Форми реагування прокуратури на порушення

законності.

Визначені законом повноваження прокуратури реалізують у формі актів прокурорського реагування. Особливістю цих актів є те, що їх слід розглядати не тільки як право, а й як обов'язок прокурора реагувати на порушення закону.

Протест на акт, що суперечить закону, незаконні рішення чи дії посадової особи, приноситься прокурором до органу, який його видав, чи вищестоящого. Ставиться питання про скасування акту чи припинення дій. Протест прокурора підлягає обов'язковому розгляду. Письмовий припис про усунення порушень закону вноситься прокурором органу чи посадовій особі, які допустили порушення, або вищестоящому У випадках, коли порушення закону має очевидний характер і може завдати істотної шкоди інтересам держави, підприємства, установи, організації, а також громадянам, якщо не буде негайно усунуто. підлягає негайному виконанню, та може бути оскаржений. Подання з вимогами усунення порушень закону, причин цих порушень і умов, що їм сприяють, вносяться прокурором у державний орган, громадську організацію або посадовій особі, які наділені повноваженням усунути порушення закону, і підлягає невідкладному розгляду. має бути вжито заходів до усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють, і про наслідки повідомлено прокурору. Залежно від характеру порушення закону, виноситься мотивована постанову про дисциплінарне провадження, провадження про адміністративне правопорушення або про порушення кримінальної справи щодо цих осіб. Постанова про порушення дисциплінарного провадження або провадження про адміністративне правопорушення підлягає розгляду повноважною посадовою особою або відповідним органом у десятиденний строк після її надходження, якщо інше не встановлено законом.

185. Поняття і значення територіального устрою держави.

Територіальний устрій – передбачена законами територіальна організація держави з метою забезпечення найоптимальнішого вирішення завдань та здійснення функцій суспільства і держави.

1.політико-територіальний – передбачає поділ держави на окремі самостійні частини, наявність політичних зв’язків держави та суб’єктів федерації (притаманний федераціям)

2.адміністративно-територіальний – внутрішній поділ території держави на адміністративно-територіальні одиниці, зв'язок між державою та адміністративними одиницями носить адміністративний характер (для унітарних держав). Адміністративно-територіальна одиниця - це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Відповідно до Конституції України (ст. 133), адміністративно-територіальний поділ України становить цілісну систему адміністративно-територіальних одиниць, яка складається з Автономної Республіки Крим (далі - АРК), областей, районів, міст, районів у містах, селищ і сіл.

Відповідно до Конституції (ст. 2), Україна є унітарною державою. Це означає, що територія України у межах існуючих кордонів є цілісною і недоторканою, що складові частини цієї території перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, відзначаються внутрішньою єдністю і не мають ознак державності, як це властиво складовим частинам, скажімо, федеративної держави.

Територіальний устрій України, відповідно до Конституції (ст. 132), ґрунтується на засадах цілісності та єдності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, із врахуванням їхніх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних та культурних традицій.

186. Основі принципи територіального устрою держави.

Принципи територіального устрою України –
це основоположні, керівні ідеї, на яких базується територіальний устрій України (ст. 2, 73, 132 Конституції України):

l єдність та цілісність державної території – означає, що Україна внутрішньо єдина держава, територія якої в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою, це, зокрема, забезпечується наявністю власних Збройних Сил;

l поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади – незважаючи на жорстку ієрархічність системи органів державної влади, місцеві органи виконавчої влади наділенні суттєвою самостійністю у здійсненні ними своїх функцій; передбачена можливість делегування місцевими органами виконавчої влади окремих своїх повноважень органам місцевого самоврядування;

l збалансованість та соціально-економічний розвиток регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій – означає диференційований підхід до вирішення питань оптимального економічного розвитку адміністративно-територіальних одиниць регіонального характеру. Різні регіони України мають різнийекономічний потенціал, що необхідно враховувати при правовому регулюванні територіального устрою для зміцнення територіальної єдності складових частин України;

l урахування історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій –означає необхідність врахування у правовому регулюванні усієї сукупності різноманітних особливостей окремих регіонів;

l врахування думки громадян, які проживають на відповідній території, при вирішенні питань територіального устрою України – відповідно до ст. 73 Конституції України питання про зміну території України вирішуються виключно всеукраїнським референдумом.

187. Ознаки унітарності України.

Уніта́рна держа́ва — це єдина цілісна держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають статусу державних утворень і не володіють суверенними правами.Україна є унітарною державою. На її території знаходиться особливе автономне утворення Автономна Республіка Крим.Найважливіші юридичні ознаки унітарної держави:=до складу унітарної держави не входять державні утворення, наділені ознаками суверенітету;=єдина система державних органів;=в унітарній державі діють єдина конституція і єдина система законодавства;=єдине громадянство;=у міжнародних стосунках унітарна держава виступає як єдиний представник. Отже, Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст. 2 Конституції);
Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється;
Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);
Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст. 8 Конституції);
Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст. 6 Конституції);
В Україні існує єдине громадянство (ст. 4 Конституції);
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції);
державною мовою України є українська мова (ст. 10 Конституції);
Україна має власні державні символи (ст. 20 Конституції).
Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.

188. Види адміністративно-територіальних одиниць в Україні.

Адміністративно-територіальнаодиниця – це частина єдиної території України, що є просторовою основою для організації та діяльності місцевих органів державної влади й органів місцевого самоврядування.

В Україні, яка є унітарною державою, існує єдиний вид територіального устрою: адміністративно-територіальний устрій (поділ). Адміністративно-теріториальні одиниці в Україні розрізняються за трьома підставами:

1) за географічними ознаками вони поділяються на регіони (АРК, області, райони, міста-регіони Київ і Севастополь) та населені пункти (міста, селища, села);

2) за своїм статусом - на: адміністративно-територіальні одиниці (області, райони), самоврядні територіальні одиниці (міста, селища, села). Крім того, АРК має особливий статус територіальної автономії, а райони в містах характеризуються ознаками як ад­міністративно-територіальних, так і самоврядних одиниць);

3) за місцем у системі адміністративно-територіального устрою України - на територіальні одиниці первинного рівня (міста без районного поділу, райони у містах, селища, села), середнього рівня (райони, міста з районним поділом) і вищого рівня (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь).
Слід зазначити, що адміністративно-територіальний устрій відіграє важливу роль у державі:
1) з урахуванням його особливостей побудована система державних органів і місцевого самоврядування;
2) він сприяє ефективному управлінню економікою і соціально-культурним будівництвом на певній території та забезпеченню збалансованості соціально-економічного розвитку областей;
3) дає змогу враховувати побажання населення в розв’язанні питань територіального поділу та здійснення управління на місцях. У ст. 133 Конституції України визначено, що систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, 24 області, райони, міста, райони в містах, селища і села. Міста Київ та Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законами України.

189. Порядок зміни адміністративно-територіального поділу України.

Україна на момент проголошення незалежності мала сформований територіальний устрій, який залишився без істотних змін і після прийняття К.У.

Згідно ст.133 К. систему адміністративно-територіального устрою У. складають: Автономна Республіка Крим, 24 області, райони, міста, райони в містах, селища і села, що є основою територіального устрою держави.

Питання територіального устрою України, зокрема визначення змісту цього поняття, правового статусу і видів адміністративно-територіальних одиниць, повноваження органів щодо вирішення питань адміністративно-територіального устрою України, є питаннями загальнодержавного значення і врегульовуються лише законом (п. 13 ст. 92 Конституції України). Окремі повноваження з цих питань можуть бути надані законом органам місцевого самоврядування (ст. 143 Конституції України);

Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України (ст. 73 Конституції України);

Утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів належить до повноважень Верховної Ради України (п. 29 ст. 85 Конституції України);

Вносити до Верховної Ради України подання про утворення, ліквідацію найменувань районів, надання населеним пунктам статусу гірських, створення Національної ради з найменування географічних об’єктів, затвердження Положення про неї – належить Кабінету Міністрів України.

190. Правовий статус Автономної Республіки Крим.

Автономна Республіка Крим є адміністративно-територіальною автономією у складі України. Правовий статус АРК визначено ст.134-139 К.У. Статус автономної республіки: =межі повноважень АРК визначаються Конституцією України; =Конституцію АРК затверджує ВРУ; =нормативно-правові акти органів державної влади АРК не можуть суперечити Конституції і законам України і приймаються відповідно до них та на їх виконання; =повноваження та порядок формування і діяльності органів державної влади АРК визначаються Конституцією і законами України, нормативно-правовими актами ВР АРК; =суди АРК належать до єдиної системи судів України; =КУ визначає питання, нормативно-правове регулювання яких має право здійснювати АРК;=КУ визначає питання, які належать до відання АРК. Державні ознаки Криму: =є державним утворенням – республікою; =має свою Конституцію; =має регіональну систему державних органів на чолі з ВР і Радою міністрів; =державні органи АРК видають правові акти, які складають регіональну систему правових актів АРК. До_відання_АРК_належить: =призначення виборів депутатів ВР АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК;=організація та проведення місцевих референдумів; = управління майном, що належить Автономній Республіці Крим; = розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; = розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля – відповідно до загальнодержавних програм; = участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки; =забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в АРК; охорона і використання пам'яток історії; =ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

191. Система органів влади в Автономній республіці Крим.

АРК передбачає систему органів влади АРК, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб і визначає їх основні завдання, які полягають у реалізації прав і свобод людини і громадянина, створенні гідних умов життя.

1.Верховна Рада АРК утворює Президію Верховної Ради АРК, постійні та тимчасові комісії Верховної Ради АРК, обирає членів постійних і тимчасових комісій. До Президії Верховної Ради АРК входять за посадою Голова Верховної Ради, його перший заступник і заступник та голови постійних комісій. Очолює Президію Голова Верховної Ради АРК.

Верховна Рада АРК у межах своїх повноважень приймає рішення (з проблем організаційно-розпорядчого характеру) та постанови (з питань нормативно-правового характеру), які є обов’язковими до виконання в АРК.Урядом АРК є Рада міністрів АРК. Голова Ради міністрів АРК призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням з Президентом України.

2.Рада міністрів АРК самостійно здійснює виконавчі функції з питань розвитку економіки; планування економічного і соціального розвитку; фінансової, кредитної та цінової політики; промисловості; сільського господарства; землеустрою; зовнішньоекономічної діяльності та зовнішніх зв’язків; транспорту, зв’язку і дорожнього будівництва; житлово-комунального господарства і благоустрою та ін. (ст.38 Конституції АРК).

3.Місцеве самоврядування в АРК здійснюється згідно з Конституцією України і законами України.

Правосуддя в АРК здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України (ст.136 Конституції України).Організація та діяльність органів прокуратури в АРК визначається Конституцією і законами України. Верховна Рада АРК має право заслуховувати інформацію Прокурора АРК і порушувати питання про його звільнення з посади перед Генеральним прокурором України.

192. Повноваження органів влади в Автономній республіці Крим.

АРК передбачає систему органів влади АРК, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб і визначає їх основні завдання, які полягають у реалізації прав і свобод людини і громадянина, створенні гідних умов життя.

Верховна Рада АРК утворює Президію Верховної Ради АРК, постійні та тимчасові комісії Верховної Ради АРК, обирає членів постійних і тимчасових комісій. До Президії Верховної Ради АРК входять за посадою Голова Верховної Ради, його перший заступник і заступник та голови постійних комісій. Очолює Президію Голова Верховної Ради АРК.

Верховна Рада АРК у межах своїх повноважень приймає рішення (з проблем організаційно-розпорядчого характеру) та постанови (з питань нормативно-правового характеру), які є обов’язковими до виконання в АРК.

Урядом АРК є Рада міністрів АРК. Голова Ради міністрів АРК призначається на посаду та звільняється з посади Верховною Радою АРК за погодженням з Президентом України.

Рада міністрів АРК як орган виконавчої влади АРК самостійно здійснює виконавчі функції і повноваження з питань, віднесених до відання АРК Конституцією України, Конституцією АРК і законами України. Так, Рада міністрів самостійно здійснює виконавчі функції з питань розвитку економіки; планування економічного і соціального розвитку; фінансової, кредитної та цінової політики; промисловості; сільського господарства; землеустрою; зовнішньоекономічної діяльності та зовнішніх зв’язків; транспорту, зв’язку і дорожнього будівництва; житлово-комунального господарства і благоустрою та ін. (ст.38 Конституції АРК).

Місцеве самоврядування в АРК здійснюється згідно з Конституцією України і законами України.

Правосуддя в АРК здійснюється судами, що належать до єдиної системи судів України (ст.136 Конституції України).

Організація та діяльність органів прокуратури в АРК визначається Конституцією і законами України. Верховна Рада АРК має право заслуховувати інформацію Прокурора АРК і порушувати питання про його звільнення з посади перед Генеральним прокурором України.

193. Поняття і принципи місцевого самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох

сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання

місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Принципи місцевого самоврядування –
вихідні начала, відповідно до яких здійснюються організація тафункціонування місцевого самоврядування в нашій державі.

Місцеве самоврядування в Україні здійснюється на принципах:

=народовладдя;= законності;= гласності;= колегіальності; =поєднання місцевих і державних інтересів;= виборності;=правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;=підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; =державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування =судового захисту прав місцевого самоврядування.

Спеціальні принципи місцевого самоврядування (фінансування державою витрат, пов'язаних зі здійсненням органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади; самостійність місцевих бюджетів; фінансову підтримку місцевого самоврядування державою тощо.)

194. Сучасні теорії та системи місцевого самоврядування.

1. Громадівська– (Г. Туре):

первинним суб’єктом місцевого самоврядування була громада як самостійне джерело публічної влади незалежне від держави.

2. Державницька – (Л. Штейн, Р. Гнейс):

місцеве самоврядування розглядалося як одна із форм організації місцевого управління, як один із способів децентралізації державної влади на місцевому рівні.

3. Муніципального дуалізму:

модифікація державницької та громадівської теорій – органи самоврядування є незалежними від держави у вирішенні питань місцевого значення, а в політичній сфері розглядаються як органи держави, що виконують її функції і повноваження на місцевому рівні.

Основні системи:

1.Англосаксонська (англо-американська)

значна автономія органів місцевого самоврядування відносно держави (діють в межах наданих їм повноважень, відсутнє пряме підпорядкування органів різного територіального рівня);=самоврядування, а місцеві органи державної виконавчої влади не створюються;

2. Континентальна (французька) система

високий ступінь централізації, наявність вертикальної підпорядкованості;=поєднання місцевого самоврядування і прямого державного управління на місцях:

3. Іберійська система

на всіх рівнях діють обрані органи місцевого самоврядування та їх головні посадові особи (мери, префекти);

4. Радянська система: передбачається повновладдя представницьких органів на всіх рівнях;=всі ради є державними органами на всій території;=система рад має ієрархічну систему підпорядкування (КНДР, КНР).

195. Основні моделі місцевого самоврядування.

Найбільше поширення в сучасному світі отримали дві основні моделі місцевого самоврядування – англосаксонська (англо-американська) та континентальна (французька).

1.Англосаксонська модель сформувалася в результаті поступового входження систем управління містами середньовічної Англії в державний механізм управління країною. Характерними рисами цієї системи є:

=значна автономія органів місцевого самоврядування по відношенню до державної влади;=відсутність на місцях повноважних представників центральної влади, які б опікали органи місцевого самоврядування;=виборність ряду посадових осіб місцевого самоврядування територіальною громадою (наприклад, шериф, клерк громади, скарбник, коронер, регістратор, податковий інспектор тощо);

=функціонування органів місцевого самоврядування виключно в межах своєї компетенції, закріпленої в законі, тобто, повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно зпозитивним принципом правового регулювання (органи місцевого самоврядування можуть робити лише те, що прямо передбачено законом).

2.Континентальна модель є результатом тривалої еволюції римської системи організації влади на місцях і вона характеризується такими основними рисами:=більш високим (у порівнянні з англо-американською моделлю) ступенем централізації управління, наявністю органів місцевого управління з вертикальною підпорядкованістю;=повноваження місцевого самоврядування визначаються згідно знегативним принципом правового регулювання (органам місцевого самоврядування дозволяється робити все, що не заборонено законом).

В деяких державах започаткована така система організації влади на місцях, яка характеризується рисами як англо-американської і континентальної моделі, що дає підстави виділити третю – змішану модель. В Україні законодавчо реалізована континентальна модель громадівської теоріїмісцевого самоврядування, основні принципи якої закріплені в Конституції та законах України.=органи місцевого самоврядування не долучені до системи органів державної влади (ст. 5, 19, 38, 47, 55, 56, 71);=місцеве самоврядування в Україні визнається та гарантується, а не надається державою (ст. 7); =служба в органах місцевого самоврядування розглядається як самостійний вид публічної служби (ст. 38);=місцеве самоврядування визначається як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення (ст. 140); =самостійність місцевого самоврядування гарантується Конституцією України (ст. 145 права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку, ст. 142 визначає матеріальні та фінансові гарантії місцевого самоврядування);

196. Форми здійснення місцевого самоврядування в Україні.

Місце́ве самоврядува́ння - право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.Систему форм здійснення місцевого самоврядування складають:

1. Форми безпосередньої демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування.

= місцевий референдум;

=загальні збори (конференції) громадян за місцем проживання – зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення; скликаються головами, виконавчими органами відповідних рад, органами територіальної самоорганізації населення; мають право брати участь громадяни, із правом голосу;

= вибори депутатів відповідної місцевої ради та передбачених законом посадових осіб місцевого самоврядування (місцеві вибори);

громадські слухання – право зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування (проводяться не рідше одного разу на рік);

=місцеві ініціативи – право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування; підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи;

=колективні та індивідуальні звернення (петиції) до органів і посадових осіб місцевого самоврядування;

=участь у роботі органів місцевого самоврядування та робота на виборних посадах міського самоврядування;

=інші форми, не заборонені законом.

2. Форми представницької демократії, які використовуються в системі місцевого самоврядування – це представницькі органи місцевого самоврядування, місцеві голови, органи самоорганізації населення, які обираються населенням і через діяльність яких громадяни можуть впливати на здійснення місцевого самоврядування на підвідомчій території.

197. Система органів місцевого самоврядування в Україні.

Система місцевого самоврядування включає:

= територіальну громаду; вона вирішує питання місцевого значення безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування;= сільську, селищну, міську раду;= сільського, селищного, міського голову;= виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; = районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; =органи самоорганізації населення. представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть

утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересахфункції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, законами.

Виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади — також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

198. Повноваження органів місцевого самоврядування.

Питання місцевого самоврядування регламентується К. (розділ XI), законами„Про місцеве самоврядування”, Про всеукраїнський та місцеві референдуми, Про вибори депутатів ВР АРК, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів іншими актами.

Орган місцевого самоврядування – колектив депутатів місцевої ради чи службовців цих органів, заснований у встановленому законом порядку для вирішення питань місцевого значення в інтересах територіальних громад. = не входять до системи органів державної влади = утримуються за рахунок коштів бюджетів місцевого самоврядування, районного, обласного бюджету. = в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території. Система місцевого самоврядування включає:

= територіальну громаду; вона вирішує питання місцевого значення безпосередньо або через утворені нею органи місцевого самоврядування;= сільську, селищну, міську раду;= сільського, селищного, міського голову;= виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; = районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; =органи самоорганізації населення. представницькі органи, що створюються частиною жителів, які тимчасово або постійно проживають на відповідній території в межах села, селища, міста.

За рішенням територіальної громади можуть утворюватися районні в місті ради.1. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми розвитку та бюджети їх територій, встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; проводять місцеві референдуми, утворюють комунальні підприємства тощо. Працюють сесійно, мають виконавчі органи (комітети, відділи, комісії).2. Обласні та районні ради затверджують програми розвитку областей і районів, районні і обласні бюджети, що формуються з коштів держбюджету та коштів місцевих бюджетів для реалізації спільних програм тощо. Не утворюють власних виконавчих органів, делегують повноваження обласній, районній держадміністрації. Жителі обирають = на 5 років депутатів відповідних рад, = на 4 роки - сільського, селищного, міського голову, що очолює виконавчий орган ради. Голів районної та обласної ради обирають ці ж ради.

199. Функції органів місцевого самоврядування.

Функції місцевого самоврядування –
це визначені Конституцією і законами України основні напрями і види діяльності місцевого самоврядування в Україні:

1.залучення населення до участі у вирішенні питань місцевого та загальнодержавного значення;

2.володіння, використання та управління комунальною власністю;

3.забезпечення комплексного соціально-економічного та культурного розвитку відповідної території;

4.надання соціальних послуг населенню;

5.забезпечення законності, громадської безпеки, правопорядку, охорона прав, свобод і законних інтересів громадян;

6.соціальний захист населення, сприяння працевлаштуванню громадян;

7.захист прав місцевого самоврядування.

за суб'єктами місцевого самоврядування: функції територіальних громад; функції місцевих рад; функції сільських, селищних і міських голів; функції органів самоорганізації населення тощо.

За способами і засобами їх здійснення: правозастосовна; нормотворча; організаційна, виховна, прогностична та ін.

За умовами здійснення: за часом (постійні, тимчасові) і за територією здійснення (відповідно до системи адміністративно-територіального устрою України) тощо.

За об'єктами: політичні,економічні, соціальні, культурні, екологічні.

200. Форми роботи органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самовря­дування е правом територіальної громади — жителів села чи добро­вільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Серед правових форм діяльності місцевих рад можна виділити нормотворчу, установчу, правозастосовчу, контрольну та інтерпретаційну.

Нормотворча форма діяльності місцевих рад здійснюється шляхом прийняття ними рішень нормативного характеру, затвердження регламенту ради, статуту територіальної громади, положень про символіку територіальної громади, про постійні комісії ради, про відділи, управління та інші виконавчі органи ради, про Президію ради та інших.

Установча форма діяльності місцевих рад отримує свій прояв у формуванні власної структури та визначення кількісного складу ради, структури виконавчих органів ради, чисельності апарату ради і виконкому; обранні депутатами голови районної і обласної ради; прийнятті рішення про дострокове припинення повноважень депутата, сільського, селищного, міського голови, секретаря ради.

Правозастосовча форма реалізується через прийняття радою рішень індивідуального характеру, висновків і рекомендацій постійними комісіями ради, рішень президій обласної, районної ради дорадчого хара

66. Суб’єкти референдного процесу в Україні.

Суб’єкти референтного права – це учасники референтних правовідносин, наділені конституційною правосуб’єктністю, тобто правоздатністю і дієздатністю що визначається нормами конституційного та інших галузей права. Конституційна правоздатність виражається у системі конст прав і обов’язків учасників референтних правовідносин, а конят дієздатність полягає у здатності реалізовувати ці права та обов’язки

Субєкти референтних відносин утворюють певну систему, що складається з груп.До першої належать спільноти і колективи людей: народ України, територіальні громади, зібрання громадян за місцем проживання, ініціативні групи. Ця група є пріоритетною у системі суб’єктів референтних правовідносин, оскільки за сутністю і змістом референдум є способом реалізації права владних прав народу, територіальної громади та громадян України.

До другої групи належать органи державної влади (ВРУ, ПУ, ЦВК, комісії з референдуму, КМУ, КСУ, суди аг.юр, Прокуратура України і т.д) та органи місцевого самоврядування (місцеві ради та їх виконавчі органи,міські, селищні і сільські голови і голови облсні).На цю групу покладаються основні обов’язки щодо реалізації і проведення референдумів,реалізації рішень референдумів і правової охорони прав громадян Україна на всеукраїнський і місцеві референдуми.

До третьої групи належать політичні партії, громадські організації, масові рухи та трудові колективи. Ці суб’єкти мають собі на меті представляти, реалізувати і захищати політичні права громадян України, в тому числі і права на участь в референдумі.

Четверту групу складають представники іноземних держав та міжнародних організацій що здійснюють нагляд за організацією і проведенням референдумів в Україні.

П’ята група представлена державними підприємствами, установами та організаціями, що сприяють в організації та проведення референдумів різних рівнів. Вони сприяють технічному забезпеченню:надають приміщення, засоби транспорту і зв’язку, тощо.

67. Правові гарантії здійснення народовладдя.

Згідно ст. 71 К. виборцям гарантується вільне волевиявлення. Правові гарантії здійснення народовладдя визначено К.У., виборчим законодавством, законодавством про референдуми, іншим конституційним законодавством, адміністративним, фінансовим, кримінальним, трудовим, цивільним, іншими галузями та інститутами законодавства.

Так, однією з гарантій здійснення народовладдя є встановлена законом юридичної відповідальності за порушення виборчого права чи законодавства про референдуми, що має комплексний (часто солідарний) характер і поділяється на види: конституційну, адміністративну, кримінальну, дисциплінарну відповідальність (це, зокрема передбачено ст.117 Закону „Про вибори народних депутатів України”).

Суб’єкти виборчого процесу мають право оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо процесу виборів депутатів у позасудовому та судовому порядку. Так після парламентських виборів 2006 р. ряд політичних партій, що не подолали 3% бар’єр, зверталися до суду, але їм було відмовлено в задоволенні позову. Прикладом конституційної санкції за порушення виборчого зак-ва є визнання виборів недійсними. Також ст.43 З-ну „Про всеукраїнський та місцеві референдуми” передбачає проведення у 15-денний строк повторного референдуму, у разі грубих порушень З-ну під час голосування.

Порушення виборчого та референдного законодавства передбачає адміністративну, відповідальність у вигляді штрафу (глава 15-а Кодексу У. про адміністративні правопорушення) чи кримінальну відповідальність у вигляді штрафу, виправних робіт чи позбавлення волі (ст. 157-160 Кримінального кодексу).

Застосовується дисциплінарна відповідальність яка поширюється на членів ЦВК та комісій з референдуму, службових осіб, дії чи бездіяльність яких не є адміністративними проступками чи кримінальними злочинами. Певні порушення є підставою для відповідальності згідно ст.5 закону „Про корупцію”

68. Поняття і форми представницької демократії.

Народовладдя – активна участь громадян в управлінні справами держави і суспільства та створення сприятливих умов для надання повноти влади народу. Держава, яка здійснює владу народу з його волі і відповідно волі народу (соціальних груп, спільностей та кожної окремої особи – людини і громадянина) є демократичною.

Згідно ст.5 К.У. носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо, через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Представницька демократія – спосіб реалізації волі народу через обраних ним представників до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Визначається конституційно визначеним порядком формування органів державної влади та інших інститутів держави, та характером організації діяльності держави.

В Україні Її формами є діяльність ВРУ, Президента, ВР АР Крим, представницьких органів місцевого самоврядування, народних засідателів та присяжних.

Виборним представницьким органом державної влади є – Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український народ – громадян України всіх національностей – і виступати від його імені. Верховна Рада є єдиним, загальнонаціональним, колегіальним, постійно діючим органом законодавчої влади України

Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради (ст. 140 К) Районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку їх формування
Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в Україні і є головним структурним елементом демократизму держави, визначена Верховна Рада.

В У. більш пріоритетною формою народовладдя є безпосередня демократія – як природне право народу, що з’явилося раніше представницької.

69. Поняття і суть виборчого права і виборчої системи.

Вибори - прояв реальної волі народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування, чи обрання посадових осіб через голосування. Виборче право – сукупність правових норм, що регламентують порядок виборів, буває:

= об’єктивне виборче право (як розділ констит.права, сукупність юр.норм, що регулюють організацію і проведення виборів). Закріплено в - К., - спеціальних законах про вибори („Про вибори народних депутатів У.”, „Про вибори депутатів ВР АРКрим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, „Про вибори Президента У., „Про ЦВК” тощо), - актах констит.законодавства („Про політичні партії У.”, „Про місцеве самоврядування в У.” тощо, у т.ч. рішеннях Конституційного Суду та міжнародних угодах), - актах суміжних галузей (адміністративного, кримінального, цивільного тощо права)

= суб’єктивне виборче право (закріплене К. та законами, гарантоване державою право громадянина вільно обирати та бути обраним до виборних органів публічної влади. При цьому виділяють: = активне виборче право – право обирати, голосувати за будь-яку кандидатуру. В У. обирати можуть лише громадянини У, що досягли 18 р. та є дієздатними (ст.. 70 К.). На місцевих виборах вони мають належати також до відповідної територіальної громади. = пасивне – право бути обраними на посаду Президента, до парламенту чи органів місцевого самоврядування за умови відповідності додатковим виборчим цензам (підвищено віковий ценз: до 21 р. на парламентських та до 35 р. – на президентських виборах), встановлено ценз осілості на презид. та парламентськ., мовний ценз на президентських виборах, ценз судимості. Активне і пасивне виборчі права можуть не збігатися, так я вже маю 18 років і можу вибирати, але ще не можу бути вибраним.

Виборча система в широкому значенні - система суспільних відносин, що виникає з виборами публічної влади і визначає порядок формування представницьких органів держави та здійснення громадянами виборчих прав, у вузькому значенні – певний спосіб розподілу мандатів між кандидатами залежно від результатів голосування.

70. Демократизм виборчої системи в Україні.

У загальному вигляді вибори можна визначити як волевиявлення народу з метою формування органів державної влади або місцевого самоврядування шляхом голосування.

За умов демократичного суспільства вибори за своєю суттю – це прояв реальної волі народу, процес виявлення і здійснення такої волі. Суспільство як асоціація вільних і рівноправних людей для підтримки свого оптимального функціонування і постійного відтворення мусить певним чином самоорганізовуватись і структуруватися. Таким чином, за умов саме демократичного суспільства існує постійний і самостійний напрям у його діяльності – періодичне формування власних владних структур, які б задовольняли інтереси й прагнення кожного члена суспільства, а також раціональне існування всього суспільства загалом. Волевиявленням народу задається насамперед суспільний (або публічний) і політичний характер інституту виборів.

Дата добавления: 2015-07-11