Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Структурна класифікація

Читайте также:
  1. Аксіологічна функція філософії. Вартості та їх класифікація.
  2. Бюджетна класифікація: будова,роль і призначення видатків.
  3. Вибухові речовини і пристрої: поняття та класифікація вибухотехнічних засобів.
  4. Витрати виробництва та їх класифікація. Короткострокові витрати.
  5. Відомча класифікація видатків та кредитування державного бюджету
  6. Джерела небезпеки та їх класифікація.
  7. Економічна класифікація видатків бюджету

За цієюкласифікацієюфразеологізмиподіляються на:

• ФО, співвідносні за будовоюізсловосполученням: душа в душу, вітер у голові;

• фразеологізми-речення: очі на лобавилізли, ведмідь на вухо наступив;

• мінімальніфразеологізми: за спасибі, хоч плач, як на духу.

 

 

42. Терміноло́гія — це:

Сукупністьтермінів, тобтослівабословосполучень, щовисловлюютьспецифічніпоняття з певноїгалузі науки, технікичимистецтва, а такожсукупністьусіхтермінів, наявних у тійчиіншіймові. Відзвичайнихслівтермінивідрізняютьсяточністюсемантичних меж.

Розділлексикології, якийвивчаєтермінирізнихгалузейзнань.

Галузевітермінології (тобтосукупностітермінівконкретнихгалузей) називаютьтерміносистемами, аботермінологічними системами. Системністьтермінологіїзумовленадвома типами зв'язків, якінадаютьмножинамтермінівсистемного характеру:

1) логічнимизв'язками (якщоміжпоняттямипевної науки існуютьсистемнілогічнізв'язки - а вони є в кожнійнауці, - то терміни, якіназиваютьціпоняття, маютьтеж бути системно пов'язаними);

2) мовнимизв'язками (хочатермінипозначаютьнауковіпоняття, вони залишаютьсяодиницямиприроднолюдськоїмови, а, відповідно, їмвластивівсітізв'язки, якіхарактерні для загальновживанихслів - синонімічні, антонімічні, словотвірні, граматичні і д.)

Основніспособитвореннятермінів:

зміназначення слова звичайноїмови;

твореннянеологізмів шляхом словотвору з коренів та іншихморфологічнихелементівзвичайноїмови, що часто набираєформикальок з іноземнихмов;

запозичення з іноземнихмов (етранжизми). Переважанняпершихдвохспособівпов'язане з тенденцією до пуризму. Для практичнихцілейтермінологіяукладається в галузевихтермінологічних словниках.

 

43. Термінологічна система (терміносистема) – знакова модель визначеноїобластізнаньабодіяльності; елементами терміносистеми служать лексичні одиниці (слова і словосполучення) визначеноїмови для спеціальних цілей якої-небудь природної мови, а структура в цілому адекватна структурісистеми понять даноїтеорії.

 

44. Словотвір, абоДериватологія (від лат. derivacio – відхилення, утворення) — розділмовознавства, який вивчає закони утворення похідних слів від інших спільнокореневих слів.

Дериватологія є молодою наукою, яка налічує лише кілька десятиліть і як самостійна системна дисципліна утвердилася порівняно недавно — в 60–70 роках ХХ століття. Нині вона займає середінших мовних рівнів належне їй паритетне місце поряд з фонологією, морфонологією, морфологією, лексикологією й синтаксисом, має власні прийоми дослідження дериваційної системи як однієї мови, так і мовних груп у синхронному, діахронному, порівняльно-історичному та структурно-типологічному аспектах, має свій специфічний об’єкт вивчення, сво проблематику, систему наукових понять і термінів, доволі надійні й вивірені практикою методи дослідження.

Від традиційного словотвору дериватологія відрізняється, з одного боку, тим, що Деривація розуміється як універсальний процесутворення будь-яких вторинних одиниць мови, починаючи з фонеми й закінчуючи текстом, з іншого боку, тим, що на відміну від

Традиційного описового словотвору з його емпіричними настановами дериватологія є також новою теоретичною дисципліною.

Теоретичним основам дериватології були присвячені фундаментальні працівітчизняних та зарубіжних філологів-славістів, зокрема: В. В. Виноградова, Г. О. Винокура,. С. Куб рякової, В. В. Лопатіна, О. М. Тихонова, І. С. Улуханова, І. І. Ковалика, Н. Ф. Клименко, В. В. Ґрещука, С. О. Соколової, З. О. Валюх та інші

У сучасній мові можна визначити слова двохтипів: первинні, абонепохідні, значенняяких не мотивуєтьсяіншим словом; та вторинні слова, абопохідні, значенняякихмотивуєтьсязначенняміншогоспільнокореневого слова.

Непохідним називається слово, яке не утворене від іншого слова, а відтворюється у нашій свідомості цілісно, наприклад: ліс, сон, читати, синій.

Похідним називається слово, що утворене від іншого слова або на базі інших слів за існуючими у мові зразками (схемами), наприклад: лісовий ← ліс, сонний ← сон, читач ← читати, синіти ← синій, життєдайний ← даєжиття.

45. Звуконаслідувальна гіпотеза. Полягає в тому, що мова виникла шляхом наслідування людиною звуків природи. Відтворення ревіння звірів, крику птахів, шуму води, вітру зумовлювало появу перших слів, наприклад, му, гав-гав, дзінь-дзінь, бац, кап тощо, від яких потім утворилися похідні типу гавкати, гавкання, гавкіт; капати, капання, капля тощо. Інколи подібні за звучанням звуконасліду-вальні слова властиві декільком мовам: зозуля по-чеськи звучить кукачка, по-французьки куку, по-іспанськи куко, по-руминськи кук, по-болгарськи кукавіца, по-словацьки кукавіца, по-польськи кукулка, по-російськи кукушка. Проте зазвичай звуконаслідувальні слова в різних швах не збігаються.Ця гіпотеза була започаткована ще Демокрітом (460 до н.е. —?) і Платоном (427—347 р. до н.е.) У ХІХ ст. її підтримував Вільям Уїтні (1827—1894).

Звукосимволічна гіпотеза. Вона є близькою до звуконаслідувальної. Деякі вчені навіть ототожнюють їх. Але оскільки в основу цієї гіпотези покладено не звуконаслідування, а звукосимволізм, що, безумовно, є іншим явищем, то цілком виправдано цю гіпотезу виокремлювати. Згідно зі звукосимволічною гіпотезою між почуттями й емоціями людини і звуками є певний прямий зв'язок. Звуками людина передає свої враження про навколишній світ. Ще давній мислитель Аврелій Августин (354—430) говорив, що слово "мед" приємне для слуху, "гострий" — неприємне.

Вигукова гіпотеза (емоційна, довільних вигуків). Суть її в тому, що предмети навколишнього світу викликали в людини певні почуття, і вона мимоволі вимовляла звуки, які й стали першими словами. А отже, слово — дзеркало душевного стану людини.

Скажімо, первісна людина натрапила в спеку на струмочок і від радості вигукнула "ах!". Від цього вигуку утворилися похідні — ахати, ахання, ахало, і таким чином формувалася мова.

Започаткували цю теорію епікурейці Давньої Греції (IV—III ст. до н.е.), які вважали, що виникнення мов зумовлене природною потребою людини виражати звуками свій душевний стан. Пізніше цю теорію підтримав Ж.-Ж. Руссо, який констатував, що "пристрасті зумовили перші звуки голосу» і що - "мова перших людей була не мовою геометрів, як звичайно вважають, а мовою поетів". У Росії вигукову теорію відстоював Д.М. Кудрявський (1867—1920).

Гіпотеза трудових вигуків. Виникла в другій половині XIX ст. Висунув її Людвіг Нуаре (1829—1889), підтримував Карл Бюхер (1847—1930). За цією гіпотезою, інстинк-тивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спочатку вони були мимовільними, поступово перетворилися на символи: трудових процесів. Первісна мова була набором, дієслівних коренів.

Це по суті, варіант вигукової теорії. Тільки тут вигуки виступають засобом ритмізації праці. Вони нічого ще виражають, навіть емоцій. На думку О.О. Реформатського, ці вигуки не мають жодної мовної функції: ні комунікативної, ні номінативної, ні експресивної. Насправді таке розуміння мови є біологічним, бо інстинктивний вигуку хоча пов'язаний із працею, — факт біологічний, а не соціальний.

Гіпотеза жестів Її відстоював російський учений Микола Якович Марр (1864—1934). За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова. Про можливість виникнення звукової мови на основі жестів твердили представники й інших гіпотез. Прибічник вигукової гіпотези німецький учений Вільгельм Вундт (1832—1920), зокрема, вважав, що із самого початку існувало дві мови — мова жестів і мова звуків. За допомогою звуків виражали почуття, а за допомогою жестів — уявлення про предмети. Як доказ цієї гіпотези наводять факт існування мови жестів у наш час.

46. Своєрідність мови як суспільного явища полягає в тому, що: 1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує суспільство. Так, скажімо, не завжди існували такі суспільні явища, як сім’я, держава, класи, гроші, наука, релігія, право, а мова існує стільки, скільки існує суспільство; 2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного життя: організації праці, управління суспільним виробництвом, діяльності наукових закладів і організацій культури, здійснення процесу освіти і виховання, розвитку художньої літератури, науки, зміни соціальної і особистої психології. Виходячи з цього, Б. М. Головін говорить про організуючу, управлінську, освітньо-виховну, естетичну, дослідницьку, інформаційну,

соціально-прагматичну та індивідуально-прагматичну мовні функції 3) мова відображає суспільну свідомість — ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.

Функції мови Комунікативна: мова використовується як засіб спілкування. Номінативна: предмети і явища, пізнані людиною, одержують назву (завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему своєрідну картину світу). Мислетворча: мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом творення самої думки. Гносеологічна (пізнавальна): людина пізнає світ не лише через власний досвід, а й через мову, бо в ній накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Експресивна (виражальна): мова надає можливість розкрити світ інтелекту, почуттів та емоцій людини для інших людей, вплинути на них силою своїх переконань чи почуттів. Волюнтативна (близька до експресивної): мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прохання, вибачення, спонукання, запрошення). Естетична: мова фіксує в собі естетичні смаки й уподобання своїх носіїв; милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання стають джерелом естетичної насолоди. Культуроносна: мова є носієм культури народу-мовотворця; людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу; мовна культура людини є показником її загальної культури. Ідентифікаційна ( об'єднуюча): мова є засобом ідентифікації (у часовому і просторовому вимірі) мовців вияву належності їх до одної спільноти, певного ототожнення. Магічно-містична (у заклинаннях, чаруваннях та ін. видах фольклору): у первісній свідомості дія зі словом, яке означає певний предмет, прирівнюється до дії з цим предметом (надзвичайною силою за певних умов наділяються окремі слова, вирази, зміщуються межі реального і уявного).

47. Соціолінгвістика — наука, яка вивчає проблеми, пов'язані із соціальною природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних чинників на мову і роллю мови в житті суспільства. Найважливішими проблемами, якими займається соціолінгвістика, є соціальна диференціація мови, мова і нація, мовна ситуація, взаємодія мови й культури, двомовність і багатомовність, мова і суспільство, мовне планування, мовна політика тощо.

Із суспільним розшаруванням пов'язана професійна диференціація мови. Існують різні професійні субмови (підмови), які, як правило, відрізняються від загальнонародної мови лише спеціальними словами. До професійних підмов належать і підмови різних наук (підмова радіоелектроніки, біохімії, кібернетики тощо). Окремо виділяють професійний жаргон.

Суспільний характер має й територіальна диференціація мови. Як правило, територіальні особливості кожної мови полягають у вимові звуків, у слововживанні, у граматичних формах і синтаксичних конструкціях. Засоби спілкування на обмеженій території називають діалектом. Чим суспільство слабше економічно й політичне, тим у ньому більше місцевих говорів. Так, на декілька тисяч аборигенів Австралії припадає 200 діалектів. Нерідко мовні діалекти настільки різняться, що це утруднює взаєморозуміння між членами одномовного суспільства. Діалекти протиставляються літературній мові. Літературна мова — це мова, оброблена майстрами слова, письменниками. Це своєрідний зразок, еталон правильного користування мо­вою.

Літературна мова виступає в усній та писемній формах і характеризується стилістичною диференціацією. Стилі різняться стійкими особливостями у використанні мовних засобів. Існують розмовно-побутовий, газетно-публіцистичний, професійно-технічний, офіційно-діловий і науковий стилі. Деякі вчені як окремий стиль розглядають ще мову художньої літератури, хоч у ній можуть виявлятися ознаки всіх стилів. Кожен стиль має лексичні та граматичні особливості. Так, зокрема, яскравою ознакою наукового стилю є спеціальна термінологія, офіційного — мовні штампи, газетно-публіцистичного — публіцистичні слова та вирази. Функціональні стилі мови ще раз засвідчують, що мова залежить від потреб суспільства.

48. Мова і мовлення являють собою нерозривну єдність. Мовлення – це не тільки процес використання людиною засобів мови з метою спілкування, але й форма існування мови в мовленнєвій діяльності, в актах сприймання і розуміння під час слухання або читання, в актах говоріння і писання, а також результат мовленнєвої діяльності.

Усне мовлення є первинною формою існування мови. Для розмовного мовлення властиве вживання розмовнопобутових та емоційно-забарвлених слів, широке використання окличних і питальних речень. У розмовному мовленні, що супроводжується мімікою і жестами, особливо відчутна індивідуальність мовця, уміння передати методику мови, загальнонародне природне звучання рідної мови.

Усне мовлення може бути у формі діалога або монолога. Діалогічне мовлення – це розмова двох або кілька осіб, висловлювання кожної з яких, як правило, характеризується стислістю. Монологічне мовлення – це мовлення для самого себе або для слухачів, характеризується граматичною розгорненістю і складністю.

Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це „ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість). Текст виразно членується на абзаци – чітко об”єднані змістом і будовою відрізків тексту. Речення всередині абзаца перебувають в досить тісних смислових і граматичних зв№язках між собою

Національна мова - форма існування мови в епоху існування нації, складне системне єдність, що включає в себе літературну мову, діалекти, жаргони, просторіччя і арго.

Формування національної мови йде в напрямку становлення і зміцнення мовної норми, придбання літературною мовою (за рахунок його позицій у керуючих, освітніх і культурних інституціях, починаючи з певного періоду пов'язаних з ідеєю нації) пріоритетного положення по відношенню до регіональних діалектів, а також, у ряді випадків, в боротьбі за витіснення головного в культурі та / чи політиці інонаціонального мови (латині, церковнослов'янської, мов країн-метрополій у колишніх колоніях). Розмовна форма національної мови, в основу якої кладеться один або кілька діалектів, на думку деяких фахівців, формується вже під впливом літературної мови.

Літературна мова - оброблена форма загальнонародної мови, що володіє більшою чи меншою мірою письмово закріпленими нормами; мову всіх проявів культури, що виражаються у словесній формі.

Діалект ( греч. διάλεκτος - " прислівник "від греч. διαλέγομαι - "Говорити, висловлюватися") - різновид мови, яка вживається як засіб спілкування між людьми, яких не розуміє більшість громадськості.

Арго ( від фр. argot) - Мова-якої соціально замкнутої групи осіб, що характеризується специфічністю використовуваної лексики, своєрідністю її вживання, але не має власної фонетичної і граматичної системи.

Просторіччя - слова, вирази, граматичні форми і конструкції, поширені в нелітературної розмовної мови, властиві малоосвіченим носіям мови і явно відхиляються від існуючих літературних мовних норм. Носієм просторіччя є неосвічене і напівосвічені міське населення, іноді, слова з розмовної мови вживають високопоставлені чиновники [1], з метою знайти спільну мову з цільовою аудиторією.

 


Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 117 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Мова та мовлення. Розмежуванняб відмінності., одиниці. | Мова як система і структура: три аспекти розгляду мови. Властивості мовної системи | Еквіполентні опозиції | Мова і мислення. Еволюція видів мислення і засобів збереження інформації | Рівні та одиниці мови. Фунції мовних одиниць | Типи фонологічних опозицій | Супрасегментні засобі організації мовлення:членування та об’єднання мовленнєвих сегментів.Наголос.Інтонація. | Способи вираження граматичного значення | Полісинтетичні мови | Конструктивний і комунікативній синтаксис |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Класифікація фразеологічних одиниць| Сократила как могла)

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)