Т. Г.ШЕВЧЕНКА

Світ дитинства у поезії

9 березня вся українська спільнота буде відмічати ви­значний ювілей - 200 років з дня народження Вели­кого Кобзаря. Декілька років ми готуємося до цього свята: проводимо різноманітні конкурси, літературні вечори, виставки малюнків, влаштовуємо вистави, присвячуємо свої твори, пишемо листи. Наш 6-Б теж вніс маленьку часточку у вшанування пам'яті славет­ного поета. Так, Ірина Шевчук зайняла II місце у міському конкурсі знавців української мови та літератури ім. Шевченка. І ми гордимось нею. У березні у нас пройшло театралізоване свято «Дитинство Т. Г. Шевченка», де були присутні й батьки поета, і дяк, і маленька Оксаночка, сестри, брати... Ми ще раз пройшлися сторінками дитинства маленького Тарасика.

Цього року ми продовжуємо вивчати життя та твор­чість Кобзаря й влаштували Вечір поезії «Світ дитин­ства у поезії Шевченка». З найцікавішими сторінками творчості митця нас познайомили професори-дослід­ники (Маша, Ігор, Данило, Яна).

Учні класу перейнялися долею таких самих дітей, як вони, котрі жили за часів кріпаччини. Кріпосники від­значалися своєю свавільністю, безмежною владою над поневоленими....

Онде під типом

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне, - страшно прозву­чали Шевченкові слова із уст нашої актриси Наді Твердохліб. Для Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки та її дітей була не лише суспільною, а й особистою трагедією. Його «матір молодую - у могилу нужда та праця поло­жила», рідні сестри поневірялися на панщині, нелегко жилося братам. Про все це прозвучало у поезіях у ви­конанні Алїни, Марії, Насті, Наталі та Дар'ї. Єдиною втіхою була Оксаночка Коваленко, дівчинка-сусідка, товаришка у дитячих забавах, яка з'явилася перед нами Валерією з самим Шевченком (Олексієм). Про її подальшу долю ми дізналися з уривків поеми «Кате­рина», прочитаних Катериною, Настею. До сліз звору­шила доля дівчинки-сирітки (Альона), для якої обід у попа був щастям, подарунком долі. А про сирітське життя самого поета емоційно розказав Максим у вірші «Мені тринадцятий минало» та Ірина «І золотої, і до­рогої».

Декламуючи вірші незабутнього Кобзаря, діти пере­ймалися болем та тугою, уявляли безрадісне життя своїх ровесників та порівнювали зі своїм. Хоча ми жи­вемо краще, але й нам мріється, щоб Україна-ненька пригорнула до себе своїх дітей і щоб ми знали, «чиї ми діти».

Ірина АДАМУСИК,

учитель укр. мови та літератури ЗОШ І-Ш ст.№3

Дата добавления: 2015-07-16