Особливості існування системи філософсько-методологічних категорій.

Категорії – це найбільш загальні поняття, через які визначаються (у тій чи іншій сфері знання) окремі, більш конкретні поняття. Категорії можуть бути визначені як гранично широкі філософські поняття, які виражають універсальні характеристики та відношення, притаманні всім без винятку явищам матеріального і духовного світу.

Наприклад, у кібернетиці до категорій належать поняття “інформація”, “система”, “модель” та ін.; у фізиці – це поняття “маса”, “енергія”, “поле” тощо. У випадку ж філософських категорій доводиться говорити не просто про високий ступінь загальності, а про усезагальність, тобто використання таких понять принаймні для трьох уже згадуваних сфер буття – природи, суспільства та духовної сфери (свідомості, пізнання та ін.). Поняття, що мають значний ступінь узагальненості, входять у концептуальну мову багатьох наукових дисциплін (але які не належать до філософських категорій), називають часто загальнонауковими поняттями. Таким чином, поняття за ступенем узагальненості можна розділити на три групи:

а) конкретно-наукові (“балки”, “ферма”; “баріонне число”, “кварк”, “глюон”);

б) загальнонаукові (“система”, “модель”, “концепція”, “гіпотеза”);

в) філософські категорії (“світ”, “буття”, “рух”, “об’єкт”).

Усі категорії діалектики можна поділити на два види: субстанційні і співвідносні. Субстанційні – це такі категорії, які є загальними поняттями, котрі вживаються окремо, незалежно від інших. До таких категорій належать категорії “матерія”, “простір”, “час”, “стрибок”, “міра”, “суперечність” та ін. Вони фіксують певні загальні властивості об’єктивної дійсності, але не дають безпосереднього уявлення про зв’язки цих категорій з іншими.

Співвідносні категорії пов’язані одна з одною закономірно, зв’язки між ними об’єктивні, суттєві, внутрішні, загальні і повторювані. Тобто, якщо йдеться про форму, то вона неминуче передбачає зміст і таке інше.

До основних категорій діалектики належать одиничне і загальне. Під одиничним у предметі (чи об’єкті; тут обидва ці поняття можна вживати як синоніми) звичайно, мають на увазі те, що притаманне тільки йому й відсутнє в інших предметах. Відповідно, під загальним у предметі мається на увазі те, що притаманне не тільки йому одному, але що можна знайти й в інших предметах, що, у свою чергу, можуть утворити певний клас. Сфера застосування категорії “одиничне” – це, наприклад, унікальні аспекти буття людини, будь-які подробиці і деталі в якому-небудь описі та ін. Сфера ж застосування категорії “загальне” охоплює, наприклад, предметну сферу будь-якого природничо-наукового закону чи теорії.

У міркуваннях про співвідношення загального й одиничного з погляду діалектики часто використовується і категорія “особливе”, що займає нібито проміжне положення між ними. Стосовно загального вона може виконувати роль одиничного, а стосовно одиничного – відповідно, роль загального.

Зміст і форма. Ця пара категорій виражає, так би мовити, “складеність” об’єкта (предмета), його організацію і будову, хоча в історії філософії таке трактування було далеко не єдиним. Наприклад, Аристотель розглядав форму як організуючий фактор буття, як активну силу, яка упорядковує пасивну матерію за аналогією із ситуаціями людської творчості (вплив гончара на глину, скульптора на мармур та ін.). У даний час під змістом об’єкта мається на увазі сукупність його елементів і зв’язків між ними. Формою ж об’єкта називають спосіб організації його змісту.

Явище та сутність. Функціональна значущість цієї пари категорій належить, головним чином, до сфери теорії пізнання і епістемології, які використовуються частіше при розгляді пізнавальних ситуацій. Явищами називають те, що безпосередньо дається суб’єкту, для розуміння чого досить чуттєвого ступеня пізнання. Явище – це, як правило, зовнішня сторона об’єкта, пізнавана органами чуття. Сутність же – це найчастіше внутрішня сторона об’єкта, для пізнання якої чуттєвого ступеня вже недостатньо.

А тепер звернемося до філософських категорій, що безпосередньо виражають за своїм змістом зв’язки у світі. Про ці зв’язки ми вже вели мову, де розглядали їхнє різноманіття в рамках концепції детермінізму; однак тепер ми звернемося до категоріального статусу цих зв’язків, тобто репрезентації їх за допомогою відповідних категорій (у даному випадку – категорії діалектики).

Розглядаючи тут причинність (тобто взаємодію причини і наслідку), ми матимемо на увазі не стільки особливості причинно-наслідкових зв’язків як таких, а їхній діалектичний характер і його вираження в категоріях діалектики. Діалектичність зв’язку будь-яких двох явищ чи подій полягає в тому, що: 1) одне (наприклад, причина) не може існувати без іншого (тобто причинно-наслідковий зв’язок – нерозривний, не має “пустоти”); 2) зв’язок цих явищ – суперечливий (тобто одне і те ж явище чи подія можуть бути і причиною, і наслідком); 3) їхній зв’язок – нелінійний (тобто одна причина може призвести до декількох наслідків, а наслідок може бути результатом дії декількох причин). Однак ті істотні особливості причинних зв’язків, про які йшла мова раніше, залишаються в силі. Категорія “причина” означає таке явище чи подію, що: а) передує іншому явищу чи події (тобто наслідку) і б) породжує інше явище чи подію. Діалектика причини і наслідку полягає в тому, що, по-перше, причина обов’язково породжує якийсь наслідок, і останній зовсім не обов’язково єдиний; по-друге, будь-який наслідок є результатом дії якоїсь причини, і остання зовсім не обов’язково єдина, і, по-третє, наслідок може впливати на причину, що його зумовила, (тобто спостерігається так званий зворотний зв’язок).

Необхідність і випадковість – так, як і причина та наслідок, є парними категоріями діалектики. Категорія “необхідність” виражає в об’єктах і зв’язках їхній стійкий, істотний, закономірний характер. Категорія “випадковість” виражає в об’єктах і зв’язках їх нестійкість, яка обумовлена частіше зовнішніми обставинами від перетинання незалежних причинних рядів.

Можливість і дійсність – співвідносні філософські категорії, що характеризують два основні ступені становлення і розвитку об’єкта чи явища. Категорія “можливість” виражає об’єктивну тенденцію становлення предмета чи явища, а “дійсність” – відповідно, виражає реально (як то кажуть, “насправді”) існуючий предмет чи явище як результат реалізації якоїсь можливості.

Дата добавления: 2015-07-26