Поняття зміст види та строки трудового договору

Громадяни реалізують своє право на працю шляхом укладення трудового договору з підприємством, установою, організацією.

Трудовий договір – це угода між працівником з одного боку і роботодавцем з іншого, згідно з якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а роботодавець зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін

Трудовий договір необхідно відмежовувати від подібних цивільно-правових договорів, наприклад договорів підряду, виконання робіт, надання послуг тощо. Характерними ознаками трудового договору, що відрізняють його від цивільно-правових договорів, є:

· участь працівника у діяльності організації-роботодавця особистою працею;

· періодичне виконання роботи певного роду;

· підпорядкування працівника правилам внутрішнього трудового розпорядку організації-роботодавця;

· оплата праці у заздалегідь визначеному розмірі не нижче мінімального рівня, встановленого законодавством.

Сторонами трудового договору є працівник та роботодавець (часто у раніше прийнятих актах законодавства замість терміна “роботодавець” використовується термін “власник або уповноважений ним орган”).

Роботодавець як керівник трудового процесу наділяється правом використовувати працю працівника у межах трудової функції, обумовленої у трудовому договорі при прийнятті на роботу. Вказівки роботодавця у процесі трудової діяльності обов’язкові для працівника. Роботодавець володіє дисциплінарною владою, тобто правом притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності за неналежне виконання ним трудових обов’язків, і до матеріальної відповідальності за завдання роботодавцеві майнового збитку. Головний обов’язок роботодавця – надати роботу найнятому працівникові та створити йому необхідні умови праці. Роботодавець зобов’язаний забезпечити працівникові здорові та безпечні умови праці. Інший найважливіший обов’язок роботодавця – виплачувати працівникові встановлену заробітну плату.

Роботодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Коли роботодавцем є організація, то частина прав та обов’язків роботодавця реалізується організацією в цілому, друга частина – компетентними органами та посадовими особами цієї організації. Адміністрація представляє організацію в трудових відносинах і реалізовує трудові права та обов’язки роботодавця. Посадові особи, які входять до складу адміністрації, приймаються та звільняються з роботи керівником організації та є звичайними найманими працівниками. Та обставина, що стосовно рядового працівника вони виступають з боку роботодавця, не змінює сутності справи: ці особи беруться на роботу для здійснення управлінських функцій, але самі по собі вони залишаються звичайними найманими працівниками. Представником роботодавця для них залишається перший керівник, діючий від імені організації. Коли роботодавцем виступає фізична особа, громадянин, то він безпосередньо є стороною трудових правовідносин і суб’єктом трудового права.

Працівником може бути лише фізична особа – як громадянин України, так і іноземець чи особа без громадянства. За загальним правилом, прийняття особи на роботу допускається після досягнення нею шістнадцяти років. За згодою одного із батьків або особи, що його замінює, можуть, як виняток, прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років. Для підготовки молоді до продуктивної праці допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров’ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними чотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

Залежно від строку дії розрізняються такі види трудових договорів (ст.23 КЗпП України):

1)безстроковий трудовий договір, що укладається на невизначений строк. Переважна частина трудових договорів укладаються саме на невизначений строк. При укладанні такого трудового договору працівник у заяві вказує дату виходу на роботу, але не вказує строк своєї діяльності на даному підприємстві;

2)строковий, тобто договір, укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін. При цьому у договорі обов’язково чітко має вказуватися строк його дії. Мінімального та максимального строку дії такого договору законодавство не встановлює, тому можливе укладення трудового договору і на один день, і на двадцять років. Найчастіше строк дії трудового договору визначається шляхом встановлення конкретного періоду часу (наприклад, 1 рік, 5 місяців, 25днів тощо) або визначення останнього дня роботи працівника. Відповідно до ч.2 ст.23 КЗпП України строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами. Так, строкові трудові договори укладаються з тимчасовими та сезонними працівниками, з працівниками, які укладають трудовий договір з громадянами, з громадянами, які бажають взяти участь у громадських оплачуваних роботах тощо;

3)трудовий договір, що укладається на час виконання певної роботи. По суті, це особливий різновид строкового трудового договору, проте законодавець визначає його як окремий вид трудового договору. Трудовий договір, що укладається на час виконання певної роботи, відрізняється від строкового лише за формальними ознаками, оскільки сторони домовляються не про строк і не про дату, а про те, що договір діятиме протягом усього строку виконання конкретної роботи і одразу припиниться після її закінчення.

Поряд із звичайними трудовими договорами чинне законодавство передбачає можливість укладення і його особливої форми – контракту.

Трудовий контракт – це особлива форма трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін

За усталеною практикою контракти укладаються на визначений строк, як правило, 1-5 років, проте чинне законодавство не забороняє укладення і безстрокового трудового контракту. В останньому випадку, на відміну від звичайного трудового договору, у контракті має бути вказано, що він укладений на невизначений строк.

Слід мати на увазі, що контракт може укладатися не в будь-якому разі, а лише у випадках, прямо передбачених законодавством. Зокрема, трудові контракти можуть укладатися з керівниками підприємств, найманими працівниками товарних бірж, працівниками Національного банку України, викладачами вищих навчальних закладів, найманими працівниками колективних сільськогосподарських підприємств, фермерських господарств, професійними спортсменами, членами екіпажу торговельних суден тощо.

Зміст трудового договору становить умови, якими визначаються права та обов’язки сторін. Умови трудового договору поділяються на обов’язкові (основні) та факультативні (додаткові).

Обов’язкові (основні) умови повинні міститися в кожному трудовому договорі. До таких умов відносять:

· місце роботи, тобто структурний підрозділ організації-роботодавця, в якому має працювати працівник;

· трудові функції, посада, напрям діяльності працівника;

· час початку роботи, а в строковому трудовому договорі – і час її закінчення;

· заробітна плата.

Факультативні умови включаються до нього лише за бажанням сторін. Найчастіше такими умовами є:

· випробування при прийнятті на роботу;

· надання працівникові службового житла чи транспорту;

· встановлення для працівника неповного чи скороченого робочого дня;

· вирішення питання про відрядження працівника.

Трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі, хоча інколи на практиці має місце укладення трудового договору і в усній формі, а також у формі резолюції керівника організації на заяві про прийняття на роботу. Відповідно до ст.24 КЗпП України додержання письмової форми є обов’язковим:

· при організованому наборі працівників;

· при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

· при укладенні контракту;

· у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору в письмовій формі;

· при укладенні трудового договору з неповнолітнім;

· при укладенні трудового договору з фізичною особою;

· в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати такі документи:

· паспорт або інший документ, що посвідчує особу;

· трудову книжку. Якщо громадянин поступає на роботу вперше, то замість трудової книжки він має подати довідку про останнє заняття, яка видається житлово-експлуатаційною організацією (у міста) чи сільською або селищною радою;

· документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), якщо робота (посада), на яку призначається працівник, вимагає наявності певної освіти (спеціальності, кваліфікації);

· довідку про стан здоров’я. Така довідка має подаватися при прийомі на роботу (посаду), для якої законодавством встановлені особливі вимоги щодо стану здоров’я, а також при прийомі на будь-яку роботу (посаду) осіб у віці до 21року;

· інші документи, подання яких прямо передбачено законодавством. Наприклад, безробітні, які працевлаштовуються Державною службою зайнятості, повинні надати відповідне направлення.

При укладенні трудового договору забороняється вимагати від осіб, які поступають на роботу, відомості про їх партійну і національну приналежність, походження, прописку та документи, подання яких не передбачено законодавством.

Якщо громадянин і власник дійшли згоди про умови праці, то вважається, що трудовий договір укладений. На підставі договору керівник організації-роботодавця видає наказ про зарахування громадянина на роботу (посаду), в якому зазначаються основні умови праці, в тому числі заробітна плата та дата початку роботи. З наказом працівник має бути ознайомлений під розписку.

У разі укладення трудового договору між працівником і фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості за місцем свого проживання.

Роботодавець вправі запроваджувати обмеження щодо спільної роботи на одному і тому ж підприємстві, в установі, організації осіб, які є близькими родичами чи свояками (батьки, подружжя, брати, сестри, діти, а також батьки, брати, сестри і діти подружжя), якщо у зв’язку з виконанням трудових обов’язків вони безпосередньо підпорядковані або підконтрольні один одному. На підприємствах, в установах, організаціях державної форми власності порядок запровадження таких обмежень встановлюється законодавством. Зокрема, таке обмеження передбачене Законом України “Про державну службу” для державних службовців усіх категорій та рангів.

При укладенні трудового договору може бути обумовлене угодою сторін випробування з метою перевірки відповідності працівника роботі, яка йому доручається. Умова про випробування повинна бути застережена в наказі (розпорядженні) про прийняття на роботу. У період випробування на працівників поширюється законодавство про працю.

Випробування не встановлюється при прийнятті на роботу:

· осіб, які не досягли вісімнадцяти років;

· молодих робітників після закінчення професійних навчально-виховних закладів;

· молодих спеціалістів після закінчення вищих навчальних закладів;

· осіб, звільнених у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби;

· інвалідів, направлених на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи;

· при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію.

Строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, – шести місяців. Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця. Якщо працівник в період випробування був відсутній на роботі у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або з інших поважних причин, строк випробування може бути продовжено на відповідну кількість днів, протягом яких він був відсутній.

Коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах. Якщо протягом строку випробування встановлено невідповідність працівника роботі, на яку його прийнято, власник або уповноважений ним орган протягом цього строку вправі розірвати трудовий договір. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником у порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Дата добавления: 2015-07-15