Джерела трудового права України. Загальна характеристика законодавства про працю.

· Конституція України, яка проголошує та гарантує основні права людини і громадянина, в тому числі і у сфері використання найманої праці. У ст.45 Конституції закріплене право працюючих на відпочинок, що забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи в нічний час. У ст.44 Конституції признається право працюючого на найгострішу форму трудової суперечки – страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Ст.124 Конституції вказує на те, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто, це можуть бути трудові або похідні від них правовідносини. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття;

· Кодекс законів про працю (КЗпП) України. Цей кодекс є основним кодифікованим джерелом трудового права і тією чи іншою мірою торкається практично усіх видів трудових правовідносин. Чинний КЗпП України був прийнятий ще 10.12.71. Незважаючи на значну кількість внесених змін та доповнень, він не повною мірою відповідає реально існуючим в Україні економічним відносинам. Зараз у Верховній Раді України на розгляді знаходиться проект нового Трудового кодексу України;

· Цивільний кодекс України – характеризується як субсидіарне джерело трудового права. Відповідно до ч.1 ст.9 ЦКУкраїни його положення застосовуються до врегулювання трудових та адміністративних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Наприклад, КЗпП України не передбачає умов, за яких укладений трудовий договір може визнаватися недійсним, тому в подібних випадках слід користуватися загальними положеннями ЦКУкраїни про умови дійсності правочину;

· закони України. У деяких випадках КЗпП України визначає лише загальні засади правового регулювання певних трудових відносин, і тому його положення конкретизуються на рівні законів. Такими законами, наприклад, є Закони України “Про зайнятість населення” (від 01.03.91), “Про колективні договори і угоди” (від 01.07.93), “Про оплату праці” (від 24.03.95), “Про відпустки” (від 15.03.96), “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” (від 03.03.98), “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” (від 15.09.99), “Про охорону праці” (в ред. від 21.11.2002) та ін.;

· підзаконні нормативно-правові акти та акти органів місцевого самоврядування. Найчастіше такими актами є акти Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади. Наприклад, Постановою Верховної Ради України від 06.11.91 №1796-XII затверджено Дисциплінарний статут прокуратури України, постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.99 №663 встановлено норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон, наказом Міністерства охорони здоров’я України від 10.12.93 № 241 затверджено Граничні норми підіймання і переміщення важких речей жінками та ін.;

· чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Переважну частину цих договорів становлять конвенції Міжнародної організації праці (МОП), наприклад Конвенції №11 про щорічні оплачувані відпустки, №29 про примусову чи обов’язкову працю, №154 про сприяння колективним переговорам та ін.;

· колективні трудові договори та угоди. Ці договори та угоди є специфічним різновидом джерел права, властивих лише трудовому праву. Колективний договір, угода укладаються на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов’язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників або уповноважених ними органів. Колективні договори укладаються на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають право юридичної особи, а угоди – на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода) та регіональному (регіональна угода) рівнях.

Незважаючи на велику кількість норм трудового права, вони утворюють досить чітку ієрархічну систему, до складу якої входять загальна та особлива частини.

Загальна частина трудового права охоплює норми правових інститутів, які мають загальне значення. Вона включає норми, що визначають: предмет і завдання трудового права; його основні принципи; джерела права; суб’єкти трудового права, а також загальні права та обов’язки сторін у трудових правовідносинах.

Особлива частина трудового права за обсягом значно ширша за загальну частини. Вона складається з норм, які визначають зміст і порядок укладення трудового договору, регулюють питання робочого часу та часу відпочинку, оплати та охорони праці, трудової дисципліни, дисциплінарної та матеріальної відповідальності працівників тощо.

Дата добавления: 2015-07-15