Основні напрямки державної соціально молодіжної політики в Україні

Питання 1.соціальна педагогіка як наука про соціальне виховання особистості

Більшість дослідників під предметом соціальної педагогіки як науки розуміють закономірності та зміст процесу виховання дитячої особистості в соціумі. Отже, соціально-педагогічна наука досліджує сутність, закономірності та принципи виховання в різних соціальних інститутах, розробляє методику соціально-педагогічної роботи, її зміст, організаційні форми, методи та прийоми. З'ясування об'єкта та предмета соціально-педагогічної науки дозволило дослідникам підійти до визначення її мети й завдань. соціальна педагогіка – це наука яка вивчає процес соціального виховання усіх вікових та соціальних груп населення, інтегрує наукові досягнення суміжних наук і реалізує їх в практику соціального виховання.

Соціальна педагогіка як термін введена в обіг німецьким педагогом Дістервергом в середині 19 століття Предметом соціальної педагогіки є дослідження, організація та керівництво впливами соціального середовища на формування духовності людини, групи, суспільства в цілому предметом соціальної педагогіки є формування людини в соціумі.

Метою соціальної педагогіки є створення у соціумі умов для позитивного розвитку особистості, цілеспрямована гуманізація між- та надособових стосунків у суспільстві, гармонізація духовної та матеріальної структур в соціумі.

Основні завдання соціальної педагогіки:

1. Самостійне дослідження та узагальнення досягнень дотичних наук щодо процесу соціального формування особистості, групи, суспільства.

2. Створення умов в соціумі для духовного становлення, розвитку та реалізації в соціумі людини, групи, суспільства.

3. Організація гуманної, демократичної системи соціального виховання в суспільстві.

4. Розробка механізмів регуляції та корекції ставлення

Прикладні завдання соціальної педагогіки:

Формувати в свідомості людини любові до ближнього і всього живого, добра, справедливості.

У випадку кризи ставити за мету вийти з неї, визначити шляхи виходу з цієї кризи, визначити мету життя, навчити людей спілкуванню.

Розвивати прагнення пізнавати навколишній світ, людину в ньому; розуміти унікальність, духовні та фізичні особливості, права і обов’язки людини в суспільстві.

Розвивати почуття власної гідності, самостійності і впевненості у собі.

Навчити людей вирішувати конфлікти опираючись на моральні та правові норми суспільних відносин, які діють у соціумі.

Функції соціального педагога у навчальному закладі:

Вивчення дитини, її стосунків у сім’ї, групі, колективі, стану в стадії конфлікту.

Надання допомоги дитині у випадку кризової ситуації.

Вивчення аналіз та у випадку необхідності корекція соціального виховання спрямованого на дитину.

Вивчення, узагальнення та пропаганда досвіду соціального виховання.

Координація та об’єднання зусиль спеціалістів та організацій здатних вирішувати проблеми дитини.

Спрямування діяльності дитини на самовиховання та саморозвиток.

ОрганСоціальний педагог – це кваліфікований спеціаліст який забезпечує інтеграцію цілеспрямованих впливів на особистість, що розвивається і регулює взаємини в системі "особистість-сім’я-суспільство".ізація нових досліджень в галузі соціальної педагогіки школи.

Питання 2.Філософськи основи сучасної соціально педагогічної діяльності.

Проблеми соціалізації людини посідають чільне місце у сучасній філософії освіти, основні напрями якої пов'язані із розподілом філософії на два головні: філософію гармонійної цілісності та релятивістсько-плюралістичну

Однак такі поняття як соціальна робота і соціально-педагогічна діяльність включають у себе не лише освітні та виховні процеси. Вони певним чином потребують дещо ціле-спрямованіших основ. Необхідність їх визначається типологією зв'язків будь-якої науки і філософії, впливу її на науково

Проблеми останньої, розуміння якої має надзвичайно важливе значення для соціально-педагогічної діяльності, найповніше розкриваються в антрополого-екзистенціональній лінії сучасної філософії, зокрема в екзис-тенціоналізмі - найвпливовішому напрямі філософії XX-го століття і початку нинішнього століття.

Зважаючи на це, ядром екзистенційної діалектики є вихід, прорив ("пролом") екзистенції як конечного існування в безконечне, до транс-ценденції. Цей прорив відбувається завдяки відчуттю і усвідомленню межевих ситуацій: боротьба, смерть, випадок, вина.

На думку німецького представника релігійної форми екзистенціалізму К.Ясперса (1883 - 1869), у цих межевих ситуаціях закладені основи антиномії, які, будучи не теоретичними, як у Канта, а емоційно напруженими і навантаженими, виштовхують свідомість у трансцендентне, сприяючи здійсненню сходження від суперечності до "екзистенціальної істини". Антиномії екзистенційної діалектики не розв'язуються, оскільки б припинення суперечності означало смерть екзистенції. У цьому випадку зняття суперечності знаменує стрибок у новий план буття. Ця безконечна діалектика, на думку К.Ясперса, не полягає ні в примиренні, ні в пригніченні суперечностей, але притягує все це, перебуваючи в русі неспокійною у своєму спокої.

3 питання.НОРМАТИВНО ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ СОЦІАЛЬНО ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З РІЗНИМИ КАТЕГОРІЯМИ КЛІЄНТІВ

Законодавчу, нормативно-правову основу соціальної роботи в Україні, як і в інших країнах світу, визначають правові документи, які умовно згруповані у п'ять груп відповідно до суб'єктів їх видання: 1) регламентуючі, дорадчі документи світового співтовариства (акти, декларації, пакти, конвенції, рекомендації, резолюції ООН, ВООЗ, МОП, ЮНЕСКО, ЮНІСЕФ та ін); 2) внутрішньодержавні юридичні акти (Конституція, закони, укази, розпорядження Президента України, постанови уряду України, накази, рішення колегій та інструкції Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти і науки, Міністерства охорони здоров'я, Державного комітету у справах сім'ї та молоді та ін.); 3) документи суб'єктів України, які забезпечують реалізацію законів на своїй території, виконання регіональних законоположень, виконання республіканських (Автономна Республіка Крим) нормативних законоположень з правом законодавчої ініціативи; 4) документи муніципальних утворень (міські і сільські райони, мікрорайони (трудові колективи); 5) рішення, накази, розпорядження безпосередньо закладів та організацій. Законодавчу базу соціальної роботи в Україні становлять такі міжнародні документи, як Загальна декларація прав людини (ООН, 10 грудня 1948 p.), Міжнародний пакт про цивільні і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (Нью-Йорк, 19 грудня 1966 p.). У Загальній декларації прав людини (ст. 22) наголошується, що "кожен як член суспільства має право на соціальне забезпечення, а також на здійснення економічних, соціальних і культурних прав, необхідних для його гідності й вільного розвитку його особистості, за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до організації і ресурсів кожної держави". У Загальній декларації прав людини зазначається, що кожен має право на працю, вільний вибір виду зайнятості, відпочинок і дозвілля, включаючи розумне обмеження робочої години; на життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я і добробуту свого народу і своєї сім'ї, та інші права і свободи. У Міжнародному пакті про цивільні і політичні права зазначається, що "держави, які беруть участь у пакті, беруть до уваги, що відповідно до принципів, проголошених Статутом Організації Об'єднаних Націй, визнання гідності, властивої усім членам людської спільноти, і рівних і невід'ємних прав їх є основою волі, справедливості і загального світу".

Основні напрямки державної соціально молодіжної політики в Україні

Головними напрямами державної соціально молодіжної політики Україні є:

розвиток і захист інтелектуального потенціалу молоді, поліпшення умов і створення гарантій для здобуття молоддю освіти, спеціальної професійної підготовки та перепідготовки;

забезпечення зайнятості молоді, її правового захисту урахуванням економічних інтересів, професійних і соціальних можливостей суспільства;

створення умов для оволодіння духовними і культурними цінностями українського народу та для безпосередньої участі молодих людей у їх відродженні і розвитку, в охороні відтворенні навколишнього природного середовища; — формування у молоді почуття національної гордості, патріотизму, готовності захищати суверенітет України;

охорона здоров'я молоді, формування у неї глибокої потреби духовному і фізичному розвитку, вжиття інших заходів, які забезпечували здоровий генофонд народу України.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально-політичної, економічної галузей, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України.

Дата добавления: 2015-07-15