Склад I технологія лікарських форм для дітей

Сиропи є найбільш зручною пероральною лікарською формою в дитячій практиці. Традиційні сиропи, що застосову­ються в педіатрії, є концентрованими розчинамии цукру, до яких додані відповідні лікарські препарати та ароматизатори. Основи сиропів представлені розчинами сахарози, багатоатомних спиртів або їх поєднанням. До складу основ може входити етанол (до 10 %) як розчинник для лікарських речовин та ароматизаторів. Для за­тримання росту мікроорганізмів до сиропів додають консерванти.

Основні вимоги до сиропів — приємні смакові відчуття та ес­тетично привабливий зовнішній вигляд. Нижче наводяться склад і технологія деяких лікарських сиропів, які застосовуються в пе­діатрії.

Гематиновий сироп. Склад: ціанокоболаміну — 0,041 г, кислоти аскорбінової — 20,0 г, феруму глюконату — 17,0 г, ароматизатора і натрію цитрату — достатня кількість, розчину сорбіту — до 1 л. Приготування: феруму глюконат розчиняють у розчині сорбіту при

температурі 70 °С. Потім суміш охолоджують до кімнатної темпера­тури, після чого до неї додають ціанокоболамін і ароматизатор. Роз­чин доводять натрію цитратом до pH = 4,0, фільтрують, стандарти­зують, фасують і упаковують.

Сироп із феруму сульфатом. Склад: феруму сульфату — 135,0 г, кислоти лимонної — 12,0 г, розчину сорбіту — 350,0 мл, гліцерину — 50,0 мл, натрію бензоату — 1,0 г, ароматизатора — достатня кількість, води — до 1 л.

Приготування: феруму сульфат і натрію бензоат розчиняють у 400 мл води і змішують із розчином сорбіту, гліцерином і кис­лотою лимонною, розчиненою в 50,0 мл води. До отриманого роз­чину додають ароматизатор і воду до 1000 мл.

Сироп із піперазину адипінатом. Склад: піперазину адипіна-ту — 5,0 г, кислоти лимонної — 2,0 г, цукрового сиропу — 72,9 г, натрію бензоату — 0,1 г, води — 20 мл. Це прозора рідина слабо-жовтого кольору, кисло-солодкого смаку, без запаху. Застосову­ють при ентеробіозі у дітей.

Еліксири — підсолоджені та ароматизовані водно-спиртові розчини, що містять багатоатомні спирти та активні інґредієнти. Найбільш придатною концентрацією сахарози або сорбіту в елік­сирах є 40 % -ва. Як розчинник до їх складу може входити спирт етиловий 20—30 %-вий (більш висока концентрація знижує роз­чинність сорбіту), а як солюбілізатор (для малорозчинних актив­них інґредієнтів і ароматизаторів) застосовують твін-80 (за раху­нок зменшення кількості спирту).

Фенобарбіталовий еліксир. Склад: фенобарбіталу — 4,0 г, масла апельсинового — 0,25 мл, розчину амаранту — 10,0 мл, спирту етилового — 200,0 мл, гліцерину — 100,0 мл, цукрового сиропу — 600,0 мл, води — до 1 л. Приготування: фенобарбітал розчиняють у спирті, додають гліцерин, масло апельсинове, цук­ровий сироп і розчин амаранту. Все перемішують і додають воду, розчин фільтрують.

Суспензії — препарати, в яких тонко здрібнена речовина дис­пергована у рідкому підсолодженому носії. Як загусники застосо­вуються: сахароза, сорбіт, натрій КМЦ, пектини. Так, введення 5—10 %-вого сорбіту запобігає тенденції коагулювання або фло-кулювання суспензії з алюмінію і магнію гідрооксидами (антацид­ні засоби) при зберіганні, навіть після заморожування і відтаю-вання. Уведення ПАР від 0,1 до 0,5 % (твін-80, полісорбат-80) дозволяє прискорити час змочування дисперсної фази.

Полоскання — це рідкі оральні препарати для ротової порож­нини, що містять в'язкі, антисептичні чи бактерицидні речовини.

Використані інґредієнти створюють пом'якшувальне відчуття в роті і частковий охолоджувальний ефект. У полоскання вклю­чають, як правило, ПАР, ефірні масла та ароматичні речовини.

Наприклад, склад для полоскання: цетилпіридинію хлориду — 1,0 г, кислоти лимонної — 1,0 г, олії м'ятної — 0,75 мл, олії евкаліптової — 0,25 мл, олії гвоздики — 0,5 мл, твіну-60 (або іншого) — 3,0 г, спирту етилового — 100 мл, натрію сахаринату — 0,4 г, барвника — достатня кількість, розчину сорбіту — 200,0 мл, води — до 1000 мл.

Приготування: у воді розчиняють цетилпіридинію хлорид, кислоту лимонну, натрію сахаринат. До твіну-60 додають олії, повільно доливають спирт і перемішують. Отримані розчини змі­шують, додають цукровий сироп (розчин сорбіту), барвник і воду.

Ін'єкційні та інгаляційні лікарські форми розробляються за­лежно від віку в декількох дозах з необхідною концентрацією діючих речовин. Інгаляційні ліки у вигляді аерозолів рекоменду­ються до застосування тільки дітям старше п'яти років.

Краплі для очей, вуха і носа мають містити оптимальну кон­центрацію діючих речовин і не мати подразнювальної дії. Вони повинні забезпечувати надійний пролонгуючий ефект і мати при­ємний запах.

Ректальні лікарські форми для дітей розробляються у вигляді супозиторіїв, ректальних м'яких желатинових капсул, мікроклізм, ректальних мазей, пінних аерозолів, які дозуються відповідно до віку.

Гранули є розповсюдженою лікарською формою. У них легше збалансувати необхідні у фізіологічному відношенні лікарські ре­човини. Гранули мають ряд переваг на відміну від суспензій, емуль­сій і сиропів:

— не містять води та органічних розчинників, що сповільнює проходження в них фізико-хімічних і мікробіологічних процесів;

— попереднє розчинення їх перед вживанням виключає вве­дення допоміжних речовин, що спрощує технологію і економить матеріали;

— можливість використання одноразової упаковки знижує трудозатрати при зберіганні і транпортуванні, мають захист від самовільно розкриття дітьми;

— виключається необхідність комплектувати упаковки з лікар­ським засобом дозувальним пристроєм, доза регулюється кількістю пакетиків на одноразове приймання.

Гранули зручні для екстемпорального приготування сиропів, суспензій, гелів.

Гранули етазол-натрію для дітей — рожевого кольору зі специфічним запахом; випускаються у флаконах по 60,0 г, 120,0 г або 240,0 г. Склад: етазол-натрію — 0,2 г, цукру — 5,745 г, рубе-розуму — 0,01 г, натрію хлориду — 0,03 г, малинової есенції — 0,015 мл.

Приготування: суміш діючих речовин і наповнювачів зволо­жують забарвленим цукровим сиропом, що містить малинову есен­цію, вологу масу гранулюють у грануляторі через сито з отворами 3 мм і сушать при 40 °С в сушильній шафі, потім знову гранулю­ють через це ж сито і фасують.

Гранули застосовують при пневмонії, дизентерії, пієлітах, ци­ститах як внутрішній засіб, попередньо розчинивши вміст банки у свіжоперевареній воді (30—40 °С). Рівень води доводять до по­значки 100 мл.

Зберігають у добре закупореній тарі, у захищеному від світла

місці.

3 метою стандартизації лікарських форм для дітей проводять органолептичну, фізико-хімічну, хімічну, біологічну (при вмісті серцевих глюкозидів) і мікробіологічну оцінку.

На всі лікарські речовини і вуглеводи — складові ЛФД обо­в'язково розробляються методи якісного та кількісного визна­чення, а на допоміжні речовини — в основному методи якісного аналізу.

Упаковка для ЛФД повинна мати естетичний вигляд. У пра­вому верхньому куті на упаковці ставлять позначку — асимет­ричну п'ятипелюсткову квітку і напис під нею «Для дітей».

Вітчизняна фармацевтична промисловість відстає від закор­донних країн за випуском дитячих лікарських засобів і віддає перевагу ЛФД у вигляді гранул і таблеток. Основна маса ЛФД за кордоном випускається у вигляді сиропів, еліксирів, мікстур, су­позиторіїв, крапель, суспензій і рідше у вигляді гранул і табле­ток. За останні два десятиліття Державним науковим центром лікарських засобів (Харків) створено близько 50 нових лікарських препаратів для застосування в педіатрії.

В Україні діє Галузева комплексна програма робіт «Дитячі лікарські форми», в яку включені дослідження зі створення ЛФД, що містять антибіотики, сульфаніламіди, антисептики, рослинні антивірусні засоби, простудні, протикашлеві та інші препарати (25 найменувань).

Доцільно б розробити для дітей аміназин, натрію оксибути-рат, фенобарбітал, метронідозол, трихомоноцид, лантозид у ви­гляді сиропів, драже, таблеток; бутадіон, промедол, преднізолон у формі супозиторіїв; фурагін — у формі капсул; вікалін, або-мін — у вигляді суспензії та ін.

25.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ПРО ТАРУ Й УПАКОВКУ

Проблема упаковки готових лікарських засобів ви­магає постійної уваги, тому що великі матеріальні витрати на упаковку, нераціональний її вибір призводить до зниження якос­ті і значних утрат сировини, матеріалів, лікарських засобів. Тому тара й упаковка у фармації відіграють особливу роль, забезпечую­чи не тільки можливість зручного застосування ліків, але і збере­ження їхніх властивостей у процесі зберігання.

Дотепер багато працівників сфери виробництва і споживання не уявляють чіткої різниці між тарою й упаковкою.

Упаковка — комплекс способів і заходів, які призначені для захисту препарату від впливу навколишнього середовища, ушко­дження, утрат, і полегшують процес обігу.

Тара є елементом упаковки, являє собою виріб, призначений для розміщення продукції.

Упаковка об'єднує тару, ліки, закупорювальні і допоміжні еле­менти, що визначають споживчі властивості товару. Порожній флакон — тара, а флакон із лікарським препаратом, пробкою, етикеткою й іншими допоміжними засобами — упаковка.

У виробництві готових лікарських засобів упаковка класифі­кується за видами.

Первинна упаковка — індивідуальна або споживча упаковка, в якій є безпосередній контакт лікарського засобу з матеріалом упа­ковки. Вона призначена для створення необхідних умов, що забез­печують тривалу цілісність поміщеної в ній лікарської форми.

Вторинна упаковка — упаковка, яка призначена для захисту первинних упаковок (їхньої цілісності) і для більш повних інфор­мативних відомостей. Наприклад, останнім часом на вторинних упаковках друкується текст про застосування ліків. Вторинна упаковка забезпечує найбільш простий та зручний облік і конт­роль продукції. Як вторинну упаковку використовують картонні пачки і коробки, куди містяться в первинній комірково-контур-

ній упаковці таблетки, драже, капсули, флакони й ампули з рід­кими і порошкоподібними лікарськими засобами, металеві й скляні трубки з таблетками, туби з мазями, пакетики з порошкоподібни­ми лікарськими засобами.

У ряді випадків вторинна упаковка створює додаткову герме­тизацію і захист первинних упаковок від впливу зовнішніх чин­ників. Вторинні упаковки також належать до споживчих.

Групова упаковка (або блочна) — це група первинних або вто­ринних упаковок і формується в машинах або автоматах при пакуванні продукції в термоусадкову плівку, папір, картонні ко­робки.

Транспортна упаковка — упакування в транспортну тару, в якій продукція доставляється до місць розподілення і реаліза­ції. Вона має бути єдиною для кожної серії ЛЗ.

Не менш важливим визнають забезпечення необхідних спо­живчих властивостей упаковки: вона має бути зручною для пере­сування, містити інформацію про зберігання й приймання засобу, контроль першого відкриття упаковки, стерильність і привабли­вий зовнішній вигляд.

Тара залежно від ф у н к ц і о н а л ь н о г о п p и з н а ч e н н я поділяється на споживчу й транспортну.

Споживча тара — це тара для розфасовки продукції та по­дальшого надходження до споживача: банки, пляшки, флакони, аерозольні балони, трубки, ампули, капсули, туби, пакети, пач­ки, коробки, пробірки, тюбики та ін.

Транспортна тара — це тара, що утворює самостійну транс­портну одиницю, в якій здійснюється транспортування продук­ції: ящики, бочки, каністри, барабани, балони, мішки, лотки, бідони, кошики та ін.

У свою чергу споживча тара класифікується:

— на первинну тару, що має безпосередній контакт із продук­том;

— вторинну тару, в якій вкладають первинну упаковку для її захисту, зручності користування, нанесення більш повної інфор­мації про товар.

Вибір виду і матеріалу первинної упаковки визначається голов­ним чином властивостями лікарських речовин і конструктивних особливостей самої упаковки з урахуванням її економічності. При цьому одним із головних критеріїв оцінки економічності є мате­ріал упаковки, що має не тільки витримувати механічні, термічні та інші навантаження в процесі виробництва, але й не змінювати при цьому своїх властивостей (кольору, форми, індиферентності, стерильності тощо) протягом терміну зберігання лікарського пре­парату й забезпечувати необхідні функціональні властивості па­кувальної форми. Спосіб упаковки має бути максимально високо-

продуктивним і механізованим, щоб частково або повністю ви­ключити ризик забруднення мікроорганізмами, частинками або продуктами міграції з упаковки.

До матеріалу тари висувають особливі вимоги: газо- і пароне-проникність, хімічна індиферентність до лікарських препаратів, стійкість до температурних впливів, світлонепроникність, бар'єр­на стійкість до мікроорганізмів, забезпечення максимального тер­міну придатності та ін.

Дата добавления: 2015-07-18