Висновки

Нервовій системі в організмі належить особливо важлива роль. Що б не робила людина, що б не діялось в її організмі, ніщо не відбувається без участі нервової системи. Вона здійснює взаємозв’язок окремих органів між собою і всього організму з навколишнім середовищем.

Для організму людини нервова система має не лише загальнобіологічне значення, як у тварин. Прогресивний розвиток найвищого відділу — кори великих півкуль головного мозку мав вирішальне значення у перетворенні людини на істоту соціальну. З корою великих півкуль пов’язане все свідоме життя людини — її мислення, мова, цілеспрямована поведінка та трудова діяльність.

Уперше нервова система з’являється у примітивних багатоклітинних тварин (кишковопорожнинні).

Зірчасті нейрони, зв’язані один з одним відростками, рівномірно розподілені в зовнішньому (ектодермальному) шарі, утворюють так званий дифузний тип нервової системи. З підвищенням рівня організації у філогенезі тварин відбувалася концентрація нейронів у певних частинах тіла, звичайно біля спеціалізованих органів чуття, головним чином у передньому кінці тіла. Першим етапом цього процесу стало формування системи поздовжніх нервових стовбурів або тяжів, в яких розміщуються тіла нейронів та деякі їх відростки. Інші відростки нейронів утворюють кільцеві перемички, що зв’язують нервові стовбури один з одним, і нерви, що відходять до різних органів. У передній частині тіла тварин поздовжні нервові стовбури зв’язані між собою навкологлотковим нервовим кільцем. Тут же відбувається скупчення нервових клітин – утворення головних або мозкових нервових вузлів. Такому рівню організації відповідає нервовій системі плоских і круглих червів. Подальша концентрація елементів нервової системи призвела до розташування нейронів в окремих нервових вузлах (гангліях), зв’язаних між собою поздовжніми і поперечними перемичками, утвореними відростками нервових клітин. Нервові вузли можуть бути розташованими в різних відділах тіла.

Нервова система хордових у багатьох відношеннях відрізняється від будови НС безхребетних тварин. У вищих хордових, в тому числі і в людини, нервова система умовно поділяється на центральну нервову систему, в якій виділяють спинний і головний мозок, і периферичну, до складу якої входять 10-12 пар черепно-мозкових та 31 пара спинномозкових нервів. Функціонально вся нервова система поділяється на соматичну (іннервує скелетні м’язи та органи чуття) і вегетативну (регулює обмінні процеси, роботу внутрішніх органів та центральної нервової системи). Вегетативна нервова система поділяється на симпатичну та парасимпатичну, дія яких на один і той самий орган протилежна. Дві частини вегетативної нервової системи здійснюють тонку регуляцію фізіологічних процесів, забезпечуючи своєчасну реакцію організмів на зміну умов середовища.

Основна форма діяльності нервової системи – рефлекс, тобто реакція-відповідь організму на будь-який сигнал, що поступає із зовнішнього середовища або від внутрішніх органів. Шлях, по якому проходять нервові імпульси, називається рефлекторною дугою. Рефлекторна дуга складається з п’яти частин: рецептора (сприймання подразнення і перетворення його на нервові імпульси), чутливого шляху (надходять імпульси по чутливих нейронах до центральної нервової системи), ділянки центральної нервової системи, рухового шляху (передача імпульсів від ділянки центральної нервової системи до робочого органа) і робочого органа (м’язи, залози та ін.). До складу більшості рефлекторних дуг входять також вставні нейрони, що містяться як у спинному, так і в головному мозку. Рефлекси людини різноманітні.

Нервова система обумовлює діяльність людини не тільки як біологічної істоти, але і як соціальної. За допомогою психічних процесів – навчання, пам’яті, мислення, в основі яких лежить діяльність нервової системи, людина не тільки пізнає світ, а й активно змінює його.

Провідна роль нервової системи виникла і розвинулася в процесі еволюції тварин у зв’язку з ускладненням організму в цілому. На початковій стадії розвитку хребетних особливо велику роль відіграли апарат руху і органи чуття, які сприяли виникненню найбільш організованої трубчастої нервової системи. Поява спинного мозку зумовлена удосконаленням у першу чергу органів руху тварин. А подальший розвиток нервової системи і виникнення головного мозку переважно пов’язано із удосконаленням органів чуття. На ранніх етапах найбільш розвиненим був задній мозок. У ньому виникають центри управління важливими процесами: диханням, кровообігом, травленням та ін.

У хребетних тварин передній кінець нервової трубки прогресивно розвивається і перетворюється в головний мозок, що складається із п’яти основних відділів: переднього, проміжного, середнього, заднього (мозочка) і довгастого, що розташовані в одній і тій же послідовності. Всередині головного мозку утворились порожнини, що носять назву шлуночків. Вони сполучаються між собою та спинномозковим каналом.

Нервова система трубчастого типу пройшла довготривалий шлях розвитку. Спинний мозок у процесі еволюції тваринного світу виник раніше головного. У тих тварин, які головного мозку ще не мають, спинний мозок має центри, що регулюють всі процеси в організмі, як вегетативні, так і соматичні. Значення великих півкуль головного мозку полягає в тому, що вони забезпечують складну поведінку тварини, її тонке пристосування до умов існування, які безперервно змінюються. Причому у вищеорганізованих тварин роль великих півкуль і кори у життєдіяльності всього організму виражена значно сильніше, ніж у нижчих хребетних.

Еволюція нервової системи на даному етапі завершилася формуванням кінцевого мозку — створенням кори, як принципово нового утвору, що прогресивно розвивається і контролює всі нервові структури, які виникли раніше, а також всі процеси, що відбуваються в організмі.

Список використаної літератури.
1. Під ред. В. М. Покровського, Г. Ф. Коротько «Фізіологія людини» - 1997 р.
2. Під ред. С. А. Георгієвої «Фізіологія» - 1986 р.
3. П. Г. Костюк «Фізіологія центральної нервової системи». - 1977 р.
4. Б. І. Котляр, В. В. Шульговскій «Фізіологія центральної нервової системи» - 1979 р.

Дата добавления: 2015-07-26