Уживання слів, залежних від особових займенників

Щоб дотримуватися вимог культурного, етикетного спілкування, потрібно правильно вживати і самі займенники, і семантично та граматично пов’язані з ними слова.

З пошанним „Ви” дієслово-присудок завжди стоїть у формі множини: Ви працюєте (працювали; працюватимете/будете працювати). Уживання дієслова-присудка в однині, що спостерігається в говірках, зокрема на Поділлі, Наддніпрянщині та в художній літературі (Бо, як Ви справедливо зауважив, сценарії пишуться десь там у Москві (Є. Дудар)), є ненормативним і може спричинити комунікативні ускладнення.

Іменний присудок, виражений прикметником, при пошанному „Ви” може бути і в однині (Ви чарівна; Ви розумний), і в множині (Ви чарівні; Ви розумні). Виникає питання: від чого залежить вибір форми прикметника-присудка? Уважають, що форма однини надає висловленню інтимності, приязні, фамільярності, а форма множини – ввічливості, офіційності. Треба, однак пам’ятати, що прикметники із зв’язкою „бути”, а також дієприкметники вживаються з пошанним „Ви” тільки у множині: Ви були (будете) щасливі; Ви створені для цієї професії; Чим Ви так були стурбовані? Якщо ж при пошанному „Ви” стоять займенники який (а), якийсь (ась), такий (а), весь-(вся), то і цей займенник, і прикметник-присудок має бути в однині: Яка Ви чарівна!; Ви такий розумний! Порушення цього правила може мати небажані наслідки. Як, наприклад, сказати: Якась Ви невесела, Маріє Іванівно, чи Якісь Ви невеселі, Маріє Іванівно! Може здатися, що раз ужито „Ви” замість „ти”, то треба й займенник з прикметником ставити у множині. Але, погодьтеся, від другого варіанта віє улесливістю, підлабузництвом.

У темпорально зумовлених привітаннях є суттєва перевага: усічені вирази не мають лексем „ти” або „Ви”, тому їх зручно використовувати тоді, коли учасники спілкування сумніваються, як слід звертатися до людини в конкретній ситуації. Серед характерних для українського мовленнєвого етикету темпоральних привітань вираз „Добрий день!” найпоширеніший, оскільки в ньому не вказано конкретний час доби, вік і стать співрозмовника тощо. На жаль, останнім часом не досить активно використовується ввічливий і сповнений гідності, притаманний українському мовленнєвому етикету темпоральний вираз „Моє шанування!”, який указує на неофіційність обставин та невимушеність взаємин між мовцями.

Означення 3-ї особи (осіб)

Якщо 3-тя особа присутня в комунікативній ситуації, то неввічливо щодо неї вживати займенник він (вона, воно). Цими займенниками в українській мові позначаються не лише особи, а й предмети. Тому 3-тю особу належить називати власним ім’ям або загальним іменником (словосполученням) — найменуванням за взаєминами з адресантом і/або адресатом, за професією, посадою, званням тощо. Наприклад, адресант, покликаючись на слова 3-ї особи, не має говорити Як він (вона) сказав (ла), а Як сказав пан Петро (добродій Іваненко), або Як сказав наш (мій, твій, Ваш) друг (приятель, колега, знайомий) тощо. Так само неетично вживати займенник 3-ї особи множини вони про присутніх кількох осіб. Тут варто скористатися висловами на зразок: наші друзі, свідки нашого діалогу, панове офіцери.

Про неприсутню людину, незалежно від глибини пошани до неї, говорять, уживаючи займенник 3-ї особи однини він, вона, наприклад: Я від ректора (президента, міністра, начальника). Він (вона) пропонує...

Як уживають займенники в інших етномовних суспільствах

Сприймаючи українське мовлення іноземців і зауважуючи в ньому помилки в уживанні особових і присвійних займенників, маємо розуміти, що ці відхилення в основному спричинені нееквівалентністю мов і норм етикетного мовлення в різних суспільствах. Так, у Голландії „тикають” тільки тоді, коли співрозмовники знайомі „краще, ніж добре”, а діти батькам „викають”. У Франції діти починають спілкуватися між собою на „Ви”, коли досягають шкільного віку. В Угорщині дівчата й жінки переходять на „ти” вже після короткого знайомства, а чоловіки звертаються на „Ви”, доки не познайомляться ближче, щоправда, педагоги, лікарі, інженери відразу, з першого слова, звертаються один до одного на „ти”. В угорській мові є три еквіваленти нашого „Ви”, а четвертий, найввічливіший, засіб звертання – це допоміжне дієслово tetsik – „подобатися” + інфінітив, без будь-якого займенника. Угорцям важко звикнути, що в українській мові немає більш ввічливої форми, ніж „Ви”. Поляки замість пошанного „Ви” вживають іменники пан, пані, говорячи про 2-гу особу як про 3-тю, наприклад, наша фраза Зроблю так, як Ви хочете польською звучить Zrobie tak, jak pan (pani) woli (буквально: Зроблю так, як пан (пані) хоче). В італійців нашому пошанному „Ви” відповідає займенник жіночого роду (як у нас вона). Колишні етикетні вислови Ваша світлість, Ваша честь для стислості замінялися займенником вона, і з часом цей займенник набув пошанного значення, як у нас „Ви”. Коли говориться у пошанному ключі Вона пише, то це означає по-нашому Ви пишете. Японці здебільшого уникають особових займенників, хоча в них цих слів значно більше, ніж у нас: тільки для 1-ї особи однини аж 12 займенників, тоді як у нас тільки „я” та рідше – „ми” в значенні „я”. Щоб не вживати особових займенників, японці користуються синтаксичними конструкціями, які дають можливість не на­зивати осіб. Це приблизно виглядає так, якби ми замість Куди ти (Ви) йдеш (-те)? сказали Куди є хід (ходіння)? Англійці позбулися займенника „ти” ще в XVI – XVIII ст. і те­пер звертаються на „Ви” навіть до собак, а тональність спілкування, яка в нас визначається вживанням займенників „ти” або, відповідно, „Ви”, в англійській мовленнєвій поведінці пов’язане з використанням імені (first-name) або титулу й прізвища (title + last-name) співрозмовника. Німці „воникають”, тобто до 2-ї особи звертаються так, як говориться про 3-тю особу в множині („Вони”), наприклад, фраза Sprechen Sie Deutsch? – Ви розмовляєте німецькою? – у буквальному перекладі звучить як Вони розмовляють німецькою? У невеликому колективі, наприклад, на кафедрі університету, німці здебільшого спілкуються на „ти” – незалежно від статі й віку комунікантів.

В історії національних культур відомі спроби вольового „наведення порядку” у вживанні займенників та інших слів і граматичних форм, що виражають взаємини між людьми. Так, революційним декретом від 8 листопада 1793 р. у Франції заборонили не лише титули, але й пошанне „Ви”. Після Лютневої революції 1917 р. у Росії, навпаки, заборонили до солдатів звертатися на „ти”. У Польщі в різні роки було кілька безуспішних спроб запровадити у звертанні „Ви” замість пан, пані. Практика спілкування свідчить, що вживання мовних одиниць залежить не так від урядових декретів та громадських кампаній, як від особливостей і рівня розвитку культури суспільства.

Дата добавления: 2015-07-20