Гороутворення. Вулкани і землетруси. Форми поверхні суші. Гороутворення.

За характером утворення гори поділяються на складчасті, складчасто-скидові і брилові.

Подорожуючи по рівнинах, на крутих берегах річок і ярів можна спостерігати горизонтальні верстви гірських порід. Такі верстви частіше утворювались на дні великих водойм – морів і океанів. Якщо ці верстви зазнають великого бокового тиску або тиксу зсередини, то на них утворюються складки. Складки бувають найрізноманітнішої форми: прямі, нахилені, перекинуті, лежачі і навіть перевернуті. При великому тиску складки на вигинах розриваються і одна частина верстви насуває на другу. Бокові і внутрішні сили врешті рештприводять до утворення високих гір, які простягаються на сотні, а іноді на тисячі кілометрів. Прикладом складчастих високих гір є Альпи, Гімалії, Анди, Кавказькі.

Протягом багатьох мільйонів років верстви складок, втрачаючи еластичність, твердіють. Гори поступово руйнуються під впливом зовнішніх сил, знижуються, нерідко перетворюючись на рівнини. У таких випадках утворюються тріщини, по яких відбувається веркикальне переміщення окремих ділянок. Одні піднімаються, інші опускаються. В результаті скидів утворюються підняття (горсти) і провали (грабени). Гори, що при цьому утворилися, називають складчасто-скидовими, наприклад Урал, Алтай, Тянь-Шань, Скандинавські гори.

На місці, де знаходяться затверділі осадові або вулканічні гірські породи, утворюються брилові гори, наприклад гори Східної Африки, Східного Сибіру.

Землетруси. Із складкоутворювальними і розривними рухами в земній корі пов’язані різні явища в природі – землетруси і вулканічна діяльність.

Землетрусом називають коливання земної кори. Вони бувають зумовлені тектонічними рухами і вулканічними процесами. Землетруси починаються або слабкими коливаннями земної поверхні, або різкими, сильними поштовхами – ударами, які тривають іноді протягом кількох хвилин, а іноді протягом тривалого часу. Найбільша сила струсу спостерігається в центрі площі, охопленої землетрусом. Це місце називають епіцентром. При віддалені від нього сила землетрусу слабшає. В епіцентрі струси звичайно бувають і вигляді поштовхів, уміру віддалення від нього – у вигляді хвиль.

За землетрусами ведуть систематичні спостереження на сейсмічних станціях. Чутливі прилади записуюють найменші струси земної кори. Протягом року спостерігають на Землі сотні тисяч землетрусів, сила яких буває різною. Слабкі землетруси непомітні для людини, при сильніших двигтять меблі, зупиняються годинники з маятником, колишуться дерева, осипається штукатурка, утворюються тріщини в кам’яних будинках. В окремих випадках землетруси призводять до катострофічних руйнувань: повністю руйнуються будинки, утворюються тріщини на поверхні землі, зміщуються верстви Землі. Такі землетруси є причиною багатьох людських жертв. У 1908 р. землетрус зруйнував м. Мессіну (на острові Сіцілія). Тоді загинуло 100 тис. чоловік. При Японському землетрусі в 1923 р. була зруйнована більша частини міст Токіо і Йогоками. Загинуло понад 175 тис. чоловік. Землетрус у Чилі в 1970 р. зруйнував ряд населених пунктів і супроводився великою кількістю людських жертв.

28 липня 1976 - землетрус в Таншань, Північно-східний Китай, Таншаньський землетрус, 8,2 бала за шкалою Ріхтера. Число загиблих за офіційними даними склало 242800 чоловік, за неофіційними - перевищило 655 тис. чоловік.

26 грудня 2003 - землетрус в Ірані, у місті Бам (магнітуда 6,3). Загинуло 50-60 тис. осіб.
26 грудня 2004 - землетрус в Індійському океані, (магнітуда 9,3), загинули 225-300 тис. чоловік.

12 травня 2008 - Сичуанський землетрус - землетрус в центральному Китаї (магнітуда 8). Загинули близько 70 000 чоловік.

12 січня 2010 - землетрус на Гаїті (магнітуда 7) - загинуло 220 тис. чоловік, 300 тис. отримали поранення, 1100000 позбулися житла.

27 лютого 2010 - землетрус у Чилі, (епіцентр знаходився поблизу міста Консепсьон, магнітуда 8,8) - мінімум 799 осіб загинули, понад 1,5 млн будинків пошкоджено землетрусом і цунамі.

11 березня 2011 - Сендайський землетрус і цунамі у районі острова Хонсю, Японія (магнітуда 9,1), за даними поліції Японії на 14 квітня 2011 загинули 13 439 людини, 14 867 чоловік пропали без вісті.

Землетруси спостерігаються, як правило, в геосинклінальних областях, тобто в найбільш рухомих ділянках земної кори. Учені встановили два основних кільця поширення землетрусів: меридіанне (Тихоокеанське, яке охоплює західне і східне узбережжя Тихого океану) і широтне (від Великих Антільських островів на схід, по Середземному морю, через Малу, Середню і Центральну Азію, Памір, Тібет, Гімалаї і до узбережжя Південно-Китайського моря на заході, де широке кільце сполучається з Тихоокеанським).

Вулканізм і вулкани. З глибиною температура в землій корі підвищується. На глибині 60 – 70 км вона настільки висока, що будь-яка порода при тиску, що дорівнює атмосферному, могла б бути в розлавленому стані. В окремих осередках при зменшенні тиску і підвищенні температури речовина переходить у газоподібних стан. При цьому об’єм її збільшується в кілька разів. Розплавлену, насичену газами масу називають магмою. Вона переміщується туди, де менший тиск. По окремих тріщинах, каналах магма виливається на поверхню у вигляді лави. Цей процес називають вулканізмом. При виверженні викидаються у величезній кількості гази і тверді продукти. Гори, які роблять виверження, називають вулканами. Вони спостерігаються в місцях розломів земної кори. На поверхні лава застигає. Багаторазові виливи утворюють конусоподібні гори. Нерідко вони мають висоту в кілька тисяч метрів, наприклад висота вулкана Аконкагуа в Південній Америці 7035 м. Вершини таких гір мають чашоподібні заглиблення – кратери. Від дна кратера відходить у глибину живильний канал – жерло; він сполучає кратер з магматичним осередком. Характер вивержень головним чином від складу лави.

Зараз налічують в світі понад 500 діючих кулканів і близько 4000 згаслих. Вони розподіляються на поверхні Землі нерівномірно, розміщені в основному поблизу найбільш рухомих зон земної кори – геосинкліналей. Більшість діючик вулканів знаходяться в Тихоокеанському поясі, вони утворюють Тихоокеанське вулканічне кільце. Другий пояс – Середземноморсько-Індонезійський. На Далекому Сході діючі вулкани є на півострові Камчатка і в гряді Курильських островів. Найактивніший і найвищий вулкан – Ключевська сопка (4750 м) має форму конуса. На вершині конуса знаходиться кратер, на дні його три жерла. Крім того, на схилах є 60 побічних кратерів.

Форми поверхні суші. Внаслідок тектонічних рухів на суші утворюються великі форми рельєфу: гірські системи, гірські хребти, плоскогір’я, височини і низовини.

Горбом називають невелику височину звичайно округлої або овальної фоми з перевадно пологими схолами та іноді слабко вираженой підошвою. Відносна висота горба (над навколишньою місцевістю) не більше 200 м.

Горою називають різко виявлене підняття, відносна висота якого не менш як 200 м.

Гірські хребти – це лінійно витянуті підняття, обмежені з двох боків схилами. Крутизна схилів буває різною: пологі схили звичайно мають похол 5 до 10 градусів, круті досягають 50 – 60, а нерідко хребти переходять у прямовисні скелі. Найвищу частину гірського хребта називають гребенем. Часто гребені бувають дуже нерівними: хвилястими, зубчастими. Найбільш різкі підвищення на гребені називають вершинами, а знижені місця – перевалами. Широкі перевали називаюсь сідловинами. Гірські хребти, витягнуті на велику відстань, утворюють гірські ланцюги. Вони простягаються на сотні і тисячі кілометрів прямолінійно або у вигляді величезних дуг. З гірських хребтів і ланцюгів утворюються обширні гірські системи.

Гори на Землі за часом утворення поділяються на старі та молоді. Старі гори (Урал, Скандинавські та ін.) звичайно значно нижче від молодих. Вони дуже зруйновані, вершини в них округлі, згладжені. Вершини молодих гір нерідко вкриті снігами і льодовиками. До молодих гір відносять Кордильєри, Альпи, Гімалаї, Кавказ.

Величезні високо підняті ділянки (до 600 м над рівнем моря), у яких хвиляста або рівна поверхня, називають плоскогір’ями, наприклад Середньосибірське плоскогір’я. Гірські країни, які складаються з гірських хребтів і високо розміщені над рівнем моря, називають нагір’ями (Тибетське нагір’я).

Височина на рівнинних ділянках – це поверхня, яка піднімається над рівнем моря від 200 до 500 м, наприклад Середньоросійська, Приволзька та ін.

Низовини це такі ділянки суші, які не перевищують 200 м над рівнем моря і мають в основному рівну поверхню, наприклад Західно-Сибірська, Прикаспійська. В окремих місцях низовини можуть бути почленовані досить глибокими річковими долинами, ярами і балками (Оксько-Донська низовина).

При характеристиці форм рельєфу або поверхні суші часто користуються поняттям «рівнина». Під рівнинами розуміють обширні плоскі або слабо хвилясті ділянки земної поверхні. Частіше рівнини бувають горбистими. Більша частина Східно-Європейської рівнини належить до горбистої.

Дата добавления: 2015-07-17