Нові лікарські форми. Загальна характеристика та класифікація

Вибір лікарської форми, шляхи її введення в орга­нізм — важливе завдання фармакотерапії. Неправильно вибрана лікарська форма може стати причиною підвищення або ослаблен­ня її активності чи навіть повної неефективності. У 54 % випад­ків відмова хворого від приймання ліків зумовлена незручним способом уведення. Це примушує лікаря розширити арсенал лі­карських форм, що використовуються, та враховувати кожну кон­кретну ситуацію при призначенні способу введення. На сьогодні перед фармацевтичною промисловістю стоїть задача урізноманіт­нити випуск ГЛЗ і розширити можливості лікаря у виборі необ­хідної лікарської форми.

Традиційні лікарські форми (таблетки, мазі, супозиторії, роз­чини для ін'єкцій, порошки та інші) зараз поступаються місцем перед новими лікарськими формами, які доставляють біологічно активні речовини (БАР) в уражене місце організму в точно регу­льованих кількостях. До них належать мікрокапсули, іммобілізо­вані препарати, пролонговані лікарські форми, тверді дисперсні системи, терапевтичні суміші, а також лікарські форми цільового призначення: ліпосоми, лізосомотропні препарати, магнітокеро-вані системи тощо.

Дослідженнями вчених доведено, що при застосуванні прин­ципово нових засобів доставки лікарських речовин в організм лю­дини виникають можливості для створення абсолютно нових лі­карських форм (ЛФ). При цьому використовують відомі лікарські речовини, які набули широкого розповсюдження. Так, в медич­ній практиці добре зарекомендувала себе безперервна подача біо­логічно активних речовин за допомогою інфузійних насосів або крапельниць. Цей спосіб застосовують тільки в умовах стаціона­ру. Для амбулаторного лікування аналогом крапельниць можуть служити букальні, або трансдермальні, лікарські форми, які по-

дають лікарські речовини (ЛР) через непошкоджену слизову обо- ф лонки рота або шкіру.

Для фармацевтичної промисловості, як і для інших галузей виробництва, характерна зміна поколінь продукції, що випуска­ється. За останні десятиріччя серед лікарських форм змінилось декілька поколінь.

1. Традиційні лікарські форми — це таблетки, мазі, супози­торії, ін'єкційні розчини та інші препарати з короткою біофарма-цевтичною фазою, їх біодоступність незадовільна, крім того, вони характеризуються разовим застосуванням.

2. Пролонговані лікарські форми — це повільно розчинні таб­летки, ін'єкційні розчини з комплексоутворювачем, масляні роз­чини та ін. Вони повільно вивільняють діючі речовини та відпо­відно забезпечують триваліший терапевтичний ефект, створюючи депо препарату в організмі.

3. Лікарські форми з контрольованим вивільненням діючих речовин. Такі форми необхідні для ліків, які приймаються трива­лий час (тижні, місяці, роки), що особливо важливо для лікуван­ня хронічних захворювань.

Для лікарських форм третього покоління характерні:

— безперервна, тривала подача ЛР (від кількох тижнів до кіль­кох місяців);

— можливість вибору швидкості вивільнення ЛР;

— можливість подачі в організм мінімальних кількостей дію­чих речовин, що зменшує їх витрату;

— лікарські речовини ізольовані від внутрішнього середови­ща організму, що значно знижує їх побічну дію.

Лікарські форми третього покоління поділяються на дві групи:

1-ша — системи-резервуари з програмним вивільненням лі­карських речовин (C-1);

2-га — системи для спрямованої доставки лікарських речовин (C-2).

Системи С-1 забезпечують стабільне постачання організму лі­карськими речовинами, зменшення їх побічних ефектів, вклю­чають у себе певну кількість лікарських речовин, що вивіль­нюються із С-1 упродовж заданого періоду часу. Це так звані системи-резервуари, що складаються із чотирьох основних ком­понентів:

— резервуару для лікарських речовин;

— приладу для контролю за постачанням ЛР;

— джерела енергії;

— елемента зв'язку з біологічною системою-акцептором.

С-1 за м e x а н і з м о м д і ї поділяють на системи загальної дії (для перорального, трансдермального і парентерального шля­хів введення) та на системи локальної дії (для введення в око, матку, ректальний і внутрішньопорожнинний шлях уведення).

Лікарські форми (ЛФ) з контрольованим вивільненням залеж­но від ф і з и к o-x і м і ч н и x принципів дії поділяють на декіль­ка типів.

Резервуарні ЛФ. У них лікарська речовина замкнута всереди­ну резервуара, обмеженого мембраною. Швидкість дифузії ЛР через мембрану і визначає швидкість вивільнення.

Монолітні і матричні ЛФ. Лікарські речовини замкнуті у ви­гляді розчинів чи суспензій у полімерну матрицю.

Біодеградуючі ЛФ. Вони поступово розчиняються або хімічно розпадаються в процесі застосування під дією біологічних середо­вищ організму. Основою служать розчинні чи гідролізуючі поліме­ри. Швидкість дифузії залежить від швидкості набухання полімеру.

Осмотичні ЛФ (міні-насоси). В таких системах швидкість ви­вільнення ЛР залежить від зростання осмотичного тиску в систе­мі. Вони являють собою суміш ЛР і осмотичного агента (солі), оточених напівпроникною мембраною.

Механічні інфузійні насоси. У названих системах швидкість вивільнення ЛР задається мікропроцесором. Це складні електро­нні пристрої, сприймаючі сигнал про стан організму і його потре­бу в цій ЛР (наприклад, при діабеті — інсулін).

С-2 — системи спрямованої доставки ЛР — створюють добрі перспективи у сфері лікарської терапії, зв'язаної із спрямованим постачанням лікарських речовин до певного органу(тканини)-мі-шені. Ці системи дозволяють значно знизити токсичність ЛР та економно їх використовувати (тому що близько 90 % лікарських засобів, що застосовуються, не досягають мети), знижують побіч­ну дію і зменшують дозу ліків. С-2 — це ліпосоми, наночастинки, нанокапсули. За допомогою спеціальних систем ЛР може бути доставлена:

— в заданий орган (легені, печінку);

— спеціальні клітини органу (ендотеліальні клітини та органи);

— специфічні структури клітини (лізосоми, цитоплазму і т. д.)
Найбільша увага серед лікарських форм з регульованою швид­
кістю вивільнення ЛР приділяється терапевтичним системам.

Терапевтичними системами (ТС) називаються пристрій або дозована лікарська форма, що вивільняє лікарську субстанцію із запрограмованою швидкістю через окремі проміжки часу. ТС з кожним днем знаходить все ширше застосування в медици­ні, а за своєю ефективністю переважає класичні лікарські форми, а також лікарські форми подовженої дії (пролонговані), які поча­ли застосовуватись у 70-х роках минулого століття.

Час вивільнення ЛР залежить від виду терапевтичної систе­ми, він може складати кілька годин чи навіть кілька діб. У цей період терапевтичні системи мають забезпечити постійну концен­трацію лікарської субстанції в організмі.

Швидкість вивільнення ЛР не залежить від її кількості в сис­темі і узгоджується з кінетикою нульового порядку, швидкість вивільнення зменшується одночасно зі зменшенням кількості суб­станції в цій формі та властивостей допоміжних речовин. ТС ха­рактеризується не дозою, а кількістю лікарської субстанції, що дійшла до організму за одиницю часу.

Залежно від ш л я x у в в e д e н н я ТС можна класифікувати на системи:

— пероральні;

— трансдермальні;

. — внутрішньоочні;

— внутрішньопорожнинні (внутрішньоматкові, ректальні та ін.);

— імплантаційні (силіконові);

— інфузійні.

Доставка ліків в задану ділянку організму проходить в кілька стадій:

— вивільнення ЛР із системи;

— дифузія в локальний кровообіг;

— транспортування до органу.

Дата добавления: 2015-07-18