Сучасні тенденції розвитку соціально-педагогічної діяльності.

В більшості країн поняття соціальної педагогіки включає в себе роботу не тільки з дітьми, що мають психологічні проблеми, а з молоддю взагалі.

соціальна педагогіка, починає з конфліктів та протиріч які молодь бачить в суспільстві. Вона намагається пов'язати перспективи індивідуальної емансипації (педагогічної сторони) із соціальною емансипацією (політичною стороною)..

В сучасній формі професія соціального педагога є продуктом періоду, що розпочався одразу після другої світової війни, коли сімейні негаразди, бездомність, відчуження стали викликом суспільству, в якому термінова поява цієї професії в більшості країн стала відповіддю на ці проблемиЦя наука розвивалась паралельно з іншими традиційними професіональними дисциплінами: правознавством, медициною, технологією. Перші приклади соціальної педагогічної допомоги, поза сім'єю та школою були попередниками дитячих садків на базі церковних громад.

Деякі вчені Європи запропонували окремий підхід до цієї проблеми, який назвали соціальна зацікавленість. Вивчення цієї галузі передбачає процес керування, що включає в себе і дітей, і дорослих. Але не можна не зауважити, що соціальна педагогіка в провідних країнах Європи має і певні національні специфічні риси.

В цілому на сучасному етапі соціальна педагогіка дотримується концепції, що охоплює весь процес соціалізації особистості, який має на меті підготовити дитину до дорослого життя. Він представляє собою надбання соціальної компетенції, моральне керування, захист незалежності особистості, формування її здатності саморегулювання та вміння приєднатись до соціального, політичного та культурного життя дорослого суспільства.

Європейський досвід соціальної педагогіки свідчить, який динамічний процес появи коаліцій, спілок, перевизначення завдань та ролей, формування нової особистості відбувається останнім часом і є водночас здобутком, як самої професії, так і людей яким вона слугує. Переваги цього процесу очевидні. Можна з впевненістю сказати, що він має глобальний характер, про що свідчать численні міжнародні конференції, що сприяють науково-пошуковій діяльності в цій сфері та виникненню нових технологій та напрямків соціальної педагогіки.

7.Сучасні вимоги до соціально-педагогічної діяльності закладів освіти у світлі орієнтації України на Болонський процес.

Болонський процес в Україні офіційно розпочався 19 травня 2005 р. із підписанням декларації на Бергенській конференції.

В Україні, як і в інших розвинених країнах світу, вища освіта визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства. Стратегічні напрямки розвитку вищої освіти визначені Конституцією України, Законами України «Про освіту», «Про вищу освіту», Національною доктриною розвитку освіти, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України.

Основною метою державної політики в галузі освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень.

У 2001 році вступив у дію «Комплекс нормативних документів для розробки складових системи стандартів вищої освіти». Даним документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що обумовлені ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. У числі засад і факторів, що обумовили виникнення концепції ступеневої освіти названі:

• демократизація суспільства, формування нових соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові відносини, жорстка професійна конкуренція;

• необхідність розрізнення двох процесів, що є основою діяльності вищого навчального закладу — освіти і професійної підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців (4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак рівня освіти;

• забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і моралі;

• диференціація вимог до характеру і змісту освіти і професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

• введення механізму об’єктивного педагогічного контролю з визначення результатів діяльності системи вищої освіти і навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена технологія стандартизованого тестування.

Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка довгострокової програми структурної адаптації національної освітньої політики до нових міжнародних умов.

Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.

Приєднання України до Болонського процесу дасть можливість:

1. Визнати українські дипломи про вищу освіту всіма країнами-учасницями Болонського процесу, насамперед через введення загальноєвропейського додатка до диплома.

2. Розширити доступність і підвищити конкурентоспроможність вищої освіти в Європі; створити умови для підвищення мобільності студентів, викладачів та адмінперсоналу.

3. Вдосконалити організацію навчального процесу, контролю та атестації студентів уведенням єдиного для всієї Європи механізму обліку засвоєння студентами змісту освіти (ЕСТS). Насамперед, ідеться про розширення можливостей нелінійної (асинхронної) схеми навчання, що сприятиме реалізації особистісно-орієнтованого підходу до підготовки студентів, вибору ними індивідуальної траєкторії навчання.

4. Підвищити самостійність і водночас відповідальність вищих навчальних закладів у питаннях вибору змісту навчання і підвищення якості освіти.

5. Вищим навчальним закладам України контактувати із навчальними закладами як усередині країни, так і за її межами з метою обміну досвідом щодо змісту освітніх програм, організації процесу навчання. У зв'язку з цим важливо вивчити досвід 40 європейських країн, які підписали Болонську декларацію.

Проблеми впровадження української вищої освіти до Болонського процесу:

• Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж: світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше;

• Недостатнє визнання у суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу ми здійснюємо не на бакалаврат, а на спеціальність;

• Загрозлива у масовому вимірі тенденція до погіршення, якості вищої освіти, що наростає з часом;

• Збільшення розриву зв’язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;

• Невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра. З одного боку, має місце близькість програй підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним статусом.

• Ми змирилися з нехтуванням передовими науковими дослідженнями у закладах освіти, які є основою університетської підготовки. Наша система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в Європі;

• Неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому, що їхня чисельність в державі у чотири рази більша ніж ВНЗ ІІІ та IV рівнів акредитації разом узятих;

• Відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип «освіта через усе життя» поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований;

• Університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, ш якими має йти країна. Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського. Не виконують роль методологічних керманичів заклади освіти, що мають статус національних, у той час, коли їхня кількість досягла близько 40 % від загальної кількості ВНЗ III та IV рівнів акредитаці

На сучасному етапі реформа вищої освіти України здійснюється у двох площинах:

1. національної стратегії соціально-економічного розвитку;

2. співпраці та інтеграції в європейський і світовий освітній простір.

Інтеграція системи вищої освіти України в ЄПВО сприятиме:

1) забезпеченню якості вищої освіти;

2) визнанню періодів і термінів підготовки у ЄПВО та інших регіонах світу;

3) мобільності студентів, викладачів, наукових працівників;

4) забезпеченню справедливого доступу до вищої освіти;

5) зміцненню позицій українських університетів на національному, європейському і світовому ринку праці та ринку освітніх послуг

Дата добавления: 2015-07-15