Нові упаковки для лікарських засобів, що знаходяться під тиском

У зв'язку з продовженням дискусії про шкідливий вплив фторовуглеводневих пропелентів на довкілля і можливу їх заборону ведуться інтенсивні розробки альтернативних контейне­рів. Ці роботи спрямовані на створення нешкідливих агентів-ви-тиснювачів (пропелентів), розробку нових методів розпилення, удосконалення існуючих конструкцій контейнерів та ін.

Зараз визначилося такі ч о т и p и н а п p я м и:

— звичайні упаковки з пропелентами, що не містять фтору: насичені парафінові вуглеводні метанового ряду (пропан, бутан, ізобутан) і стиснуті гази (азот, нітрогену (I) оксид, карбону діок-сид та ін.);

— двокамерні балони, в яких пропелент відокремлений від продукту і не надходить у навколишнє середовище;

— контейнер з механічним розпилювачем насосного типу;

— стискні полімерні та інші балони.

Насичені парафінові вуглеводні порівняно з хладонами ста­більні у водних середовищах і легші від води, тому їх вигідно застосовувати для розпилення препаратів на водній основі. Завдя­ки невеликій густині пропану і бутану для заповнення контейне­ра потрібно значно менше, ніж хладону. Однак горючість цих зрі­джених газів не дозволяє їм конкурувати з препаратами на основі органічних розчинників.

Стиснуті гази відрізняються від зріджених не тільки агрегат­ним станом, але й властивостями. Тиск стиснутих газів значно менше залежить від температури. Однак тиск у контейнері в міру витрачання продуктів зменшується, що може призвести до непов­ного використання вмісту. Стиснуті гази практично нерозчинні або відрізняються дуже обмеженою розчинністю. Тому останніми роками проводяться дослідницькі роботи в сфері підвищення роз­чинності стиснутих газів.

Кількість стиснутого газу, необхідного для видавлювання вмі­сту упаковки, незначна. Тому такі упаковки дуже чутливі до ви­току газу, викликаного або недостатньою герметичністю, або не­обережним поводженням. Для усунення цієї вади розроблені контейнери з розгалуженими або перекидними сифонними труб­ками, що запобігають видачі препарату в перевернутому поло­женні.

Пропеленти цієї групи не горючі, дешеві, не чинять агресив­ної дії на металеві й полімерні матеріали.

У галузі створення різних контейнерів більше поширення на­була нова упаковка, що одержала назву «бар'єрна». Суть її поля­гає в тому, що продукт відокремлений від пропеленту бар'єром (рухомою перегородкою), який запобігає контакту між ними. При цьому різко розширюються можливості упаковки, тому що ви­ключається хімічна взаємодія між пропелентом і продуктом, а також надходження пропеленту в атмосферу.

Конструктивно двокамерні упаковки виконуються в різних варіантах: з поршнем, із вкладишем, із внутрішнім мішечком та ін.

Кількість пропеленту в таких контейнерах незначна. Тому стру­мінь, що видається з таких контейнерів, недостатньо дисперсний. Для підвищення дисперсності підбирають малов'язкі рецептури,

зменшують прохідні перерізи отворів і каналів клапанів або вво­дять дуже малу кількість пропеленту безпосередньо в препарат.

Можливою альтернативою контейнера під тиском є тара, осна­щена мікронасосом (механічним пульверизатором). Пульвериза­тор у вигляді мініатюрного поршневого насосу, що працює від натискання пальцем, наґвинчується на горловину балона (найча­стіше скляного). Тонкодисперсний струмінь у таких випадках одержують при сполученні високого гідравлічного тиску, що роз­вивається насосом, із малим прохідним перерізом клапанів (для цього застосовують лазерні технології).

Вартість таких контейнерів висока і їх застосування еконо­мічно ефективне не для всіх препаратів. Для розпилення суспен­зій із високим вмістом твердих речовин, плівкоутворювальних препаратів, пін та інших високов'язких систем подібні насоси не­придатні.

Стискні балони виготовляють з еластичних полімерів (поліо-лефінів, акрилонітрилу, поліестерів, поліуретанових та інших смол). Принцип їх роботи базується на дії мускульної сили стис­ку і видавлювання продукту через сопло з малим перерізом. Такі упаковки є найдешевшими, однак вони вимагають значних зу­силь для приведення їх у дію і видають грубодисперсні аерозолі.

Усім перерахованим контейнерам притаманна одна загальна вада — неможливість досягнення достатнього внутрішнього тис­ку, порівняного з тиском, створюваним звичайними контейнерми зі зрідженими пропелентами.

До лікарських форм для дітей (ЛФД) належать лі­карські засоби у відповідному віковому дозуванні, що мають ско-ригований смак, необхідну ефективність дії і зручну для застосу­вання упаковку.

Виробництво ЛФД у розвинених країнах світу здійснюється десятками фірм, а їхня номенклатура у фармацевтичній практиці окремих держав досягає майже сотні найменувань.

Чільне місце з виробництва ЛФД у світі займає Франція (55 фірм випускають 102 препарати), США, Англія, Німеччина. У Франції існує спеціальний відділ, що виробляє лікарські препа­рати для грудних дітей.

Проблема створення спеціальних ЛФД, висунута Всесвітньою організацією охорони здоров'я (ВООЗ), є актуальною і своєчас­ною, тому що особливості фізіологічних і біохімічних процесів організму дитини свідчать про те, що половинна доза ліків, при­значена дорослому, не може бути адекватною для дитини. Таким чином, неприпустимо рекомендувати прийом лікарських препа­ратів чайними ложками або 1/4 таблетки.

Людський зародок містить 94,5 % води, у дитини — 74,7 %, а в дорослої людини в середньому — 61,5 %. Немовля робить 40— 60 дихальних рухів за хвилину, дорослий — 15—18; пульс у не­мовляти — 140, у дорослого — 70—80; повний обіг крові в немов­ляти складає 12 c, а в дорослого — 22 c.

Відмінності в гідратації тканин, частоті дихання, серцебитті тощо дають підстави припустити і про неоднакове розподілення в організмі дорослої людини та дитини лікарських речовин, особ­ливо водорозчинних.

Організм дитини, крім цього, характеризується неповним роз­витком і навіть відсутністю ряду ферментних систем, що відігра­ють важливу роль у біотрансформації лікарських речовин, іншим рівнем їхньої адсорбції, метаболізму й виведення.

Діти дуже чутливі до сульфаніламідів, схильні до алергійних реакцій, судомним станам, погано переносять біль, яскраве світ­ло, гірке. Біль для дитини — важка нервово-психічна травма, що зводить до мінімуму фармакотерапевтичний ефект ліків.

До дитячих лікарських засобів, склад і технологія яких роз­робляються сьогодні, повинні висуватися такі вимоги:

— лікарська форма для дітей повинна підбиратися з ураху­ванням віку дитини; більшість ліків має бути для приймання все­редину;

— для дітей дошкільного віку повинні розроблятися переваж­но рідкі форми (сиропи, розчини, суспензії, еліксири, полоскан­ня, емульсії, розчинні таблетки, гранули для подальшого розчи­нення, краплі);

— для дітей шкільного віку, крім зазначених лікарських форм, мають розроблятися також таблетки, драже, капсули, гранули, ректальні лікарські форми у відповідних вікових дозуваннях;

— для дітей до трьох років не слід випускати ліки у вигляді таблеток чи драже, особливо смачних і яскраво забарвлених, що мають кондитерський вигляд.

Усі лікарські форми для немовлят і дітей першого року життя мають випускатися стерильними. Вони повинні мати свої особли­вості й спеціальні позначки, що відрізняють їх від аналогічних форм для дорослих за кількістю, формою випуску, забарвленням, упаковкою та іншими параметрами.

При створенні ЛФД мають використовуватися лише нешкід­ливі допоміжні речовини, переважно натуральні продукти. їх кіль­кість повинна забезпечувати необхідний терапевтичний ефект і стабільність ліків. Для забарвлення лікарських форм слід засто­совувати нешкідливі барвники, дозволені для медичної практи­ки. Коригувальні речовини мають надавати лікам приємний см_#ак і запах і не знижувати їх активності і стабільності. В одній лікар­ській формі повинна знаходитися як можна менша кількість різ­них хімічних речовин.

Об'єм рідини, яка містить ліки, в упаковці не повинен бути занадто великим — досить 2,5—10 мл, тобто кількість препарату, необхідна для мінімального курсу лікування. Особливу увагу не­обхідно приділяти створенню ЛФД пролонгованої дії.

Якщо сумісність інґредієнтів незадовільна, створюють так звані упаковки «змішування», в яких лікарські речовини зберігаються окремо від розчину коригенту і їх змішують безпосередньо перед уживанням. Крім цього, існують концентрати порошків і гранул, до яких перед застосуванням додається вода.

Для дозування лікарських препаратів необхідно використову­вати спеціальні дозувальні пристрої (ложки-дозатори, мензурки, крапельниці, піпетки тощо). Упаковка ліків має бути із захисним пристроєм, що дозволяє відкривати її тільки дорослим.

Для розчинів сильнодіючих речовин рекомендують краплі в упаковці зі спеціальним дозувальним пристроєм.

При розробці таблеток і драже для дітей слід прагнути до їх найменшого розміру (від 3—4 мм у діаметрі і нижче); таблетки повинні бути двоопуклої форми.

Необхідно ширше розробляти ректальні лікарські форми для дітей — супозиторії, мікроклізми, лікарські форми, що знахо­дяться під тиском, ректіоли, капсули, мазі та ін.

Дата добавления: 2015-07-18