|
Читайте также: |
Отже, постмодернізм - це світоглядний-мистецький напрям, що в останні десятиліття приходить на зміну модернізмові. Він є настільки значним, що з'являється термін «постмодерна доба». Постмодернізм впливає не тільки на мистецтво, а й на всі сфери життя суспільства.
Одною з найвидатніших постатей європейської постмодерністської літератури вважають сучасного німецького письменника Патріка Зюскінда, який створив видатний роман «Парфуми». До його здобутків можна додати «створення» слова «аромат», яке можна додати до «ключових» слів постмодерністської поетики, стабільних знаків-значень, таких, як дзеркало, лабіринт, мапа, подорож без мети, енциклопедія. бібліотека.
Зюскінд відкриває нам таємницю людських стосунків. Запах, вважає автор, впливає на нашу підсвідомість і викликає в нас ті або інші почуття, хоча ми навіть не здогадуємося про їх джерело.
Саме таке відкриття робить Гренуй і вчиться відтворювати будь-які аромати, а потім і почуття. Відкриття Гренуя приводить до катастрофічних наслідків. Один з них полягає в тому, що герой не залишає нам чудотворного рецепта: ми приречені здогадуватись про його склад і самостійно шукати цей божественний запах любові...
Зюскінд узявся довести, що геній і злочин - речі сумісні. Він підводить читача до думки про те, що сила генія може бути творчою або руйнівною залежно від того, що супроводжує його - любов чи ненависть. Якщо геній обирає шлях зла, безмірна сила його таланту знищує його самого й не залишає нічого корисного для світу. Тому історія й не зберігає імен таких людей.
Зюскінд створив у романі власний міф про мистецтво. Його головні ідеї такі: творчий геній - породження світового смороду, він з самого початку зло, бо перебуває не в гармонії зі світом, а виникає всупереч світові як опозиція до нього; шлях мистецтва - антигуманний, бо творчий пошук і творчі досягнення не мають нічого спільного з моральністю, яка здавна використовується владою, що з її допомогою стримує руйнівні інстинкти натовпу: крах генія у світі спричинений принциповою неможливістю поєднати позаособистісну досконалість і свою внутрішню нездатність, незважаючи на всі хитрощі, самому стати джерелом досконалості, привласнити її собі і змінити світ, наповнивши його гармонією. Цей комплекс ідей свідчить про крах постренесансного антропоцентризму, адже й вищий тип людини в антропоцентричній ієрархії - митець, який прагне перетворити недосконалий світ і недосконале «Я», навіть здобувши перемогу й отримавши владу, виявляється нездатним дати раду інертному опорові світу.
Але зображаючи стан справ саме таким чином, Зюскінд повертає гірку іронію у бік цих самих світових законів, суть яких зсередини романного космосу зводиться до одного: був сморід і залишився сморід, сморід зовні та сморід усередині…
Концепція мистецтва, яка лежить в основі міфу, створеного Зюскіндом у романі «Парфуми», демонструє і свою істинність щодо інших концепцій, заснованих на «великих ідеях» справедливості, порядку, високого покликання митця тощо, і водночас ворожість до життя, власну злочинну природу, де потяг до абсолютної досконалості штовхає до вбивств, оголюючи свій відвертий антигуманізм
У Зюскінда втілена мрія митця модерністського напряму: оволодіти світовою досконалістю (в романі - досконалими ароматами), перетворити її на твір мистецтв, і нарешті, влада над світом, яку дає мистецтво.
Н. В. Євченко, старший викладач
(Житомирський державний університет імені Івана Франка)
Дата добавления: 2015-07-26; просмотров: 161 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Парфуми як iронiчна метафора мистецтва кiнця ХХ столiття | | | У ПОСТМОДЕРНІСТСЬКОМУ РОМАНІ П. ЗЮСКІНДА |