Стандарти трудових прав дітей та підлітків

Конвенція МОП „Про вік дітей для прийому їх на непромислові роботи” № 60 6 застосовується до всякої роботи, що не підпадає під регламентацію, передбачену Конвенцією 1921 року про мінімальний вік прийому дітей на роботу в сільському господарстві.

Конвенцією (переглянутою) 1936 року про мінімальний вік для роботи у морі і Конвенцією (переглянутою) 1937 року про мінімальний вік у промисловості. Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції, діти, що не досягли п’ятнадцятирічного віку, або ті, які досягли п’ятнадцятирічного віку, але, відповідно до національного законодавства, ще проходять обов’язкове початкове навчання, не можуть бути зайняті ні на якій з робіт, до яких застосовується дійсна Конвенція, за винятком випадків, передбачених нижче. Діти, що досягли тринадцятирічного віку, можуть, поза часом, відведеним для відвідування школи, бути використані на легких роботах за умови, що ці роботи: а) не шкідливі для їхнього здоров’я або для їхнього нормального розвитку; б) не завдають за своїм характером шкоди їхнім заняттям у школі або їхній здатності сприймати те, що їм викладається в школі. Відповідно до цієї Конвенції, жодна дитина молодша чотирнадцятирічного віку не може: а) бути зайнята на легких роботах більше двох годин у день як у дні відвідування школи, так і у вільні дні; б) бути зайнята у школі й на легких роботах більше семи годин у день у цілому (ст. 3).

У п. 4 ст. 3 Конвенції зазначено, що легкі роботи забороняються: а) у неділю та у дні офіційних державних свят; б) протягом ночі. За Конвенцією термін „ніч” означає стосовно до дітей молодше чотирнадцяти років - період, що становить щонайменше дванадцять послідовних годин, починаючи з восьми годин вечора і до восьми годин ранку; б) стосовно дітей старше чотирнадцяти років - період, що повинен бути встановлений національним законодавством, але який не може бути коротше дванадцяти годин, крім як у тропічних країнах, де період компенсаційного відпочинку надається протягом дня. Після консультації з основними зацікавленими організаціями підприємців і працівників національне законодавство: а) визначає, якого роду роботи можуть розглядатися як легкі; б) пропонує попередні гарантії, виконання яких повинне вимагатися до того, як діти зможуть бути зайняті на легких роботах (п. 6 ст. 3). В інтересах розвитку мистецтва, науки і освіти національне законодавство може передбачати участь молоді віком до 13 років як акторів або статистів у театрах та кінематографічних зйомках (ст. 4).

Відповідно до ст. 7 Конвенції, з метою забезпечення ефективного застосування положень чинної Конвенції національне законодавство: а) передбачає відповідну систему державного контролю та інспекції; б) зобов’язує кожного підприємця вести список із вказівкою прізвищ і дат народження всіх осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, зайнятих у нього на роботах, до яких застосовується ця Конвенція; в) передбачає стягнення за порушення законів і правил, згідно з якими набувають чинності постанови цієї Конвенції.

Конвенція МОП „Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах” № 78 8 застосовується до дітей та підлітків, які працюють за заробітну плату або прямо чи посередньо за винагороду на непромислових роботах. Відповідно до мети цієї Конвенції, термін „непромислові роботи” охоплює всі роботи, крім тих, які компетентні органи влади визначили як промислові, сільськогосподарські та морські роботи.

Компетентні органи влади встановлюють розмежування між непромисловими роботами, з одною боку, і промисловими, сільськогосподарськими та морськими - з іншого. Національні закони або правила можуть не поширювати дію цієї Конвенції на роботи чи заняття, визнані безпечними для здоров’я дітей та підлітків на сімейних підприємствах, де зайняті лише батьки та їхні діти або опікувані особи.

Відповідно до ст. 2 цієї Концепції, діти і підлітки молодшого, ніж вісімнадцять років, віку, не можуть прийматися на роботу або працювати на непромислових підприємствах, якщо внаслідок ретельного медичного огляду не буде встановлено, що вони придатні до такої роботи. Медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці проводиться кваліфікованим лікарем, який діє з ухвали компетентної влади, і засвідчується або медичною посвідкою, або позначкою на дозволі про допуск до роботи, або записом у трудовій книжці.

Документ, що засвідчує придатність до роботи, може бути виданий: a) з приписом особливих умов праці; б) для певної роботи або ряду робіт чи професій, пов’язаних з однаковою небезпекою для здоров’я, як це встановлено компетентною владою, відповідальною за застосування законів і правил щодо медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці.

Національні закони і правила визначають владу, компетентну видавати довідки про придатність до роботи, а також визначають умови, яких слід дотримуватися при складанні та видачі документа.

Дитина або підліток, які працюють за наймом, перебувають під медичним наглядом з метою визначення їхньої придатності до роботи, поки такій дитині чи підлітку не виповниться вісімнадцять років. У разі тривалого використання на роботі дитини або підлітка, молодшого ніж вісімнадцять років віку, медичний огляд проводиться періодично, не рідше ніж один раз на рік.

Відповідно до цієї Конвенції, національне законодавство повинно: a) передбачати особливі обставини, через які потрібно буде проводити повторний огляд на додаток до щорічного огляду або через які повторний огляд має проводитися частіше, з тим щоб забезпечити ефективний нагляд за небезпеками, пов’язаними з виробництвом, і за станом здоров’я дітей та підлітків на підставі попередніх оглядів; б) уповноважувати компетентну владу вимагати у виняткових випадках повторного медичного огляду (ст. 3).

У професіях, пов’язаних з великим ризиком для здоров’я, огляд і повторний огляд з метою з’ясування придатності до роботи проводяться принаймні до досягнення віку в двадцять один рік. 31

Національні закони чи правила або самі визначають професію чи категорію професій, для яких медичний огляд чи повторний огляд з метою з’ясування придатності до роботи треба проводити принаймні до двадцяти одного року, або уповноважують на це відповідну владу.

Національні закони або правила можуть передбачити видачу дітям та підліткам, чия придатність до використання на роботі недостатньо ясно встановлена: a) тимчасових дозволів на роботу або медичних довідок, дійсних протягом обмеженого періоду часу, після закінчення якого молодий працівник має пройти повторний огляд; в) дозволів або довідок, що вимагають особливих умов праці (ст. 6).

Відповідно до ст. 7 цієї Конвенції, роботодавець зберігає та подає інспекторам праці або медичну довідку про придатність до праці, або дозвіл на роботу, або трудову книжку на підтвердження того, що з медичного погляду немає заперечень проти наймання відповідної особи, як це може бути встановлено національними законами або правилами.

Крім того, відповідно до цієї Конвенції, національні закони або правила повинні визначати: a) норми, які забезпечують використання системи медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці дітей та підлітків, які працюють на себе особисто, або на своїх батьків у пересувній торгівлі чи на іншій роботі, пов’язаній з роботою на вулиці або у громадських місцях; б) інші методи нагляду для забезпечення суворого виконання цієї Конвенції.

Конвенцією МОП „Про медичний огляд молодих людей з метою визначення їхньої придатності до праці на підземних роботах у шахтах і копальнях” № 12414 передбачено, що прийняттю на підземні роботи в шахтах або для роботи осіб молодше 21 віку, повинен передувати ретельний медичний огляд і періодичні огляди не рідше ніж один раз на рік з метою виявлення придатності їх до роботи. Однак, дозволяється вживати інших заходів з метою медичного контролю у тих випадках, коли компетентний орган влади, діставши медичну консультацію, після проведення консультації і досягнення домовленості з найбільш представницькими відповідними організаціями роботодавців і працівників вважає, що такі заходи рівнозначні або ефективніші за ті, які вимагаються відповідно до параграфа 1 цієї статті відносно молодих працівників віком від 18 до 21 року.

Передбачені медичні огляди: a) проводяться під відповідальністю і наглядом кваліфікованого лікаря, затвердженого компетентним органом влади; б) відповідним чином засвідчуються. Рентгенівський знімок легенів робиться під час першого медичного огляду, а також, якщо це вважатиметься за потрібне з міркувань медичного плану, під час наступних оглядів. Передбачувані цією Конвенцією медичні огляди не повинні спричиняти витрат для молодих людей, їхніх батьків або опікунів.

Міжнародною Організацією Праці розроблено Рекомендації щодо умов праці молодих людей, зайнятих на підземних роботах у шахтах та копальнях № 12519. Так, ці Рекомендації можуть застосовуватись через національне законодавство, колективні договори, рішення арбітражних органів або судів або будь-яким іншим шляхом, сумісним з національною практикою і таким, що відповідає умовам кожної окремої країни.

Роботодавець повинен обов’язково інструктувати молодих людей під час наймання та призначення їх на конкретну роботу під землею відносно ризику нещасних випадків та небезпеки для здоров’я, пов’язаних з даною роботою, відносно попереджувальних заходів та захисних засобів, правил техніки безпеки та методів надання першої допомоги. Такий інструктаж повинен повторюватись через відповідні проміжки часу (п. 4).

Посадові особи, відповідальні за безпеку праці, уповноважені з охорони праці, комітети з охорони та гігієни праці та усі інші органи охорони здоров’я та безпеки праці у шахтах та копальнях, а також національні служби інспекції повинні приділяти особливу увагу заходам, спрямованим на охорону життя та здоров’я молодих людей, прийнятих на підземні роботи або працюючих під землею в шахтах та копальнях.

Такі заходи повинні включати розробку практичної програми з техніки безпеки для кожної шахти і кожної копальні, до якої входили б: a) заходи, що забезпечують відвернення та виправлення небезпечних оточуючих фізичних умов; б) відповідні заходи та можливості для навчання, інспекції, розслідування та відвернення нещасних випадків; в) первісне забезпечення та заміна по мірі нормального зносу за рахунок роботодавців захисного одягу та захисних засобів, необхідних з огляду на характер роботи та умов, в яких вона виконується, із зобов’язанням для молодих людей користуватись наданими їм захисним одягом і захисними засобами; г) будь-які інші заходи, розраховані на забезпечення безпеки та охорону здоров’я молодих людей (п. 5).

Для підтримання доброго стану здоров’я молодих людей, прийнятих на підземні роботи або працюючих під землею в шахтах та копальнях, і для того, щоб сприяти їхньому нормальному фізичному розвитку, необхідно вживати заходів, що мають, зокрема, на меті: a) заохочення заходів з організації відпочинку, включаючи заняття спортом; б) надання у розпорядження молодих людей гардеробних та душових, що відповідають затвердженим санітарним нормам, причому, де це можливо, для осіб молодше 18 років повинні бути окремі від дорослих гардеробні та душові;(п. 6).

Особи молодші вісімнадцяти років, прийняті на підземні роботи або працюючі під землею в шахтах та копальнях, повинні мати право на безперервний щотижневий відпочинок тривалістю не менше 36 годин впродовж кожних семи днів. Період щотижневого відпочинку повинен поступово збільшуватися з метою досягнення принаймні 48 годин. Період щотижневого відпочинку повинен включати той день тижня, який є днем відпочинку відповідно до традиції або звичаю країни або району. Особи молодші 18 років, прийняті на підземні роботи або працюючі під землею в шахтах і копальнях, не повинні виконувати ніякої роботи впродовж щотижневого періоду відпочинку. Особи молодші 18 років, прийняті на підземні роботи або працюючі під землею в шахтах і копальнях, повинні користуватися щорічною оплачуваною відпусткою тривалістю не менш 24 робочих днів (що відповідає чотирьом робочим тижням) за 12 місяців роботи (п. 11).

Роботодавець повинен вести облік та надавати у розпорядження інспекторів дані щодо осіб молодших 18 років, прийнятих або працюючих на підземних роботах, які зазначають: a) дату народження, засвідчену належним чином, коли це можливо; б) періоди щотижневого відпочинку; в) періоди оплачуваної відпустки.

Конвенцією МОП „Про обов’язковий медичний огляд дітей та підлітків, зайнятих на борту суден” № 163 передбачено, що використання праці дитини або підлітка молодшого, ніж вісімнадцять років, має обумовлюватися наданням довідки про медичний огляд, яка підтверджує їхню придатність до такої роботи, що підписана лікарем, уповноваженим на це компетентним органом влади. Тривале використання праці дитини або підлітка на роботі в морі має бути обумовлене регулярним повторенням не рідше ніж один раз на рік медичного огляду і видачі після цього огляду нової довідки про медичний огляд, яка підтверджує придатність до такої роботи. Якщо термін довідки про медичний огляд закінчується під час перебування судна у плаванні, вона лишається дійсною до закінчення цього плавання. У невідкладних випадках компетентні органи влади можуть дозволити підлітку молодшого, ніж вісімнадцять років, віку піднятися на борт судна без проходження огляду, передбаченого у статтях 2 і 3 цієї Конвенції, однак за умови, що такий огляд буде проведено у першому ж порту, до якого зайде судно.

З питань медичного огляду дітей та підлітків на предмет їхньої придатності до праці МОП розробила відповідні Рекомендації 18. Так, відповідно до цих Рекомендацій, положення Конвенції 1946 року про медичний огляд підлітків на непромислових роботах повинні застосовуватись до всіх робіт, які виконуються на таких підприємствах або службах чи які пов’язані з цими підприємствами або службами, незалежно від того, чи є останні державними чи приватними: a) комерційні підприємства, серед них служби доставки; б) поштові служби електрозв’язку, серед них служби доставки; в) установи та адміністративні служби, працівники яких зайняті головним чином конторською роботою; г) газетні підприємства (видання, розподіл, доставка і продаж газет на вулицях або у громадських місцях); д) готелі, пансіони, ресторани, клуби, кафе та інші заклади, в яких продаються страви й напої, і робота домашньої прислуги в приватних будинках за заробітну плату; е) установи з лікування і догляду за хворими, старими або нужденними й сиротами; є) театри та інші місця видовищ і розваг; ж) пересувна торгівля, торгівля на рознос різного роду предметами і всяка інша робота чи обслуговування, що виконуються на вулицях або у громадських місцях; з) усі інші види робіт, занять і обслуговування, які не є ні промисловими, ні сільськогосподарськими, ні морськими (п. 1 Рекомендацій).

Без шкоди для свободи дій, наданої членам Організації Конвенцією 1946 року про медичний огляд підлітків на непромислових роботах щодо вилучення зі сфери застосування цієї Конвенції робіт або занять, які визнано такими, що не становлять небезпеки для здоров’я дітей і підлітків, на сімейних підприємствах, де зайняті лише батьки та їхні діти або опікувані особи, уряди, враховуючи той факт, що роботи, які звичайно не вважаються шкідливими, можуть бути небезпечними для деяких осіб, які не мають здібностей до тієї чи іншої роботи, повинні намагатися поширювати на всі роботи, що виконуються з метою отримання прибутку, не беручи до уваги сімейних стосунків між зайнятими на них особами, правила стосовно медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці (п. 2).

Без шкоди для медичного огляду при влаштуванні на роботу з метою встановлення придатності дитини або підлітка до певної роботи, згідно з вимогами статті 2 згаданих Конвенцій, бажано, щоб усі діти підлягали, найкраще до закінчення періоду обов’язкового навчання в школі, загальному медичному огляду, результати якого можуть бути використані службами професійної орієнтації.

Ретельний медичний огляд, потрібний для приймання на роботу, повинен: a) містити всі клінічні, радіологічні та лабораторні дослідження, доцільні для визначення придатності або непридатності до такої роботи; б) супроводжуватись у кожному випадку відповідними порадами щодо лікування. Періодичний огляд повинен: a) проводитися в тому самому порядку, що й огляд при прийманні на роботу; б) супроводжуватись відповідними порадами відносно лікування, і в разі потреби, додатковим професійним орієнтуванням з метою зміни роботи (пп. 4, 5).

Відповідно до п. 6 цих Рекомендацій, результати огляду повинні повністю записуватися до картки, яка має зберігатися в документах медичного закладу, відповідального за проведення медичного огляду. Відомості, що заносяться до медичної довідки з метою повідомити їх роботодавцю, або висновок відносно медичного огляду, записаний в допуску до роботи чи в трудовій книжці, повинні достатньо ясно вказувати обмеження придатності до роботи, відзначені під час огляду та запобіжні заходи, яких у зв’язку з цим треба вжити щодо умов праці, але ні в якому разі не повинні містити конфіденційних відомостей, таких, як, наприклад, діагноз стосовно природжених дефектів або захворювань, виявлених внаслідок огляду. 33

Оскільки юнацький вік здебільшого не закінчується до вісімнадцяти років, і, отже, все ще є потреба в спеціальному захисті, бажано поширити обов’язковий медичний огляд на всіх молодих працівників, принаймні тих, які не досягли двадцяти одного року, зайнятих у промисловості або на непромислових роботах. Оцінка міри небезпеки, яка зумовлює потребу поширення медичного огляду на працівників до двадцяти одного року згідно зі статтею 4 згаданих Конвенцій, повинна, як мінімум, бути ліберальною; таке поширення медичного огляду має стосуватись, зокрема, всіх робіт у шахтах, у лікарнях і таких занять у місцях видовищ і розваг, як танці та акробатика (п. 7).

Вище приведені Положення не повинні тлумачитись як такі, що послаблюють зобов’язання застосовувати положення міжнародних конвенцій або національного законодавства, які забороняють використання підлітків на певних роботах, пов’язаних з великим ризиком для здоров’я, або які вимагають, незалежно від віку працівника, нагляду за здоров’ям усіх осіб, зайнятих на таких роботах.

Серед заходів, яких повинні вживати національні органи влади для впровадження в життя приведених вище положень, має передбачатися, зокрема, щоб діти і підлітки з виявленими внаслідок медичного огляду фізичними вадами чи обмеженнями або які взагалі непридатні до праці: a) діставали відповідне медичне лікування з метою усунення або зменшення цих вад чи обмежень; б) заохочувались за повернення до школи або орієнтацію до певних професій, які могли б їм сподобатися і були б у межах їхніх можливостей; в) мали право на отримання у разі потреби фінансової допомоги протягом періоду лікування, навчання у школі або професійного навчання (п. 9).

Для того, щоб полегшити відповідну професійну орієнтацію дітей і підлітків, у яких виявлено недостатню фізичну витривалість або певні фізичні вади, бажано, щоб переліки професій і занять, які підходять для кожної категорії зайнятих на роботі підлітків з такими вадами, складали кваліфіковані спеціалісти спільно з медичними закладами і службами, що займаються питаннями робочої сили; ці переліки мають призначатися для орієнтації лікарів, які проводять огляд, але не повинні бути обов’язковими (п. 10).

З метою забезпечення ефективності медичного огляду підлітків, які працюють, слід вживати заходів для того, щоб лікарі, які проводять огляд, були кваліфіковані в галузі промислової санітарії і мали великий досвід у медичних питаннях щодо охорони здоров’я дітей і підлітків. Компетентні органи влади повинні з цією метою забезпечити організацію курсів і практичних занять. Діяльність системи медичного огляду з метою з’ясування придатності до праці повинна здійснюватись таким чином, щоб забезпечувалося тісне співробітництво між медичними закладами, які несуть відповідальність за проведення огляду, і службами, які відповідають за допуск до праці дітей і підлітків та за контроль над умовами їхньої праці.

У п. 13 Рекомендацій зазначено, що для того, щоб забезпечити регулярний медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці дітей і підлітків, зайнятих на промислових і непромислових підприємствах, як у межах розташування підприємства, так і поза ним у зв’язку з його діяльністю, від роботодавців слід вимагати інформування компетентного органу влади про використання на роботах всіх молодих працівників, вік яких знаходиться в межах, встановлених правилами щодо медичного огляду. Такими органами мають бути: a) офіційний медичний заклад, що несе відповідальність за проведення медичних оглядів і за повну реєстрацію результатів таких оглядів; або б) служба, компетентна дати дозвіл на підставі медичного огляду щодо використання на роботі дитини або підлітка.

Для того, щоб забезпечити регулярний медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці дітей і підлітків, що працюють як на свій власний рахунок, так і на рахунок своїх батьків у пересувній торгівлі або зайнятих будь-якою іншою роботою, котра виконується на вулицях або у громадських місцях, необхідно: a) від підлітків, що працюють, переїжджаючи з місця на місце, та які не досягли віку, до якого медичний огляд з метою з’ясування придатності до праці є обов’язковим, слід вимагати отримання індивідуальних дозволів, що видаються переважно службою департаменту праці на підставі довідки про придатність до праці і щорічно поновлюються на підставі результатів щорічних повторних оглядів; б) цей дозвіл повинен мати серійний номер і фотографію або підпис, чи будь-які інші засоби встановлення особи власника і містити також такі відомості: прізвище, вік і адресу власника, прізвище та адресу його батьків і заяву про те, що вони дозволили дитині або підлітку займатися діяльністю, для якої видано дозвіл; результати медичного огляду при влаштуванні на роботу і наступних повторних оглядів; в) власник зазначеного вище дозволу повинен носити на видному місці значок із серійним номером, що відповідає номерові дозволу; г) з метою регулярної перевірки документів підлітків, які працюють, переїжджаючи з місця на місце, і забезпечення відповідності цих документів правилам щодо медичного огляду для з’ясування придатності до праці має бути встановлено повне співробітництво між службами інспекції праці, що несуть відповідальність за впровадження в життя законодавства, і місцевими органами влади особливо з тими підрозділами поліції, що покликані запобігати злочинності серед молоді (п. 14).

Іншим нормативним актом МОП, зокрема, Конвенцією МОП „Про мінімальний вік дітей для допуску їх на роботу в морі” № 58 4 передбачено, що діти до п’ятнадцяти років не можуть бути найняті або працювати на борту суден, крім тих, на яких зайняті члени тільки однієї родини. Однак національне законодавство може передбачити видачу для дітей віком від 14 до 15 років посвідчень, які дозволяють їм бути найнятими, у випадку, якщо після належного медичного огляду дитини буде зроблений висновок, що така робота відповідає інтересам дитини. У Конвенції зазначено, що вище приведені положення не поширюються на роботу дітей на шкільних або навчальних судах за умови, що така робота проводиться зі схвалення й під наглядом органа державної влади. З метою полегшення контролю за застосуванням положень дійсної Конвенції кожний капітан або судновласник повинен вести список всіх зайнятих на борті його судна осіб, що не досягли шістнадцятирічного віку, із вказівкою дати їхнього народження.

Конвенцією МОП „Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в сільському господарстві” № 10 1 передбачено, що діти віком до чотирнадцяти років не можуть бути прийняті на роботу або працювати в державних чи приватних сільськогосподарських підприємствах, чи в якихнебудь їхніх філіалах у години, встановлені для відвідування школи. Якщо вони використовуються на такого роду роботах у позашкільні години, то ця робота не повинна перешкоджати їхньому відвідуванню школи. З метою практичного професійного навчання навчальний рік і години відвідування школи може бути встановлено таким чином, щоб було можливо використовувати працю дітей на легких сільськогосподарських роботах і, зокрема, на легких роботах, пов’язаних із збиранням врожаю, за умови, що зайнятість дітей на таких роботах не спричиняє скорочення загальної тривалості навчального року більш як до восьми місяців. Вище приведені положення Конвенції не поширюються на роботу, виконувану дітьми в технічних училищах, за умови, що така робота виконується за схваленням та під наглядом органу державної влади.

Відповідно до Конвенції МОП „Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості” № 59 5 термін „промислове підприємство” охоплює, зокрема: a) шахти, кар’єри та інші підприємства, які видобувають корисні копалини з землі; б) підприємства, на яких предмети виготовляються, змінюються, очищаються, ремонтуються, оздоблюються, обробляються, підготовляються на продаж, руйнуються чи знищуються, або на яких матеріали трансформуються, куди входять суднобудівні підприємства і підприємства з виробництва, трансформації та передачі електроенергії чи рушійної сили будьякого виду; в) підприємства, зайняті будівництвом і цивільними інженерними роботами, серед яких роботи з будівництва, ремонту, утримання, перебудови та демонтажу; г) підприємства, зайняті перевезенням людей або товарів шосейними дорогами або залізницями, зокрема обробленням вантажів у доках, на причалах, пристанях, у складах чи аеропортах.

Відповідно до ст. 2 цієї Конвенції, діти, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, не можуть бути найняті або працювати на державному або приватному промисловому підприємствах або в їхніх філіях. Однак, національне законодавство може дозволити використання праці таких дітей на підприємствах, де зайняті тільки члени родини підприємця, за винятком такої роботи, що за своїм характером або за умовами, в яких вона виконується, є небезпечною для життя, здоров’я або моральності осіб, пов’язаних з нею.

Положення цієї Конвенції не застосовуються до праці дітей у професійних школах за умови, що така робота проводиться зі схвалення й під наглядом державної влади.

З метою полегшення контролю за застосуванням положень цієї Конвенції кожний керівник промислового підприємства повинен вести список всіх зайнятих у нього осіб, що не досягли вісімнадцятирічного віку, із вказівкою дати їхнього народження.

Відносно робіт, які за своїм характером або за умовами, у яких вони виконуються, є небезпечними для життя, здоров’я або моральності осіб, пов’язаних з ними, національне законодавство: а) або встановлює, що вік молоді або підлітків, що допускаються до таких робіт, не може бути нижче п’ятнадцяти років; б) або доручає відповідному органу влади встановити, щоб вік молоді або підлітків, що допускаються до таких робіт, був не нижче п’ятнадцяти років.

В Конвенції МОП „Про нічну працю підлітків у промисловості” (переглянутої 1948 р.) № 90 10 передбачено, що термін „ніч” означає період тривалістю принаймні дванадцять послідовних годин. Стосовно підлітків, які не досягли шістнадцятирічного віку, цей період охоплює час між десятою годиною вечора і шостою годиною ранку. Стосовно підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку, але не досягли вісімнадцятирічного віку, цей період охоплює встановлений компетентним органом влади проміжок часу тривалістю принаймні сім послідовних годин між десятою годиною вечора і сьомою годиною ранку; компетентний орган влади може встановлювати різні проміжки часу для різних галузей промисловості, підприємств чи їхніх філіалів, але він зобов’язаний консультуватися з зацікавленими організаціями роботодавців і працівників перш ніж установити проміжок часу після одинадцятої години вечора (ст. 2).

У ст. 3 цієї Конвенції зазначено, що підлітки, які не досягли вісімнадцятирічного віку, не використовуються на роботах у нічний час на державних і приватних промислових підприємствах чи в будь-яких філіалах цих підприємств, за винятком випадків, передбачених нижче. З метою навчання учнів або професійного навчання в певних галузях промисловості чи певним професіям, де мають працювати цілодобово, чи на певних роботах безперервного типу компетентні органи влади можуть після проведення консультації з зацікавленими організаціями роботодавців і працівників можуть дозволити використовувати на нічних роботах підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку але не досягли вісімнадцятирічного віку.

Відповідно до цієї Конвенції, підліткам, які використовуються на нічних роботах, надається відпочинок тривалістю принаймні тринадцять послідовних годин між закінченням роботи і новим заступанням на роботу. У тих випадках, коли в хлібопекарській промисловості нічну працю заборонено для всіх працівників, замість установленого органами влади згідно з параграфом 3 статті 2 проміжку часу тривалістю принаймні сім послідовних годин між десятою годиною вечора і сьомою годиною ранку, компетентні органи влади можуть встановити проміжок часу між дев’ятою годиною вечора і четвертою годиною ранку з метою навчання учнів або професійного навчання підлітків, які досягли шістнадцятирічного віку (ст. 3). 32

У країнах, де через кліматичні умови робота в денний час особливо важка, нічний період і час, протягом якого роботу заборонено, можуть бути коротші, ніж це встановлено в попередніх статтях, за умови, що відпочинок компенсується протягом дня. Положення статей 2 і 3 не поширюються на нічну працю підлітків віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років у разі виникнення непередбачених або невідворотних надзвичайних обставин, які не мають ознаки періодичності і які порушують нормальний хід роботи промислового підприємства (ст. 4).

Заборону нічної праці може бути тимчасово відмінено урядом відносно підлітків віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років у разі виникнення надзвичайних обставин, коли цього вимагають громадські інтереси.

Відповідно до ст. 6 цієї ж Конвенції, закони чи правила, спрямовані на реалізацію положень цієї Конвенції: a) приписують належні заходи для того, щоб ці закони і правила доводились до відома всіх зацікавлених осіб; б) визначають осіб, відповідальних за виконання положень цієї Конвенції; в) приписують відповідні міри покарання за різного роду порушення цих положень; г) передбачають запровадження та утримання системи інспекції, необхідної для забезпечення ефективного здійснення цих положень; д) вимагають від кожного роботодавця на державному чи приватному промисловому підприємстві ведення реєстраційної книги чи заповнення наявних офіційних формулярів із зазначенням імен і дат народження всіх осіб до вісімнадцятирічного віку, яких він використовує, а також таких відомостей стосовно цього, які можуть бути потрібні компетентним органам влади.

Конвенцією МОП „Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах” № 79 9 передбачено, що діти віком до чотирнадцяти років, які можуть використовуватись на роботі протягом повного чи неповного робочого дня, і діти старші чотирнадцятирічного віку, які все ще зобов’язані відвідувати школу протягом повного навчального часу, не використовуються на роботах у нічний час протягом періоду тривалістю принаймні чотирнадцять послідовних годин, куди входить проміжок часу між восьмою годиною вечора і восьмою годиною ранку. Однак, на підставі національних законів чи правил, там, де цього вимагають місцеві умови, може бути введено інший проміжок часу, тривалістю дванадцять годин, початок якого встановлюється не пізніше восьмої години тридцяти хвилин вечора, а закінчення - не раніше шостої години ранку (ст. 2).

Діти старші чотирнадцятирічного віку, які вже не зобов’язані відвідувати школу протягом повного навчального часу, і підлітки до вісімнадцятирічного віку не використовуються на роботах у нічний час протягом періоду тривалістю принаймні дванадцять послідовних годин, куди входить проміжок часу між десятою годиною вечора і шостою годиною ранку. Однак, за наявності особливих обставин, які позначаються на певній галузі діяльності чи певному районі, компетентна влада може після проведення консультацій із зацікавленими організаціями роботодавців і працівників встановити щодо дітей та підлітків, зайнятих у цій галузі діяльності чи районі, проміжок часу між одинадцятою годиною вечора і сьомою годиною ранку замість проміжку між десятою годиною вечора і шостою годиною ранку (ст. 3).

Національні закони чи правила можуть надати відповідній владі повноваження на видачу тимчасових індивідуальних дозволів для надання можливості підліткам шістнадцятирічного віку і старшим працювати в нічний час, коли цього вимагає особлива потреба здійснення професійного навчання, причому період відпочинку повинен бути не менший ніж одинадцять послідовних годин на добу.

Національні закони чи правила можуть уповноважувати відповідну владу на видачу індивідуальних дозволів для надання дітям та підліткам вісімнадцятирічного віку можливості виступати в нічний час акторами в публічних виставах або брати участь у нічний час акторами в кінематографічних зйомках.

Мінімальний вік для видачі таких дозволів визначається національними законами чи правилами. Однак, такі дозволи не даються в тих випадках, коли через рід вистави чи обставин, у яких вона відбувається, або рід кінематографічної зйомки чи умов, в яких вона здійснюється, участь у виставі чи кінематографічній зйомці може бути небезпечною для життя, здоров’я або моральності дитини чи підлітка (ст. ст. 4, 5).

У разі видачі дозволів діють такі умови: a) робота триває не довше ніж до півночі; б) встановлюються суворі гарантії для захисту здоров’я і моральності дитини чи підлітка, для забезпечення належного поводження з ними, а також для запобігання порушенню нормального перебігу їхнього навчання; в) дитині чи підліткові надається період відпочинку тривалістю принаймні чотирнадцять послідовних годин.

Відповідно до ст. 6 цієї Конвенції, для забезпечення належного здійснення положень цієї Конвенції національне законодавство повинно: a) передбачати створення системи громадського контролю та нагляду у різних галузях діяльності, на які поширюється Конвенція; б) вимагати від кожного роботодавця ведення реєстраційної книги або заповнення наявних офіційних формулярів із зазначенням імен та дат народження всіх осіб вісімнадцятирічного віку, яких він використовує на роботі, та з зазначенням тривалості їхнього робочого часу; в тих випадках, коли діти і підлітки працюють надворі або в громадських місцях, у реєстраційній книзі чи в формулярах зазначається тривалість їхнього робочого часу, встановлена при укладенні контракту про найняття на роботу; в) передбачати відповідні заходи для нагляду за особами вісімнадцятирічного віку, які використовуються згідно з рішенням роботодавця чи своїм власним рішенням на роботах надворі чи в громадських місцях, а також для забезпечення встановлення їхньої особистості; г) встановлювати заходи покарання, які застосовуються до роботодавців або інших відповідальних дорослих осіб за порушення таких законів чи правил.

Відповідно до Меморандуму про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у сфері соціальної політики щодо дітей з інвалідністю 17, Міністерство праці та соціальної політики України та Представництво Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні, які далі іменуються „Сторонами”, користуючись принципами Конвенції ООН про права дитини, Декларації ООН про права інвалідів, інших міжнародних документів, Основною Угодою про співробітництво між Дитячим фондом Організації Об’єднаних націй та Урядом України від 7 вересня 1998 року, що ратифікована Верховною Радою України 21 вересня 1999 р., законодавством та державними програмами України у галузі соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, прагнучи до тісного співробітництва та керуючись наміром інтенсифікувати розвиток двосторонніх стосунків, з метою соціального прогресу та поглиблення взаєморозуміння, організації взаємовигідного співробітництва щодо подальшого розвитку соціальних послуг в Україні, домовилися про таке:

по-перше, сторони відповідно до своїх завдань та чинного законодавства України будуть сприяти розвитку співробітництва з метою досягнення Україною міжнародних стандартів у галузі соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, зокрема, згідно зі статтею 23 Конвенції ООН про права дитини, де визнано право дитини-інваліда вести повноцінне життя в умовах, які забезпечують її гідність, сприяють впевненості у собі, а також право дитини-інваліда на особливе піклування, доступ до освіти, відновлення здоров’я, соціального, культурного і духовного життя;

по-друге, сторони обмінюватимуться інформацією, що становить спільний інтерес, експертами, фахівцями з метою проведення консультацій, а також інформацією про конгреси, зустрічі та круглі столи з питань соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, що проводитимуться в Україні та за кордоном;

по-третє, сторони розвиватимуть співробітництво в галузі надання консультативних послуг, методичної та наукової підтримки, підвищення кваліфікації фахівців, інформаційного та організаційного забезпечення діяльності структур і установ Міністерства праці та соціальної політики України та громадських організацій інвалідів, що діють у сфері соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю;

по-четверте, сторони сприятимуть плануванню та здійсненню спільних заходів і реалізації програм та проектів щодо соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, дослідницьких проектів у цій галузі, проведенню спільних конференцій та круглих столів;

по-п’яте, сторони у своїй співпраці та спільних заходах будуть приділяти особливу увагу та надавати пріоритети таким питанням: рання соціальна реабілітація дітей з інвалідністю; розвиток системи державних та недержавних центрів реабілітації дітей з інвалідністю; професійна орієнтація та первинне професійне навчання дітей з інвалідністю віком 16 - 18 років; система інтегрованого навчання та виховання дітей з інвалідністю (ст. ст. 1, 5 Меморандуму).

В Резолюції МОП „Про зайнятість молоді” від 16 червня 1998 р. 16 запропоновано державам-членам проводити збалансовану стратегію економічного росту; розглянути нові й нестандартні програми, націлені на створення зайнятості для молоді; збільшити інвестиції в базову освіту, націливши їх на підвищення якості останньої й на розширення доступу до одержання подальшої освіти більш високого рівня для груп молоді, що перебувають у несприятливому положенні; вжити заходів до того, щоб молодь, яка закінчує школу, мала загальну освіту, збалансоване коло професійних кваліфікацій та навичок, що дозволяють їй реалізувати повною мірою свій потенціал і вносити вклад у підвищення добробуту суспільства; вжити заходів, метою яких є пристосування професійної підготовки й орієнтації молоді до вимог ринку праці, для того щоб полегшити молоді перехід від школи до трудової діяльності та придбання загальних і спеціальних навичок для працевлаштування й навчання протягом всього трудового життя; заохочувати участь роботодавців, працівників і їхніх відповідних організацій: а) у визначенні того, якими повинні бути програми й зміст освіти й професійної підготовки; б) у виконанні таких програм; в) у розробці й оцінці дієвості систем визнання підвищення кваліфікації й навичок і в контролі за цими системами; г) у встановленні більш тісного співробітництва з навчальними закладами; сприяти й підтримувати проведення політики відносно молоді, що визнає роль утворення молодіжних організацій у розвитку почуття соціальної відповідальності, ініціативи й співробітництва; сприяти введенню гнучких графіків роботи, для того щоб молодь могла одержувати освіту і професійну підготовку без відриву і з відривом від виробництва при наявності домовленостей, досягнутих на підприємстві; виявляти перешкоди на шляху наймання молоді та вживати, у міру можливості й необхідності, зусилля по їхньому усуненню, забезпечуючи одночасно захист зайнятості кожному працівникові; створювати законодавчі й адміністративні основи, які дозволяють захистити зайнятість молоді; заохочувати підприємства до того, щоб вони відігравали активну роль у наданні молодим найманим робітникам безперервної професійної підготовки; заохочувати молодь і підприємства до більш гнучкого підходу до придбання нових професійних навичок, що відповідають мінливим потребам; постійно спонукати служби зайнятості як державні, так і приватні до надання молоді більше ефективного сприяння в працевлаштуванні; сприяти заповзятливості, підприємництву й самозайнятості серед молоді, а також створенню життєздатних малих і середніх підприємств, оскільки вони є одним з найважливіших джерел одержання молоддю робочих місць; прийняти й проводити політику, що підвищує конкурентноздатність за допомогою інвестицій, у тому числі інвестицій у технологію, у розвиток людських ресурсів, в утворення й підвищення кваліфікації, сприяючи тим самим економічному росту, соціальному розвитку й зайнятості (п. 1 Резолюції).

Відповідно до п. 2 Резолюції, Адміністративній раді Міжнародного бюро праці запропоновано: надати питанню зайнятості молоді високий пріоритет під час обговорення бюджетів; розглянути можливість включення до порядку денного однієї із сесій Міжнародної конференції праці проблеми зайнятості молоді як пункт для загального обговорення; забезпечити, щоб питання про зайнятість молоді обговорювався на регіональних або міжрегіональних нарадах, включаючи тристоронні наради, якщо дозволяють обставини; розробити міжнародну стратегію зайнятості молоді; створити бази даних щодо зайнятості молоді; поширювати інформацію стосовно вакантних робочих місць.

З питань зайнятості молоді МОП розробила Рекомендації „Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку” № 136 20. Ці Рекомендації застосовуються до спеціальних програм, які мають за мету дати молоді можливість брати участь в діяльності, спрямованій на економічний та соціальний розвиток її країни і здобути освіту, кваліфікацію та досвід, які полегшать її подальшу економічну діяльність протягом тривалого часу і допоможуть її залученню до життя суспільства (п. 1 Рекомендацій).

Спеціальні програми повинні розроблятися в рамках національних планів розвитку, де такі є, і повинні, зокрема, повністю пов’язуватися з планами й програмами в галузі людських ресурсів, спрямованих на здійснення цілковитої і продуктивної зайнятості, а також з регулярними програмами освіти і навчання молоді. Спеціальні програми повинні мати тимчасове застосування і бути розраховані на задоволення поточних та невідкладних економічних і соціальних потреб. Вони не повинні дублювати чи завдавати шкоди іншим заходам економічної політики чи здійсненню регулярних програм освіти і професійнотехнічного навчання. Спеціальні програми не повинні здійснюватися таким чином, щоб це відкривало можливість для зниження трудових норм, і служба учасників програм не повинна використовуватися в інтересах приватних осіб чи підприємств. Спеціальні програми мають забезпечувати учасникам, у разі потреби, принаймні мінімальний рівень освіти (п. 3).

Спеціальні програми повинні містити захист людської гідності і розвиток особистості та почуття особистої і суспільної відповідальності. Керівництво спеціальними програмами має здійснюватися без якої-небудь дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національного або соціального походження; вони повинні використовуватися з метою активного сприяння забезпеченню рівності. Мета і завдання кожної спеціальної програми, а також категорії учасників повинні чітко визначатися компетентним органом влади і повинні підлягати періодичному переглядові у світлі набутого досвіду. Участь у спеціальних програмах має бути добровільною. Винятки може бути допущено лише через законодавчі заходи і в тих випадках, коли є цілковита відповідність до положень чинних міжнародних трудових конвенцій про примусову працю та про політику в галузі зайнятості. Програми, відносно яких допускаються такі винятки, можуть охоплювати: a) програми загальної освіти і професійного навчання, які передбачають вербування в обов’язковому порядку безробітної молоді протягом певного періоду після досягнення нормального віку закінчення шкільної освіти; б) програми для молоді, яка взяла на себе зобов’язання далі служити протягом певного періоду як попередню умову для здобуття освіти або технічної кваліфікації, які становлять особливий інтерес для суспільства в цілях розвитку. У випадках, коли допускаються винятки, учасникам має надаватись якомога більшою мірою вільний вибір між різними наявними формами діяльності та різними районами в межах країни, і під час їх призначення мають належним чином враховуватися їхні кваліфікація та здібності (пп. 4-7).

Умови служби учасників спеціальних програм повинні чітко встановлюватися компетентним органом влади; вони мають відповідати законоположенням, які регулюють мінімальний вік допуску до роботи, і мають узгоджуватися з іншими законоположеннями, які застосовуються до молоді, яка перебуває на звичайному навчанні або роботі в нормальних умовах (п. 8).

Учасники повинні зберігати можливість бути членами молодіжних або профспілкових організацій за власним вибором і брати участь у їхній діяльності.

Має існувати формальна процедура оскарження учасниками рішень, які стосуються їхнього вербування, прийому або умов служби, а також спрощена процедура розгляду дрібних скарг.

Керівництво спеціальними програмами та координація їх на національному рівні повинні здійснюватися відповідним органом або органами, заснованими компетентним органом влади. Цей орган або органи повинні, в міру можливостей, мати поряд з представниками уряду також представників організацій працівників, роботодавців та молодіжних організацій для забезпечення їхньої активної участі в плануванні, здійсненні, координації, інспектуванні й оцінці наслідків спеціальних програм. Виконуючи свої завдання, цей орган або органи повинні, в міру потреби, консультуватися з громадськими організаціями та органами влади, компетентними в таких галузях, як праця, освіта, економіка, сільське господарство, промисловість та соціальні питання. Цей орган або органи повинні підтримувати постійний зв’язок з органами влади, які відають звичайними програмами освіти й навчання, для забезпечення координації з метою поступового і, по можливості, швидкого скасування спеціальних програм (п. 42).

Слід добиватися активної участі місцевої влади у виборі та здійсненні проектів, що проводяться в рамках спеціальних програм. Вводячи спеціальні програми, компетентні органи влади повинні прагнути забезпечити достатні фінансові й матеріальні ресурси та потрібний кваліфікований персонал з тим, щоб забезпечити повне їх здійснення. У зв’язку з цим слід приділити особливу увагу способам, які дають змогу створювати в рамках програм власні джерела доходу. Від учасника або членів його сім’ї не повинно вимагатися жодних фінансових вкладень. Мають передбачатися регулярні інспекції та фінансові ревізії спеціальних програм. Організація на місцевому рівні має бути такою, щоб готувати й заохочувати учасників до поступового залучення в управління їхньою власною програмою (п. 46).

Відповідно до п. 47 Рекомендацій, стосовно спеціальних програм, в рамках яких молодь з однієї країни бере участь у діяльності, спрямованій на розвиток іншої країни, компетентні органи влади й зацікавлені органи повинні якомога повніше застосовувати відповідні положення цих Рекомендацій щодо питань, які належать до їхньої юрисдикції, і співробітничати між собою з метою як забезпечення застосування таких положень до проблем, що вимагають спільних дій, так і вирішення будь-яких складних питань, які можуть виникнути у зв’язку з застосуванням цих положень.

Дата добавления: 2015-07-15