Особливості національного стилю в образотворчому мистецтві та архітектурі.

Розвиток революційно-визвольного руху і породження ним зростання національно-культурного процесу в Україні на межі XIX - XX століть, привели до

поступу в українському образотворчому мистецтві. Актуальними мистецькими проблемами того часу був пошук національного стилю в українському малярстві, графіці та книжковій ілюстрації, створення національної вищої мистецької школи та визначення шляхів розвитку художнього процесу в європейському контексті.

На Наддніпрянщині відбувається процес формування української національної школи пейзажного живопису. Одним із засновників вітчизняного реалістичного пейзажу, майстром сонячного пейзажу був В. Орловський (1842 - 1914). Майстром пейзажу світового рівня був С. Васильківський (1854 - 1917). Конкретні враження від природи він умів узагальнити так, що створювався цілісний образ рідної землі. У його творчості переважали пейзажі епічного плану. За картину "По Дінцю" художник був удостоєний європейського звання класного художника І ступеня і отримав право виставляти свої полотна в Паризькому Салоні поза конкурсом.

Наприкінці XIX - на початку XX ст. важливого значення набуває портретний живопис. Він вбирає в себе досвід народного портрета XVII - XVIII ст., досягнення імпресіоністів, запроваджує у своїй декоративній системі барвистий світ народного мистецтва. Значного розвитку досяг історичний жанр, що став характерним явищем національної культури. Художники здебільшого зверталися до часів козаччини. Це і відомий твір І. Репіна "Запорожці" (1878 - 1891), "Гість із Запоріжжя" (1901) Ф. Красицького, "Битва під Хотином" (1903) та "В'їзд Богдана Хмельницького в Київ" (1912) М. Івасюка.

Модерн, що склався на рубежі XIX - XX століть вніс істотні зміни у розуміння проблем художньої творчості наддніпрянських художників. Були створені художні школи в Харкові, Києві, Одесі. Важливим осередком поширення в Україні нових європейських мистецьких течій, зокрема імпресіонізму, була Київська художня школа видатного українського художника О. Мурашка (1875 - 1919).

У своєрідних умовах відбувався розвиток образотворчого мистецтва на території Західної України - в Галичині, Буковині, Закарпатті. Економічна відсталість, соціально-політичне гноблення, що тривало тут протягом століть, відсутність спеціальних художніх закладів, музеїв - все це стримувало розвиток художньої культури загалом. Західній Україні перші значні реалістичні твори почали з'являтися тільки у 80-90-х роках XIX століття. На зламі XIX - XX століть на арену художнього життя вийшло нове покоління західноукраїнських художників: І. Труш, М. Курилас, Я. Петрак, А. Монастирський, Ю. Панкевич, М. Сосенко, О. Новаківський, О. Кульчицька, творчість яких і визначила неповторну своєрідність західноукраїнського живопису.

Визначною подією в культурно-мистецькому житті стала Всеукраїнська виставка 1905 р., проведена у Львові. На ній було показано 110 творів дванадцяти митців Галичини та Наддніпрянщини. В 1913 році у Львові був відкритий музей українського мистецтва, що став важливим фактором, який стимулював подальший розвиток образотворчого мистецтва в Україні.

Усі разом, ці художники збагачували національний живопис новими темами й мотивами, новими засобами композиційного й колоритного вирішення живописних творів.

Сміливі пошуки українського національного стилю у XIX - на початку XX ст. відбуваються й в архітектурі.

З кінця XIX ст. і до 1907 року в українській архітектурі був поширений напрямок еклектики або історизм. У Галичині здебільшого наслідували готичні та романські зразки (церква св. Ольги та Єлизавети і будинок на площі Галицькій у Львові). Популярним також було звернення до ренесансної та барокової архітектури, зокрема, бароко-стиль отримав назву „віденський неоренесанс". Найвизначнішими спорудами цього стилю у Львові є Оперний театр (1900), збудований під керівництвом архітектора Ж. Горголевського, будинок Галицького сейму (1877-1881, архітектор І. Гохбергер; тепер головний корпус ЛНУ ім. І. Франка), Будинок учених та палац Потоцьких.

Архітектори Наддніпрянщини частіше звертались до вітчизняних, давньоруських зразків та українського бароко (Бесарабський ринок, архітектор Г. Гай; Володимирський собор, забудова вулиць Вел. Житомирської та Басейної в Києві). Трапляється і стиль "французького відродження", у якому споруджено будинок Купецького зібрання (1882, архітектор В. Ніколаєв; тепер філармонія), Український драматичний театр ім. І. Франка (1898, архітектори Г. Шлейфер та Е. Братман), оперний театр (1897-1901, архітектор В. Шретер).

З 1902 року на Наддніпрянщині, а з 1907 р. у Західній Україні, відмовились від еклектичних запозичень елементів інших стилів. Творчі пошуки архітекторів зосереджувалися навколо проблеми максимальної функціональності споруди, конструктивної логіки та чіткості в силуетах фасаду. Було збудовано чимало житлових, адміністративних, громадських будинків та промислових споруд, в обрисах яких простежувались риси українського модерну.

Становлення українського національного архітектурного модерну на Наддніпрянській Україні пов'язано з ім'ям В. Кричевського (1872-1952). У 1903 -1908 рр. він споруджував будинок Полтавського губернського земства (нині –історико - краєзнавчий музей).

Характерні риси українського модерну на львівському терені були розроблені І. Левинським (1851 -1919) - вихованцем, а згодом професором і керівником кафедри ужиткової архітектури Львівської політехнічної школи. Йому належать проекти таких споруд у Львові як Торгово-Промислова палата, готель "Жорж", Музичний інститут ім. Лисенка. Для цих споруд характерне використання настінного живопису в оформленні інтер'єру.

Пожвавлення архітектурного будівництва сприяло й становленню в Україні нової скульптури. Одним з провідних львівських скульпторів у галузі монументально - декоративної пластики був П. Війтович (1862 - 1936). Він виконав скульптури "Торгівля" і "Праця" для фасаду Головного залізничного вокзалу, композиції "Слава" на фасаді Львівського оперного театру та скульптури для його інтер'єра ("Любов цілує Амура", "Заздрість, відкинута, від любові", "Пиха").

Отже, наприкінці XIX - на початку XX ст. простежено інтенсивний розвиток усіх сфер української культури, яка стала активним фактором розвитку народу, яскравою ознакою його національної своєрідності, набула великої суспільно-історичної ваги.

Питання для самоконтролю.

1. Дайте визначення напряму «модернізм». Охарактеризувати розвиток української культури модернізму.

2. Особливості модернізму в українській літературі.

3. Особливості національного стилю в образотворчому мистецтві та архітектурі. Дайте аналіз.

4. Проаналізуйте шляхи розвитку музичного та театрального мистецтва України на початку ХХ століття.

Тема 2.5. Українська культура ХХ століття. Культурні процеси в Україні 20-30-х років.

Тема 2.6. Українська культура під час панування «соціалістичного реалізму».

Тема 2.7. Українська культура в сучасних умовах державотворення.

Зміст

1. Культурні процеси в Україні у 20-30-х р.р.

2. Насадження методу соціалістичного реалізму.

3. Особливості української культури періоду національного опору.

4. Культура в сучасних умовах українського державотворення.

Цілі і завдання вивчення теми 2.5., 2.6., 2.7.

Вивчення даної теми дозволяє Вам дізнатися про нові культурно-просвітницькі рухи, що були спрямовані на відродження духовного життя оновленої України.

Навчальний матеріал.

Дата добавления: 2015-07-20