Торговельні операції комерційних банків в іноземній валюті

Для вивчення даної теми студенти повинні розглянути сутність поточних торговельних операцій в іноземній валюті, а також економічні основи здійснення міжнародних розрахунків. Особливу увагу необхідно приділити дослідженню документарних та не документарних форм розрахунків. Крім цього, важливо визначити сутність та види міжнародних кредитів.

Розглядаючи сутність торговельних валютних операцій та їх класифікацію, слід враховувати, що до основних поточних торговельних операцій в іноземній валюті відносять розрахунки за експорт та імпорт товару між юридичними особами-резидентами і юридичними особами-нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за торговельними операціями, тобто міжнародні розрахунки. Порядок проведення таких розрахунків регламентується відповідними міжнародними документами й угодами, засновується на встановлених формах розрахунків та системі валютного регулювання.

Окремому розгляду підлягають економічні основи міжнародних розрахунків. Міжнародні розрахунки - це система регулювання взаємних двосторонніх платежів і розрахунків за грошовими вимогами і зобов'язаннями, що виникають між державами, організаціями й громадянами різних країн.

Для здійснення таких розрахунків банки використовують свої закордонні відділи та кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (іноземних банків у даному банку) і "ностро" (даного банку в іноземних).

Як уже зазначалося у попередній темі, кореспондентські угоди визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів, а також форму і спосіб розрахунків. При цьому провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють найбільші банки.

Для своєчасного та раціонального здійснення міжнародних розрахунків банки:

o підтримують валютні позиції в різних валютах відповідно до структури та строків майбутніх платежів (більш докладно сутність валютної позиції буде розглянуто у темі 14);

o проводять політику диверсифікації валютних резервів;

o з метою отримання більш високого прибутку намагаються підтримувати на рахунках НОСТРО мінімальні залишки, віддаючи перевагу розміщенню валютних активів на світовому ринку позичкового капіталу.

Як уже зазначалося у темі 12, діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків, з одного боку, регулюється їх національним законодавством, з іншого - визначається практикою, що склалася та існує у вигляді встановлених правил і звичаїв, або закріплюється окремими документами, зокрема "Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів" (публікація МТП № 500, 1993 р.), "Уніфікованими правилами для інкасо" (публікація МТП №522, 1995 р.) тощо.

Переважне використання національних валют у міжнародних розрахунках посилює залежність їх ефективності від курсових коливань, економічної і валютної політики країн-емітентів цих валют. Стан міжнародних розрахунків залежить від ряду факторів: економічних і політичних відносин між країнами, валютного законодавства, міжнародних торгових правил і звичаїв, банківської практики, умов зовнішньоторговельних контрактів і кредитних угод тощо.

За сферою їх здійснення міжнародні розрахунки поділяють на:

1) розрахунки за поточними зовнішньоторговельними угодами;

2) розрахунки за поточними неторговельними операціями в іноземній валюті;

3) розрахунки за кредитами та рухом капіталу між країнами.

· Розрахунки за міжнародними торговельними контрактами передбачають попереднє узгодження валютно-фінансових і платіжних умов, які включають наступні основні елементи:

· валюта ціни (валюти, в якій виражена ціна товару за укладеною зовнішньоторговельною угодою, або суми, виданої на міжнародні позики);

· валюти платежу (валюти, за допомогою якої здійснюються розрахунки або повертаються позики та борги). Валютою платежу може бути будь-яка валюта, узгоджена контрагентами. При цьому, незбігання валютної ціни і валюти платежу є одним з найпростіших методів страхування валютного ризику (враховується, що ризик зниження курсу валюти ціни несе експортер (кредитор), а ризик її підвищення - імпортер (боржник));

· умов платежу - правових реквізитів зовнішньоторговельного контракту, які визначають: умови безготівкового платежу чи платежу з відстрочкою, на умовах кредиту, в тому числі комерційного (строк від декількох місяців до 5-8 років (наприклад, при поставках обладнання), у формі простого або переказного векселя, використання клірингових розрахунків, на умовах фінансових гарантій тощо;

· форм розрахунків. Вибір форми розрахунків є найскладнішою частиною платіжних умов контракту. Погодження протилежних інтересів учасників зовнішньоекономічної діяльності й організація їхніх платіжних відносин реалізується шляхом застосування різних форм розрахунків;

· засобу платежу, під якими розуміють засоби формування і передавання розрахункових документів та повідомлень у форматі платіжної системи банку-кореспондента, мережі SWIFT, інших міжнародних телекомунікаційних систем тощо;

· банків, які обслуговують міжнародні розрахунки.

Банки здійснюють міжнародні розрахунки за дорученням своїх клієнтів-підприємств та організацій - учасників зовнішньоекономічної діяльності. Вибір конкретної форми, в якій будуть здійснюватися розрахунки за зовнішньоекономічною угодою, визначаються за згодою сторін та фіксуються в розділі "Умови платежу зовнішньоторговельного контракту". При цьому, відповідно до законодавства України, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків та вільно обирати банківсько-кредитні установи, які будуть вести їхні валютні рахунки та розрахунки з іноземними суб'єктами господарської діяльності.

Відповідно до практики, яка склалася в даний час, застосовуються такі основні форми міжнародних розрахунків: документарний акредитив, документарне інкасо, банківський переказ. Крім того, здійснюються розрахунки з використанням векселів. А також такі способи розрахунків, як авансові та за відкритим рахунком. З міжнародними розрахунками тісно пов'язані гарантійні операції банків за окремими формами розрахунків (наприклад аванс, відкритий рахунок). Вони виступають додатковою формою забезпечення виконання зовнішньоторговельними партнерами зобов'язань, взятих на себе за контрактом.

Форми міжнародних розрахунків мають здебільшого документарний характер, тобто здійснюються під фінансові і комерційні документи (документарне інкасо та документарний акредитив), але застосовуються і форми розрахунків недокументарного характеру (банківський переказ).

На вибір форми міжнародних розрахунків впливає ряд факторів: вид товару, який є об'єктом зовнішньоторговельної угоди (наприклад, форми розрахунків відрізняються при поставках машин і обладнання, при торгівлі продовольчими товарами); при поставках деяких товарів - деревини, зерна - застосовуються традиційні форми, ефективність яких підтверджена практикою; наявність кредитної угоди; платоспроможність і репутація контрагентів за зовнішньоекономічними угодами, які визначають характер компромісу між ними; рівень попиту і пропозиції на даний товар на світових ринках. Тому у міжнародних контрактах обов'язково зазначаються умови і форми міжнародних розрахунків.

1. Розглянемо більш докладно документарні форми розрахунків.

1.1. Документарне інкасо (як різновид інкасової форми розрахунків, більш докладно розглянутої у темі 6) - це доручення своєму банку про інкасування певної суми, що належить отримати від покупця проти вручення пакета документів (на відміну від чистого інкасо, яке не передбачає здійснення платежу проти документів). Види і кількість примірників таких документів мають визначатися вимогами країни-імпортера. Якщо цих даних немає у зовнішньоторговельному контракті, то експортер повинен завчасно з'ясувати ці питання у консульському представництві країни-імпортера.

До таких документів можуть належати:

- термінова тратта (переказний вексель) або тратта на пред'явника;

коносамент або інший транспортний документ; комерційні рахунки-фактури або інвойс тощо. Порядок документообігу за міжнародним інкасо показано на

Схема документообігу міжнародних розрахунків за інкасо

Схема документообігу міжнародних розрахунків за інкасо

1. Імпортер укладає контракт з експортером про продаж товарів на умовах розрахунків за документарним інкасо.

2. Експортер передає товар для відвантаження покупцю-імпортеру.

3. Експортер-довіритель направляє своєму банку інкасове доручення і комерційні документи.

4. Банк експортера - банк-ремітент - якому доручають здійснити операцію інкасування, пересилає інкасове доручення і комерційні документи інкасуючому банку (тобто банку імпортера).

5. Інкасуючий банк (банк країни імпортера) представляє інкасове доручення і документи імпортеру для отримання платежу (або акцепта тратт, в залежності від вмісту інструкцій в дорученні). Відповідно, банк імпортера представляє ці документи платнику (імпортеру) в тому випадку, якщо інкасуючий банк передоручає виконати дану операцію через інший банк, а не виконує її сам. Документи видаються платнику тільки проти платежу.

6. Імпортер виконує оплату документів інкасуючому банку за допомогою технічних засобів передачі банківської інформації - в залежності від інструкцій.

7. Інкасуючий банк переводить платіж банку-ремітенту - банку експортера.

8. Банк - ремітент зараховує переведену суму на рахунок експортера (трасанта).

Інкасова форма розрахунків регулюється стандартними міжнародними правилами, які сформульовані Міжнародною торговою палатою у спеціальному документі - Уніфікованих правилах для інкасо. На даний чинною час є публікація МТП № 522, видана в 1996р. У банківській практиці вона відома як ІЖС № 522.

Інкасова форма міжнародних розрахунків передбачає обробку банками документів відповідно до отриманих від клієнта інструкцій з метою:

- отримати акцепт і/або, залежно від конкретного випадку, оплату,

- вручити документи проти акцепту і/або, залежно від конкретного випадку, проти оплати,

- вручити документи на інших умовах.

Розрахунки у формі інкасо дають основні переваги імпортеру, зобов'язання якого полягає в здійсненні платежу під товарні документи, які дають йому право на товар, без необхідності заздалегідь відволікати кошти із свого обороту. Крім того, за згодою з експортером, може бути надана можливість інспектування товару.

Дана форма надає і певні переваги для експортера: документарне інкасо менш ризиковане, ніж розрахунки банківським переказом, оскільки документи не переходять у розпорядження імпортера до здійснення ним платежу чи акцепту тратти. Крім того, важливою перевагою є простота здійснення операції та відносно невеликі витрати на проведення розрахунків за допомогою документарного інкасо.

З іншого боку, інкасова форма розрахунків має і суттєві недоліки для експортера.

1) експортер ризикує, адже його операція пов'язана з можливою відмовою імпортера від платежу у випадку погіршення кон'юнктури ринку або фінансового стану платника;

2) є значний розрив у часі між надходженням валютної виручки за інкасо і відвантаженням товару, особливо у разі тривалого транспортування вантажу.

Для усунення цих недоліків інкасо на практиці застосовуються інкасові інструкції та різноманітні додаткові умови. Зокрема, за дорученням імпортера банк може видавати на користь експортера платіжну гарантію, беручи на себе зобов'язання перед експортером сплатити суму інкасо у разі неплатежу з боку імпортера, або авалювати вексель імпортера (аваль - гарантія платежу, вексельна порука), беручи на себе відповідальність за платіж, ставлячи підпис, як правило, на лицевій стороні векселя із застереженням, за кого конкретно видана гарантія платежу.

У цілому, використання документарного інкасо є доцільним: - за наявності стабільних відносин між контрагентами, коли готовність та спроможність імпортера здійснити платіж не викликає жодних сумнівів;

- за стабільних політичних, економічних та правових умов у країні імпортера;

- коли міжнародному платіжному обігу країни імпортера не заважають чи не загрожують валютний контроль та валютні обмеження тощо.

Слід зазначити, що як доповнення до інкасової форми розрахунків можуть використовуватися іменні чеки в іноземній валюті, які є письмовим розпорядженням нерезидента-чекодавця (банку, держави (в особі уповноваженого державного органу), міжнародної організації, корпорації чи страхової компанії, що належать до групи '"інвестиційний клас" (investment gradel) про виплату певної суми коштів чекодержателю-резиденту, зазначеному в чеку, або іншій особі за нотаріально посвідченою довіреністю за рахунок наданого платнику грошового покриття. При цьому, зарахування коштів та видача готівки за інкасованим чеком здійснюються банками після одержання відшкодування за чеком від платника-нерезидента. їх зарахування на рахунок чекодержателя-резидента або на рахунок банку, з якого здійснюється виплата коштів за чеком чекодержателю, здійснюється не пізніше ніж на третій банківський день після надходження їх на кореспондентський рахунок банку.

Про відмову платника від сплати чека на його зворотному боці має ставитися відповідна відмітка про це із зазначенням дати пред'явлення чека до сплати, а також причин відмови.

1.1. Документарний акредитив (сутність акредитивної форми розрахунків більш докладно розглянуто у темі 6) - це письмове зобов'язання банка емітента на прохання клієнта-імпортера здійснити платіж експортеру, або акцептувати його переказний вексель у межах відповідної суми і терміну і проти передбачених документів.

Техніка здійснення акредитивної форми розрахунків представлена на рис. 13.2:

Порядок здійснення міжнародних розрахунків з використанням документарного акредитива

Рис. 13.2. Порядок здійснення міжнародних розрахунків з використанням документарного акредитива

1) укладання угоди, якою передбачається акредитивна форма розрахунків;

2) фірма-імпортер подає в банк-емітент заяву на відкриття акредитива;

3) банк-емітент імпортера, який відкриває акредитив, надсилає акредитивний лист одному із своїх кореспондентів у країні експортера, призначивши його авізуючим банком і доручаючи йому передати акредитив бенефіціару;

4) після одержання відкритого на його користь акредитива (як забезпечення платежу товару) бенефіціар (експортер) здійснює відвантаження товару (4а), подає документи, як правило, до авізуючого банку (4б), який надсилає їх для оплати банку-емітенту (4в);

5)після перевірки правильності оформлення документів банк-емітент, який відкрив акредитив, повідомляє імпортера та стягує з нього відповідні кошти (5а), здійснює їх оплату (5б) на рахунок експортера (5в). Якщо документи відповідають умовам акредитива, банк переводить гроші згідно з інструкціями авізуючого банку і видає документи імпортеру (6), який одержує товар. Виручка, яка надійшла, зараховується на рахунок експортера.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в зовнішньоекономічному договорі (контракті) між бенефіціаром і заявником. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів (публікація Міжнародної торгової палати № 500).

За документарним акредитивом банк-емітент, діючи на прохання і відносно до інструкцій клієнта-імпортера (заявника акредитива) або від свого імені:

- надає повноваження іншому банкові здійснити такий платіж, оплатити й акцептувати переказні векселі (тратти);

- надає повноваження здійснити платіж (купити або дисконтувати) іншому банкові - проти передбачених документів, якщо дотримані всі умови акредитива.

Звичайно, якщо у виконуючого банку і банку-емітента немає взаємних кореспондентських рахунків, то в розрахунках бере участь третій (рамбурсний) банк, в якому відкриті кореспондентські рахунки названих банків. При відкритті акредитива банк-емітент дає інструкції (рамбурсне повноваження) рамбурсному банкові оплачувати вимоги виконуючого банку протягом дії і в межах суми акредитива.

Існують також різні підходи щодо класифікації акредитивів:

а) з точки зору можливості зміни або анулювання акредитиву банком-емітентом за вказівкою клієнта (імпортера) без згоди експортера (бенефіціара) розрізняють: акредитив відкличний та безвідкличний. Якщо такого зазначення немає, то правилами передбачено, що акредитив вважається безвідкличним;

б) з точки зору додаткових зобов'язань (гарантії платежу)_іншого банку (банку експортера) за акредитивом розрізняються підтверджений і непідтверджений акредитив;

в) з точки зору можливості відновлення акредитива застосовуються звичайні (невідновлювальні) та ролловерні (револьверні, відновлювальні) акредитиви, які автоматично відновлюються на раніше погоджених умовах після використання початкової суми. Як правило, в тексті акредитива зазначається загальна сума, яка не може перевищити сукупність зобов'язань за даним акредитивом.

Існують й інші ознаки класифікації акредитивів як міжнародної форми розрахунків.

Основні недоліки акредитивна форма міжнародних розрахунків має для імпортера (платника - заявника акредитива), який змушений відволікати кошти з власного обігу для відкриття акредитиву до одержання товарів на весь період його дії, а при непокритому акредитиві - використовувати банківський кредит, сплачуючи відсотки, що веде до подорожчання цієї форми розрахунків. Крім того, ця форма розрахунків вважається найбільш складною і тому банки беруть таку комісію за виконання акредитивних операцій, яка перевищує винагороду за іншими формами розрахунків, наприклад, за інкасо і включає плату за авізування, підтвердження, перевірку документів, платіж

Основні переваги від акредитивної форми міжнародних розрахунків має експортер, оскільки це - єдина форма розрахунків (крім гарантійних операцій банків), яка містить зобов'язання банку провести платіж, тобто підтверджений акредитив надає бенефіціару (експортеру) гарантію платежу з боку ще одного банку, також акредитив дає змогу нейтралізувати окремі валютні та політичні ризики, крім того, підпорядкованість Уніфікованим правилам дає змогу використовувати акредитивну форму розрахунків фактично з усіма країнами світу.

З іншого боку, позитивним для імпортера є те, що акредитивна форма розрахунків надає можливість контролювати (через банки) виконання умов угод експортером.

У цілому, використання акредитивної форми у міжнародних розрахунках можна порекомендувати у таких випадках:

- коли між експортером та імпортером укладаються перша угода чи угоди на великі суми і тривалі терміни комерційного кредиту, або ж угоди з імпортерами країн, які перебувають у складному економічному становищі і для яких характерні низька культура оплати;

- кредитоспроможність покупця викликає сумнів;

- наявні валютні й інші обмеження у країні імпортера тощо.

Дата добавления: 2015-07-14