Завдання, методи та джерела етнічної демографії.

Лекція з етногеографії України

(для студентів стаціонарного відділення історичного факультету

спеіальність “Історія”)

Тема: “Демографічна характеристика України”.

План

1) Завдання, методи та джерела етнічної демографіїї.

2) Динаміка чисельності українців у ХVІІІ – ХІХ ст.

3) Демографічні втрати України в ХХ ст.

4) Сучасна демографічна характеристика України і перспективи демографічного розвитку.

Наочність

1) Мапа України.

2) Діаграма демографічного розвитку.

Література

1) Рудницький С. Чому ми хочемо самостійної України. – Львів: Світ, 1994.

2) Етнографія України/ За ред. С. Макарчука. – Львів: Світ, 1994.

3) Пономарьов А. П. Українська етнографія: Курс лекцій. – К., 1994.

4) Наулко В. Хто і відколи живе в Україні. – К., 1997.

5) Культура і побут населення України./ За ред. В. Наулка. – К., 1997.

6) Картографія та історія України: Збірник наукових праць. – Львів, 2000.

7) Нельга О. Теорія етносу: Курс лекцій. – К.,1997. – С. 310-363.

8) Енциклопедія українознавства. – У 10-и т. – Париж-Нью-Йорк, 1955-1984.

9) Заставний Ф. Географія України. – К., 1994.

10) Крисаченко В. Динаміка населення: популяційні, етнічні та глобальні виміри. – К.: НІСД,2005.

11) Кульчицький С. Демографічні втрати населення України в ХХ столітті. //Дзеркало тижня. - № 39 (514). – 2-8 жовтня 2004 р.

12) Вознюк П. Повернення правди про “великий голод” в Україні, як попередження і пересторога для світової спільноти.// Дзеркало тижня. - № 36 (564). – 17-23 вересня 2005 р.

Мета: виробити уміння критично оцінювати демографічну ситуацію в Україні і розуміння впливу демографічного чинника на перебіг етнічних процесів в Україні; виробити уміння аналізувати матеріали переписів, статистичні джерела, монографічну літературу.

Завдання, методи та джерела етнічної демографії.

Етнічна демографія складова частина етнічної географії – наука про динаміку чисельності етносу у просторі і часі.

Об¢єктом її дослідження є етнічні спільноти, які жили в минулі епохи, особливості сучасного та перспективи майбутнього етнодемографічного розвитку етносу.

Особливо актуальними є евристичні можливості еволюційного та історичного напрямів демографії, які досліджують динаміку чисельності етносу у процесі його розвитку від минулого до сьогодення. Перевага історичних підходів порівняно з іншими напрямами демографії полягає в тому, що в поле зору дослідника потрапляє не кілька поколінь, а сотні і навіть тисячі поколінь людей, що робить предметне поле демографії об¢ємнішим, сприяє виявленню тонких закономірностей генези об¢єкту етнодемографії. Водночас дослідник стикається з труднощами дати об¢єктивне і достовірне пояснення досліджуваних проблем, оскільки він стикається не з цілісним об¢єктом, а лише з його рештками – прямими (залишки організмів) або опосередкованими (житло, поселення тощо). Тому крім звичайних функцій науки – описати, дослідити, пояснити, етнодемографія реалізує ще одну – реконструювати об¢єкт (етнос) у просторіі часі, послуговуючись археологічними, історичними, статистичними джерелами. Звідси специфічні методи досліджень: уніформізму та історичних реконструкцій, аналізу історичних джерел різних часів і народів, методи визначення давності знахідок тощо.

Отже, завдання етнодемографії України:

- на основі демографічних, статистичних та популяційних методів розкрити специфіку розташування та інші характеристики населення України;

- зокрема простежити вплив довкілля на формування етносу, дослідити його популяційну динаміку та систему розселення, міграції населення, вплив на стан його здоров¢я антропогенного(включаючи пост чорнобильського) тиску довкілля;

- дослідити сучасні міграційні тенденції та їх вплив на етнополітичну та демографічну ситуацію в Україні;

- дослідити міграційні проблеми в контексті стратегічного орієнтиру України на європейську інтеграцію.

Населення України лише на перший погляд добре вивчене в демографічному аспекті. В науковій, довідковій літературі висвітлювалась його чисельність, загальна і порайонна демографічна ситуації, міграції тощо.

Проте майже в усіх опублікованих до 1991 р. демографічних довідниках Україна розглядалась як складова частина держав, до складу яких вона входила (Австро-Угорщина, Росія, Румунія, Польща,СРСР).

Суб¢єктивізм російської (радянської), австро-угорської, чехословацької, польської, румунської статистики викривав у своїх працях з географії С. Рудницький.

Сучасні географи, історики, демографи Ф. Заставний, В. Наулко, С Кульчицький, Ю Шаповал наполягають на необхідності всебічної демографічної характеристики населення України, яка повинна базуватись на достовірних і репрезентативних матеріалах, критичному аналізі демографічних джерел.

Демографічні джерела складають:

- переписні книги, якими з сер. ХVІІ ст.. були охоплені землі України(1646-1648рр, 1676-1678рр, 1710,1716рр); ревізії, статистично-топографічні описи - Рум¢янцевський опис Гетьманщини, К. Германа опис Таврії, Д. Журавського опис Київщини;

- земська статистика;

- 7-томні матеріали Статистично-етнографічної експедиції в Південно-Західний край П. Чубинського(ост.чверть ХІХ ст.);

- переписи населення, які стали систематичними з кінця ХІХ ст.

Повноцінні переписи в Австро-Угорщині почалися з 1857р.і проводилися регулярно у 1869,1880, 1890. 1900, 1910рр. Австро-угорська статистика була досить детальною і достовірною, в ній містяться відомості про віру і мову в розрізі кожного населеного пункту. в т.ч. і сільського. Проте і у попередні роки велося обрахування населення: так перепис 1845 року зафіксував на австро-угорських землях 2 млн поляків і 2,5 млн русинів, а 1910 року – 4,75 млн поляків і 3 млн русинів. Різниця пояснюється втраною етнічної ідентичності русинським населенням Австро-Угорщини. Перепис 1910 року зафіксував 273000 румунів, 168000німців, 10000угорців. Після Першої світової війни західно-українські землі увійшли до складу Польщі, Чехо-Словаччини, Угорщини, Румунії.

За виключенням відносно об¢єктивної чехословацької статистики статистичні відомості про українське населення Польщі, Румунії, Угорщини підлягали “корегуванню” на користь панівним титульним націям. В Польщі переписи проводилися в 1921, 1931рр., в Чехо-Словаччині – в 1921, 1930рр., в Румунії – в 1930.

І Всеросійський перепис, яким було охоплено близько 80 % території сучасної України (решта 20 % входило до складу Австро-Угорщини) було проведено 28 січня 1897 р.) Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.. в Росії друкувались детальні відомості про переселення людей у східні райони імперії (Дані про переселенців, склад сімей, райони виходу, місце і час прибуття.- безцінні джерела при вивченні української діаспори в Росії.)

Переписи в Радянському Союзі проводилися у 1920, 1923рр., І комплексний перепис відбувся в 1926 р.і був за оцінками фахівців найкраще організованим, детальним і об¢єктивним переписом у Радянському Союзі.Те, що паралельно пройшли переписи українського населення в Польщі, Румунії і Чехо-Словаччині дозволило В. Кубійовичу розробити таблицю з чисельності населення України на кінець 20 – початок 30 – рр..

Наступні переписи населення в Радянському Союзі проводилися в 1937,1939, 1959,1970,1979,1989 рр., грішили більшою чи меншою суб¢єктивністю і вимагають критичного аналізу при використанні їх даних у сучасних етнодемографічних реконструкціях населення України.

Сучасну етнодемографічну ситуацію в Україні допомагають дослідити матеріали І Всеукраїнського перепису населення 2001 р. Демографи вважають найоптимальнішим інтервалом часу між переписами – 10 років.

Дата добавления: 2015-07-17