості про невербальне спілкування.

2. Екстралінгвістичні і просодичні норми спілкування.

3. Кінесика й норми спілкування.

4. Етичні норми зовнішнього вигляду під час ділової зустрічі.

5. Правила рукостискання.

6. Ольфакторика ділового спілкування.

7. Невербальне спілкування на співбесіді: як уникнути помилок.

Ключові слова: невербальна комунікація, екстралінгвістика, просодика, норми спілкування, швидкість мовлення, гучність, артикуляція, сміх, дикція, інтонація, темп, сила звучання, тембр, наголос, хезитаційні паузи, мовчання, кінесика, постава й поза, жести, міміка, просторові етичні норми, зовнішній вигляд, рукостискання, співбесіда.

Цілі та завдання вивчення розділу:

Мета розділу – дати основні положення про невербальне спілкування, визначити його етичні аспекти, зокрема встановити, у чому полягають етичні правила засобів, пов’язаних з технічним аспектом мовлення (правила дикції, сміху, мовчання тощо), а також правила використання жестів і міміки, простору під час ділового спілкування; пригадати головні принципи рукостискання; розвивати навички використання кінетичних засобів, удосконалювати вміння застосовувати будь-які невербальні знаки для успішної комунікації.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 1.3.

У розділі 1.3 подано загальні відомості про етикетні норми використання невербальних засобів спілкування. Читаючи пункт 1, пригадайте, що Ви вже знали про невербальні засоби, виділіть ту інформацію, що стала для новою. Вивчаючи пункт 2, подумайте, з якими іншими науковими галузями повʼязаний матеріал. Опрацювавши пункт 3, сформулюйте найтиповіші помилки в застосуванні жестів і міміки. Розглянувши пункт 4, подумайте, чи завжди ваш зовнішній вигляд відповідає етичним нормам ділового спілкування. Пункт 5 подає правила рукостискання: як ви гадає, чи завжди ці правила будуть діяти однаково і в діловій, і побутовій сферах спілкування? Подивіться в словник: що означає термін „ольфакторика”? Ознайомившись з пунктом 7, допишіть ще 2 – 3 правила, які, на Ваш погляд, мали б сприяти діловій співбесіді.

Навчальний матеріал.

Дата добавления: 2015-07-20