Поняття охорони праці

Конституція України закріпила право громадян на охорону їх жит­тя і здоров’я в процесі трудової діяльності. Основним об’єктом право­вого захисту в ній є людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи, гарантії їх реалізації.

Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної ді­яльності та національної політики. Держава формує політику охорони здоров’я та забезпечує її реалізацію, використовуючи світовий досвід роботи з поліпшення умов і безпеки праці.

Гарантування безпечних умов праці, ліквідація професійних за­хворювань і виробничого травматизму, усунення шкідливих факторів є однією з головних турбот Української держави.

Стаття 3 Конституції передбачає, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні най­вищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямо­ваність діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Стаття 43 Конституції закріплює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх­нього здоров’я роботах забороняється.

З метою реалізації права громадян на охорону їх життя і здоров’я в процесі трудової діяльності Верховна Рада України 14 жовтня 1992 р. прийняла Закон «Про охорону праці», який регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці в Україні. Закон установив єдиний порядок організації охорони праці в Україні. У зв’язку із прийняттям 23 вересня 1999 р. Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили 422 втрату працездатності» до Закону України «Про охорону праці» 21 листопада 2001 р. внесено зміни, і він діє у новій редакції.

19 листопада 1992 р. Верховна Рада прийняла «Основи законодав­ства України про охорону здоров’я», у якому передбачено, що кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я.

Закон «Про охорону праці» встановлює повну відповідальність роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Відповідно до ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в уста­новах, організаціях створюються здорові і безпечні умови праці. За­конодавство встановлює єдині нормативи з охорони праці на всіх підприємствах незалежно від форми власності і видів їх діяльності.

Дія Закону «Про охорону праці» поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують на­йману працю, та на всіх працюючих.

Роботодавець повинен впроваджувати сучасні засоби техніки без­пеки, які запобігають виробничому травматизму і професійним захво­рюванням.

Нове законодавство України про охорону праці зобов’язало робо­тодавця відшкодувати працівникові не тільки матеріальну, а й мораль­ну шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням трудових обов’язків.

Держава залучає до широкої участі при вирішенні питань з охоро­ни праці профспілки.

Вісім статей Закону України «Про охорону праці» підкреслюють участь профспілок у різноманітних формах при здійсненні заходів з охорони праці.

Їх участь необхідна тому, що травматизм на підприємствах України є поширеним явищем. Дуже високим є рівень інвалідності серед пра­цюючих.

Найбільш травмонебезпечними залишаються агропромисловий комплекс, будівництво та вугільна галузь. Ситуація пояснюється не тільки важким економічним станом підприємств, а й некомпетентніс­тю персоналу з питань охорони праці, відсутністю заінтересованості роботодавця в поліпшенні умов та безпеки праці, низькою трудовою та технологічною дисципліною.

У Концепції загальнодержавної програми поліпшення стану без­пеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006-2011 роки, схваленій Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 травня 2006 р. № 269-р, відзначається, що в Україні рівень ризику загибелі або травмування працівників на виробництві у розрахунку на 100 тис. працюючих порівняно з Великобританією вищий у 8,5, Японією — у З, Німеччиною — у 2 рази.

Щороку на виробництві виявляються професійні захворювання в середньому у 6-6,5 тис. працівників, травмується близько 20-25 тис., з яких майже 1-1,5 тис. із смертельним наслідком.

Ураховуючи вищевикладене, державні органи, роботодавці та всі працюючі повинні знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці і дотримуватись зобов’язань щодо охорони праці, перед­бачених колективним договором (угодою, трудовим договором) та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У юридичній літературі поняття охорони праці вживається у двох розуміннях — широкому та вузькому. В широкому значенні термін «охо­рона праці» вживається для визначення всієї сукупності норм трудового права, спрямованих на всебічну охорону трудових прав громадян, тобто права на працю та її оплату, права на відпочинок, соціальний захист тощо. На підставі розуміння охорони праці у широкому значенні вчені сформулювали принцип охорони праці як один із основних принципів трудового права. І дійсно, трудове право сформувалось як право охоро­ни праці. По суті воно таким і залишається. Треба гадати, що подальше підвищення ролі трудового права буде пов’язане саме з посиленням охорони праці, тобто охорони на виробництві життя, здоров’я людини, її фізичних та моральних сил. Такі вчені, як А. Пашерстник, М. Алек­сандров, Я. Кисельов, А. Краснопольський, О. Абрамова, С. Голощапов, під охороною праці розуміли сукупність усіх норм трудового права, тому що всі вони встановлені в інтересах працівників. На підтримку широ­кого поняття охорони праці виступав С. Іванов. На його думку, у самій своїй суті трудове право у юридичному аспекті є правом охорони праці в широкому розумінні.1 лише В. Семенков висловлювався проти розу­міння охорони праці в широкому значенні.

Охороною праці у вузькому розумінні відповідно вважається сис­тема правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності (ст. 1 Закону України «Про охорону праці»).

Здоров’я — це стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

Питання відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я вирішуються Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 серпня 1999 року з доповненнями та змінами.

Додаткові пільги з питань охорони праці жінок, молоді, інвалідів перелічені у спеціальних нормативних актах.

Інститут охорони праці у вузькому розумінні охоплює правові норми, що регулюють:

· організацію охорони праці на підприємстві;

· розробку та прийняття інструкцій з охорони праці;

· здійснення заходів щодо індивідуального захисту від виробничих травм і професійних захворювань;

· охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів;

· нагляд і контроль за додержанням норм з охорони праці;

· відповідальність працівників, у тому числі роботодавців, за по­рушення норм з охорони праці.

Дата добавления: 2015-07-14