Кредитний договір: загальна характеристика та сфера застосування

Кредитний договір є консенсуальним, оплатним та двостороннім. Кредитний договір вважається укладеним з моменту досягнення згоди по всім істотним умовам договору. Слід зазначити, що Цивільний кодекс України не містить переліку істотних умов кредитного договору. Певний перелік умов наведений у ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України, однак щодо цього переліку також немає єдиного підходу та розуміння. Наведемо частину листа Юридичного департаменту Національного банку України від 18 серпня 2004 р. N 18-111/3249-8378:

"У другому реченні ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України зазначається, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Така норма викликала на практиці двозначне тлумачення. Іноді вважають, що в даному випадку йдеться про істотні умови кредитного договору. Інші вважають, що в даному випадку не йдеться про істотні умови кредитного договору.

Одночасно, відповідно до положень ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, істотними умовами цивільно-правового договору є умова про предмет договору; умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду; усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії.

У інших випадках, зокрема щодо умов, що наведені в ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України (зокрема, мета кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту), то відсутні підстави вважати їх істотними умовами кредитного договору виходячи із наступного.

Структурно-системний аналіз положень Господарського кодексу України свідчить, що законодавець прямо зазначає перелік істотних умов того чи іншого господарського договору, наприклад, ч. 3 ст. 272, ч. 1 ст. 284, ч. 2, 3 ст. 297, ч. 5 ст. 318 Господарського кодексу України. Аналогічний підхід застосовується і в положеннях Цивільного кодексу України, зокрема, перелік істотних умов договорів прямо визначається, наприклад, у ст. ст. 695, 982, 1035 Цивільного кодексу України.

Також слід мати на увазі, що законодавець іноді спеціально вказує на істотні умови того чи іншого договору наступними застереженнями у текстах норм: "істотними умовами договору є", "у договорі повинні передбачатися", "договір повинен передбачати".

Враховуючи вищевикладене, можна вважати, що істотними умовами кредитного договору як господарського договору відповідно до закону є умови про предмет, ціну, строк його дії, а також усі інші умови, щодо яких за заявою хоча б однією із сторін має бути досягнуто згоди."

В теорії цивільного права зазначається, що одним з основних відмежувань кредитного договору від договору позики є цільовий характер коштів, які отримані в кредит. Зокрема, цільовий характер кредитних коштів був визначений у Положенні Національного банку України "Про кредитування" 1995 року, яке вже втратило чинність. В Положенні НБУ "Про кредитування" містився обов'язок банку контролювати використання позичальником коштів за цільовим призначенням, і навіть були визначені санкції, які могли бути покладені на банк за нездійснення такого контролю. На практиці мета використання кредитних коштів завжди прописується в кредитному договорі, причому прописується досить чітко. Наприклад, кілька років назад допускалося під метою отримання кредитних коштів вказати "на поповнення обігових коштів підприємства"; а вже як далі використовувалися кошти, це була справа самого підприємства-позичальника. На сьогоднішній день такі випадки є дуже поодинокими, а в кредитних договорах завжди чітко прописується, на який проект будуть використані отримані у кредит кошти. Тому можна сказати, що істотною умовою договору, яка завжди застосовується у кредитних договорах, є мета використання кредитних коштів. Це також підтверджується положенням ч. 3 ст. 1056 Цивільного кодексу України.

Кредитний договір є двостороннім, так як права та обов'язки в договорі мають обидві сторони договору.

Кредитний договір є оплатним. На практиці оплата за договором кредиту встановлюється двома паралельними способами:

- Комісійна винагорода за отримання кредиту, яка розраховується у відсотках від суми кредиту та сплачується під час отримання кредиту. Щодо цієї форми оплати, то можна сказати, що вона не передбачена Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства, але застосовується, так як немає прямої заборони на застосування такого способу отримання винагороди.

- Проценти за користування кредитом, які нараховуються за кожен день користування кредитними коштами.

Як визначено коментованою статтею, кредитодавцем у кредитному договорі виступає тільки спеціальний суб'єкт - банк або інша фінансова установа. Однак не всі фінансові установи можуть надавати кредити, оскільки законодавство України встановлює для фінансових установ спеціальну правосуб'єктність і можливість здійснення лише декількох видів діяльності, які є виключними для фінансових установ. Відповідно до діючого законодавства України кредити в Україні на підставі виданих ліцензій можуть надавати тільки дві фінансові установи - банки та кредитні спілки.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" до кредитних операцій віднесені наступні операції:

1) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

2) організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів;

3) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені (включаючи андеррайтинг);

4) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

5) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

6) лізинг.

При цьому слід зазначити, що положення параграфа 2 глави 71 Цивільного кодексу України стосуються тільки операцій по наданню грошових коштів кредитодавцем позичальнику. Всі інші операції віднесені Законом України "Про банки та банківську діяльність" виключно для дотримання певних адміністративних вимог, які висуваються Законом України "Про банки та банківську діяльність" та окремими нормативними актами Національного банку України. Так, ст. 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" встановлює обов'язок банків при наданні кредитів та здійсненні інших операцій, які віднесені до кредитних, перевіряти кредитоспроможність позичальників. В залежності від кредитоспроможності позичальника встановлюється, яку суму коштів зобов'язаний зарезервувати банк для покриття можливих збитків від неповернення коштів позичальником.

Предметом кредитного договору є грошові кошти (кредит) в будь-якій валюті. Не можна погодитися з тим, що предметом комерційного кредиту є товар, роботи, послуги, а не грошові кошти. Сутність комерційного кредиту полягає в тому, що покупець товару не сплачує продавцю суму за товар в момент відвантаження товару, а сплачує ці кошти згодом. При цьому покупець товару продовжує користуватися коштами, які він повинен сплатити продавцю. Отже, предметом комерційного кредиту виступають також грошові кошти.

Спеціальне законодавство, зокрема, закон України "Про банки та банківську діяльність" встановлюють ряд спеціальних вимог щодо банківського кредитування. Відповідно до ст. 49 вказаного Закону банк не може надавати кредит під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можливий лише у випадку, коли при здійсненні такої операції банк не матиме збитків. Також, банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе лише з дозволу Національного банку України. Банк має право видавати бланкові кредити (кредити, не покриті будь-яким забезпеченням) за умови додержання власних економічних нормативів. Надання безпроцентних кредитів допускається, як виняток, у випадках, прямо передбачених законом.

Дата добавления: 2015-07-26