Поняття права притулку.

Відповідно до Конституції та законодавства України іноземцям та особам без громадянства може надаватися притулок.

Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом. Право притулку — право держави надати можливість в'їзду і перебування на своїй території іноземцям, які у себе за батьківщині переслідуються за суспільно-політичну, наукову або релігійну діяльність. Передбачає право переслідуваної особи звертатися до будь-якої іноземної держави з проханням про надання притулку і правового захисту, а також право держави не видавати особу країні, яка вимагає її видачі. Надання права притулку є невід'ємним правом держави, яка відповідно до свого внутрішнього законодавства сама визначає, яким особам і на яких умовах надає притулок. Однак при цьому держави мають зважати на вимоги загальновизнаних норм і принципів міжнародного права. За цими нормами право притулку не може бути надано: воєнним злочинцям; кримінальним злочинцям, видачу яких передбачено багатосторонніми конвенціями по боротьбі з кримінальними злочинами або двосторонніми угодами окремих держав; особам, які здійснили злочинні дії, що суперечать цілям і принципам ООН.

127. Статус біженця в Україні.

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

Їх статус визначено Зу Про біженців та осіб, які потребують додаткового

або тимчасового захисту та міжнародними угодами (Конвенція ООН про статус біженців, Протокол щодо статусу біженців, ратифікованими у 2002 р. Правовий статус біженців має особливості:

1. вони не можуть бути вислані або примусово повернуті до країни, з якої вони прибули та де їхньому життю або свободі за­грожує небезпека (основний принцип притулку)

2. У. сприяє збереженню єдності сімей біженців

3. Біженці мають рівні з громадянами У., зокрема на: пересування, вільний вибір місця проживання (за винятком обмежень); на працю, сімейні відносини, підприємницьку діяльність, охорону здоров'я, відпочинок; освіту; свободу віросповідання; право на власність та ре­зультатами інтелектуальної, творчої діяльності; судовий захист та звернення до Уповноваженого ВРУ з прав людини.

4. Право на соціальний захист у визначеному законодавством порядку та користування житлом, наданим у місці проживання.

5. Статус надається на період дії обставин, що стали під­ставою для його отримання, його підтвердженням є посвідчення біженця, що видається згідно рішення Держкомнацміграції. Закон встановлює підстави для заборони надання статусу біженця. Біженці мають у встановленому порядку ставати на облік в органі міграційної служби за місцем проживання, щорічно реєструватися, повідомляти про зміни прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання чи їх статусу.

128. Поняття та ознаки органу Української держави.

Єдиним джерелем влади в У. є народ, що здійснює її безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (ст.5 К.) Органи державної влади - система органів держави, що наділені державно-владними повноваженнями і здійснюють від її імені управлінські функції.

Органи Української держави мають загальні ознаки:

= кожен - є складовою частиною державного апарату і становить єдину систему; - призначений для здійснення окремих завдань та функцій держави; діє від імені держави і наділений державно-владними повноваженнями

= створюються і діють в установленому законом порядку, керуються принципом „дозволено лише те, що прямо передбачено законом”

= уповноважені приймати рішення в межах компетенції, які мають загальнообов’язковий характер і підлягають безумовному виконанню іншими органами, громадянами і посадовими особами

= наділяються правом у передбачених законом випадках вживати заходи державного примусу

= мають необхідну матеріальну базу (казене майно, що знаходиться в їх оперативному управлінні, рахунок у банку, фінансуються держбюджетом

= мають організаційну структуру, складаються із службовців

Їх організація та діяльність визначені К. на основі принципу розподілу влади на законодавчу, виконавчу та судову гілки.

129. Система органів Української держави

Систему органів державної влади, за Конституцією України, складають:

1. Орган законодавчої влади. 2. Глава держави. 3. Органи виконавчої влади. 4. Інші органи держави.

Органом законодавчої влади є Верховна Рада України. Верховна Рада є загальнонаціональним, виборним, представницьким, колегіальним, постійно діючим, однопалатним органом законодавчої влади, який складається з 450-ти народних депутатів. Вони обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування терміном на чотири роки (ст. 76).

Главою держави є Президент України. За Конституцією, він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102).

Органи виконавчої влади, за Конституцією, становлять собою певну систему. До неї входять: Кабінет Міністрів, який є вищим органом у системі органів виконавчої влади і місцеві державні адміністрації.

Судочинство в Україні здійснюється, відповідно до Конституції, Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції (ст. 124). До органів судової влади належать також Вища рада юстиції.

Поряд з цими органами державної влади є органи, які передбачені Конституцією, але безпосередньо не віднесені до органів певного виду державної влади. Це, зокрема, Центральна виборча комісія, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення тощо.

Загальними засадами організації (будівництва) органів державної влади є:

- поділ державної влади на законодавчу, виконавчу і судову - демократичний порядок формування органів державної влади - системність і структурованість;

- конституційність, законність в організації й діяльності; - постійний характер діяльності і детермінованість повноважень органів державної влади; - врахування загальновизнаних принципів та норм міжнародного права, - гарантування діяльності органів державної влади.

130. Верховна Рада України – єдиний орган законодавчої влади Української держави.

Верховна Рада- єдиний, загальнонаціональний, представницького, колегіального, виборного, однопалатного, постійно діючий орган законодавчої влади України. Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ – громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і назви парламенту – “Верховна Рада України”. Однією з істотних особливостей українського парламенту є його однопалатність.

= єдиним органом законодавчої влади України (ст..75 К.), оскільки жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. ВР АР Крим є лише представницьким органом АРК. ВРУ наділена верховною законодавчою владою. Вона має право видавати закони – акти вищої юридичної сили, які поширюються на всю територію держави.

= виключним, універсальним, однопалатним органом державної влади, що, насамперед, зумовлено унітарним устроєм України

= загальнонаціональним, представницьким органом, оскільки представляє громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу (випливає з преамбули К., її змісту та назви „ВРУ”). Формується шляхом вільних виборів на основі демократичних принципів виборчого права.

= колегіальним органом, щополягає у її складі та порядку роботи. ВРУ складається з 450 народних депутатів (ст. 76 К.) і є правомочною приймати закони та реалізовувати інші повноваження за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 К.). Рішення Верховної Ради приймаються на її пленарних засіданнях шляхом голосування (ст. 84 К.) більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених Конституцією (ст. 91).

= постійно діючим органом – повноваження якого реалізуються спільною діяльністю народних депутатів на засіданнях ВРУ під час її сесій. Народні депутати здійснюють повноваження на постійній основі та їх мандат несумісний з іншими видами діяльності

= провадить діяльність згідно чітко визначених К. повноважень

= є органом загальної компетенції, оскільки законодавчо регулює широке коло питань, бере участь у реалізації майже всіх функцій держави.

131. Порядок утворення Верховної Ради України.

Порядок утворення ВРУ регламентується К, законом У. „Про вибори народних депутатів” та Регламентом Верховної Ради. Згідно розділу IV Конституції ВРУ складається з 450 народних депутатів, які обираються на 5 років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Верховна Рада України є виборним колегіальним органом. Чергові вибори народних депутатів проводяться в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень парламенту України. У разі вибуття депутата, обраного в одномандатному окрузі, Центральною виборчою комісією призначаються проміжні вибори. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Вони не можуть мати іншій представницький мандат або перебувати на державній службі. Перед вступом на посаду народні депутати складають перед Верховною Радою України присягу.

Із 450 депутатів парламенту одна половина обирається за одномандатними виборчими округами за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, а друга половина – за пропорційною системою у межах єдиного загальнодержавного багатомандатного виборчого округу

Нардепом може стати громадянин У., що досяг 21 року, має право голосу і проживає в У. протягом останніх 5 років. Не може бути обраний той, хто має судимість за вчинення умисного злочину, якщо вона не погашена і не знята. Чергові вибори проводяться в останню неділю останнього місяця 5 року повноважень ВРУ у визначеному законом порядку. Президентом У. можуть бути призначені позачергові вибори в період 60 днів з дня опублікування рішення про дострокове припинення повноважень ВРУ.

Перед вступом на посаду народні депутати складають перед ВРУ присягу, яку зачитує найстарший нардеп перед відкриттям 1 сесії новообраної ВРУ, та яка скріплюється підписами депутатів. Повноваження депутатів починаються з моменту її складення. Крім того, нардеп у 20-денний строк має припинити діяльність, що несумісна з депутатським мандатом.

132. Компетенція Верховної Ради України.

Компетенція ВРУ - закріплені К.У. предмети відання та повноваження, необ­хідні для реалізації її функцій. ВРУ є парламентом з абсолютно обмеженою компетенцією, так як ст. 85 та 92 К. містять чіткий і вичерпний перелік питань, що нале­жать до повноважень ВРУ, визначаються чи встановлюються виключно законами України. Компетенцію систематизують за групами:

1. Законодавча = внесення змін до К.У. (окрім за­гальних засад, виборів, внесення змін до К.) =призначення референдуму про змі­ну території У.; = прийняття законів; затвердження Держбюджету, визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики; затвер­дження загальнодержавних програм = ратифікація угод

2. Установча - повноваження з формування органів державної влади і місцевого само­врядування, визначенні правових основ їхньої діяльності = призначання виборів органів публічної влади; = призначення посадових осіб – (членів Уряду, голів державних установ: СБУ, Антимонопольного комі­тету, ФДМ, Голову та 1/2 Ради НБУ, членів Рахункової палати, Уповноваже­ного з прав людини, 1/3 Конституційного Суду, членів ЦВК тощо); згода на призначення Генпрокурора, обрання суддів без­строково).

3. Контрольна - здійснення парламентського контролю Президента, виконавчої влади, ВР АР Крим, органів місцевого самоврядування шляхом проведення парламентських слухань, днів Уряду, направлення депутатських звернень чи запитів тощо. щодо Президента - заслуховування щорічних і позачерго­вих послань Президента, усунення його в порядку імпічменту, направлення запиту народного депутата чи комітету ВРУ; щодо Уряду, який підзвітний, підконтрольний та відповідальний перед ВРУ - схвалення Програми діяльності КМУ, розгляд питання про відповідаль­ність та прийняття резолюції недовіри КМУ щодо ВР АР Крим - дострокове припинення повноважень за наявності висновку Конституційного Суду про порушення нею К.У. або законів. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений ВРУ з прав людини.

133. Парламентська більшість та опозиція.

Парла́ментська бі́льшість — це політичне утворення, що складається з парламентських фракцій чи окремих (позафракційних) членів парламенту, які разом складають звичайну більшість в парламенті. Як правило, у державах з парламентською формою правління парламентська більшість призначає прем'єр-міністра.

Парламентська опозиція - парлам. (депутатська) група чи фракція представленої у парламенті політ, партії або коаліція (об'єднання, блок) таких партій, які не згодні з політ, курсом глави д-ви та/або викон. влади і виступають проти певних принципових питань уряд, політики. Згідно із законом вони приймають рішення про опозиц. діяльність, не беруть участі у формуванні уряду і не представлені в ньому. Коаліція (об'єднання, блок) парлам. груп чи фракцій утворюється на підставі відповід. договору (угоди). Прав, статус П. о. регулюється у різних країнах спец, законами, а також регламентом (статутом) парламенту чи палат парламенту. Ними, зокрема, визначаються квота представництва членів П. о. в органах парламенту або його палатах, порядок діяльності тощо.

Осн. завданнями П. о. є обстоювання та захист інтересів суб'єктів опозиц. діяльності шляхом забезпечення участі у здійсненні парлам. контролю, розробки і внесення на розгляд парламенту або його палат альтернат, рішень щодо соціально-екон. та політ, життя сусп-ва, оприлюднення й обгрунтування крит. оцінок діяльності глави д-ви та/або уряду, інформування виборців про свою діяльність і перебіг політ, процесу та ін.

134. Парламентські процедури.

Парламентські процедури — це встановлений нормами права порядок розгляду і прийняття рішень у парламенті. Встановлені чинним законодавством процедури розгляду і прийняття актів Верховною радою України можна поділити на загальні і спеціальні.

До загальних парламентських процедур відносять процедури здійснення Верховною радою України функцій, в яких виявляється її соціальне призначення як законодавчого органу держави, а саме процедури законотворення, формування органів судової і виконавчої влади та здійснення парламентського контролю за діяльністю останніх.
Спеціальні парламентські процедури виявляються у спеціальному ускладненому чи спрощеному відносно загальних парламентських процедур порядку розгляду Верховною радою України окремих питань, віднесених до її повноважень. такі процедури розгляду питань і прийняття рішень застосовуються Верховною радою тоді, коли ці питання безпосередньо не обумовлені здійсненням нею законодавчої діяльності, участю у формуванні органів державної влади або здійсненням функцій парламентського контролю.
Спеціальний ускладнений порядок розгляду питань і прийняття рішень застосовується у парламенті з приводу питань, які мають надзвичайно важливе значення для держави та суспільства (наприклад, розгляд і прийняття державного бюджету, імпічмент президента, відправлення у відставку Кабінету Міністрів і т. ін.).
Спеціальний спрощений порядок розгляду питань і прийняття рішень застосовується у Верховній раді з приводу питань, які по суті своїй мають інформаційний, організаційний або представницький формалізований характер (наприклад, заслуховування щорічних і позачергових послань президента України), або питань, які потребують якнайшвидшого розв’язання (наприклад, розгляд питань про запровадження в Україні чи в окремих її місцевостях воєнного або надзвичайного стану, оголошення війни і укладення миру тощо).

Норми, що стосуються правового врегулювання спеціальних парламентських процедур у Верховній раді, містяться в Конституції України, регламенті Верховної ради України та інших актів законодавства України

135. Законодавча діяльність Верховної Ради України

Законодавча діяльність - це правотворча діяльність, спрямована на ініціювання, розробку, прийняття і забезпечення дії законів, яка здійснюється безпосередньо суб'єктами законодавчих повноважень,- громадянами України, Верховною Радою України, та суб'єктами законодавчого процесу,.У законодавчій діяльності, як допоміжні суб'єкти, беруть участь (структурні підрозділи Верховної Ради), органи і посадові особи державної влади і місцевого самоврядування, наукові установи, спеціальні робочі групи, створені для розробки проектів законів, окремі науковці, експерти та інші суб'єкти. У своїй законодавчій діяльності ВРУ достримується таких принципів: верховенство права, визнання людини найвищою соціальною цінністю, визначальна роль прав і свобод людини та їх гарантування державою;1.конституційність та соціальна спрямованість законодавчої діяльності та законодавчих актів;2.пріоритет загальновизнаних принципів і норм міжнародного права перед нормами законів України;3.демократизм законодавчої діяльності;4.системність, прогнозованість та наукова обгрунтованість законодавчих рішень;5.плановість законодавчої діяльності;6.гласність, врахування громадської думки.

136. Суб’єкти розробки законів та суб’єкти законодавчої ініціативи.

Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України згідно зі ст. 93 Конституції України мають: Президент України; народні депутати України; Кабінет Міністрів України; Національний банк України. Цей перелік суб'єктів права законодавчої ініціативи є вичерпним. Це означає, що будь-яка інша особа або орган можуть в ініціативному порядку розробляти законопроекти або законодавчі пропозиції, але вносяться вони до Верховної Ради лише визначеними Конституцією України суб'єктами права законодавчої ініціативи. Наявність у суб'єкта права законодавчої ініціативи означає, що Верховна Рада зобов'язана розглянути внесений ним законопроект або законодавчу пропозицію. Конституція України суттєво обмежує коло суб'єктів права законодавчої ініціативи при перегляді Конституції та внесенні до неї змін і доповнень. Так, законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Верховної Ради України тільки Президентом України або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради.

137. Парламентські читання.

Законопроекти розглядаються Верховною Радою, як правило, за процедурою трьох читань з урахуванням особливостей, встановлених у цій статті. Розгляд і прийняття законопроекту за процедурою трьох читань включає:
1) перше читання - обговорення основних принципів, положень, критеріїв, структури законопроекту та прийняття його за основу;
2) друге читання - постатейне обговорення і прийняття законопроекту в другому читанні;
3) третє читання - прийняття законопроекту, який потребує доопрацювання та узгодження, в цілому.
Рішення про проведення повторних перших, других читань законопроектів Верховна Рада може приймати не більше двох разів.
За рішенням Верховної Ради допускається остаточне прийняття законопроекту (крім проектів кодексів і законопроектів, які містять понад 100 статей, пунктів) відразу після першого чи другого читання, якщо законопроект визнано таким, що не потребує доопрацювання, та якщо не надійшло зауважень щодо його змісту від народних депутатів, інших суб'єктів права законодавчої ініціативи, юридичного чи експертного підрозділів Апарату Верховної Ради.

138. Бюджетна процедура Верховної Ради України.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Конституції України будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно законом про державний бюджет України. державний бюджет України затверджується щорічно Верховною радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. процес розробки бюджетного законопроекту та прийняття Верховною радою України Закону про державний бюджет України називається бюджетним процесом. Бюджетний процес України включає такі стадії:- складання проекту бюджету;-розгляд та прийняття закону про державний бюджет України;-виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України;-підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Народні депутати та профільні комітети розробляють свої пропозиції щодо основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період і надсилають їх до бюджетного комітету не пізніше ніж за три дні до розгляду питання щодо основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період Верховною Радою.Бюджетний комітет узагальнює пропозиції, що надійшли, і готує проект постанови парламенту про схвалення або взяття до відома основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період.
Проект закону про державний бюджет України на наступний рік Верховній раді представляє на її пленарному засіданні Міністр фінансів України не пізніше ніж через п’ять днів з дня подання його Кабінетом Міністрів до Верховної ради.
Представлення проекту закону про державний бюджет України на наступний рік проводиться за процедурою повного обговорення. За результатами цього обговорення Верховна рада може прийняти рішення про схвалення і прийняття його до розгляду або рішення про його відхилення. У разі відхилення вру проекту закону про державний бюджет України на наступний рік кму зобов’язаний у семиденний строк повторного представлення з урахуванням пропозицій парламенту або обґрунтуванням їх відхилення.

139. Комітети Верховної Ради України та їх повноваження.

Комітет Верховної Ради України (далі - комітет) - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення за окремими напрямами законопроектної роботи, підготовки і попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, виконання контрольних функцій.

Згідно з ст. 89 К. ВРУ затверджує перелік комітетів, обирає голів цих комітетів. Їх функції визначено законом «Про комітети ВРУ», зокрема:= підготовка, доопрацювання проектів законів, узагальнення зауважень і пропозицій, внаслідок їх обговорення= організація парламентських слухань з питань, що нале­жать до компетенції комітетів= здійснення контролю за дотриманням та реалізацією К. та законів, за відповідністю підзаконних актів К. та зако­нам, вивчення ефективності їх застосування;= вивчення доцільності та ефективності дій Уряду, інших органів державної виконавчої влади, посадових осіб, подання відповідних висновків на розгляд ВРУ;= участь у прийнятті та контролі за виконанням дер­жавного бюджету в рамках компетенції комітетів= попередній розгляд та підготовка висновків щодо ратифікації чи денонсації міжнародних договорів, проектів програм економічного і соціально-куль­турного розвитку України, звітів про їх виконання;= попереднє обговорення кандидатур посадових осіб, які від­повідно до Конституції та законів України обираються, признача­ються або затверджуються Верховною Радою України;=обговорення кандидатур посадових осіб, призначення яких відповідно до законодавства погоджується з комітетами.

140. Тимчасові та спеціальні слідчі комісії Верховної Ради України.

Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України -колегіальний тимчасовий орган Верховної Ради України, що утворюється із числа народних депутатів України, завданням якого є здійснення парламентського контролю шляхом проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес.

Спеціальна тимчасова слідча комісія Верховної Ради України колегіальний тимчасовий орган Верховної Ради України, що утворюється у складі народних депутатів України, спеціального прокурора і спеціальних слідчих, завданням якого є проведення розслідування обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину, викладених у підписаному більшістю народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України поданні про ініціювання питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту.

Організація і порядок діяльності слідчих комісій, спеціальної слідчої комісії та спеціальних комісій визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, Регламентом Верховної Ради України та прийнятими відповідно до них постановами Верховної Ради України, якими визначаються мета, кількісний і персональний склад, завдання та інші питання забезпечення діяльності відповідної комісії.

Слідчі комісії, спеціальна слідча комісія і спеціальні комісії діють на принципах верховенства права, законності, колегіальності, рівноправності членів комісії, об´єктивності та обґрунтованості прийнятих рішень, висновків і пропозицій.

Підставами для утворення слідчої комісії можуть бути повідомлення про порушення Конституції України, законів України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими, службовими особами, керівниками (або посадовими особами, що виконують їх обов´язки) підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об´єднань громадян, що становлять суспільний інтерес

Формою роботи слідчої комісії є її засідання, які проводяться за необхідності, але не менше двох разів на місяць з урахуванням календарного плану роботи Верховної Ради України.

Слідча комісія утворюється Верховною Радою України, якщо за це проголосувала не менш як одна третина від конституційного складу Верховної Ради України.

Верховна Рада України утворює спеціальну слідчу комісію відповідно до статті 111 Конституції України та положень цього Закону для проведення розслідування обставин щодо вчинення Президентом України державної зради або іншого злочину.

141. Організація роботи Верховної Ради України.

Організаційне, правове, наукове, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності Верховної Ради, її органів, народних депутатів, депутатських фракцій (депутатських груп) у Верховній Раді здійснює Апарат Верховної Ради. Структура Апарату Верховної Ради затверджується більшістю голосів народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради за поданням комітету, до предмета відання якого належать питання регламенту.

Кошторис Верховної Ради на наступний рік затверджується Верховною Радою під час прийняття проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік у другому читанні за висновками комітетів, до предмета відання яких належать питання регламенту і бюджету.

ВРУ є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу. Організація її роботи визначена К., Регламентом ВРУ, законами про комітети ВРУ, про статус народного депутата, іншими актами.

Парламент складається з таких підрозділів: Керівні особи (обирають Голову, Першого заступника і заступника), депутатських фракцій, коаліції депутатських фракцій, комітетів ВРУ, тимчасових спеціальних комісій, тимчасових слідчих комісій, апарату ВРУ.

ВРУ є постійно діючим органом, який працює протягом певних періодів, сесій, на які збирається у конституційно-визначені строки, як правило, двічі на рік (ст..82 К.). С есії є: чергові – з першого вівторка лютого і вересня кожного року, та позачергові - з визначеним порядком деним, що скликаються Головою на вимогу Президента чи не менш як 1/3 нардепів констит. складу. При оголошенні воєнного чи надзвичайного стану ВРУ збирається у 2-денний строк без скликання.

Основною формою її діяльності є пленарні засідання під час сесій (регулярні зібрання у визначений час та місці згідно регламенту), на яких розглядаються питання, віднесені К. до повноважень ВРУ. Засідання можуть бути = відкриті, згідно з розкладом та = закриті - за рішенням більшості депутатів. Перед їх початком депутати поіменно реєструються. Рішення ВРУ приймаються шляхом особистого голосування депутатів: відкритого за допомогою електронної системи підрахунку голосів та таємного - шляхом подачі бюлетенів в залежності від питань.

На 1 сесії ВРУ реєструються фракції та депутатські групи, на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій.

Згідно функцій ВРУ розрізняють: законодавчу процедуру; установчу процедуру (формування органів державної влади); процедуру парламентського контролю; бюджетну та інші спеціальні процедури розгляду питань.

142. Сесії Верховної Ради України.

Верховна Рада проводить свою роботу сесійно. Відкриття сесії Верховної Ради оголошується головуючим на пленарному засіданні на початку її першого пленарного засідання, закриття - по завершенні останнього пленарного засідання.
Кожна сесія Верховної Ради починається і завершується виконанням у залі засідань Верховної Ради Державного Гімну України.
Сесії Верховної Ради складаються із засідань Верховної Ради, засідань комітетів, тимчасових слідчих комісій і тимчасових спеціальних комісій, що проводяться у період між пленарними засіданнями, роботи народних депутатів депутатських фракціях та з виборцями. Комітет, тимчасова спеціальна комісія чи тимчасова слідча комісія можуть проводити свої засідання одночасно з пленарними засіданнями Верховної Ради лише за процедурним рішенням Верховної Ради. Сесії є чергові та позачергові. Чергові сесії Верховної Ради, крімпершої сесії (частина перша статті 15 цього Регламенту), починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. Верховна Рада може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії. Позачергові сесії Верховної Ради, іззазначенням порядку денного, скликаються Головою Верховної Ради України відповідно до
частини другої статті 83 Конституції України. Позачергова сесіяВерховної Ради скликається не пізніш як у семиденний строк після дня надходження вимоги про її скликання,

143. Парламентські слухання.

Парламентські слухання у Верховній Раді України проводяться з метою вивчення питань внутрішньої та зовнішньої політики держави, що становлять суспільний інтерес та потребують законодавчого врегулювання, стану виконання Кабінетом Міністрів України Конституції України, законів України, постанов ВРУ. Парламентські слухання проводяться в сесійний період, як
правило, не більше одного разу на місяць у дні тижня, що відводиться для роботи в комітетах, депутатських фракціях. Проводяться із залученням представників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, політичних партій, інших об'єднань громадян, наукових установ, представників громадськості. Пропозиції про проведення парламентських слухань вносяться до Верховної Ради України суб'єктами права законодавчої ініціативи у вигляді проектів постанов Верховної Ради України. Під час парламентських слухань заслуховуються доповіді з обговорюваної теми, відповіді на запитання та проводиться обговорення. Для доповіді відводиться до 20 хвилин, для відповідей доповідача на усні чи письмові запитання - до 15 хвилинНа парламентські слухання може бути внесено лише одне тематичне питання.

144. Конституційний-правовий статус народного депутата.

Народний депутат України (далі - народний депутат) є обраний відповідно до Закону України "Про вибори народних депутатів України" представник Українського народу у Верховній Раді України і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України.
Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі.
При виконанні своїх повноважень народний депутат керується Конституцією України, законами України та загальновизнаними нормами моралі.
Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень. Звання народного депутата із зазначенням порядкового номера скликання Верховної Ради України зберігається за ним довічно, за винятком достроковогоприпинення повноважень народного депутата. Повноваження народного депутата починаються після складення ним присяги на вірність Україні перед Верховною Радою України з моменту скріплення присяги особистимпідписом під її текстом.

Народний депутат України є обраний відповідно до Закону представник Українського народу у ВРУ і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені КУ та законами України.

145. Діяльність депутата.

ВРУ і уповноважений ним протягом строку депутатських повноважень здійснювати повноваження, передбачені Конституцією України та законами України. Народний депутат здійснює свої повноваження на постійній основі. Держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень. Народний депутат у порядку, встановленому законом:
1) бере участь у засіданнях Верховної Ради України;
2) бере участь у роботі депутатських фракцій (груп);
3) бере участь у роботі комітетів, тимчасових спеціальних
комісій, тимчасових слідчих комісій, утворених Верховною Радою України; 4) виконує доручення Верховної Ради України та її органів; 5) бере участь у роботі над законопроектами, іншими актами; 6) бере участь у парламентських слуханнях; 7) звертається із депутатським запитом або депутатським зверненням до Президента України, органів Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ та організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності у порядку, передбаченому цим Законом і законом про регламент Верховної Ради України

146. Особливості правового статусу депутата місцевої ради.

Депутат сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради (далі - депутат місцевої ради) є представником інтересів територіальної громади села, селища, міста чи їх громад, який відповідно до Конституції України і Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" обирається на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування на строк, встановлений Конституцією України".

Депутат місцевої ради як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчогоокругу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

Депутат місцевої ради є повноважним і рівноправним членом відповідної ради - представницького органу місцевого самоврядування.

Депутат місцевої ради, обраний секретарем сільської, селищної, міської ради, головою, заступником голови районної, обласної, районної у місті ради, працює у відповідній раді на постійній основі і не може суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, у тому числі на громадських засадах (за винятком викладацької, наукової та творчої у позаробо-чий час), займатися підприємницькою діяльністю, одержувати від цього прибуток. За рішенням обласної, Київської та Севастопольської міських рад депутат, обраний головою постійної комісії з питань бюджету, може працювати в раді на постійній основі.

147. Основні гарантії депутатської діяльності.

Чинне законодавство України не тільки надає народним депутатам широкі повноваження, але й встановлює систему гарантій депутатської діяльності. В Законі про статус народного депутата України зазначається, що "Держава гарантує депутату необхідні умови для ефективного здійснення ним депутатських повноважень. Верховна Рада України та державні органи, підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності і підпорядкування, забезпечують умови для виконання депутатом його повноважень, а об'єднання громадян та їх органи сприяють йому в цьому" (ст. 26 Закону)."Народним депутатам України гарантується депутатська недоторканість". Це означає, що народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнені до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані. Така норма Конституції України. Гарантією ефективного здійснення повноважень народним депутатом є можливість одержання ним необхідних інформаційних матеріалів, консультацій спеціалістів, використання засобів масової інформації та технічних засобів.

148. Депутатський імунітет та депутатський індемнітет.

Теорія конституційного права визнає інститут депутатської недоторканності важливою гарантією діяльності депутата. Депутатська недоторканність складається з двох елементів – депутатського індемнітету та депутатського імунітету. Індемнітет означає депутатську невідповідальність, яка поширюється на діяльність депутата як парламентаря. Депутат не може бути притягнутий до відповідальності за результати голосування, висловлювання у парламенті, його органах та поза ними при здійсненні депутатських функцій, внесення законопроектів, звернення з депутатськими питаннями та запитами. Депутатський імунітет (депутатська недоторканність) означає, що за законодавством не допускається судове або інше юридичне переслідування (арешт, штраф тощо) депутата без згоди палати або спеціального органу, створюваного палатою. Виняток, як правило, робиться, якщо депутат вчинив злочин і був схоплений на місці його вчинення.Індемнітет та імунітет покликані забезпечити незалежність позиції депутата з приводу будь-якого питання, що складає предмет розгляду в парламенті, захистити його від тиску, насамперед з боку виконавчої влади; особливого значення депутатська недоторканність має для опозиції.

149. Депутатський запит і депутатське звернення.

Депутатський запит - це письмова вимога народного депутата України, яка заявляється на сесії Верховної Ради до Президента України, до органів Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, керівників інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності, дати офіційну відповідь з питань, віднесених до їх компетенції, а саме щодо фактів порушень або невиконання Конституції України, законів, постанов та інших актів, прийнятих вищими органами державної влади, а також з питань, що мають загальнодержавний характер, якщо його попередні депутатські звернення не були задоволені.

Запит подається депутатом або кількома депутатами Голові Верховної Ради через Секретаріат Верховної Ради України. Відповідь на запит надсилається Голові Верховної Ради та депутату, який його вніс, не пізніше як у 15-денний термін з дня його одержання або у інший термін, встановлений Верховною Радою, і оголошується на засіданні Верховної Ради.

Депутатське звернення - це викладена у письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до посадових осіб, здійснити певні дії, дати офіційне роз'яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції. Депутатське звернення є обов'язковим для розгляду посадовими особами, яким воно адресовано, протягом не більш 10 днів з моменту одержання. Максимальний час розгляду депутатського звернення, з урахуванням продовження терміну розгляду, не може превищувати 30 днів з моменту його одержання.

150. Рахункова палата України.

Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований i підзвітний
їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно,
незалежно від будь-яких інших органів держави.Завданнями Рахункової палати є:
=організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням видаткової частини Державного бюджету України, витрачанням
бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових
фондів, за обсягами, структурою та їх цільовим призначенням; =здійснення контролю за утворенням і погашенням внутрішнього і
зовнішнього боргу України, визначення ефективності та доцільності
видатків державних коштів, валютних та кредитно-фінансових
ресурсів;= контроль за фінансуванням загальнодержавних програм
економічного, науково-технічного, соціальног і
національно-культурного розвитку, охорони довкілля;=контроль за дотриманням законності щодо надання Україною
позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним
організаціям, передбачених у Державному бюджеті України; =контроль за дотриманням законності щодо надання Україною
позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним
організаціям, передбачених у Державному бюджеті України;контроль за законністю та своєчасністю руху коштів Державного
бюджету України та коштів позабюджетних фондів в установах
Національного банку України та уповноважених банках;

151. Правовий статус Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини. Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод. Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені чи обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях.

Уповноважений призначається на посаду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має судимість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку. Уповноважений призначається строком на 5 років, який починається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.

152. Порядок звернення громадян до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України "Про звернення громадян".Звернення подаються Уповноваженому в письмовій формі протягом року після виявлення порушення прав і свобод людини і громадянина. За наявності виняткових обставин цей строк може бути подовжений Уповноваженим, але не більше ніж до двох років. При розгляді звернення Уповноважений:1) відкриває провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина;2) роз'яснює заходи, що їх має вжити особа, яка подала
звернення Уповноваженому;3) направляє звернення за належністю в орган, до компетенції якого належить розгляд справи, та контролює розгляд цього звернення;4) відмовляє в розгляді звернення.Уповноважений не розглядає тих звернень, які розглядаються судами, зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду.Повідомлення про прийняття звернення до розгляду або відмову у прийнятті звернення до розгляду надсилається в письмовій формі особі, яка його подала. Відмова у прийнятті звернення до розгляду повинна бути вмотивованою.

153. Правовий статус Президента України.

Статус Президента України визначено у розділі V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також можливість усунення з поста та припинення його повноважень.Президент України є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.Новообраний Президент України вступає на пост не пізніш як через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.
Повноваження Президента України:
- забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
- звертається з посланнями до народу та із щорічними й позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
- виносить рішення про визнання іноземних держав;
- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені Конституцією;
- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
- призначає, за згодою Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України;
- припиняє повноваження Прем'єр-міністра України, виносить рішення про його відставку та ін. Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.
Він очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка є координаційним органом із питань забезпечення безпеки та оборони в Україні.Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України, але Конституція України встановлює, що повноваження Президента України припиняються достроково у разі його відставки, неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту та смерті.

154. Президент України як глава держави.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету,територіальноїцілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.
Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою. Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. Президент України вступає на пост не пізніш як через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні ВРУ.

155. Порядок проведення виборів Президента України.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування. Вибори Президента України є загальними. Право голосу на виборах Президента України мають громадяни України, яким на день виборів виповнилося 18 років.

Вибори Президента України можуть бути черговими,
позачерговими та повторними.
Чергові вибори Президента України проводяться у зв'язку із
закінченням конституційного строку повноважень Президента України. відбуваються в останню
неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. Позачергові вибори Президента України проводяться у
зв'язку із достроковим припиненням повноважень Президента України
у випадках, передбачених Конституцією України. Позачергові вибори Президента України відбуваються в
останню неділю дев'яностоденного строку з дня проголош. Відставки. Повторні вибори Президента України - Виборчий процес повторних виборів Президента України
розпочинається наступного дня після офіційного опублікування
постанови Верховної Ради України про їх призначення.

Розрізняють кілька стадій (етапів) виборчого процесу. 1. складання та уточнення списків виборців. 2) утворення виборчих округів 3) утворення виборчих дільниць 4) утворення виборчих комісій 5) висування та реєстрація кандидатів 6) проведення передвиборної агітації 8) підрахунок та встановлення підсумків голосування (9) встановлення результатів виборів 10) припинення діяльності виборчих комісій.

156. Компетенція Президента України.

Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання КонституціїУкраїни, прав і свобод людини і громадянина. Президент України: Президент України:1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;3) представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;4) приймає рішення про визнання іноземних держав; 5) призначає та звільняє глав дипломатичних представництв

України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції

України відповідно до статті 156 цієї Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;7) призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією; 8) припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; 9) призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра країни та приймає рішення про його відставку;10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів

Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах; 11) призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;12) призначає половину складу Ради Національного банку України;13) призначає половину складу Національної ради України зпитань телебачення і радіомовлення;14) призначає на посади та звільняє з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України; 16) скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

7) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; 22) призначає третину складу Конституційного Суду України; 23) утворює суди у визначеному законом порядку;24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

25) нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;26) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, про надання притулку в Україні;27) здійснює помилування;28) створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби;29) підписує закони, прийняті Верховною Радою України;30) має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

157. Виключні повноваження Президента України.

Згідно Конституції України (стаття 106) утворення, реорганізація та ліквідація міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, призначення їх керівників, припинення їхніх повноважень на цих посадах віднесено до виключних повноважень Президента України. Також до повноважень ПУ віднесено:

158. Повноваження Президента України в сфері оборони країни.

Безпека країни являє собою стан захищеності життєво важли­вих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовніш­ніх і внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; ма­теріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; су­веренітет і територіальну цілісність держави; довкілля тощо1.
Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здій­снює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент України здійснює в цій сфері повно­важення:
- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;
- здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
- очолює Раду національної безпеки і оборони України, яка згід­но зі ст. 107 Конституції України є координаційним органом з пи­тань національної безпеки і оборони при Президентові України2;
- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України;
- приймає відповідно до закону рішення про загальну або част­кову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окре­мих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній не­залежності України;
- приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголо­шує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзви­чайної екологічної ситуації - з подальшим затвердженням цих рі­шень Верховною Радою України.

159. Взаємовідносини Президента України з Верховною Радою України.

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не кон­курує з компетенцією парламенту: Конституція України, керую­чись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їхніх пов­новажень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно до Верховної Ради України та у сфері зако­нодавчої влади, а саме:- користується правом законодавчої ініціативи у Верховній Ра­ді України;
- підписує та офіційно оприлюднює закони, прийняті Верхов­ною Радою України;
- накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;- протягом трьох років після набуття чинності Конституції України (тобто до 28 червня 1999 р.) мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міні­стра України укази з економічних питань, не врегульованих зако­нами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Вер­ховної Ради України;
- призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїн­ський референдум за народною ініціативою;
- призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;
- припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо про­тягом ЗО днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

160. Взаємовідносини Президента України з Кабінетом Міністрів України.

У взаємовідносинах з Кабінетом Міністрів Президент України організує і здійснює ряд повноважень, а саме призначає: а) за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України, припиняє його повноваження та приймає рішення про його відставку; б) за поданням Прем'єр-міністра України — членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах. Він утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, а також скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.Президент України у 3-денний строк після одержання згоди Верховної Ради України видає указ про призначення Прем'єр-міністра України.Прем'єр-міністр України протягом 14 днів з дня свого призначення на посаду вносить Президентові України подання щодо загальної чисельності, посадового і персонального складу Кабінету Міністрів України та інформує про них Верховну Раду України. На кожну посаду вноситься одна кандидатура. Загальна чисельність Кабінету Міністрів України затверджується указом Президента України.На підставі подання Прем'єр-міністра України Президент України після затвердження загальної чисельності Кабінету Міністрів України видає указ про призначення списком членів Кабінету Міністрів України. У списку має бути не менш як дві третини від загальної чисельності членів Кабінету Міністрів України. Призначення на вакантні посади у складі Кабінету Міністрів України здійснюється Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України. Указ Президента України про призначення на посади членів Кабінету Міністрів України, крім Прем'єр-міністра України, скріплюється підписом Прем'єр-міністра України.Законодавством передбачено ряд повноважень взаємодії Кабінету Міністрів і Президента України, а саме: а) у здійсненні Президентом України своїх повноважень; б) при підготовці пропозицій з питань, що входять до повноважень Президента України; в) у відносинах з Радою національної безпеки і оборони України, апаратом Президента України, консультативними, дорадчими та іншими допоміжними органами і службами, створюваними Президентом України.

161. Акти Президента України.

Державна активність Президента України реалізується через нормативно-правові акти: укази і розпорядження. Як встановлено частиною третьою ст. 106 Конституції, Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.

Указ Президента України — це правовий акт, адресований до невизначеного кола юридичних та фізичних осіб, державних органів та організацій.

Укази Президента України можуть бути як нормативними, так і ненормативними. До останніх належать, наприклад, укази про призначення тієї або іншої особи на відповідну посаду.

Розпорядження Президента України — це акт індивідуально-організаційного характеру.

Акти Президента України видаються ним самостійно або на основі згоди парламенту України або Кабінету Міністрів України.

Акти Президента України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття підлягають опри­людненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.
Нормативні акти Президента України набирають чинності че­рез десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Ненормативні акти Президента України можуть не публікува­тися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно опри­люднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність.
Неопубліковані акти Президента України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами мі­сцевого самоврядування, якщо не встановлено інший строк наб­рання ними чинності.
Рішення щодо конституційності актів Президента України приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конститу­ційним Судом України акта Президента України неконституцій­ним він утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Дата добавления: 2015-07-11