Про авторів

ЛОРД АКТОН (1834-1902) – англійський історик і політичний мислитель; про­фесор Кембріджу, редактор «Cambridge Modern History». Належить до апостолів класичного лібералізму; натхненний дослідник проблем свободи. Політичні ідеї сформувалися під впливом Едмунда Берка та Алексіса де Токвіля.

ПЕТЕР АЛЬТЕР – професор сучасної історії Кельнського університету (Німеч­чина), заступник директора Німецького інституту історії (Лондон).

БЕНЕДИКТ АНДЕРСОН – професор міжнародних відносин Корнельського уні­верситету (США), директор Cornell Southeast Asia Program and Modern Indonesia Project. Фахівець з питань Південно-Східної Азії. Автор широко відомого та впливового дослідження «Уявлені спільноти: роздуми про по­ходження та поширення націоналізму» («Imagined Communities: Reflections on the Origin and Spread of Nationalism», 1983).

ДЖОН А. АРМСТРОНҐ – професор політичних наук, викладав в університе­тах Колорадо, Колумбії, Вісконсину (США); фахівець з питань східно­європейської політики, радянолог, автор класичних праць «Український на­ціоналізм» («Ukrainian Nationalism», 1963) та «Нації до націоналізму» («Nations before Nationalism», 1982).

ЮЛІАН БАЧИНСЬКИЙ (1870-1940) – український громадський та політич­ний діяч, публіцист. Один із перших в Україні соціалістів марксистського напрямку. Значний вплив на формування його світогляду мали М. Драгома­нов, І. Франко, а також: ідеї західноєвропейського соціалізму. Автор праць: «Україна irredenta» (1895), «Ґльоси» (1904), «Українська імміграція в З’єди-нених Державах Америки» (1914), «Більшовицька революція і Українці» (1925, 2-ге доп. вид. – 1928).

ПОЛ Р. БРАС – професор політичних наук Вашингтонського університету (США). Відомий як фахівець з питань політичної історії південноазіат-ського регіону; особливо своїми книгами: «Мова, релігія та політика в Північній Індії» («Language, Religion and Politics in North India», 1947), «По­літика Індії після незалежності» («The Politics of India since Independence», 1994), «Етнічність і націоналізм: теорія та порівняння» («Ethnicity and

Про авторів

Nationalism: Theory and Comparison», 1991). Редактор дослідження «Ет­нічні групи і держава» («Ethnic Groups and the State», 1985).

РОДЖЕРС БРУБЕЙКЕР – професор соціології Каліфорнійського університету (США). Один із найвідоміших дослідників націоналізму 90-хpp., історико-соціологічні дослідження якого вирізняються історичною деталізацією та широкими узагальненнями. Фахівець у галузі західноєвропейської політики і громадянства. Автор праць: «Громадянство і національність у Франції та Німеччині» («Citizenship and Nationhood in France and Germany», 1992), «На­ціоналізм перетворений: національність та національне питання у новій Європі» («Nationalism Reframed: Nationhood and the National Question in the New Europe», 1996), а також важливої підсумкової статті «Міфи та хибні концепції у дослідженні націоналізму» («Myths and Misconceptions in the Study of Nationalism». – У кн.: HallJ. (ред.). The State of the Nation: Ernest Gellner and the Theory of Nationalism. – Cambridge, 1998).

АНДЖЕЙ ВАЛЩЬКИЙ – професор історії Університету Нотр-Дам (США), історик ідей, член-кореспондент Польської Академії Наук. Автор праць «Wkregu konserwatywnej utopii» (1964), «Rosyjskafilozofia i mysl spoleczna od Oswiecenia do marksizmu» (1973), «Philosophy and Romantic Nationalism. The Case of Poland» (1982), «Miqdzyfilozofiq, religiqipolitykq. Studia z mysli polskiej epoki romantyzmu» (1983), «Polska, Rosyja, marksizm. Studia zdziejow marksizmu ijego recepcji» (1983), «Spotkania z Miloszem» (1985), «Legal Philosophies of Russian Liberalism» (1987), «Marxism and the Leap to the Kingdom of Freedom. The Rise and Fall of the Communist Utopia» (1995).

ЮЛІАН ВАССИЯН (1894-1953) – український політичний і громадський діяч, філософ, ідеолог українського націоналізму (голова ідеологічної комісії І Конгресу українських націоналістів 1929 р., член Проводу). Із західних філософів на його мислення найбільший вплив мав Е. Гусерль (система «фе­номенології» і особливо т. зв. «дескриптивна психологія» – вчення німець­кого філософа про «інтенціональні акти» – акти, спрямовані на предметні феномени). До таких феноменів Вассиян зараховував також: націю, стверд­жуючи, що націоналізм містить у собі не лише державно-політичні і соціо­логічні, але також: замкнуті в собі психологічно-світоглядні («космоге-нічні») аспекти. Автор теоретичних статей: «До головних засад націо­налізму» (1928), «Ідеологічні основи українського націоналізму» (1929).

ВІТЕЗСЛАВ ВЕЛІМСЬКИЙ – працівник Міжнародного агентства в Брюсселі (Бельгія), співавтор (з Ярославом Крейчі) дослідження «Етнічні та полі­тичні нації в Європі» («Ethnic and Political Nations in Europe», 1981).

КЕН ВУЛФ – викладач відділу історії Murray State University (Кентукі, США).

Про авторів

ДЖОН ГАТЧІНСОН – професор факультету гуманітарних наук Ґріфітського університету (Австралія), викладач сучасної європейської історії. Про­відний фахівець з питань європейської етнічності та націоналізму, а та­кож: культурної і політичної історії Британії та Ірландії. Автор праць: «Динаміка культурного націоналізму» («The Dynamics of Cultural Natio­nalism», 1987) та «Модерний націоналізм» («Modern Nationalism», 1994).

ЙОГАН ҐОТФРІД ГЕРДЕР (1744-1803) – німецький філософ, основоположник культурного націоналізму. За визначальні характеристики нації вважав мову, культуру, звичаї, життєвий уклад. При цьому робив відчутний на­голос на домінуючій ролі культури щодо політичного устрою.

EPIK ДЖ. ГОБСБАУМ – англійський історик-марксист, міжнародний автори­тет у галузі соціальної історії. Заслужений професор сучасної історії Бірбекського коледжу Лондонського університету. Член Британської ака­демії та Американської академії мистецтв і наук, володар почесних сту­пенів багатьох університетів світу. В останні роки працював у Новій школі соціальних досліджень (Нью-Йорк). Автор широко відомих праць, напи­саних з точки зору «тривалої історичної перспективи»: «Епоха революції. 1789-1848» («The Age of Revolution. 1789-1848», 1962), «Епоха капіталу. 1848-1875» («The Age of Capital. 1848-1875», 1975), «Епоха імперій. 1875-1914» («The Age of Empire. 1875-1914», 1987’). Дослідження «Націїі націо­налізм після 1780 року» («Nations and Nationalism since 1780: Programme, Myth, Reality», 1990) належить до аналогічних історичних досліджень автора, що охоплюють ще ширший період. Співредактор (з Т Ренджер-сом) дослідження «Винахід традиції» («The Invention of Tradition», 1983).

МИХАЙЛО ГРУШЕВСЬКИЙ (1866-1934) – український історик і соціолог, пись­менник і літературознавець; політичний і державний діяч. Належить до най­авторитетніших представників української національної інтеліґенції кінця XIX – першої третини XX cm. Автор фундаментальної «Історії України-Руси» (у 10-ти томах), «Історії української літератури» (у 6-ти томах) та соціо­логічної праці «Початки громадянства. Генетична соціологія» (1921).

ЕРНЕСТ ҐЕЛНЕР (1925-1995) – професор філософії Лондонської школи економі­ки і політичних наук, керівник кафедри соціальної антропології Кембрідж-ського університету. Член Британської та почесний член Американської академії наук. В останні роки життя директор Центру досліджень на­ціоналізму при Центральноєвропейському університеті у Празі. Один із найвідоміших дослідників націоналізму, автор численних книг і статей. До найважливіших праць з даної теми належать такі: «Думка і зміна» («Thought and Change», 1964), «Нації і націоналізм» («Nation and Nationa­lism, 1983»), «Зустрічі з націоналізмом» («Encounters with Nationalism», 1994), «Націоналізм» («Nationalism», 1997).

Про авторів

ЛІЯ ҐРШФЕЛД – професор соціальних наук Гарвардського університету (США).

КАРЛ В. ДОЙЧ – професор політичних наук Массачусетського технологічного інституту (США). Один з перших авторів «комунікативної» теорії нації та націоналізму. У досліджені «Націоналізм і соціальна комунікація: дослід­ження основ нації» («Nationalism and Social Communication: An Inquiry into the Foundations of Nationality», 1953) запропонував відійти від розгляду на­ціоналізму як «стану свідомості» (Г. Кон) і спиратися на об’єктивні дані та оперувати ними (для розуміння суспільних процесів він запозичує ана­логії з кібернетики, наголошуючи у своїх визначеннях народу і нації не на об’єктивних ознаках, а на об’єктивних процесах і функціональних можли­востях).

ДМИТРО ДОНЦОВ (1883-1973) – публіцист, літературний критик і суспіль­но-політичний діяч, ідеолог українського націоналізму. До найважливіших творів належать: «Підстави нашої політики» (1921), «Націоналізм» (1926), «Дух нашої давнини» (1944).

ТОМАС ЕРІКСЕН – професор соціальної антропології Університету Осло (Нор­вегія). Провідний дослідник етнічної політики та мовних відносин, особли­во у Державі Маврикій та Західній Індії. Належить до групи вчених (Р. Гандлер, Б. Вільямс, К. Вердері та ін.), які здійснили спробу інтегрува­ти теорії націоналізму у вивчення етнічних явищ, розмістивши обидві про­блеми на одному полі дослідження. Автор праць: «Ми та вони в модерних суспільствах: етнічність і націоналізм в Тринідаді, Маврикії і поза їхніми межами» («Us and Them in Modern Societies: Ethnicity and Nationalism in Trinidad, Mauritius and Beyond», 1992) та «Етнічність і націоналізм. Антропологічні перспектиш» («Ethnicity and Nationalism. Anthropological Perspectives», 1993).

ЮДЖИН КАМЕНКА – професор Австралійського національного університе­ту, історик ідей. Автор книг: «Етичні основи марксизму» («The Ethical Foundations of Marxism», 1962), «Марксизм та етика» («Marxism and Ethics», 1969), «Філософія Людвіга Феєрбаха» («The Philosophy of Ludwig Feuerbach», 1970); а також редактор видань «Світ в революції?» («A World in Revolution?», 1970), «Взірець для революції? Паризька комуна 1871-1917» («Paradigm for Revolution? – The Paris Commune 1871-1917», 1972), «Фео­далізм, капіталізм та інше» («Feudalism, Capitalism and Beyond», 1975).

ГАНС КОН (1891-1971) – професор історії Нью-Йоркського міського коледжу (США). Основоположник історичних досліджень націоналізму. У своїх численних дослідженнях проаналізував націоналізм як систему ідей, а та­кож простежив втілення ідеології в різноманітних соціальних і політич­них умовах. Провідний інтерпретатор історії націоналістичних ідеологій Західної та Східної Європи, Північної Америки і Середнього Сходу. До його

Про авторів

найважливіших досліджень належать «Ідея націоналізму» («The Idea of Nationalism», 1944), «Доба націоналізму» (The Age of Nationalism», 1949) і «Націоналізм: його значення та історія» («Nationalism. Its Meaning and History», 1966). Серед інших важливих праць «Історія націоналізму на Сході» («A History of Nationalism in the East», 1929), «Панславізм» («PanSlavism», 1960), «Німецька думка» («The Mind of Germany», 1965), «Прелюдія до націй-держав» («Prelude to Nation-States», 1967).

BOKEP KOHHOP – професор політичних наук Триніті-коледжу (Конектикут, США). Передусім відомий як автор книги «Національне питання в марк­систсько-ленінській теорії та стратегії» («The National Question in Marxist-Leninist Theory and Strategy», 1984). З кінця 60-х pp. опублікував низку ґрунтовних статей про визначення понять «етнічна група», «нація», про формування нації та природу національних почуттів. У1994 році об­‘єднав їх у книзі «Етнонаціоналізм: пошуки пояснень» («Ethnonationalism: the Quest for Understanding»).

ЯРОСЛАВ КРЕЙЧІ – колишній професор Школи європейських досліджень Лан­кастерського університету (Велика Британія), директор дослідницького центру в Празі. Автор книг: «Етнічні та політичні нації в Європі» («Ethnic and Political Nations in Europe», 1981) та «Великі революції у порівнянні» («Great Revolutions Compared», 1994).

ВАСИЛЬ ЛІСОВИЙ – кандидат філософських наук, старший науковий півро-бітник Інституту філософії HAH України. Автор книги «Політика-ідео-логія-культура» (1998).

ФРІДРІХ МАЙНЕКЕ (1862-1954) – провідний німецький історик першої поло­вини XX ст., учень В. Дільтея. Професор у Страсбурзі (1901), Фрейбурзі (1906), Берліні (1914-1928), редактор «Historische Zeitschrift», одного з найвідоміших німецьких історичних журналів (1896-1935). Після Другої світової війни став першим президентом Вільного університету Берліна.

КЕННЕТ МАЙНОУҐ – професор політичних наук Лондонської школи економі­ки і політичних наук. Автор книг: «Ліберальна думка» («The Liberal Mind», 1963), «Націоналізм» («Nationalism», 1969).

МЕРІОН МАКДОНАЛД – викладач соціальної антропології Брунельського уні­верситету (Англія); фахівець з етнічних і лінгвістичних проблем у сучасній Європі. її головне дослідження – «Ми не французи! Мова, культура та іден­тичність у Британії» («We are not French! Language, Culture and Identity in Brittany», 1989); співредактор книги «Історія і етнічність» («History and Ethnicity», 1989).

Про авторів

ДЖУЗЕППЕ МАЦЦІНІ (1805-1872) – італійський політичний діяч доби Рісор-джіменто, лідер національного руху; письменник і літературний критик. Належить до найбільш красномовних і типових захисників «Європи націй-держав», праці якого (сповнені духу романтизму, демократичних ідей і суспільного прогресу) надихали багатьох націоналістичних авторів XIX-XX cm.

РОЙ К. МЕКРАЙДІС – професор Brandeis University (Массачусетс, США).

ДЖОН СТЮАРТ МІЛЛЬ (1806-1873) – англійський філософ, логік, економіст, політичний мислитель, один із найвизначніших лібералів XIX століття.

МИКОЛА МІХНОВСЬКИЙ (1873-1924) – політичний і громадський діяч, прав-ник, журналіст. Автор програми Революційної української партії («Са­мостійна Україна», офіційне видання РУП 1900р.), а також: статей і відозв («Робітнича справа у програмі УНП», «Справа української інтеліґенції в програмі УНП», «Десять заповідей УНП»), які на тривалий час стали ос­новоположними документами для багатьох поколінь українських націо­налістів.

ШАРЛЬ МОРРАС (1868-1952) – французький письменник, журналіст і полі­тичний діяч, рояліст; лідер націоналістичного руху «Action Francaise» («Французька дія», заснована’1899 року). Основоположник і теоретик інтегрального націоналізму.

ДЖОН ПЛАМЕНАЦ (1912-1975) – професор соціальних і політичних теорій Оксфордського університету. Автор книг: «Згода, с§обода і політичні зо­бов’язання» («Consent, Freedom and Political Obligation», 1938), «Англій­ський утилітаризм» («English Utilitarians», 1950), «Революційний рух у Франції 1815-1871 pp.» («The Revolutionary Movement in France 1815-1871», 1952), «Від Маркса до Сталіна» («From Marx to Stalin», 1953), «Німець­кий марксизм та російський комунізм» («German Marxism and Russian Communism», 1954), «Про чужоземне панування і самоврядування» («On Alien Rule and Self-Government», I960), «Людина і суспільство» («Man and Society», в 2-х томах, 1963), «Ідеологія» («Ideology», 1970).

EPHECT PEHAH (1823-1892) – французький історик, філолог і філософ. Про­фесор східних мов «Коллеж: де Франс»; член Французької академії.

ВАСИЛЬ РУДКО (1910-1995) – український політичний діяч, публіцист, філо­соф (псевдонім Р. Лісовий). У студентські роки редагував журнал «Сту­дентський вісник» (1935-1937), очолював Націоналістичну організацію українських студентів (1941-1944), редагував бюлетень НОУС. У1966 і 1967 pp. редагував журнал «Листи до приятелів». Після розколу в ОУН

Про авторів

залишився у фракції полковника А. Мельника. Отримав пропозицію зайня­ти посаду ідеологічного референта ОУН. Пропозиції не прийняв і відійшов від партійної діяльності. З часом еволюціонував у бік націонал-консерва-тизму. З 1980 р. – член Східноєвропейського дослідного інституту ім. В. К. Липинського (Філадельфія), з 1987р. – член Управи цього інституту. Піддав критиці ідеологію інтегрального націоналізму. Автор праць: «Роз­лам в ОУН. (Критичні нариси з нагоди двадцятиліття заснування ОУН)» (Новий Ульм, 1949), «Тридцятіроки студентського Львова» (Прага, 1941), «Незримі тіні. (Декілька завваг про життя української діаспори)» («Лис­ти до приятелів», 1966).

Г’Ю СЕТОН-ВОТСОН – один із найвідоміших фахівців з історії Східної Європи та Росії, недавній професор російської історії Лондонського університе­ту, директор Школи славістики і східноєвропейських досліджень. Автор класичної праці «Нації і держави» («Nations and States», 1977), у якій пода­но огляд національної самосвідомості в Європі та поза її межами.

КОНСТАНТИН СИМОНС-СИМОНОЛЕВИЧ – американський вчений, викла­дав у відділах соціології малих коледжів штату Пенсильвачія: Alliance College (1978), Alleghany College (1980), Gannon College (1982). Автор книг: «Модерний націоналізм» («Modern Nationalism», 1968), «Націоналі­стичні рухи: порівняльний погляд» («Nationalist Movements: Comparative View», 1970). Редактор дослідження «Неслов’янські народи Радянського Союзу» («Non-Slavic Peoples of the Soviet Union», 1972).

РІЧАРД СКЕМЕРГОРН – колишній професор соціології в Case Western Reserve University (Огайо, США). Один із перших дослідників етнічних відносин, зокрема у Сполучених Штатах. Автор праць: «Це наші люди; меншини в американській культурі» («These Our People, Minorities in American Culture», 1949), «Етнічні взаємини у порівнянні» («Comparative Ethnic Relations», 1970) і «Етнічний плюралізм в Індії» («Ethnic Plurality in India», 1978).

ЕНТОНІ Д. СМІТ – професор соціології Лондонської школи економіки, доктор історії мистецтв Лондонського університету. Один із найвідоміших захід­них дослідників націоналізму. Автор численних публікацій та фундамен­тальних праць з даної проблематики. До найважливіших і найвідоміших з них належать: «Теорії націоналізму» («Theories of Nationalism», 1971), «Етнічне походження націй» («The Origin of Nation», 1986), «Національ­на ідентичність» («National Identity», 1991), «Націоналізм і модернізм» («Nationalism and Modernism», 1998).

МИХАЙЛО СОСНОВСЬКИЙ (1919-1975) – публіцист і суспільно-політичний діяч; доктор політичних наук, дослідник української політичної думки. З

Про авторів

1944 p. – на еміграції в Німеччині; студентський діяч, редактор журналу «Самостійник» (1946), співредактор «Студентського вісника» і газети «Час» (1946-1948). З 1948р. в Канаді: діяч Ліги визволення України (1949-1970), член її Головної управи в Торонто і керівник Пресового бюро; голов­ний редактор газети «Гомін України» (1948-1954), парламентський ко­респондент і член Канадського національного пресового бюро в Оттаві (1966-1968); член Президії Конгресу українців Канади (1966-1969); діяч Світового конгресу вільних українців (у 1969-1971 – екзекутивний дирек­тор). З 1972 р. у США: редактор газети «Свобода» й її акредитований кореспондент при ООН. Крім численних публіцистичних статей і розві­док, Сосновський – автор книг «Україна на міжнародній арені (1945-1965)» (УВУ у 1968 р. прийняв її як докторську дисертацію), «Дмитро Донцов: політичний портрет» (Торонто, 1974), а також незавершеного дослід-«Нарис історії української політичної думки» (1976).

БОГДАН СТЕФАНЕСКУ – професор англійської філології та компаративісти­ки Бухарестського університету (Румунія).

ЕЛІЗАБЕТ ТОНКІЙ – професор соціальної антропології Королівського універ­ситету в Белфасті (Ірландія). Автор книги «Що говорить наше минуле: соціальна конструкція усної історії» («Narrating Our Pasts: The Social Construction of Oral History», 1992), співредактор дослідження «Історія і етнічність» («History and Ethnicity», 1989).

ЙОГАН ҐОТЛІБ ФІХТЕ (1762-1814) – німецький філософ, основоположник і теоретик німецького політичного націоналізму.

ІВАН ФРАНКО (1856-1916) – письменник, поет, вчений, публіцист, громадський і політичний діяч. Один із визначних духовних провідників України.

МЕЛКОЛМ ЧЕПМЕН – британський антрополог, викладач Бредфордського університету (Англія). Автор книг: «Ґельські уявлення в шотландській культурі» («The Gaelic Vision in Scottish Culture», 1978), «Кельти: конст­рукція міфа» («The Celts: The Construction of a Myth», 1992), співредактор досліджень «Історія і етнічність» («History and Ethnicity», 1989) і «Соці­альні та біологічні аспекти етнічності» («Social and Biological Aspects of Ethnicity», 1993).

РОМАН ШПОРЛЮК – професор історії, директор Інституту українознавчих студій ім. Михайла Грушевського Гарвардського університету. Автор книг: «Політична думка Т. Г. Масарика» («The Political Thought of Thomas G. Masaryk», 1981), «Комунізм і націоналізм. Карл Маркс проти Фрідріха Ліста» («Communism and Nationalism. Karl Marx versus Friedrich List», 1988).

Дата добавления: 2015-07-17