Конструктивний і комунікативній синтаксис

СИ́НТАКСИС — раздел яз.-знания, в к-ром исследуются и формулируются средства и правила построения связной речи — того, без чего яз. не может нормально функционировать. В С. можно выделить два основных аспекта: конструктивный и коммуникативный. Конструктивный план С. включает установление правил, по к-рым сочетаются слова и формы слов; изучение средств выражения синтаксических связей; определение внутренней структуры, основных типов, свойств и отличительных особенностей тех единиц, к-рые по этим правилам образуются, — словосочетаний и предложений; выявление условий, делающих возможным либо невозможным преобразование одних единиц в другие: словосочетания в предложение, простого предложения в сложное и наоборот.С коммуникативным аспектом С. связывается изучение механизмов и средств актуализации предложения — включения его в речевой акт и превращения в высказывание, а также тех преобразований, к-рые претерпевают единицы С. при их включении в текст или диалог. К ним относятся прежде всего порядок слов, интонация. Знання характеристик мовнихповідомлень використовуєтьсяпривирішенніосновнихзавдань: розробкиапаратури для передаванняповідомлень і організації самих повідомлень з урахуваннямпсихофізіологічних і психологічнихможливостейлюдини. Мова є комбінацієюскладнихзвуків, якізмінюються за частотою та інтенсивністю. Найбільшвисокоюінтенсивністюхарактеризуютьсяголосні звуки, меншінтенсивними є приголосні. Слово наділенефонетичною, фонематичною, складовою, морфологічною формою і при цьомумаєпевнесмисловенавантаження.

34. Методи синтаксичних досліджень

Метод - шлях, спосібдосягненняпевнихрезультатів у пізнанні і практиці, тобтоспосіборганізації теоретичного і практичного освоєннядійсності. Методика безпосередніхскладників (БС) — прийомподаннясловотвірноїструктури слова і синтаксичноїструктурисловосполучення. В основу аналізу за БС покладенопоступовечленуваннявисловленняна бінарніскладники, якепродовжуєтьсядоти, доки не залишатьсянеподільніелементи (кінцевіскладники). Речення (коли йдеться проаналіз за БС насинтаксичномурівні) поступовозгортається до «ядерної» одиниці, тобтоодиниці, яка лежить в основійогобудови. У членуванніречення, як і сло-восполучення, дотримуються принципу: один із БС повинен бути ядром членованоїконструкції, а інший—периферійнимелементом.Аналіз за БС ґрунтується на таких строгих правилах: 1) коженраз дозволяєтьсязробититількиоднечленування; 2) упроцесіподілу не допускається перестановка складників; 3) у кожномучленуваннібереться до увагитільки результат останньогочленування.аналіз за БС є основнимприйомомсегментаціїмовногоматеріалу і виділенняфундаментальниходиниць,якіконструюють модель мови, атакожвизначенняієрархіїскладників у словах,словосполученнях і реченнях. Трансформаційнийаналіз — експериментальнийприйомвизначеннясинтаксичних і семантичнихподібностей і відмінностейміжмовнимиоб’єктамичерезподібності й відмінності в наборах їхтрансформацій.Трансформаційнийаналізґрунтується на уявленні,що в основі будь-якоїскладноїсинтаксичноїструктурилежить проста, через що за допомогою невеликого набору правил перетвореньможна з простих структурвивестискладні. Отже, синтаксична система мовимаєкількапідсистем, з яких одна є вихідною (ядерною), а всіінші — похідними. У ядернупідсистемувходятьелементарніречення, якіпозначаютьнайпростішіситуації.Складнітипиреченьутворюються з ядерного шляхомрізнихтрансформацій. Для трансформаційної методики дужеважливим є відношеннядомінації (підпорядкування) міжбезпосереднімискладниками в реченні.Якщоміж словами чи увипадкузміниоснови слова в процесітрансформаціїміжкоренямирізнихслів у фразізалишаютьсятісамізв’язки, то даніперетворенняможнавважати трансформами.Трансформаційна методика знайшлазастосування в теорії і практицімашинного перекладу. Актуальнечленуванняречення — цечленуванняречення за змістом на двічастини: предмет мовлення і те, що про нього говориться.

Речення має дві змістові частини: одна з них називає предмет мовлення, іншапозначає (повідомляє)якусьновуінформацію про нього. Друга частина є головною. Вихідначастинависловлювання (дане, відоме) називається темою, а та частина, яка щосьстверджує про тему, — ремою. Цідвічастинивідповіднощеназиваютьпсихологічним (логічним) суб'єктом і психологічним (логічним) предикатом.Існує два основнихтиписпіввідношення тем у сусідніхреченнях:1)послідовний (темою наступногоречення є тема попереднього): В аудиторіюввійшов декан. Вінсазав, що в суботувідбудеться конкурс читців. 2)паралельний (одна й та сама тема повторюється в декількохреченнях): Квітицвіливсюди. Вонивишивалидивнівізерунки на схилахКримськихгір.

35. Лексико-семантичнасистема — одна з найскладнішихмовнихсистем, щозумовленобагатовимірністюїїструктури, неоднорідністюїїодиниць, різноманітністювідображених у нихвідношень і відкритістюдляпостійногопоповненняновимиодиницями (словамитазначеннями).Лексема (відгрец. λέξις — слово, мовнийзворот) — слово-тип,абстрактнаодиницямови,іваріант,уякомуабстрагуютьсяйого вид і форма. С л о в о - це звук або комплекс звуків, щомаєпевнезначенняівживається в мові, як єдинеціле. З н а ч е н н я с л о в а - цейогоспіввіднесеність, зв'язок з пе-вними явищамидійсності. Воновключає і додатковухарактеристи-ку вираженого словом поняття, і відношеннямовця до означувано-го словом факту дійсності, і стилістичнезабарвлення. На основізначеннявідбуваєтьсяподілслів на самостійніпов-нозначні і несамостійніслужбові. П о в н о з н а ч н і с л о в а - означаютьназвипевнихпонятьабоуявлень. їхзначеннявідображаютьдійсністьпредметів, явищ,дій та взаємозв'язкиміж ними. Реальнийзміст слова становить йо-голексичнезначення. А здатністьвзаємодіяти з іншими словами заправилами граматики становить граматичнезначення. Н е п о в н о з н а ч н і с л о в а - лексичнихзначень не мають,оскільки вони не позначаютьназв будь-яких понять чиуявлень. їмвластивіграматичнізначення.Середповнозначнихсліврозрізняють слова з конкретним і абс-трактнимзначенням.Слова, що є назвами, співвідносними з конкретними предмета-ми, речами, властивостями - належать до категоріїслів з к о н к -р е т н и м значенням. Наприклад: підручник, автомобіль. Слова, щоозначаютьназви понять, не співвідносних з конкрет-ними предметами, речами, властивостями, діями - належать докатегоріїслів з а б с т р а к т н и м значенням. Здебільшого, цеіменники, щоозначаютьназвипроцесів, властивостей, станів, від-чуттівтощо. Наприклад: радість, бадьорість. Здатність слова матикільказначеньназиваєтьсяб а г а т о з н а ч н і с т ю абоп о л і с е м і є ю.

36.Лексичнезначення — історичнозакріплена в свідомостілюдейспіввіднесеністьслова з певнимявищемдійсності, зв'язокпевногозвучання з певнимпоняттям, волевиявленням. Лексичнезначення є продуктом мисленнєвоїдіяльностілюдини. Ядром лексичногозначення є концептуальнезначення (мисленнєвевідображенняпевногоявищадійсності, поняття).Такожіснуєконотативнезначення, тобтоемоційні, експресивні, стилістичні «додатки» до основного значення. Наприклад, слова морда, пика, фізіономія. Поня́ття — форма мислення, яка відображаєістотнівластивості, зв'язки і відношенняпредметів і явищ в їхнійсуперечності і розвитку; думка або система думок, щоузагальнює,виділяєпредметидеякогокласу за визначенимизагальними і в сукупностіспецифічними для них ознаками. СЕМА — дифференциальный семантический признак, компонент значения, который выявляется при сопоставлении значений разных слов.

Например: слова хороший — нехороший различаются семой отрицания. Разложение значения на части представляет собой развернутое перефразирование заданного смысла. А для того, чтобы выразить некий заданный смысл более развернуто, необходимо сначала разделить его на части, с тем чтобы потом сопоставить каждой из них соответствующий элемент толкования. Компонентный анализ оказывается чрезвычайно полезным при описании различия между языками в способах «упаковки» семантической информации. Семема -семантичнаодиницямова, корелятивна до морфеми. Елементисемантичноїструктури слова: 1)Семема(лексико-семантичнийваріант)-цеваріанти в планізмісту, які є різнимизначеннямибагатозначного слова. 2)Сема-цеформальнийваріант, тобтоваріант у планівираження. Наприклад: співати і співать, прочитать і прочесть. Семантичніпроцеси: Зміназначеньсліввідбувається в трьохнапрямках: 1) звуження; 2) розширення; 3) зміщення. При звуженніобсягузначенняназвастаєконкретнішою. Слово печивоколись означало “усе спечене з борошна”, тепер — “кондитерськівироби з борошна”.

37. Полісемі́я —багатозначність, наявність у мовнійодиниці (слові, фраземі, граматичнійформі, синтаксичнійконструкції) кількохзначень. У тих лінгвістичнихтрадиціях, для якихцентральним є значення слова, про полісеміюзазвичайговорятьстосовнослів. Полісеміябуваєрадіальною та ланцюжковою. Омонімія, як лексико-семантичнеявище, характеризуєтьсятим, що для позначення абсолютно різнихпредметівпозамовноїдійсностівикористовується один і той же форматив (матеріальневираження словесного знака). Омо́німи (відгрец. homos — однаковий і грец. onyma — ім'я) — це слова, якіоднаково звучать та пишуться, але маютьрізнезначення. В народіомоніми часто не відрізняютьсявідомографів та омофонів. Розрізняютьомоніми:повні (абсолютні) — омоніми, у якихзбігаєтьсяуся система форм. Наприклад, ключ (від замку) — ключ (джерело), рукав (елементодягу) — рукав (річки).часткові — омоніми, у якихзбігаються за звучанням не всіформи. Так, слово кадри, щоозначає склад працівників, вживаєтьсятільки у множині, а слово кадри, щоозначаєокремісценичиепізоди з кінофільму, знімки на кіноплівці, є формою множиниіменника кадр.ГрупичастковихомонімівОмофони (фонетичніомоніми) — це слова, однакові за звучанням, але різні за написанням (стати по три — потри; вгорі — в горі).Омографи (графічніомоніми) — це слова, якіоднаковопишуться, але фонетичновідрізняються. В українськіймові вони зазвичайрізнятьсятількинаголосом (по́тяг — потя́г; за́мок — замо́к; бра́ти — брати́).Омоформи (граматичніомоніми) — це слова, звучанняякихзбігаєтьсялише в окремихграматичних формах (покласти на віз — віз дрова; жовте поле — поле город).Омоморфеми (омонімічніморфеми) — морфеми, якізбігаються у написанні і вимові, але маютьрізніграматичнізначення (чистий став(ок) — став, як вкопаний).Багатозначність слова, полісемія, наявність в слова більшніж одного значення, тобтоздатність одного слова передаватирізнуінформацію про предмети і явищавнеязиковоїдійсності. У багатозначних словах одне з йогозначень є основним, або прямим, а решта – переносні, абонепрямі. Пряме знач. слова – цезвичайнаназва предмета, властивості, дії, стану. Пряме знач. слова найчаст. буваєпервинним, тобтотим, щовперше стало назвою. Переноснізначенняслівзавждипов’яз-ні з прямим значенням. На основі перен. значеннявиникає метафора (“перенесення”) – перенесеннязначень одних предметів на інші: Вітер з гаємрозмовляє,шепче з осокою…; метонімія – перейменування: грав Лисенка; синекдоха – вживанняназвичастинипредмета у значеннійогоцілого.

38 Словарный состав языка, насчитывающий сотни тысяч единиц, имеет очень сложную организацию. Распределение его элементов опирается на большой ряд признаков.удобнее начать описание лексико-семантических систем с семантического (и лексическою) поля. В семантическом поле группируются семантемы, имеющие какие-то общие компоненты значения (интегрирующие семы). Между собой семантемы различаются не менее чем 1 компонентом значения (дифференциальной семой). В лексическом (или, более точно, лексико-семантическом поле) объединяются слова (а также фразеологизмы), семантемы которых обладают одним или несколькими тождественными семами. Синоними́я—одинаковость или сходство значения различных слов или других однородных языковых единиц. Синонимия как некая вариативность плана выражения существует практически на всех уровнях языка, но в первую очередь конечно же на лексическом и синтаксическом уровне. АНТОНИМИЯ - семантическая противоположность. Значение одного из антонимов часто можно пояснить через другой при помощи отрицания – таким образом, антонимы являются одним из средств перефразирования; Зачастую антонимы так и образуются – при помощи приставки не В разных значениях одно и то же слово может иметь разные антонимы. ГИПОНИМИЯ— одно из основных парадигматических отношений в семантическом поле — иерархическая организация его элементов, основанная на родо-видовых отношениях. Г. базируется на отношении несовместимости — свойстве семантически однородных языковых единиц, соотносящихся с понятиями, объемы к-рых не пересекаются. Г. как родо-видовое отношение представляет собой включение семантически однородных единиц в соотв. класс наименований

40 Фразеологія— розділмовознавства, в якомувивчаютьсялексичнонеподільніпоєднанняслів. Фразеологієюназиваютьтакожсукупністьвластивихмовіусталенихзворотів і висловів. Об’єктомдослідженняфразеології як розділумовознавства є стійківислови, їх семантика, структура, походження, роль у мові, взаємозв’язок з іншимимовнимиодиницями, зокрема словом і реченням.Фразеологія — сукупністьзворотів і висловів (словосполучень, речень), фразеологізмів, властивихтійчиіншіймові.Одиницяфразеологічноїсистеминазиваєтьсяфразеологізмом (лексико-граматичнаєдністьдвох і більшеграматичнооформленихкомпонентів).

Особливостіфразеологізму:

лексичнезначеннявиражаєтьсясполученнямкількохслів, значенняфразеологізмуєдине.

постійневідтворювання одного й того самого компонентного складу.

характеризуютьсястійкістюграматичнихкатегорій.

слова ускладіфразеологізмівмають часто переноснезначення.

Класифікаціяфразеологічниходиниць

Фразеологічнізрощення — семантичнонеподільні ФО, у якихціліснезначенняневмотивоване, тобто не випливаєіззначенькомпонентів (битибайдики, точитиляси, собаку з’їсти).

Фразеологічнієдності — тематичнонеподільніодиниці, але ціліснезначенняїхпевноюміроюмотивованезначеннямкомпонентів (триматикамінь за пазухою, не нюхати пороху, прикуситиязика).

Фразеологічнісполучення — цетакістійкімовнізвороти, які не є «безумовнимисемантичнимиодиницями», оскількихарактеризуютьсяпевноюсамостійністюскладових части. Одне слово у фразеологічномусполученні є стрижневим й не може бути заміненеіншим, а ті слова, щойогохарактеризують, допускаютьвзаємнузамінучипідстановку (бере досада (зло, страх, жаль); порушитипитання (справу, проблему); не сходити з язика (уст).

Дата добавления: 2015-07-16