Загальна характеристика розвитку групової психокорекції

Виникнення групових форм психокорекцiї науковцi датують 1946-1947 роками і пов’язують, перш за все, з iменами К.Левiна, К.Роджерса, Я.Морено [73,с.140]. Дослiдницька практика в школi групової динамiки К.Левiна, «центрована на клiєнтi терапiя» К.Роджерса, психодрама Я.Морено є безпосереднiми джерелами групової психокорекцiї. Стратегiя соцiального впливу, спрямованого на iндивiдуальнi змiни, що реалiзується в груповiй психокорекцiї, виявилася надзвичайно ефективною. Це дозволило К.Роджерсу назвати груповий тренiнг найбільшим соцiальним вiдкриттям нашого столiття. Обгрунтованiсть такої оцiнки пiдтверджується величезною рiзноманiтнiстю форм групової психокорекцiї, розповсюдженням її впливу (безпосереднього чи опосередкованого) практично на всi сфери життя сучасного захiдного суспiльства. Iснують значнi вiдмiнностi мiж окремими психокорекцiйними групами. Це залежить вiд iндивiдуальностi керiвника, теоретичної моделi, яку вiн обирає (психоаналiтична, екзистенцiйно-гуманiстична, модель групи, центрованої на клiєнтi, гештальт-модель та iн.), а також вiд методичного iнструментарiю психокорекцiйного впливу. Відомий американський психолог К.Рудестам виділяє такі найважливіші напрямки групової психокорекції: Т-групи (скорочене позначення тренінгових груп в аспекті міжособистісних стосунків), групи зустрічей, гештальтгрупи, психодрама, групи тілесної терапії, групи танцювальної терапії, групи терапії мистецтвом, групи тренінгу умінь [118].
Історія Т-груп пов’язана з іменем видатного соціального психолога К.Левіна, який показав, що зміни в установках особистості відбуваються більш ефективно у груповому, а не індивідуальному контексті. Він стверджував, що для виявлення і зміни своєї неадаптивної установки та вироблення нової форми поведінки суб’єкту необхідно вчитися бачити себе таким, яким його бачать інші. Зараз терміном Т-група позначаються різні за призначенням групи. Одні Т-групи у більшій мірі зорієнтовані на розвиток комунікативних умінь для ефективнішої організаційної діяльності, інші - на формування міжособистісних стосунків і вивчення групових процесів. Існують Т-групи, для яких первинними є виявлення життєвих цінностей суб’єкта, посилення його почуття самоідентичності (групи тренінгу сензитивності). Загалом робота в Т-групах спрямована на корекцію соціальної поведінки учасників тренінгу.
Розвиток груп зустрічей пов’язується, перш за все, з іменем К.Роджерса. На концепцію груп зустрічей вплинула гуманістична орієнтація центрованої на клієнті терапії, розробленої К.Роджерсом. Основними поняттями в теорії груп зустрічей є саморозкриття, усвідомлення самого себе, відповідальність, увага до почуттів, що виникають у ситуації «тут і тепер». На відміну від Т-груп, у групах зустрічей основна увага звертається не на груповому процесі чи процесі розвитку навичок міжособистісної взаємодії, а пошуку аутентичності та відкритості у стосунках з іншими. Керівник прагне створити в такій групі атмосферу безпеки, довіри з метою заохочення свободи вираження членами групи інтимних думок і почуттів. У групах зустрічей уникають запланованих процедур і вправ, орієнтуючись на безумовне позитивне сприймання іншої особистості для того, щоб подолати опір учасників розкриттю особистісних установок і залучити у груповий процес всіх членів групи. Мета груп зустрічей - особистісний розвиток суб’єкта, вивільнення його потенційних можливостей досягнення радощів життя.
Засновником психодрами є Я.Морено. Психодрама з’явилася в результаті театрального експерименту, розпочатого Я.Морено, який названий "спонтанним театром". У психодрамі основна увага зосереджується не на створенні сценічних образів як таких, а на вираженні за допомогою цих образів актуальних психологічних проблем суб’єкта та їх рефлексії. Перевагою психодраматичної дії є те, що психологічні проблеми членів групи не лише обговорюються, а й "переживаються" ними на сцені. Отже, психодрама - це терапевтичний груповий процес, в якому використовується інструмент драматичної імпровізації для вивчення внутрішнього світу клієнта. Основними поняттями психодрами є рольова гра, спонтанність, катарсіс, інсайт. Ігрові методики, розроблені в психодрамі, широко використовуються в інших психокорекційних групах.
Гештальттерапія розроблялася Ф.Перлзом та його послідовниками на основі ідей психоаналізу, екзистенціальної філософії, гештальтпсихології. Найбільшого поширення набула групова форма гештальттерапії. Гештальтгрупа відрізняється від інших груп. Якщо у Т-групах і групах зустрічей заохочується активність всіх учасників тренінгу, зокрема, взаємодія між ними, то гештальттерапія являє собою договірне спілкування керівника та окремого члена групи, який добровільно зважується стати пацієнтом. Інші члени групи без коментарів спостерігають за процесом взаємодії терапевта і пацієнта. Роль групи зводиться до вираження підтримки. Цінність групової роботи Ф.Перлз пов’язував з тим, що члени групи, які спостерігають за поведінкою суб’єкта, з яким працює терапевт, починають краще розуміти себе і власні проблеми. В деяких гештальтгрупах групова взаємодія використовується в більшій мірі. В гештальттерапії увага зосереджується на очевидних проявах проблем клієнтів. На думку Ф.Перлза, інформацію, необхідну для терапевтичної зміни, слід шукати не в минулому суб’єкта, а в його безпосередній поведінці, у тому, як він взаємодіє з терапевтом і проявляє себе у цій взаємодії. Методики і вправи гештальттерапії спрямовані на подолання опору, розширення свідомості, інтеграцію протилежностей, посилення уваги до почуттів, усвідомлення відповідальності за свої вчинки. Мета гештальтгруп - допомогти кожному члену групи завершити травмуючий гештальт, пов’язаний з незадоволеними потребами, невираженими почуттями і т.п. Це відкриває можливість побудови нових гештальтів з вищим рівнем організації.
В групах тілесної терапії увага акцентується на фізичних характеристиках суб’єкта як своєрідному ключі до адекватного розуміння й корекції його психіки. Більшість видів тілесної терапії (біоенергетика А.Лоуена, метод Фельденкрайса, метод Александера, структурна інтеграція, первинна терапія та ін.) грунтується на теоретичних висновках В.Райха, який описав, як "захисні" установки суб’єкта виявляються у напруженні м’язів (тілесній броні) і утрудненому диханні. За таких уявлень, безпосередній вплив на м’язи допомагає вирішенню психологічних проблем суб’єкта. Тілесна терапія включає фізичний параметр у груповий досвід і таким чином висуває альтернативу когнітивним груповим методам.
Групи танцювальної терапії беруть свій початок у творчому танці, який дозволяє виразити весь діапазон людських емоцій. У танцювальній терапії танок розглядається як комунікативний засіб, для особистої виражальності використовуються будь-які форми: танець примітивного племені, вальс, рок і т.п. Метою танцювальної терапії є розширення сфери усвідомлення власного тіла, розвиток його позитивного образу та соціальних умінь, дослідження почуттів та ін. Особливо важливе значення групові методи танцювальної терапії мають у роботі з людьми з мовними вадами. На більшість форм танцювальної терапії вплинула психоаналітична теорія. Вагомий внесок у розвиток даного напрямку групової психокорекції зроблено М.Чейс, П.Бернстайном, А.Пессо та ін.
Поняття терапії мистецтвом вперше запропонував А.Хілл. Робота в групах терапії мистецтвом грунтується на психоаналітичних уявленнях, згідно яких продукт творчості суб’єкта (малюнок, ліплення, конструктор та ін.) розцінюється як відображення несвідомих процесів, що відбуваються в його психіці. В таких групах виходять з того, що різноманітні фантазії, мрії, фобії легше виявляються в продуктах образотворчого мистецтва, ніж вербально. Більшість груп терапії мистецтвом орієнтуються на фрейдівські або юнгівські концепції психіки і психотерапії або на гуманістичні теорії особистості. В деяких групах психокорекція пов’язується з процесом творчості, в інших головна роль належить пошуку несвідомих конфліктів, які символічно виявляються у результатах творчості. Проте в обох випадках образотворче мистецтво розглядається як засіб інтеграції та реінтеграції особистості.
Біхевіоризм та біхевіоральна (поведінкова) терапія є джерелами розвитку груп тренінгу умінь. Мета цих груп - розвиток таких форм поведінки, які розглядаються як бажані або членами групи, або суспільством у цілому. Будь-який інший ефект групи тренінгу умінь - отримання задоволення від групової взаємодії, підвищення компетентності у сфері спілкування, загальні зміни в розвитку особистості - розглядається як другорядний продукт досягнення специфічної мети групи. Групи тренінгу умінь допомагають учасникам сформувати і розвинути такі важливі уміння, як керування тривогою, прийняття рішень, планування кар’єри, тренінг впевненості в собі та ін. Акцент у груповій роботі ставиться на розвиток уміння розв'язувати проблеми майбутнього і проблеми, з якими учасники приходять у групу. В групах тренінгу умінь не займаються історичними коренями поведінкових ускладнень суб’єкта. В центрі уваги перебуває поведінка, яка безпосередньо спостерігається. На відміну від раніше розглянутих тренінгових груп, група тренінгу умінь - це, швидше, запрограмований курс навчання, ніж серія психотерапевтичних занять. У більшості груп тренінгу умінь обмежуються спонтанні групові процеси та ігнорується роль групової динаміки в корекційному процесі. Члени групи розглядаються не як пацієнти, а як учні, що бажають набути уміння, які допоможуть їм покращити своє життя.

Дата добавления: 2015-07-26