Особливості управління та адміністрування в релігійних об’єднаннях та благодійних організаціях.

Особливості управління в релігійних організаціях визначаються їх конфесійною приналежністю: католицька церква прямує до централізму, православна церква вирізняється корпоративізмом (підкреслюється соборність), а протестантські деномінації вирізняються автономністю систем управління на рівні окремої громади.

Релігійна організація – практична форма реалізації конституційного права колективно відправляти релігійні обряди, висти релігійну діяльність, яка утворюється з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати та поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури.

Види:

1. Релігійна громада – місцева релігійна організація віруючих громадян одного і того ж віросповідання, які добровільно обєдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб.

2. релігійні управління та центри – діють на підставі власних статутів, зареєстрованих у визначеному порядку. Їх відмінністю від громади є прив’язка до територіального місцезнаходження. Вони мають право засновувати інші види: монастирі, братства, місії, духовні навчальні заклади.

3. монастирі, братства, місії – можуть бути створені як громадою так і релігійним управлінням чи центром. Процес їх створення та реєстрації аналогічний до попередніх.

4. духовні навчальні заклади – є спеціальними навчальними закладами для підготовки священнослужителів і служителів інших, необхідних для релігійних організацій. Свої статути вони подають до державного органу у справах релігії.

Благоді́йна організа́ція — неприбуткова недержавна організація, головною метою діяльності якої є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Благодійні організації є юридичними особами приватного права і можуть утворюватися в таких організаційно-правових формах:

· Благодійне товариство — благодійна організація, яка створена не менше ніж двома засновниками та діє на підставі статуту;

· Благодійна установа — благодійна організація, установчий акт якої визначає активи, які один або кілька засновників передають для досягнення цілей благодійної діяльності за рахунок таких активів та/або доходів від таких активів.

· Благодійний фонд — благодійна організація, яка діє на підставі статуту, має учасників та управляється учасниками, які не зобов'язані передавати цій організації будь-які активи для досягнення цілей благодійної діяльності.

Благодійна організація розробляє власну благодійну програму яка є комплексом благодійних заходів, спрямованих на вирішення завдань, що відповідають статутним цілям організації.

8. Зв’язки з громадськістю в публічному адмініструванні.

В умовах демократії від держави, крім суто управлінських зусиль, вимагається цілеспрямоване формування громадської думки, опора на неї, вміння систематично здійснювати постійний, двосторонній зв’язок з громадськістю [1].

це спричинило створення в органах державної влади й місцевого самоврядування спеціальних структур зі зв’язків із громадськістю (паблик рілейшнз, PR), які мають забезпечувати не просто інформування, а постійний діалог із громадськістю, стимулюючи при цьому проведення нових за своїми цілями соціологічних досліджень.

Взаємодія з громадськістю в органах державного управління містить комплекс функцій, необхідних для досягнення стратегічної мети організації та розв'язання тактичних завдань. Комунікаційні підрозділи міністерств (департаментів) у багатьох демократичних країнах виконують 4 основні функції:

• Комунікаційні дослідження та аналіз. Ця функція повинна включати аналіз суспільної обстановки через дослідження громадської думки, моніторинг преси, кореспонденції чи телефонних дзвінків.

• Надання комунікаційних порад. Такі поради можуть надаватися інформаційними службами як працівникам організації, так і керівникові стосовно питань: як ефективно надати інформацію про уряд, як діяти в кризовій ситуації, як той чи інший курс дій може бути сприйнятий суспільством тощо.

• Комунікаційне планування. Комунікаційне планування є невід'ємною частиною процесу вироблення і впровадження політики в усьому світі.

• Управління щоденними комунікаційними операціями. Ця функція включає організацію і проведення брифінгів, прес-конференцій, виступів у ЗМІ тощо [2].

Іншими словами, система налагодження відносин між органами управління та громадськістю повинна будуватися навколо 4-х таких функцій,

• аналітико-прогностична;

• інформаційно-комунікативна;

• організаційно-технологічна;

• консультативно-методична.

У розвинутих країнах світу, таких, як США, Велика Британія, Канада, країни Західної Європи, вже склалася десятиліттями відпрацьована система основних видів діяльності з формування громадської думки. Ця система включає:

• взаємодію і співробітництво з ЗМІ;

• роботу з іміджем;

• пропаганду суспільної місії організації;

• лобіювання;

• моніторинг правового поля, політичної, економічної, соціально-культурної ситуації;

• проведення політичних кампаній;

• роботу в умовах кризи і надзвичайних ситуацій;

• громадські консультації;

• роботу зі зверненнями (запитами) громадян;

• зв'язки з громадськістю всередині організації (внутрішній або корпоративний ПР)[4].

Посилення відкритості і прозорості діяльності органів виконавчої влади шляхом запровадження обов'язкових громадських обговорень найбільш значущих управлінських рішень, врахування думки громадськості та оприлюднення таких документів на веб-сайтах та в ЗМІ є необхідною умовою для ефективної взаємодії влади та громадськості. Сьогодні в Україні назріла потреба у виробленні системи заходів і механізмів ефективного комунікативного зв’язку держави та громадського суспільства, тому взаємодія держави з громадським суспільством на основі партнерства необхідна для розвитку України як правової, демократичної і соціальної держави. Органи влади визнають, що соціальний прогрес, демократичний розвиток, економічне піднесення важко реалізовувати без активної участі з боку суспільства.

Дата добавления: 2015-07-17