Суб’єктивна сторона. Вина– прямий умисел.

Вина – прямий умисел.

Мотиви у статті не вказані, тому значення для кваліфікації не мають, але можуть враховуватися при призначенні покарання. Торгівля за визначенням здійснюється з корисливих мотивів.

Мета. Для вербування, переміщення, переховування, передачі та одержання людини в якості ознаки суб’єктивної сторони в диспозиції зазначена мета, з якою вчинюються дії, а саме експлуатація потерпілої особи. Слід звернути увагу, що відповідно до Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та ст. 3 Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, який доповнює положення Конвенції, «згода жертви торгівлі людьми на заплановану експлуатацію не береться до уваги, якщо стосовно неї було використано один із таких заходів впливу: погроза застосування сили або її застосування, а також мало місце викрадення; шахрайство; обман; зловживання владою або уразливістю положення; підкуп у вигляді платежів або вигод для одержання згоди особи, яка контролює іншу особу».

Уважне прочитання диспозиції статті дозволяє дійти висновку, що насправді мета експлуатації людини можлива лише для того, хто одержує потерпілого. Суб’єкт, якій продає людину (або здійснює іншу угоду), вербує, переміщу, переховує або передає людину не може мати мети її експлуатації, оскільки він «відчужує» цю людину від себе, створює умови, аби її експлуатували інші особи.

Як бачимо, формулювання диспозиції ч. 1 ст. 149 страждає тими недоліками перекладу, про які вже йшлося. Вочевидь, мається на увазі, що при вчиненні усіх дій, крім одержання, суб’єкт не «має на меті» експлуатацію, а усвідомлює, що вчиняє дії, які забезпечують подальшу експлуатацію людини. Таке усвідомлення є складовою вини, а саме прямого умислу: особа усвідомлює, що продає, іншим чином передає, переховує чи вербує людину для того, щоб потім вона була піддана експлуатації. Саме в цьому виявляється усвідомлення суб’єктом суспільної небезпеки своїх дій. Незважаючи на таке усвідомлення, особа бажає вчинити відповідні дії.

Повернемось до питання, чи має на увазі законодавець, що мета, вказана у диспозиції статті, не розповсюджується на діяння «торгівля людьми» та «здійснення іншої незаконної угоди, об’єктом якої є людина». Відомо, що практика пішла шляхом визнання того, що для таких діянь «мета експлуатації» не є обов’язкової. Принаймні, відомі численні випадки, коли за «торгівлю людьми» притягають до кримінальної відповідальності матерів, які продали своїх дітей для усиновлення. Проте справедливість такого підходу з боку науковців (і не лише) викликає серйозні сумніви. Відомо, що не підлягає кримінальної відповідальності матір, яка залишила дитину в цілком безпечному місці, сподіваючись, що вона буде поміщеною у «дім малюка» або усиновлена. Навряд чи підпадають під Кримінальний кодекс і дії матері, яка «подарувала» свою дитину бездітній сім’ї. Якщо так, то жінка, яка одержала за це матеріальну винагороду, насправді несе кримінальну відповідальність не за те, що передала дитину у чужі руки, а виключно за те, що одержала за це гроші. Якщо згадати що ст. 149 передбачає злочин проти волі (свободи), стає зрозумілим, що поведінка матері, яка продала свою дитину майбутнім усиновлювачам, навряд чи може визнаватися або не визнаватися злочином в залежності від того, чи отримала вона за це гроші.

У частини 1 примітки ст. 149 надано тлумачення терміну «експлуатація»: «Під експлуатацією людини в цій статті слід розуміти всі форми сексуальної експлуатації, використання в порнобізнесі, примусову працю або примусове надання послуг, рабство або звичаї, подібні до рабства, підневільний стан, залучення в боргову кабалу, вилучення органів, проведення дослідів над людиною без її згоди, усиновлення (удочеріння) з метою наживи, примусову вагітність, втягнення у злочинну діяльність, використання у збройних конфліктах тощо».

Передбачене в якості мети вчинення розглядуваного злочину рабство, відповідно до статті 1 Конвенції про рабство від 25 вересня 1926 року (набрала чинності для України 7 грудня 1953 року), – цестановище чи стан людини, щодо якої здійснюються атрибути права власності або деякі з них^[1]. Відповідно до статті 1 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства 1956 року (набрала чинності для України з 30 квітня 1957 року), до звичаїв, подібних до рабства чи підневільного стану, відносять: боргову кабалу; кріпацький стан; будь-який інститут чи звичай, через які: жінку обіцяють за винагороду видати або видають заміж (без права відмови з її боку) її батьки, опікун, родина або будь-яка інша особа чи група осіб; чоловік жінки, його родина або його клан за винагороду чи без такої мають право передати її іншій особі; жінка після смерті чоловіка передається у спадщину іншій особі; будь-який інститут чи звичай, за яким дитина передається одним або обома своїми батьками чи своїм опікуном іншій особі за винагороду або без такої з метою експлуатації цієї дитини чи її праці^[2]. Поряд із названим, в якості окремої цілі вчинення торгівлі людьми передбачено залучення у боргову кабалу, яке відповідно до статті 1 Додаткової конвенції про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства 1956 року (набрала чинності для України з 30 квітня 1957 року),розглядається якпоставлення особи встановище, коли вона, ставши боржником, у забезпечення свого боргу надає свою особисту працю, але цінність виконуваної роботи не зараховується в погашення боргу або тривалість цієї роботи не обмежена і характер її не визначений .

Як бачимо, залучення людини до рабства, звичаїв, подібних до рабства чи підневільного стану, або залучення її у боргову кабалу, переважно передбачають використання примусової праці людини, проте їх особливість полягає в наявності того чи іншого підневільного стану, до якого потрапляє потерпілий.

Слід звернути увагу, що сама експлуатації перебуває за межами статті, що розглядається. Достатньо наявності мети експлуатації для того, хто одержав людину, та усвідомлення її тим суб’єктом, який «постачає» людей або їх переховує. Сама ж експлуатація передбачена іншими статтями, наприклад, ст. 150 «Експлуатація дітей», 150-1 «Використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом».

Дата добавления: 2015-07-16