Виконання кредитного договору та відповідальність за невиконання чи неналежне виконання договору

Протягом усього строку кредитування банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, зокрема, за цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним погашенням основного зобов'язання та відсотків за користування кредитними коштами, станом збереження предмета застави тощо в порядку, встановленому законодавством, локальними актами банку та кредитним договором.

Звертаємо увагу, що здійснення такого контролю є не правом, а обов'язком банку. По-перше, це обов'язок банку перед вкладниками забезпечувати найбільш ефективне розміщення залучених ресурсів, хоча і від свого імені, на власних умовах та на власний ризик. По-друге, цей обов'язок банку випливає, зокрема, з вимог таких нормативно-правових актів.

Відповідно до підпункту 12.2.1 ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" будь-який банк, а також будь-яка небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів, крім страхових компаній та недержавних пенсійних фондів, зобов'язані створювати страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без процентів та комісій) за всіма видами кредитів (у тому числі консолідованим іпотечним боргом), а також гарантій, порук, придбаних цінних паперів (у тому числі іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю), інших активних банківських операцій, які відносяться до їх господарської діяльності згідно із законодавством. Згідно з підпунктом 12.2.2 цієї статті з урахуванням положень підпункту 12.2.3 цієї ж статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків неповернення основного боргу за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків Національним банком України, а також за кредитами, гарантіями, поруками, придбаними цінними паперами, іншими видами заборгованості, визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону. Відповідно до підпункту 12.2.3 цієї статі розмір страхового резерву, що створюється за рахунок збільшення валових витрат фінансової установи, не може перевищувати для комерційних банків - 10 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими (встановленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного податкового періоду. До суми зазначеної заборгованості не включаються зобов'язання дебіторів, які виникають при здійсненні операцій, що не включаються до основної діяльності фінансових установ (у тому числі банків).

Згідно з Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 р. N 279, банки зобов'язані формувати резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків (резерв під кредитні ризики), який є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській діяльності. Створення резерву під кредитні ризики - це визнання витрат для відображення реального результату діяльності банку з урахуванням погіршення якості його активів або підвищення ризиковості кредитних операцій.

Звертаємо увагу, що формування резерву під кредитні ризики банк здійснює на підставі інформації, яку він отримує в процесі здійснення контролю за виконанням позичальником умов кредитного договору.

Для формування резерву банки використовують класифікацію кредитів за критерієм ризику (див. коментар до ст. 347). Згідно з п. 1.11 цього Положення банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи повинні подаватися на вимогу уповноважених працівників Національного банку для перевірки достовірності оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достовірності резервів під кредитні ризики.

З метою формування резерву банки повинні здійснювати аналіз кредитного портфеля та класифікацію кредитних операцій за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником (контрагентом банку) кредитної заборгованості за основним боргом і відсотків (комісій та інших платежів із обслуговування боргу) за ним у розрізі кожної окремої заборгованості та спроможність позичальника надалі обслуговувати цей борг;

- рівень забезпечення кредитної операції.

Критерії оцінки фінансового стану позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку) з урахуванням вимог цього Положення, в яких мають бути визначені ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку), яка розроблена банком, є невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Згідно з п. 9.4 Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків в кредитній справі позичальника обов'язково мають бути документи, що містять інформацію про вжиті банком заходи для погашення заборгованості (документи або їх копії, що засвідчують процедуру повернення або стягнення боргу).

Звертаємо увагу, що згідно зі ст. 12 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" можливість відшкодування банками безнадійної заборгованості за кредитами за рахунок страхового резерву безпосередньо залежить від того, чи вжив банк усіх можливих заходів для виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. Зокрема, відповідно до підпункту 12.3.1 вказаної статті заборгованість, за якою кредитор не звертається до суду щодо її примусового стягнення до закінчення строків позовної давності, не включається до складу валових витрат кредитора та не може бути відшкодованою за рахунок його страхових резервів.

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" у разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.

Кредитні відносини виникають на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Стаття 1054. Кредитний договір

1. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

2. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР

до статті 1052 Цивільного кодексу України

1. Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше на передбачено законом або договором. При цьому щодо окремих видів договорів зустрічається можливість розірвати договір в односторонньому порядку, за волею тільки однією із сторін. При цьому вживаються різні конструкції, зміст який є один - сторона має право самостійно, без погодження з іншою стороною, відмовитися від договору, що тягне за собою, зокрема, як це передбачене ст. 1052 Цивільного кодексу, право позикодавця вимагати повернення наданої позики, процентів за користування позикою, і, відповідно, припинення договірних взаємовідносин.

Як вбачається з коментованої статті, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів за користування позикою як внаслідок неналежної поведінки позичальника, так і внаслідок обставин, за які жодна із сторін не відповідає. Так, вимога про дострокове повернення позики може висуватись у разі невиконання позичальником встановлених договором позики умов щодо забезпечення повернення позики. Також вимога щодо дострокового повернення позики може бути висунута у разі втрати забезпечення виконання зобов'язань або погіршення умов за обставин, за які не відповідає позикодавець, незалежно від того, чи вплинули на ці обставини винні дії позичальника чи не вплинули.

Способи забезпечення виконання зобов'язань, і зокрема, способи забезпечення виконання договору позики передбачені главою 49 Цивільного кодексу України. Однак ці способи забезпечення виконання зобов'язань не є вичерпними. Так, наприклад, обов'язок позичальника повернути позику на користь позикодавця може бути забезпечений шляхом страхування ризику невиконання договору позики на користь позикодавця. Також в договорі позики можуть бути передбачені інші умови, які забезпечують повернення договору позики, наприклад, умова договору позики, що забороняє вкладати отримані в позику грошові кошти в певні заходи. В будь-якому разі у випадку загибелі предмета застави або його знецінення, визнання недійсним договору поруки, або порушення інших умов договору, які мали на меті забезпечення виконання позичальником своїх обов'язків перед позикодавцем щодо повернення позики, позичальник має право використати свої права, передбачені коментованою статтею.

2. Відповідно до коментованої статті, в разі настання певних обставин позикодавець має право вимагати дострокового повернення позики, а також сплати процентів відповідно до ст. 1048 Цивільного кодексу України. При цьому в статті не передбачено, за який саме період має право вимагати позикодавець сплати відсотків - за фактичний час користування позикою, або за час який передбачений договором. З нашої точки зору, позикодавець має право вимагати сплати відсотків за фактичний час користування позикою. Але якщо дострокове повернення позики було спричинене винними діями позичальника, позикодавець не позбавлений права звернутися з позовом до позичальника про стягнення суми відсотків за весь час користування позикою, який передбачений договором позики, на підставі ст. 22, ст. 623 Цивільного кодексу України щодо стягнення неодержаного прибутку.

Дата добавления: 2015-07-26