Взаємозв’язок інфляції і безробіття. Крива Філіпа. Методи боротьби з інфляцією.

Інфляція – це зростання загального рівня цін в економіці.

Ще на початку XX ст. американський економіст І.Фішер розкрив взаємозв'язок між інфляцією та безробіттям. Він виявив, що заробітна плата завжди зроста­ла, коли безробіття було малим. Зі зростанням рівня безробіття темпи приросту зарплати уповільнювалися. На підставі статистичних даних Філіпс побудував криву, що відображала несподівано стійку обернену залежність між темпами зростання зарплати та рівнем безробіття у Великій Британії упродовж 1861 -1957 рр. Послідовники вченого вказали на таку ж форму зв’язку між загальним рівнем цін і рівнем безробіття. Графічно цей зв'язок ілюструє крива Філіпа.

Крива Філіпа дала підставу стверджувати про існування певної дилеми в економічній політиці. Економічна політика може забезпечити високу зайнятість коштом вищих цін або низькі темпи інфляції коштом вищого безробіття. побудовану на підставі емпіричних даних, називають ранньою кривою Філіпса.

Що спричиняє обернений зв'язок між інфляцією та безробіттям, який і виражає крива Філіпса? Із набли­женням національної економіки до рівня повної зайнятості на ринку праці виникають слабини та структурні проблеми. Річ у тім, що національний ринок праці містить велику кількість індивідуальних ринків праці, які відрізняються один від од­ного і за структурою зайнятості, і за географічним розташуванням. У фазі піднесення повна зайнятість не досягається одночасно на кожному з ринків праці. Представники одних професій зайняті повністю, а серед представників інших професій ще багато безробітних. В одних регіонах країни рівень безробіття у фазі піднесення ще перевищує природний, тоді як в інших попит на окремі види праці не задоволь­няється. Це спричиняє тут підвищення рівня заробітної плати, що генерує зростання витрат і цін. Отже, ціни починають зростати ще до того, як національна економіка досягає повної зайнятості. Ринок праці повільно усуває цю розбалансованість. В одних випадках без­робітні просто можуть не знати, що десь є потреба в працівниках їхньої професії, в інших - перекваліфікація може потребувати значних затрат часу і коштів або ж зміни місця проживання. Отже, ринок праці повільно пристосовується до зміну попиті та пропозиції робочої сили і не може відвернути зростання витрат і цін, яке починається ще до того, як досягнуто повної зайнятості. Ось чому існує обернена залежність між рівнями безробіття та інфляції.

Дослідження показали, що крива Філіпа може переміщуватися. у довгостроковому періоді.

Якщо уряд намагається знизити безробіття коштом інфляції, то це призводить до необхідності перегляду існуючих розмірів заробітної плати, внаслідок чого ціни зростають і знов це призводить до перегляду з/п. Після кількох підвищень з/п і цін роботодавці можуть вдатися до скорочень чисельності зайнятих внаслідок чого безробіття повернеться до попереднього рівня, але не за нульової інфляції. Інакше кажучи в довгостроковому періоді політика зайнятості впливає на рівень, тому довгострокова крива Фішера має вигляд вертикальної лінії.

В сучасній економічні й науці і практиці виділяють наступні інструменти антиінфляційної політики. Для боротьби з класичною інфляцією є такі методи:

Ø Нуліфікація – передбачає заміну банкнот великого номіналу на банкноти меншого номіналу. Наприклад 1 грн=100000 крб. Цей захід має суто психологічний ефект і є мало корисним якщо не подолано причин інфляції

Ø Ревалоризація – полягає у випущенні вилученні надлишкової грошової маси з обігу, що стримує зростання цін.

Ø Ревальвація – має на меті запобігти імпорту інфляції шляхом підвищення обмінного курсу національних грошей.

Інструментами боротьби з сучасною інфляцією є:

Ø Індексація доходів і майна. Тобто доходи та майно корегуються у бік збільшення у відповідності до темпу зростання цін. Проте даний метод за умов постійного його використання може привести до розгортання гіперінфляції.

Ø Дезінфляція. Полягає у провокуванні штучного спаду в економіці, в результаті чого зростає безробіття, але знижуються ціни. Цей інструмент є достатньо дорогий, бо вимагає на кожен процент зниження цін зростання безробіття на 2%, що в свою чергу призводить до спаду ВВП на 4-5%.

Ø Політика доходів. Передбачає, що уряд доводить до виробників і найманих працівників певні орієнтири зростання доходів, які уможливлять стримування зростання цін. Цей інструмент доречний лише у високоорганізованому суспільстві, де загальнодержавні інтереси винесені на другий план.

Дата добавления: 2015-07-17