Оцінювання як елемент методу бухгалтерського обліку.

Особливістю бухгалтерського обліку, яка відрізняє його від інших видів обліку, є відображення господарських засобів їх джерел та господарських процесів у грошовому виразі, тобто у вартісному вимірюванні. Бухгалтерський облік відображає ті засоби, процеси та явища які підлягають вартісному вимірюванню. З цією метою використовуються такі елементи методу бухгалтерського обліку як оцінка та калькуляція.

Грошовий вираз - це вимірювання господарських засобів, їх джерел та господарських процесів в грошовій одиниці (гривнях та копійках). Аналогічне значення має і поняття вартісне вимірювання. У зв’язку з цим правильно характеризувати бухгалтерський облік як такий, якому обов’язкове властиве вартісне вимірювання, що передбачає використання грошового вимірника.

Вимірюваність вважається необхідною передумовою визнання. Під вимірюванням або оцінкою слід розуміти привласнення числових значень об'єктам і подіям за визначеними параметрами.

Оцінка включає три елементи:

1) об’єкт або подію;

2) належну до кількісної оцінки властивість (якість, ознака, характеристика);

3) шкалу виміру або сукупність одиниць виразу властивості.

Будь-який об’єкт або подія мають декілька властивостей, які можна виміряти. Вибір властивості визначається метою оцінки.

Мета оцінки - це формування основного завдання, яке слід вирішити в результаті оцінки. Формування мети оцінки передбачає:

а) повне і правильне найменування об'єкту оцінки;

б) вид активів, які оцінюються;

в) вид майнових прав, які оцінюються;

г) дату оцінки.

Тому від правильності поставленої мети залежить вибір адекватної оцінки та уникнення помилок при оцінці активів і пасивів.

Вартісне вимірювання охоплює всі об’єкти бухгалтерського обліку: господарські засоби, їх джерела та господарські процеси. У відповідності до ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» єдиний грошовий вимірник є важливим принципом бухгалтерського обліку і фінансової звітності, який проголошує вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності, яке здійснюється у єдиній грошовій одиниці, а саме у грошовій одиниці України - гривні.

Оцінка - це спосіб вартісного вимірювання господарських засобів, джерел їх утворення.

Оцінка господарських засобів (активів) та їх джерел (капіталу та зобов'язань) є відправним моментом бухгалтерського обліку і реальною основою його побудови.

В різних джерелах цей елемент методу бухгалтерського обліку визначається по-різному. Одні, визначають оцінку, як спосіб вираження у грошовому вимірюванні витрат живої і уречевленої праці, вкладеної в окремі види засобів і процесів.

Ціна як грошовий вираз вартості є базовою категорією при оцінці активів і господарських операцій. Будь яка ціна складається з таких елементів: собівартості реалізації; накладних витрат (адміністративні, збутові тощо); прибутку; податків; торгівельних націнок (знижок). Основою формування ціни виробника продукції є собівартість виробництва і реалізації продукції. Визначення собівартості є прерогативою управлінського обліку.

В основу оцінки господарських засобів покладені оптові, роздрібні, середньозважені, розрахункові, облікові та інші ціни. Найбільш поширеними є такі види цін: оптові та роздрібні. Оптові ціни - це ціни, за якими продукцію підприємство реалізує іншим підприємствам, збутовим чи торгівельним фірмам. Оптова ціна підприємства включає: собівартості реалізації, накладні витрати, прибуток і податок. Роздрібні ціни - це ціни, за якими товари реалізуються споживачам. Роздрібні ціни - це ціни, за якими товари реалізуються споживачам. Вони включають оптову ціну підприємства та торгівельну (знижку) націнку з метою покриття витрат обігу.

Концептуальна основа складання та подання фінансових звітів міжнародних стандартів бухгалтерського обліку містить таке визначення: оцінка - це процес визначення грошових сум, за якими мають визнавати і відображатися елементи фінансових звітів в балансі та звіті про фінансові результати.

Теорія бухгалтерського обліку пред’являє до оцінки основні вимоги, що забезпечують правильність відображення об’єктів обліку та достовірність оцінки, а саме - адекватність (реальність) оцінки; єдність оцінки та її цілеспрямованість.

Реальність оцінки забезпечує об’єктивну відповідність грошового виразу об'єктів обліку їх фактичній величині, відображення у грошовому вимірнику дійсної величини господарських засобів і операцій. Адекватність оцінки вимагає точного обчислення фактичної собівартості всіх об'єктів обліку шляхом проведення інвентаризації та переоцінки.

Єдність оцінки забезпечує однаковість і незмінність оцінки протягом тривалого часу і на всіх суб’єктах господарювання (підприємствах, організаціях, установах). Єдність оцінки досягається встановленням обов’язкових положень, інструкцій, правил обліку і калькулювання.

Система вартісних оцінок, що застосовується в бухгалтерському обліку, носить багатофункціональний характер. Оцінка в бухгалтерському обліку необхідна в процесі господарської діяльності: при надходженні і вибутті активів; при виникненні прав і зобов’язань; при здійсненні таких операцій як: купівля-продаж, оренда майна, застава, страхування, інвестування, переоцінка активів, при створенні об’єднання, ліквідації підприємства, виконанні права успадкування, виконання судового вироку тощо.

Цією обставиною пояснюється існування різноманітних грошових оцінок: економічні, юридичні, експертні, страхові (актуальні) оцінки.

Економічні оцінки використовують при визначенні цінності майна при його реалізації чи придбанні і носить, як правило, калькуляційний характер.

Юридичні оцінки можуть бути обмежені двома групами оцінок, які випливають з укладених угод (договорів) обумовлених необхідністю відшкодування заподіяної шкоди.

Статистичні оцінки характеризують сукупність об'єктів за деякими середніми величинами і використовуються в макроекономічному обліку і аналізі.

Експертні оцінки проводять, як правило, фахівці і це самостійний вид оцінки в бухгалтерському обліку.

Страхові (актуальні оцінки) розраховують індивідуально для кожного страхового об’єкта і остаточно встановлюються після перевірки страховою організацією даних, наданих їй страхувальником.

У зв’язку з тим, що фактичну оцінку господарських засобів та їх джерел не завжди можливо, а інколи і економічно не доцільно отримати, то замість визначення фактичної вартості застосовують певні облікові припущення, щодо вартісного вимірювання того чи іншого об'єкту обліку - застосовують різні бази (способи) оцінки.

Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку передбачають можливість декількох різних основ оцінки одночасно з різним ступенем та в різних комбінаціях. Виділяють наступні бази оцінки.

Історична собівартість. Активи відображаються за сумою сплачених грошових коштів та їх еквівалентів або за справедливою вартістю компенсації, виданої, щоб придбати їх, на момент їх придбання. Зобов’язання відображаються за сумою надходжень, отриманих в обмін на зобов’язання або за сумою грошових коштів, що як очікується будуть сплачені з метою погашення зобов'язання під час звичайної діяльності підприємства.

Поточна собівартість. Активи відображаються за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б сплачена в разі придбання такого ж або еквівалентного активу на поточний момент. Зобов’язання відображаються за недисконтованою сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яка була б необхідна для погашення зобов’язання на даний момент.

Вартість реалізації (погашення). Активи відображаються в обліку за сумою грошових коштів або їх еквівалентів, яку можна було б отримати на поточний момент шляхом продажу активу в ході звичайної реалізації. Зобов’язання відображаються за вартістю їх погашення, тобто за недисконтованою сумою грошових коштів, яка, як очікується, буде сплачена для погашення зобов’язань під час звичайної діяльності підприємства.

Теперішня вартість. Активи відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих надходжень грошових коштів, які, як очікується, має генерувати об’єкт обліку під час звичайної діяльності підприємства. Зобов’язання відображаються за теперішньою дисконтованою вартістю майбутніх чистих відпливів грошових коштів, які, як очікуються будуть необхідні для погашення зобов’язань під час звичайної діяльності підприємства.

На підставі принципу історичної (фактичної) собівартості, основою оцінки найчастіше приймається історична собівартість - оцінка на основі витрат на виробництво чи придбання активів. Історична собівартість, як правило, комбінується з іншими основами оцінки. Наприклад, запаси стандарти обліку вимагають відображати за нижчою з двох оцінок собівартістю (історичною) або чистою вартістю реалізації, таке поєднання способів оцінки витікає з принципу обачності. Ринкові цінні папери, а також інші активи, по яких існує активний ринок, можна відображати за ринковою вартістю. Вибір основи оцінки підприємством залежить від вимог стандартів обліку, економічної доцільності, а також законодавчих актів.

Оцінка різних об’єктів обліку - активів, зобов’язань, капіталу, господарських процесів - визначається в відповідних стандартах обліку. Для кожного виду активів, як правило, визначаються декілька ситуацій, в яких здійснюється оцінка активів. Це оцінка при придбанні (отриманні), оцінка при вибутті, оцінка на дату балансу (на кінець звітного періоду). Оцінка придбання здійснюється за первісною вартістю, яка, як правило, представляє собою історичну (фактичну) собівартість активу, за якою він зараховується на баланс підприємства. Також при оцінці активів може використовуватися такий спосіб оцінки, як оцінка за справедливою вартістю - сума, за якою може бути здійснений обмін активу або оплата зобов’язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. Оцінка за справедливою вартістю має застосовуватись в таких операціях: безкоштовне одержання активів, внесення активів до статутного фонду (при цьому вартість погоджується з засновниками), обмін активами тощо.

Оцінка окремих об’єктів обліку розглядається у наступних темах.

Дата добавления: 2015-07-12