Показники адміністративно-правової статистики

Найбільш налагоджена реєстрація адміністративних правопорушень мала місце в міліції, ДАІ, пожежному нагляді, де число відомостей, які показували адміністративну відповідальність, було більш ніж 35. Тільки в другій половині 80-х років, коли стала зрозумілим роль статистики і соціології у вирішенні вузлових соціальних проблем, у Держкомстаті СРСР були розроблені форми адміністративної звітності, в тому числі форма єдиного звіту про кількість виявлених адміністративних правопорушень і осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності.

В 1990 році вперше були зібрані відомості про адміністративні правопорушення, проте вони були неповними. Дані відображали не стільки їх рівень, скільки рівень активності органів, які мають адміністративну юрисдикцію. Кожний орган мав свої сфери діяльності, свої критерії оцінок і повноваження. Будь-якої уніфікації адміністративної практики в державі не було.

Необхідно зазначити, що статистичні дані включають лише виявлені і отримані офіційні оцінки проступків, за які особи притягнуті до адміністративної відповідальності чи винесено постанову про припинення справи. Адміністративних правопорушень вчиняється набагато більше, ніж це фіксує державна статистика. Крім того, не дивлячись на те, що ст.92 Конституції України не згадує про такі правопорушення, як фінансові, екологічні, в теорії і на практиці вони виділяються в самостійні види правопорушень і в число адміністративних деліктів не потрапляють, хоч за своєю правовою природою ці проступки є адміністративними.

Таким чином, адміністративні правопорушення становлять самостійну статистичну сукупність і тому її вивчення передбачає свої завдання, методику та специфічні засоби. Не випадково в адміністративно-правовій науці виник новий напрямок, який отримав назву адміністративна деліктологія. За допомогою аналізу даних адміністративної статистики є можливість вивчити закономірності, стан, структуру, динаміку такого негативного соціального явища, як адміністративна деліктність, та визначити шляхи і засоби протидії їй. Наявність статистичних даних за певний період часу дозволяє деліктологу своєчасно виявляти тенденції зростання чи зниження адміністративної деліктності в цілому і окремих її видів з метою розробки відповідних профілактичних заходів.

Адміністративна статистика покликана вирішувати наступні завдання: виявляти структуру і рівень адміністративних правопорушень, причини та умови, які їм сприяють; підвищувати ефективність попереджувальних заходів.

В ході статистичного аналізу передбачається широке використання матеріалів статистичної звітності органів внутрішніх справ, прокуратури, судів, показників розвитку економіки, демографії, а також даних, отриманих шляхом спеціальних вибіркових досліджень. При цьому використовуються такі джерела інформації:

- документи первинного обліку і статистичної звітності правоохоронних органів і суду;

- узагальнення адміністративних справ і матеріалів про адміністративні правопорушення;

- дані прокурорських перевірок стану законності;

- показники економічної і соціально-демографічної статистики;

- результати вивчення громадської думки про адміністративну деліктність;

- показники моральної статистики (пияцтво, алкоголізм, наркоманія, проституція та ін.).

Застосування адміністративно-правової статистики має на меті:

- дати цифрову характеристику стану і динаміки адміністративної деліктності за показниками абсолютних і відносних рівнів;

- встановити взаємозв’язки, залежності закономірності в стані і динаміці адміністративної деліктності;

- визначити тенденції розвитку адміністративних правопорушень і дати деліктологічний прогноз;

- виявити позитивні і негативні сторони в практиці боротьби з адміністративними правопорушеннями, внести обґрунтовані рекомендації щодо її вдосконалення.

Наприклад, статистичні показники рівня виявлення адміністративних правопорушень, якості профілактичної роботи дають можливість своєчасно прийняти виважені управлінські рішення щодо поліпшення загальної та спеціальної превенції адміністративних деліктів.

Зокрема, це стосується своєчасного виявлення і реєстрації скоєних правопорушень, їх розкриття, забезпечення невідворотності покарання. Всі ці показники є об’єктом аналізу адміністративно-правової статистики.

Показники кримінально-правової статистики

Стосовно кримінально-правової статистики, яка характеризує три об’єкти — злочинність, злочинців і діяльність органів, які ведуть боротьбу з нею, — можна так конкретизувати функції аналізу:

1. Дати цифрову характеристику стану, рівня, структури, динаміки злочинності і діяльності правоохоронних органів по боротьбі з нею.

2. Виявити статистичні зв’язки, залежності, співвідношення, закономірності в стані, структурі і динаміці злочинності та в діяльності правоохоронних органів. Причому це завдання треба розуміти широко і не обмежуватися тільки статистичними показниками, а співставляти їх з іншими соціально-економічними факторами.

3. Визначити тенденції розвитку злочинності та скласти кримінологічний прогноз.

4. Виявити “тривожні” моменти в характеристиці злочинності, здобутки і прорахунки в роботі правоохоронних органів, “вузькі місця”, з тим щоб на основі цих даних своєчасно розробляти заходи щодо поліпшення системи попередження злочинів.

До основних завдань статистичного аналізу злочинності відносяться: визначення її стану, рівня, структури і динаміки; встановлення причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів; вивчення особи злочинців; вдосконалення системи заходів боротьби зі злочинністю.

В процесі аналізу використовуються такі джерела інформації:

- документи первинного обліку і статистичної звітності правоохоронних органів та кримінологічних досліджень;

- матеріали про інші правопорушення та показники моральної статистики (пияцтво, алкоголізм, наркоманія, проституція та ін.).

Правова статистика виробила певні методи вирішення аналітичних завдань вивчення злочинності як в загальнодержавному, так і регіональному масштабах. В регіональному розрізі (район, місто, область) таке вивчення забезпечує:

- аналіз рівня, інтенсивності і структури злочинності та інших правопорушень на обслідуваній території;

- аналіз стану злочинності і правопорушень по лініях окремих служб органів внутрішніх справ;

- аналіз злочинів і правопорушень за місцем, часом, способом їх скоєння;

- аналіз територіальної розповсюдженості злочинності;

- аналіз стану злочинності в окремих галузях господарства і державного управління;

- аналіз зв’язку злочинності з алкоголізмом, наркоманією, проституцією, тощо).

Аналізу повинна підлягати не тільки зареєстрована злочинність. Орієнтуватися лише на дані офіційної статистики — означає відходити від реального стану справ. Тут треба брати поправку на латентну злочинність.

Потрібно враховувати обставини, які впливають на її динаміку: зміни історичних і соціально-економічних умов, демографічні процеси, рух населення, зміни кримінального закону тощо.

Таким чином, результати аналізу показників кримінально-правової статистики дозволяють визначитися з рівнем і становищем злочинності, її тенденціями, відшукати слабкі місця в системі соціального контролю і намітити шляхи підвищення ефективності боротьби з нею.

Показники судової статистики

Судова статистика включає звіти районних (місь­ких), окружних судів та управлінь юстиції, які передбачають зведені дані по Автономній Республіці Крим, областях, містах Києву та Севастополю, звіти Верховного суду Криму, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, Верховного суду України.

Аналіз даних судової статистики про­водиться з метою визначення стану роботи судів загальної юрисдикції щодо здійснення правосуддя. При його визначені використовуються також статистичні показники Міністерства юстиції і Міністерства внут­рішніх справ України.

Роботу судів можна характеризувати за кількістю, строками і якістю (як за абсолютними, так і узагальнюючими показниками) закінчених провадженням справ. Обсяг роботи визначається і за числом справ, що розглядаються судом за відповідний період, і за показниками середнього навантаження на одного суддю. Якість розгляду кримінальних справ характеризується такими показниками, як число скасованих і змінених касаційною та наглядовою інстанціями вироків і постанов.

Суди і відповідні відділи статистики і аналітичних узагальнень органів юстиції усіх рівнів на підставі даних судової статистики визначають показники роботи судів за чотирма напрямками:

а) розгляд кримінальних справ;

б) розгляд цивільних справ;

в) розгляд справ про адміністративні правопорушення та осіб, які притягнуті до адміністративної відповідальності;

г) виконання судових рішень і вироків.

За розглядом кримінальних справ показники роботи судів першої інстанції характеризують:

- загальну кількість всіх кримінальних справ, провадження у яких закінчене за звітний період, а також їх залишок, загальну кількість засуджених судами першої інстанції, стан судимості (рівень, темпи росту, структура судимості за різними кримінально-правовими і кримінологічними ознаками тощо);

- кількість кримінальних справ, які надійшли до суду після додаткового розслідування, скасування вироків у касаційній та наглядовій інстанціях з направленням справ на новий судовий розгляд (законність і обґрунтованість постанов судів першої інстанції);

- тривалість знаходження справ у провадженні суду (оперативність судового розгляду);

- каральну практику — структуру і динаміку заходів покарань, що характеризує спрямованість кримінальної політики і ступінь суспільної небезпеки злочинності (маючи на увазі співвідношення груп засуджених до позбавлення волі і засуджених до заходів покарання, не пов’язаних з позбавленням волі);

- загальне число судових рішень, які скасовані і змінені вищестоящими судами;

- кількість кримінальних справ, що розглядаються районними (міськими) судами з порушенням процесуальних строків, у тому числі по справах вищестоящих судів;

- відомості про потерпілих (юридичних і фізичних осіб), яким заподіяно фізичну, моральну і майнову шкоду.

За розглядом цивільних справ показники роботи судів першої інстанції характеризують:

- загальне число цивільних справ, що надійшли, темп їх зростання або зниження;

- структуру за категоріями цивільних справ (позови до комерційних структур, що стали банкрутами; позови про розірвання шлюбу; позови житлових спорів; позови справ загально показового характеру; позови справ, які виникли з адміністративно-правових відносин тощо), що свідчать про ефективний захист конституційних прав громадян та юридичних осіб;

- практику вирішення спорів — питому вагу позовів, заяв, скарг, загальний розмір сум, присуджених до стягнення судами першої інстанції;

- якість розгляду цивільних справ — показники законності і обґрунтованості рішень судів — кількість скасованих, змінених і переглянутих рішень у касаційному і наглядовому порядку;

- показники оперативності роботи — кількість цивільних справ, які закінчені провадженням, а також кількість цивільних справ, які закінчені провадженням понад строки, встановлені Цивільно-процесуальним кодексом.

За виконанням судових рішень і вироків показники роботи судів першої інстанції характеризують:

- загальне число виконавчих документів, що надійшли, з виділенням документів з матеріальними стягненнями, які потребують вжиття активних заходів щодо розшуку майна боржників і встановлення джерел їх доходів;

- загальний рівень матеріальних стягнень з виділенням відшкодування шкоди від злочинів у стадії виконання судових рішень, стягнення судових штрафів;

- оперативність виконання судових рішень — строки виконання виконавчих документів і які знаходяться у провадженні понад строки, встановлені Інструкцією про виконання провадження.

Крім аналізу показників судів першої інстанції, робиться аналіз роботи судів касаційної і наглядової інстанцій (по розгляду кримінальних і цивільних справ). Показники статистичної звітності дають можливість виявити помилки в роботі судів касаційної і наглядової інстанцій, і становлять значний практичний інтерес.

В основу статистичного аналізу даних судової статистики слід покласти знання законів розвитку суспільних явищ. Без знання сутності процесів і явищ, до яких відносяться статистичні матеріали, що підлягають аналізу, обробка їх може перетворитися в безглузду гру цифр. На основі аналізу показників судової статистики готуються узагальнення і розробляються заходи щодо підвищення ефективності діяльності усіх органів юстиції, а також удосконалення чинного законодавства.

Показники кримінально-виконавчої статистики

Статистичний аналіз діяльності установ виконання покарань також повинен сприяти покращанню боротьби зі злочинністю. Адміністрація цих установ зобов’язана, зокрема, використовувати статистичний матеріал про склад засуджених для раціонального досягнення мети покарання (виправлення засуджених і попередження вчинення нових злочинів). За результатами аналізу злочинності і діяльності правоохоронних органів по контролю над нею складається узагальнена довідка, в якій формулюються рекомендації відповідним органам і установам, що випливають з аналізу.

Формування статистичної звітності показників кримінально-виконавчої системи покладені на Державну пенітенціарну службу України. Статистичний аналіз здійснюється на підставі форм (їх понад 40), затверджених Державною службою статистики України. Спосіб і строки подання звітів установами виконання покарань, слідчими ізоляторами, лікувально-трудовими профілакторіями, виховно-трудовими колоніями, управліннями і відділами виконання покарань областей визначається Головою ДПТС України. Коротко зупинимося на аналізі деяких з цих форм.

Звіт про чисельність спецконтингенту в установах ДПСТУ (форма 1 – УВП). Цей звіт подається поштою щомісяця спецвідділом служби 5 числа після звітного періоду. Звіт складається з шести розділів, які відображають чисельність спецконтингенту по областях. В 1 розділі відображена чисельність спецконтингенту по установах виконання покарань: загального, посиленого, суворого, особливого режиму, в колоніях-поселеннях і лікарнях. Окремо виділяються засуджені жінки. В 2 розділі показується чисельність осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах і тюрмах, у тому числі особи, які перебувають під слідством; засуджені, які чекають набрання вироком суду чинності; засуджені, які підлягають вивозу до установ виконання покарань, а також кількість вивезених до цих установ за видами режиму. В 3 розділі відмічається наявність засуджених, які відбувають покарання у виховно-трудових колоніях. В 4, 5, 6 розділах відповідно: кількість осіб, які тримаються в лікарських установах; кількість дітей, які перебувають у будинках матері та дитини, чисельність спецконтингенту по системі.

Найзмістовнішим за обсягом даних є звіт про кількість установ виконання покарань, наявності, руху та складу засуджених (форма 8 – УВП). Періодичність звіту піврічна. Спосіб подання – поштою. ДПТС України отримує відомості від управлінь, відділів виконання покарань областей до 10 числа після звітного періоду. Після узагальнення даних, спецвідділ ДПТС України подає відомості Служби статистики до 20 числа після звітного періоду. З цього звіту можна дізнатися про кількість установ виконання покарань, списочну чисельність засуджених на початок звітного періоду та кількість засуджених, які поступили до установ виконання покарань протягом звітного періоду.

Взагалі звіт за формою 8 – УВП включає понад 60 показників, які мають суттєве науково-практичне значення для удосконалення процесу виконання покарань. Важливим показником є кількість засуджених, які вибули з установ виконання покарань протягом звітного періоду залежно від підстав звільнення (відбуття покарання, умовно-дострокове звільнення і заміна покарання більш м’яким покаранням, помилування, у зв’язку з тяжкою хворобою тощо). Цей звіт дає змогу аналізувати засуджених за видами вчинених злочинів, строками покарання, віком, працездатністю, соціальним станом та ін.

Звіт про кількість, склад і переміщення осіб, взятих під варту, і засуджених, які утримуються в слідчому ізоляторі (тюрмі) (форма 17 – УВП). Періодичність звітності за цією формою квартальна. Управління, відділи виконання покарань областей подають звіти в ДПТС України до 5 числа після звітного періоду. Відділ слідчих ізоляторів ДПТС України подає Служби статистики — до 15 числа після звітного періоду.

Звіт складається з 53 показників, які відображають: кількість слідчих ізоляторів, місць у них; кількість осіб, взятих під варту і засуджених (на початок звітного періоду), а також кількість осіб, які надійшли і вибули за звітний період за різними підставами. Важливим показником є кількість осіб, які утримуються під вартою: до 2-х місяців, від 2-х до 6-ти місяців, від 6-ти до 9-ти місяців, від 9-ти місяців до 1-го року, більше 1,5 року. Засуджені, які чекають рішень за касаційними скаргами і довідок про набрання вироком законної сили, підлягають відправленню до кримінально-виконавчих установ; зараховані для роботи по господарському обслуговуванню відбувають тюремне ув’язнення за вироками та ухвалами судів.

Питання 3. Поняття кількісних та якісних показників злочинності.

Злочинність як соціальне явище містить ряд рис і ознак, яких немає в окремій антисуспільній поведінці, у тому числі у злочині, як індивідуальному акті поведінки і форми прояву злочинності. У кримінологічних дослідженнях злочинність характеризують за станом, структурою та динамікою. Одні автори визначають ці поняття як кількісні та якісні характеристики злочинності, інші — як сторони, показники, риси, елементи і т. п. Таке розуміння проблеми зобов’язує внести відповідну ясність.

Злочинність, як і будь-яке інше соціальне явище, можна оцінювати за допомогою якісних і кількісних критеріїв, основними з який є наступні: рівень, структура та динаміка.

До кількісних показників відносять:

1. Рівень злочинності – це її кількісна характеристика, яка вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених злочинів і осіб, що їх вчинили, за певний проміжок часу на визначеній території.

2.Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території проживає нерівна кількість людей, з метою їх співставлення між собою застосовують коефіцієнти.

При цьому використовуються два види основних коефіцієнтів злочинності.

По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, який розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:

З

К_з.ін. = ----- х Е, де

Н

З – кількість зареєстрованих злочинів на певній території за визначений період часу;

Н – число жителів, які проживають на цій території;

Е – визначене число жителів (єдина розрахункова база 1000, 10000, 100000), відповідно якого проводиться розрахунок.

По-друге, коефіцієнт злочинної активності, який розраховується на населення за віком (14-60 років, тобто особи, які досягли мінімального віку кримінальної відповідальності і віку затухання кримінальної активності.

О

К_з.а.= ---------- х Е, де

Н _(14-60)

О – кількість осіб виявлених за вчинення злочинів;

Н _(14-60) – кількість жителів, які проживають на певній території у віці від 14 до 60 років.

Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочинність в цілому, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить в її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримінальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

3. Динаміка злочинності – показник, який відображає зміну її рівня і структури протягом того чи іншого тимчасового періоду (рік, три роки, п’ять років, десять років і т.д.).

Динаміка злочинності як соціально-правового явища відчуває на собі вплив двох груп факторів. Перша – це причини і умови злочинності, демографічна структура населення та інші соціальні процеси і явища, що впливають на злочинність. Друга – зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинного і кримінального, що змінюють класифікацію і кваліфікацію злочинів.

Диференціація соціальних і правових факторів, що впливають на статистичну криву злочинності, необхідна для об’єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання об’єму злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня і структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально карних діянь, у повноті реєстрації, в інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов’язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття і викриття винних, забезпечення невідворотності справедливого покарання.

Злочинність як явище матеріального світу також знаходиться у постійному русі і зміні, у безперервній динаміці. Тому, на наш погляд, динаміка злочинності не є і не може бути ні її кількісною, ні її якісною характеристикою. Вона проявляється у всіх її ознаках як кількісних, так і якісних.

4. Структура злочинності — це внутрішня, притаманна їй, ознака, яка розкриває її будову, окремі її складові частини у загальному їх числі за визначений відрізок часу і на зазначеній території. Від того, яка структура злочинності, залежить і “напрямок головного удару” в боротьбі з нею. Структура виразно говорить про те, що собою являє злочинність у безпосередніх конкретних умовах, яка визначаюча якість цього явища.

Аналізуючи структуру злочинності, необхідно: виходити з суті і змісту самого соціального явища; розглядати злочинність у всій її різнобарвності; враховувати той факт, що злочинність перебуває у безперервному русі і зміні, які обумовлюють і змінюють її окремі сторони; розкрити зв’язки і обумовленості різних видів структури як між собою, так і з іншими базовими і надбудовними суспільними явищами; досліджувати не тільки теоретичну, але і практичну значимість відповідного виду структури, з врахуванням поліпшення боротьби із злочинністю.

Як відзначає відомий російський кримінолог Кузнєцова Н.Ф., основні показники структури злочинності наступні:

- співвідношення видів злочинів за їхньою класифікацією, даною в Особливій частиніКК;

- питома вага найбільш розповсюджених злочинів;

- співвідношення видів злочинів за домінуючою мотиваційною спрямованістю (насильницькі, корисливі, корисливі-насильницькі та необережні);

- питома вага злочинності неповнолітніх;

- питома вага групової злочинності, а всередині її – організованої;

- питома вага рецидиву;

- “географія” злочинності, тобто розподіл її за регіонами і типами населених пунктів;

- питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї;

- питома вага злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотиків;

- “вуличні” злочини;

- транснаціональні злочини.

5. Характер злочинності обумовлюється кількістю найбільш небезпечних злочинів у структурі злочинності, а також тим, якою є характеристика осіб, які їх скоїли.

Отже, виходячи з наведеного визначення, характер злочинності проявляється через її структуру. Таким чином, можна зробити висновок, що характер злочинності є одним з важливих показників її структури.

6. Характеристика злочинності як негативного соціально-правового явища була б неповною без розгляду її наслідків, основним критерієм яких є “ціна злочинності”, яка складається із:

- кримінально-правових наслідків злочинів, які є в багатьох випадках обов’язковим елементом їх складу (матеріальна, моральна, фізична шкода конкретним громадянам);

- шкода, яка заподіюється злочинами за межами їх складу (прямі та непрямі наслідки);

- соціальна реакція на злочинність, боротьба з нею (витрати на утримання правоохоронних органів, розроблення законодавства та заходів боротьби зі злочинністю тощо).

На жаль, методика повного виміру реальної “ціни злочинності” поки що розроблена недостатньо. Разом з тим, такі показники, безумовно, є конче необхідними.

6. Географія злочинності, під якою розуміється її розміщення по різних регіонах (територіях) держави, області, районів, міст, селищ.

Досвід роботи правоохоронних органів показує, що нерівномірність у стані, динаміки і структурі розподілу злочинності пояснюється:

1) конкретними соціальними умовами того чи іншого регіону;

2) економічною його характеристикою;

3) національним складом і структурою населення;

4) послабленням соціального контролю за поведінкою людей;

5) рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля і побуту населення;

6) рівнем організації роботи у боротьбі з злочинністю і т. ін.

Виявлення і врахування територіальної різниці у географії злочинності — ключ до ефективних заходів щодо запобігання злочинам. У цьому випадку стають більш видимими і конкретні причини злочинів, і умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і служить основою для організації конкретної практичної діяльності.

7. Топографія злочинності – це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо).

8. Екологія злочинності – вивчає взаємозв’язок зовнішнього середовища, клімату, природного ландшафту, рослинного та тваринного світу, структури будівництва – з одного боку та людських переживань – з іншого.

9. Стан злочинності – це сукупність всіх показників, які характеризують рівень, структуру, динаміку злочинності.

До основних завдань статистичного аналізу злочинності відносяться: визначення її стану, рівня, структури і динаміки; встановлення причин і умов, які сприяють скоєнню злочинів; вивчення особи злочинців; вдосконалення системи заходів боротьби зі злочинністю.

В процесі аналізу використовуються такі джерела інформації:

· - документи первинного обліку і статистичної звітності правоохоронних органів і суду;

· - узагальнення кримінальних справ і матеріалів про злочини;

· - дані прокурорських перевірок стану законності;

· - показники економічної, соціально-демографічної статистики;

· - результати вивчення громадської думки про злочинність і кримінологічних досліджень;

· - матеріали про інші правопорушення та показники моральної статистики (пияцтво, алкоголізм, наркоманія, проституція та ін.).

Правова статистика виробила певні методи вирішення аналітичних завдань вивчення злочинності як в загальнодержавному, так і регіональному масштабах. В регіональному розрізі (район, місто, область) таке вивчення забезпечує:

- аналіз рівня, інтенсивності і структури злочинності та інших правопорушень на обслідуваній території;

- аналіз стану злочинності і правопорушень по лініях окремих служб органів внутрішніх справ;

- аналіз злочинів і правопорушень за місцем, часом, способом їх скоєння;

- аналіз територіальної розповсюдженості злочинності;

- аналіз стану злочинності в окремих галузях господарства і державного управління;

- аналіз зв’язку злочинності з алкоголізмом, наркоманією, проституцією, тощо).

Аналізу повинна підлягати не тільки зареєстрована злочинність. Орієнтуватися лише на дані офіційної статистики — означає відходити від реального стану справ. Тут треба враховувати поправку на латентну злочинність.

Потрібно враховувати обставини, які впливають на її динаміку: зміни історичних і соціально-економічних умов, демографічні процеси, рух населення, зміни кримінального закону тощо.

Таким чином, результати аналізу показників кримінально-правової статистики дозволяють визначитися з рівнем і становищем злочинності, її тенденціями, відшукати слабкі місця в системі соціального контролю і намітити шляхи підвищення ефективності боротьби з нею.

Питання 4. Кореляційний зв’язок його сутність і завдання.

Існують дві основні різновидності кількісної характеристики зв’язків між явищами: функціональна і статистична (кореляційна).

При функціональному зв’язку вслід за зміною однієї величини слідує суворо визначена зміна другої, або іншими словами за усякою зміною незалежної перемінної величини завжди слідує суворо визначена зміна функції.

Щоб виявити складний зв’язок між явищами, треба взяти велике число цих явищ, розглянути їх сукупність і дослідити середні значення ознак, що вивчаються. Скажімо, зв’язок між освітою і злочинною поведінкою при великій кількості досліджень в ході співставлення дає тенденцію, яка має прояв далеко не в кожному разі: а саме і зворотна залежність між цими чинниками.

Такий зв’язок між двома ознаками. Який виявляється не в кожному окремому випадку (як у функціональній залежності), а тільки при масовому співставленні і використанні середніх значень ознак зветься кореляційним, або кореляцією.

Кореляція виявляється тільки при застосуванні дії закону великих чисел. Перша ознака (що впливає) зветься факторною, друга – результативною.

Для визначення кількісної характеристики залежності між ознаками (тісноти зв’язку) (скажімо між хуліганством і алкоголем) у статистиці застосовується коефіцієнт кореляції, всі значення якого лежать в межах від 0 до1. Коефіцієнт кореляції +1 або –1 характеризує позитивний прямий або зворотній зв’язок між ознаками (це співпадає з функціональною залежністю).

Коефіцієнт кореляції 0 говорить і про повну відсутність зв’язку між ознаками. Значить дріб між 0 і + 1 буде свідчити про повну ступінь кореляції: 0,18; 0,39; 0,87 тощо. А це може бути і фактичним співвідношенням, тому такий кореляційний зв’язок треба у ході наукового дослідження довести, доказати що він не є випадковим співпадінням.

Проте, використовуючи статистичні показники за тривалий проміжок часу, можна і слід аналізувати тенденції зміни явищ, незалежно від прорахунків у формуванні цих показників, оскільки право застосовна практика, як правило істотно не змінюється, якщо в державі не сталося якихось суттєвих соціальних змін.

Це ще раз підкреслює необхідність подальшого вдосконалення статистичної методології обчислення окремих її показників, а також підвищення ефективності реєстрації правових явищ.

Отже, такі завдання можна вирішити тільки в результаті належного засвоєння основних положень статистичної науки, а це лекційний матеріал дає можливість майбутньому юристу одержати ті знання, які найбільше знадобляться в його практичній діяльності.

Дата добавления: 2015-07-18