Життя як об’єкт злочину,передбаченого розділом ІІ Особливої частини Кримінального кодексу України

Визначення початкового моменту життя належить до одного з найбільш дискусійних питань в теорії кримінального права.

На законодавчому рівні момент початку життя не встановлений. І лише в п. 1.2 Інструкції з визначення критеріїв перинатального періоду, живонародженості та мертвонародженості встановлено, що живонародженість – це “вигнання або вилучення з організму матері плода, який після вигнання/вилучення (незалежно від тривалості вагітності, від того, чи перерізана пуповина і чи відшарувалась плацента) дихає або має будь-які інші ознаки життя, такі як серцебиття, пульсація пуповини, певні рухи скелетних м’язів” [28].

На сьогодні домінуючим як в теорії, так і на практиці є визначення початку людського життя з певного етапу фізіологічних пологів. При цьому одна група науковців вважає, що життя людини повинається з того моменту, коли дитина здатна до самостійного існування, повністю відокремлена від тіла матері та зробила перший подих (Б.В. Здравомислов, О.М. Красіков, С. Бояров, О.В. Наумов, В.Н. Лисак, М.Д. Шаргородський тощо). При цьому науковці виділяють такі ознаки початку життя дитини – дихання, серцебиття, пульсація пуповини або довільний рух мускулатури [24]. Такий підхід узгоджується з положеннями вітчизняної медичної науки, в якій тривалий час початком життя людини визнавався момент, коли новонароджений починав дихати. Інші вчені стверджують, що момент початку життя людини пов’язаний з таким етапом фізіологічних пологів, коли лише частина дитини з’явилася з утроби матері (В.С. Бородін, О.О. Жижиленко, Б.С. Утевський, А.А. Піонтковський, Є.Ф. Побегайло та інші).

На сьогодні в теорії кримінального права існують й інші точки зору щодо моменту початку життя людини, які повязані з визнанням того, що воно починається ще задовго до фізіологічних пологів. Зокрема, О.М. Попов вважає, що життя людини починається з моменту зачаття [25]. Така точка зору має своє нормативне закріплення у цивільному законодавстві України. Відповідно до ст. 1222 Цивільного кодексу України право на спадкування виникає у людини, яка була зачата за життя спадкодавця і народжена живою після відкриття спадщини. Саме такий підхід передбачений у ст. 4 Американської конвенції з прав людини, яка передбачає, що право на життя захищається законом, як правило, з моменту зачаття [31]. У Франції життя дитини захищається державними законами через 10 тижнів після зачаття, в Данії – після 12 тижнів, у Швеції – після 20, в багатьох країнах життя юридично захищене лише після народження. Лауреат Нобелівської премії Джеймс Уотсон запропонував охороняти життя дитини через три дні після народження [7].

На думку Р. Шарапова, В.Є. Захаренко, С.С. Сокола, С.В. Бузницької, С.Г. Стеценка, Т.А. Павленко, момент початку життя людини датується народженням головного мозку, тобто, досягненням плодом повних двадцяти двох тижнів внутріутробного розвитку [40]. Таку точку зору вчені обгрунтовують національним законодавством, яке, як правило, забороняє штучне переривання вагітності у термін понад 22 тижні. Аналогічне нормативне положення існує і в Україні. Наприклад, частина 6 статті 281 Цивільного кодексу України передбачає, що у випадках, встановлених законодавством, штучне переривання вагітності може бути проведене при вагітності від дванадцяти до двадцяти двох тижнів. В свою чергу пункт 5.3. Інструкції про порядок проведення операції штучного переривання вагітності наголошує, що штучне переривання вагітності, строк якої становить від 12 до 22 тижнів, здійснюється відповідно до переліку підстав, за наявності яких можливе штучне переривання вагітності, наведених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України № 144 від 15.02.2006 року “Про реалізацію статті 281 Цивільного кодексу України”. Тобто, законодавство України визначає повні 22 тижні вагітності як граничний строк її переривання за умови наявності законодавчо визначеної обставини.

В статті 117 Кримінального кодексу України (далі – КК) “Умисне вбивство матірю новонародженої дитини” передбачається, що відповідний злочин може бути вчинений під час пологів або відразу ж після пологів. Це означає, що законодавець визнав момент початку життя саме з початком фізіологічних пологів – з того моменту, коли вони лише почалися, незалежно від того, чи здатна дитина до самостійного існування. В свою чергу пологи – це фізіологічний процес виходу плода з тіла матері. Тому, виходячи з урахування критерія живонародженості, можемо визначити початковим моментом життя момент появи з організму матері частини тіла новонародженого за умови наявності у нього серцебиття.

На мою думку, саме таке рішення законодавця є обґрунтованим на сьогодні та відповідає потребам правозастосовної практики і теорії кримінального права. Спроба визначити момент початку життя людини ще задовго до пологів зрозуміла. Однак вона передчасна і потребує додаткового вивчення, оскільки за таких умов буде відкинутий такий важливий критерій медичної практики, як живонародженість [36].

Одні автори вважають, що смерть людини настає з моменту припинення дихання і серцебиття. Проте таких вчених на сьогоднішній день меншість. Прихильники іншої позиції (а їх більшість) стверджують, що серцебиття не є абсолютним доказом життя і визнають безперечним настання смерті з того моменту, коли в корі головного мозку людини наступають незворотні процеси розпаду клітин (тобто настання у головному мозку органічних змін), а також органічні зміни в центральній нервовій системі. До настання цих змін смерть людини називають клінічною. Зустрічаються випадки, коли після настання клінічної смерті вдається відновити дихання та серцебиття і повернути людину до життя. Особливо в останні роки досягнення медичної науки і практики в галузі реаніматології сприяли зміні ставлення до смерті як до одномоментного процесу. Її все більше стали представляти як процес, розтягнутий у часі, відповідно до поступового руйнування окремих частин людського організму.

Навмисне приведення людини в стан клінічної смерті у випадку, коли біологічна смерть не настала, може кваліфікуватися як замах на вбивство. У свою чергу, за певних умов може бути визнано вбивством посягання на життя людини, що перебуває в стані клінічної смерті. Дії винного, спрямовані на вбивство померлого раніше, є замахом на непридатний об’єкт.

Згідно з законом, активні заходи щодо підтримання життя хворого припиняються у випадку, коли стан людини визначається як незворотна смерть. Людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Діагностичні критерії смерті мозку та процедура констатації моменту смерті людини визначені в Інструкції, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров’я України [13]. У ній, зокрема, зазначено, що смерть мозку – це повне та незворотне припинення всіх його функцій, які реєструються при серці, що працює, та примусовій вентиляції легенів.

Дата добавления: 2015-07-18