Структура виборчого бюлетеня

Структура бюлетеня – технічний механізм здійснення виборцем акту волевиявлення. Структура виборчого бюлетеня може бути відкритою чи закритою. Відкритий бюлетень надає виборцеві змогу голосувати преференційно, тобто вносити зміни до запропонованого йому списку кандидатів, котрі балотуються від політичної партії. Закритий бюлетень такої можливості не передбачає. Це означає: виборець може проголосувати лише за попередньо визначену партією ієрархію кандидатів без права її змінювати. Ясна річ, у такому разі партійний контроль за добором і виборами кандидатів буде максимальним. Чинною редакцією Закону «Про вибори народних депутатів України» визначено саме таку форму виборчого бюлетеня з переліком перших п’яти кандидатів від кожної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) – суб’єкта виборчого процесу.

Бюлетені для голосування поділяють на ординальні й категоричні. У категоричному бюлетені виборець має право обрати лише одну партію або одного кандидата з числа всіх, хто в даному разі претендує на депутатський мандат у межах відповідного виборчого округу. А в ординальному бюлетені виборець може ранжувати партії чи кандидатів. Він має змогу показати, що, скажімо, хоча кандидат В – його перший вибір, та за його поразки він віддає перевагу кандидатові С, а не А. Отже, доходимо висновку: категоричний бюлетень ставить виборця перед дилемою. Якщо він проголосує за кандидата В, котрому особисто довіряє, але котрий, скажімо, не популярний серед інших учасників голосування, то переможцем може виявитися кандидат А, що для «нашого» виборця – найгірший варіант. Аби уникнути цього, він може проголосувати за популярнішого кандидата С. Бо іншого раціонального виходу для себе зі змальованої ситуації не бачить. Але може статися й так, що кандидат, котрий має найбільшу підтримку виборців, збере мало голосів лише через масову недооцінку його популярності. Тому значно ефективнішим у відтворенні реальних уподобань виборців є ординальний бюлетень. В Україні наразі використовується категоричний для голосування на виборах до парламенту.

83. Гарантії здійснення виборчого права.

Згідно ст. 71 К. виборцям гарантується вільне волевиявлення. Правові гарантії виборчого права визначено К., виборчим, іншим конституційним, адміністративним, фінансовим, кримінальним законодавством, його галузями та інститутами (приклад - вибори Президента 2004 р.). Однією з гарантій є встановлена законом юридична відповідальність за порушення виборчого права, що має комплексний (часто солідарний) характер і поділяється на види: конституційну, адміністративну, кримінальну, дисциплінарну відповідальність (зокрема передбачено ст.117 Закону „Про вибори народних депутатів У.”).

Суб’єкти виборч.процесу можуть оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо виборів у позасудовому та судовому порядку (вибори ВРУ 2006 політичні партії, що не подолали 3% бар’єр, оскаржували у суді, але позов не був задоволений). Прикладом конституційн-правової санкції є визнання виборів недійсними. Може бути дострокове припинено повноваження складу виборчої комісії, зупинення дії ліцензії ЗМІ, скасування реєстрації кандидата, достроково припинені повноваження офіційного спостерігача тощо. Порушення виборчого законодавства передбачає адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за публічні заклики або агітацію за бойкотування виборів, поширення неправдивих відомостей про кандидата, агітацію в день виборів, видачу бюлетеня для голосування за іншу особу (глава 15-а Кодексу У. про адміністративні правопорушення) чи кримінальну відповідальність у вигляді штрафу, виправних робіт чи позбавлення волі (ст. 157-159 Кримінального кодексу) за перешкоджання шляхом насильства, обману, погроз, підкупу здійсненню права обирати чи бути обраним, за тпідлог виборчих документів, неправильний підрахунок голосів чи оголошення результатів виборів = умисне порушення таємниці голосування членом виборчої комісії або іншою службовою особою Застосовується дисциплінарна відповідальність до членів ЦВК та комісій з референдуму, службових осіб, дії чи бездіяльність яких не є адміністративними проступками чи кримінальними злочинами. Певні порушення є підставою для відповідальності згідно ст.5 закону „Про корупцію”.

84. Види правових статусів осіб.

Правовий статус особи можна розглядати у трьох аспектах — міжнародно-правовому, конституційному і галузевому. Міжнародно-правовий статус особи (його ще називають “загальним”) містить права, свободи і обов’язки, закріплені у міжнародно-правових документах. Їх охорона і захист передбачені не лише внутрішнім законодавством держав — учасниць міжнародних угод з питань прав і свобод людини, але й нормами, які вироблені світовим співтовариством і є для цих держав обов’язковими.

1) Міжнародно-правовий (загальний) статус особи містить перелік основних прав і свобод — таких, що є універсальними, пріоритетними для захисту як внутрішньодержавними, так і міжнародно-правовими засобами. Пріоритет міжнародного права щодо внутрішньодержавного у сфері прав людини стає загальновизнаним принципом світового співтовариства.

2) Конституційний статус особи об’єднує права, свободи і обов’язки, закріплені у Конституції — Основному Законі держави і суспільства. Цей статус іноді називають “базовим”. Конституційні права, свободи і обов’язки є основними правами, свободами і обов’язками. Вони становлять юридичну базу для всієї системи прав, свобод і обов’язків, закріплених кожною окремою галуззю права, мають найвищу юридичну силу і підлягають підвищеному захисту. Конституційні права, свободи і обов’язки є правовим базисом для прав, свобод і обов’язків, зафіксованих у чинному законодавстві, бо вони містять вихідні, принципові положення правового регулювання в тій чи іншій сфері суспільних відносин. Елементи конституційного статусу особи вказують на головні напрями розвитку всієї системи прав, свобод і обов’язків, визначають зміст і основні цілі їх спрямування. Крім того, конституційні права, свободи і обов’язки визнаються такими, що безпосередньо діють, оскільки норми Конституції визнаються нормами прямої дії.

3) Галузевий статус особи складається з певних повноважень, що забезпечують особі здійснення її можливостей у певній сфері суспільних відносин, яка регулюється тією чи іншою галуззю права. Кожна з галузей права закріплює права, свободи і обов’язки особи у певній сфері суспільних відносин, наприклад, у майнових, сімейних, трудових та інших. Роль і значення конституційно-правового статусу у його співвідношенні з галузевим статусом полягає в тому, що він системно інтегрує та об’єднує головні засади галузевого правового статусу.

85. Гуманістична спрямованість основ правового статусу

Гуманістична спрямованість основ правового статусу особи найбільш чітко відбивається в конституційному положенні про те, що людина є найвищою соціальною цінністю. Історія виникнення і розвитку прав і свобод людини свідчить, що джерелом рівноправності і гуманізму є природна сутність людини. Історичний зміст гуманізму полягає в боротьбі за справедливе, засноване на рівноправності суспільство. Соціальна справедливість - головна риса гуманізму. Гуманізм як основоположний принцип державного і суспільного ладу лежить в основі конституційно-правового статусу людини і громадянина. Положення ст. З Конституції України визначають гуманістичну спрямованість конституційного регулювання суспільних відносин, демократичний вектор розвитку національної правової системи. Ідеї гуманізму мають юридичне вираження в чинній Конституції України, в поточному законодавстві.

Гуманістична спрямованість конституційно-правового статусу людини і громадянина проявляється також у наданні пільг окремим категоріям осіб. Виходячи з гуманістичних принципів, Конституція України і поточне законодавство передбачають систему пільг і переваг для тих, хто нужденний, потребує захисту (діти, жінки, хворі, інваліди тощо). «Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону» (частина друга ст. 47 Конституції); «Утримання та виховання дітей-си-ріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей» (частина третя ст. 52).

86. Поняття, принципи і зміст правового статусу особи.

Правовий статус особи: = сукупність законодавчо закріплених прав, свобод та обов’язків громадянина, що визначають фактичне становище людини в суспільстві та державі = = можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами; користуватися свободою дій і поведінки в межах К. та законів.

Зміст і структуру правового статусу особи складають основні елементи: громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов’язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми

Центральне місце займають основи правового статусу громадянина У, складаються з елементів:

1. наявність громадянства – необхідна умова для поширення на громадянина прав і свобод, установлених державою для захисту особи в країні та за її межами

2. основні принципи правового статусу: є основою користування правами, свободами та виконання обов’язків, закріплені в К. та розвинуті в нормах законодавства, а саме принципи = рівноправності констит. прав і свобод громадян без привілеїв та обмежень, рівність їх перед законом (ст. 24 К.), =органічної єдності прав та обов’язків особи (ст. 23 К.), = захист прав і свобод громадян державою, = невідчужуваість та непорушність прав і свобод людини (ст.21 К.) не допускається їх обмеження чи позбавлення = невичерпаність, гарантованість і нескасованість констит.прав та свобод, недопустимість звуження їх змісту та обсягу у поточному законодавстві (ст.22 К.), = неприпустимість зловживання правом, = взаємна відповідальність людини і держави тощо

3. основні права, свободи й обов’язки громадян У. – є ядром правового статусу громадян, та основоположними для прав та обов’язків, що випливають з інших галузей права.

87. Конституційно-правовий статус особи, його структура

Правовий статус особи — це юридично закріплене становище особи в суспільстві. Інші автори вважають, що це поняття складається з соціально допустимих і необхідних можливостей особи не просто як індивіда, а як громадянина. М. В. Вітрук визначає правовий статус як систему юридичних прав, свобод, обов'язків і законних інтересів в їх єдності, основу чи ядро її правового становища. Він включає до структури правового статусу правосуб'єктність, як елемент його необхідної передумови. Під правовим статусом при цьому розуміють сукупність нормативно закріплених прав та обов'язків абстрактного суб'єкта.

Структуру конституційно-правового статусу людини складають такі елементи:=правосуб'єктність людини;=його принципи;=права і свободи людини і громадянина та гарантії їх реалізації (центральнийелемент цього статусу);=обов'язки людини та гарантії їх виконання.

Отже, конституційно-правовий статус людини - це сукупність правосуб'єктності людини, його принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій.

Конституційно-правовий статус громадянина, крім названих елементів, включає також певний зв'язок між людиною і державою, із якого випливають додаткові права, свободи й обов'язки особи та їх гарантії.

Певні особливості має конституційно-правовий статус іноземця і особи без громадянства. Він також означає сукупність елементів, що складається із правосуб'єктності людини, принципів, прав, свобод і обов'язків людини та їх гарантій, але, крім того, включає, по-перше, деякі додаткові права і свободи іноземця та особи без громадянства, що випливають із тимчасового правового зв'язку з державою, їх додаткові обов'язки, гарантії цих прав, свобод та обов'язків і, по-друге, що стосується лише іноземця, - наявність певного правового зв'язку між ним та іноземною державою, що не може ігноруватися державою перебування.

88. Співвідношення конституційних прав та конституційних свобод.

Розділ II Конституції України закріплює права, свободи та обов'язки людини і громадянина в Україні. Таким чином, права та свободи людини і громадянина можна умовно поділити на декілька розділів (за сферами суспільного життя):

1. Особисті права громадян України – “це права, що передбачені для задоволення особистих потреб, інтересів людини”.

2. Політичні права – “передбачені для забезпечення можливості участі в здійсненні народовладдя, участі в управлінні державними суспільними справами”.

3. Економічні права – “використання їх дає можливість особистості реалізувати себе, отримати економічну незалежність через створення матеріальних і духовних благ та їх розподіл, задовольнити побутові чи інші потреби”.

4. Соціальні та культурні права – “надають можливість брати участь в розподілі матеріальних та суспільних благ, гарантують безпеку для життя і здоров'я, вільний шлях до духовних цінностей, передбачують можливість задоволення культурних потреб та їх розвитку”.

За своєю юридичною природою і системою гарантій права і свободи ідентичні. Вони окреслюють забезпечувані державою соціальні можливості людини в різноманітних сферах, але термін "свобода" покликаний підкреслити більш широкі можливості індивідуального вибору, не окреслюючи конкретного його результату: "кожен має право на свободу світогляду і віросповідання" (ст. 35 Конституції України); "кожному гарантується право на свободу думки і слова" (ст. 34 Конституції України). У той час як термін "право" визначає конкретні дії людини (наприклад, право брати участь в управлінні справами держави, право обирати і бути обраним). Проте розмежування між правами і свободами провести важко, оскільки найчастіше всю сферу політичних прав із чітко визначеними правомочностями також іменують "свободами". Розходження в термінології є скоріше традиційним, що склалося ще в XVIII-XIX ст.

89. Покоління прав людини.

Конституційні та інші права і свободи забезпечують різні сфери життя людини: особисту, політичну, економічну, соціальну, культурну (духовну). Відповідно до цього вони структуруються за категоріями і найменуваннями. Ці права розрізняються не тільки за сферами життєдіяльності, але й за часом їх виникнення. Звідси й з’явився вислів – “три покоління прав людини”.

Перше покоління прав людини сягає витоків конституціоналізму. Воно виходило з традиційних ліберальних цінностей, які були сформульовані в процесі буржуазних революцій, а потім знайшли втілення у практиці законотворчості демократичних держав. Йдеться про громадянські і політичні права – право на свободу думки, совісті і релігії, право кожного громадянина на участь в державних справах, право на рівність перед законом, право на життя, свободу і безпеку особи, право на свободу від необґрунтованого арешту, затримання, право на гласний розгляд незалежним і неупередженим судом, з дотриманням усіх вимог справедливого розгляду справи, виборче право, свобода слова, друку і ряд інших.

Друге покоління прав людини сформувалися в процесі боротьби народів за покращення свого економічного життя, підвищення культурного статусу. Це так звані позитивні права, для реалізації яких необхідна організуюча діяльність держави щодо забезпечення цих прав. У ст. 151 Конституції встановлювалося, що лад господарської діяльності повинен відповідати засадам справедливості і цілям забезпечення для всіх існування, гідного людини. Так, були закладені основи другого покоління прав людини.

Поява третього покоління прав людини зумовлено загостренням у другій половині ХХ століття глобальних проблем, серед яких на одне з перших місць виходить екологічна, а також вступом найбільш розвинутих країн в епоху інформатизації. Звідси – такі права, як право на безпечне довкілля, право доступ до інформації. Особливість третього покоління прав полягає в тому, що вони є колективними і можуть реалізовуватися сумісно.В Конституції України знайшли закріплення всі категорії і покоління прав людини.

90. Поняття громадянства і засоби його набуття.

Громадянство = політична і правова приналежність особи до конкретної держави = особливий зв'язок між державою та особою, засно­ваний на юридичному визнанні державою цієї особи своїм громадяни­ном, та набутті ними взаємних прав і обов'язків.

Його ознаки: = невід’ємне право людини (ст.15 Декларації прав людини) = постійний правовий зв'язок особи з державою необмежений у просторі й часі; = подвійний зв’язок - максимальний характер взаємних прав та обов 'язків особи та держави; = поширення на особу суверенітету держави, незалежно від місця її проживання – у державі чи за межами; = документально підтверджений зв’язок – (паспорт У., дип.паспорт, проїздний документ дитини, посвідчення моряка, інший документ, що свідчить про громадянство). Засоби набуття громадянства:

1. за народженням (філіація ) на = принципі права крові – набувається громадянство батьків незалежно від місця народження (притаманний більшості держав світу) = принципі права грунту набувається громадянство держави, на території якої народилася, незалежно від громадянства батьків (притаманний США та латиноамериканським державам)

2. внаслідок прийняття до громадянства (укорінення - натуралізація) у випадках: = набуття громадянства особою, яка його не має (апатридом) = зміни громадянства = суміщення, або кумуляції, коли особа зберігає колишнє громадянство і набуває нове. З урахуванням різних вимог: - терміну проживання на території держави, майнового стану особи, - родинних зв’язків особи тощо 3. внаслідок репатріації повернення емігрантів – осіб, які добровільно або примусово залишили батьківщину і виїхали в іншу країну на постійне чи тривале проживання, з поновленням їх у правах громадянства

4. внаслідок оптації добровільний вибір громадянства при зміні державою, громадянином якої була особа, території (оптанти, на власний розсуд, можуть або зберегти громадянство, або набути громадянства держави, до якої, за оптації переходить територія)

5. трансферт – автоматична зміна громадянства з передачею території

Дата добавления: 2015-07-11