Політичні партії в незалежній Україні.

Під час передвиборної кампанії поточного року іміджі основних політичних партій України можна було умовно поділити на дві категорії: “партії ностальгії за минулим” (нещодавнім чи більш віддаленим) і “партії надії на майбутнє”.

До першої групи ми відносимо насамперед дві найстаріші та найвідоміші в Україні партії — КПУ і Народний Рух.

На виборах 1998 року Комуністична партія України очолила партійний список пропорційної частини виборів, здобувши 24,65% голосів і відповідно 84 депутатських крісла і знову сформувала найбільшу фракцію в парламенті. Головним політичним опонентом КПУ був Народний рух України.

Крім того, на популярність цих партій не настільки вже позитивно впливає популярність їхніх лідерів (у березні рейтинг П.Симоненка був 5,42%, а В.Чорновола - 4,75%), скоріш навпаки — популярність означених партійних платформ серед чималої частини виборців дає можливість їхнім лідерам тривалий час утримуватися у великій політиці. Одним із найвищих виборчих досягнень партії став вихід кандидата від КПУ Петра Симоненка у другий тур з чинним на той час Президентом Леонідом Кучмою на президентських виборах 1999 року. Попри те, що Симоненко поступився Кучмі, отримавши 22,24% голосів проти 36,49% переможця, ніколи Комуністична партія не була такою близькою до здобуття влади, як наприкінці 90-х.

Для участі у виборах до Верховної Ради 1998 СПУ створила спільний блок з СелПУ під назвою Виборчий блок Соціалістичної партії України та Селянської партії України "За правду, за народ, за Україну!", який отримав 3 місце, поступившися КПУ та Народному руху, отримавши 8.55% голосів виборців. Блок СПУ-СелПУ виборов 35 депутатських крісел, з них 6 в одномандатних округах. У Верховній Раді блок утворив фракцію Соціалістичної і Селянської партій України Лівий центр. На президентських виборах 1999 СПУ знову висунула кандидатуру Олександра Мороза. Спроба обднатися з іншими опозиційними кандидатами у канівську четвірку проти Леоніда Кучми не завершилася висуненням єдиного кандидата. В результаті Мороз знову зайняв третю позицію, набравши 11,29% голосів виборців і поступившись Леоніду Кучмі та Петру Симоненку.

ПСПУ 1998 року. Було погоджено принципи формування партійних списків кандидатів від ПСПУ (50% від 225 місць), Робітничої партії України (25% від 225 місць), Партії пенсіонерів України (25% від 225 місць). Фактично це був блок партій, але він мав назву - Прогресивна соціалістична партія України. На виборах ПСПУ здобула 4,04% голосів і 14 місць у парламенті по багатомандатному округу та 2 в одномандатних, посівши 7 місце у списку партій, які потрапили до парламенту. За результатами виборів було сформовано фракцію з 14 чоловік. Партія брала участь у президентських виборах 1999, висунувши кандидатом Наталію Вітренко.В результаті вона зайняла 4 місце і здобула 11% голосів виборців.

СДП(о) На виборах до Верховної Ради 1998 року в пропорційній частині виборів партія зайняла 8 місце серед блоків і партій, що подолали 4% бар'єр, отримавши 4,01% голосів виборців і відповідно 14 мандатів у парламенті. На президентських виборах 1999 року СДПУ (о) підтримала Леоніда Кучму

ПЗУ Голова партії Віталій Кононов балотувався на президентських виборах 1999 року, де зайняв 11 місце, здобувши 0,29% голосів. ПЗУ стала першою партією зелених у світі, яка висунула свого кандидата на найвищий державний пост.

АПУ На виборах до Верховної Ради партія зайняла 9 місце у списку партій, не здолавши 4% барєр (3,68% голосів). В одномандатних округах було обрано 2 депутати. На президентських виборах 1999 партія підтримала кандидата Леоніда Кучму.

НДП На виборах у Верховну Раду в 1998 році партія йшла самостійно. Вона отримала (5,01%) голосів і 17 мандатів за партійним списком, ще шість кандидатів партії були обрані в одномандатних виборчих округах. На з'їзді у травні 1999 НДП більшістю голосів підтримала кандидатуру Леоніда Кучми на виборах Президента.

На президентських виборах 1999 р. ПРВУ(регіони) активно підтримала Президента Леоніда Кучму.

На виборах 1998 року НРУ зайняв друге місце після КПУ, здобувши 9,4% голосів і відповідно 32 місця у парламенті. Крім того, 14 кандидатів НРУ було обрано в одномандатних округах. Посилювалися внутрішні протиріччя у партії. Було названо двох можливих кандидатів на президентських виборах 1999 року: Геннадія Удовенка та В'ячеслава Чорновола, який пізніше зняв свою кандидатуру. Частина Руху, невдоволена керівництвом Чорновола, відкололася. 28 лютого вона організувала нестатутне зібрання, оголошене нею десятим з'їздом, і проголосила Юрія Костенка головою НРУ.

Юрій Костенко був змушений балотуватися на президентських виборах 1999 як незалежний кандидат і створювати нову партію - Український народний рух. В той час як НРУ висунув на пост президента Геннадія Удовенка. На виборах Юрій Костенко зайняв шосту позицію, здобувши 2,17% голосів і випередивши Удовенка.

54, 55.Політичний розвиток України (1994-1999 pp.)

1. Вибори 1994 р. до Верховної Ради України.
2. Вибори 1994 р. Президента України.
3. Прийняття Конституції України.
4. Вибори 1998 р. до ВРУ.
5. Президентські вибори 1999 р.

Перехід до ринкових відносин викликав загострення соціально-економічної ситуації в країні, що в свою чергу потягло за собою загострення політичної ситуації. Населення висловлювало невдоволення діяльністю Верховної Ради і Президента. Зрештою було прийнято рішення провести дострокові вибори Президента і Верховної Ради.

27 березня 1994 p. відбулись вибори до Верховної Ради України. Було обрано 338 народних депутатів, половина з яких були членами політичних партій. Більше всього місць отримала КПУ — 96 (до них слід додати ще 5 членів Компартії Криму), СПУ - 14, Сел ПУ - 18, Рух - 20. Інші партії спромоглись провести у Верховну Раду від 1 до 9 своїх представників. Таким чином, вибори засвідчили домінування лівих сил. 18 травня 1994 р. Головою Верховної Ради було обрано Олександра Мороза. Новий парламент затвердив Прем'єр-міністром В. Масола.

Процес зміни політичної влади в Україні завершили президентські вибори, що відбулись в червні-липні 1994 року. У другому турі виборів перемогу здобув Л. Кучма. Його кандидатуру підтримали східні й південні регіони України та Крим. 9 липня новообраний Президент України приніс присягу.

Вибори 1994 р. засвідчили, що Україна стоїть на демократичному шляху, що зміна влади у пострадянських державах може відбуватися мирним демократичним шляхом,

55. У період Л. Кучми продовжувались здійснюватись ринкові перетворення, проте продовжувався спад виробництва. Важливі події; прийняття Верховною Радою Конституції України 28 червня 1996 р. та введення національної грошової одиниці гривні — вересень 1996 р. — стали позитивними зрушеннями у становленні незалежної України.

У період 1994-1999 pp. в Україні змінились 4 прем'єр-міністри, що свідчить про незначні успіхи в економічній політиці. Значного удару по українській економіці завдала фінансова криза осені 1998 p., яка мала як внутрішні, так і зовнішні причини.

Важливою подією 1998 р. стали вибори до Верховної Ради (березень), які проходили за новою виборчою системою — змішаною (пропорційно-мажоритарною). За новою системою з 450 депутатів 225 обирались в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Підсумки голосування засвідчили домінування лівих партій.

За підсумками голосування в загальнодержавному багатомандатному окрузі чотирьохвідсотковий бар'єр, що був встановлений у виборчому законі, з 30 виборчих блоків подолали КПУ (24,65%; 84 депутатські мандати), Народний рух України (9,4%; 32), виборчий блок СПУ та Сел ПУ "За правду, за народ, за Україну!" (8,6%; 29), Партія зелених України (5,4%; 19), Народно-демократична партія (5%; 17), Всеукраїнське об'єднання "Громада" (майже 4,7%; 16), Прогресивна соціалістична партія України (4%; 14) — загалом 8 партій (блоків).

12 травня 1998 р. Верховна Рада XI скликання розпочала свою роботу. Після довгих дебатів Головою Верховної Ради було обрано представника блоку Соціалістичної і Селянської партії Олександра Ткаченка.

Вибори Президента України відповідно до Конституції України було призначено на 31 жовтня 1999р. У цей день у голосуванні взяли участь 70% виборців. До бюлетеня Центр-виборчком заніс тринадцять прізвищ кандидатів у Президенти. Починаючи з літа 1999р., навколо виборів точилася гостра боротьба. Кожен із кандидатів у Президенти України висловлював впевненість у перемозі і демонстрував готовність взяти на себе відповідальність за долю країни. Чотири кандидати — Є.Марчук, О.Мороз, В.Олійник та О.Ткаченко, зустрівшись у Каневі, закликали усіх кандидатів до справедливої, чесної боротьби. Вони мали намір висунути напередодні виборів єдиного кандидата, який би мав більше шансів на успіх. Однак "канівська четвірка" не змогла здійснити задумане, а до неї більше ніхто не приєднався. Напередодні виборів Голова Верховної Ради України О.М.Ткаченко зняв свою кандидатуру на користь лідера Компартії України П.Симоненка.

Після підрахунку голосів за результатами голосування 31 жовтня з'ясувалося, що жоден із кандидатів у Президенти не набрав потрібної для перемоги кількості голосів. Перше місце впевнено зайняв діючий Президент Л.Кучма, а друге — П.Симоненко. Третім був О.Мороз, четвертою — Н.Вітренко. Шість кандидатів набрали менше одного відсотка голосів. ЦВК призначив дату проведення другого туру голосування - 14 листопада.

Інтерес до другого туру президентських виборів не знизився, а навіть зріс. Президентом України вдруге було обрано Леоніда Кучму. За нього проголосувало 56% виборців, а за Петра Симоненка — близько 38%. Більшість виборців голосували проти повернення комунізму, ніж за Л.Кучму.

З великим відривом діючий Президент переміг у західних областях — на Закарпатті, Івано-Франківщині, Львівщині, Тернопільщині, Волині, Рівненщині і на Буковині. Тут за нього віддали свій голос від 92% до 73 % виборців. З помітною перевагою він переміг П.Симоненка також у Дніпропетровській, Київській, Хмельницькій, Одеській областях, містах Києві та Севастополі, на Донеччині.

Найбільший відсоток голосів лідер лівих сил набрав на Вінниччині, Полтавщині, Чернігівщині, Луганщині, Херсонщині, Кіровоградщині, Черкащині, у Криму.

Уперше вибори не поділили Україну навпіл, адже Л.Кучма переміг не лише в центральних, а й в західних та східних областях України. Демократизм виборів визнали й іноземні спостерігачі, представники міжнародних організацій. Президентські вибори в Україні переконливо довели перемогу курсу реформ.

Ключові дати

1994, 1998 pp. - вибори до ВР України

1994, 1999 pp. - вибори Президента України

Дата добавления: 2015-07-17