Морфофункціональні рівні й етапи обробки інформації.

Процес обробки інформації має багато етапів і починається на рівні рецепторів: чутливих елементів шкіри, сітківки, кортиева органа в равлику й т.д. Крім того, кожен аналізатор включає цілий ряд подкіркових підкірковихй - ланок (зокрема, наприклад, на рівні таламуса), де проводиться початкова обробка інформації. Тільки після цих стадій (тобто здійснюваних на підкірковому рівні) уже частково оброблена інформація надходить по провідних шляхах у проекційні зони кори й з них уже у вторинні й третинні. Така загальна послідовність стадій має свою специфіку для кожного виду чутливості.

Так, у зоровому анализаторе виділяються дві системи обробки інформації про зовнішній світ. Перша з них відповідальна за впізнання об'єкта, друга визначає локалізацію об'єкта в зовнішнім зоровому полі. Виконуючи різні функції зорового сприйняття, ці системи відрізняються по своїй морфологічній будові. Хоча обидві системи починаються в сітківці, але перша система бере початок від так званих клітин типу Х, друга система — від клітин типу У. Далі ці системи мають своє представництво в різних підкіркових центрах: перша система продовжує обробку інформації про форму об'єкта в латеральних колінчастих тілах таламуса, звідки інформація надходить у зорові центри кори: первинну проекційну зону, вторинні асоціативні поля, і відтіля в нижневисочную зону кори. При вибірковій поразці окремих ділянок перерахованих зон страждає сприйняття окремих якостей об'єкта: тільки цвіту, тільки форми або рухи. Інтеграція всіх роздільно оброблюваних ознак об'єкта відбувається в нижневисочной корі, що відповідає за остаточне формування цілісного зорового образа об'єкта.

Друга система має іншу мозкову топографію. Від сітківки волокна цієї системи направляються у власні підкіркові центри — верхні двухолмия. У цій структурі здійснюється не тільки зорове сприйняття просторових характеристик об'єкта, у ній же перебувають центри, що управляють рухом очей. Активація цих центрів запускає саккаду — швидкий стрибкоподібний рух очей, амплітуда й напрямок якої забезпечує влучення стимулу в центральне поле зору. Це необхідно, тому що саме центральне поле зору має найкращі здатності до сприйняття высококонтрастных складних стимулів. Подальша обробка інформації в цій системі пов'язана з діяльністю іншого таламического ядра - так називаної подушки й тім'яної області кори більших півкуль. У цій області відбувається інтеграція інформації від первинної зорової кори й центрів, що контролюють рухи око. Злиття двох потоків інформації створює константний, тобто постійний екран зовнішнього зорового поля. Завдяки цьому образ, що переміщається по сітківці під час руху око, зорового миру залишається незмінним.

Таким чином, на основі взаємодії інформації, що надходить із різних відділів зорової системи й системи керування глазодвигательной активністю, здійснюється побудова цілісної й стабільної картини мири.

Модель зорового сприйняття, що враховує морфологічна будова аналізатора, запропонував В.Д. Глезер (1985). Він виділяє чотири рівні переробки зорової інформації: від зорових центрів підкірки, що реалізують елементарний сенсорний аналіз, — через проекційну кору, де здійснюється просторово-частотний аналіз, до третього рівня, на якому відбувається сегментація зорового простору на окремі фігурні елементи, і від нього — до вищих зорових центрів нижневисочной і заднетеменной областям кори, що здійснює впізнання й навчання, — такий шлях перетворення й опису зорової інформації зі схеми Глезера.

Запропонована модель далеко не єдина в описі передбачуваних механізмів, що забезпечують цілісність зорового сприйняття. Проблема полягає в тому, що кожен аналізатор має вертикально організовані ланки (розташовані на шляху від рецептора до первинної проекційної зони), горизонтально організовані ланки (первинні, вторинні й третинні зони кори) і латерально організовані ланки (симетричні підкіркові утворення й зони кори в левом і правом півкулі). Однак у переважній більшості випадків пропоновані моделі обмежуються однієї або двома з перерахованих складових.

Перцептивная спеціалізація півкуль. Особливості функціональної спеціалізації лівої й правої півкуль мозку широко досліджуються. Докладний аналіз цієї проблеми представлений у книгах Н.Н. Брагиной і Т.А. Доброхотовой (1981, 1994), Е.Д. Хомской (1987), С. Спрингер і Г. Дейча (1983) і багатьох інших.

У самому загальному виді межполушарные розходження укладаються в ряд дихотомій:

o абстрактний (вербальнологический) і конкретний (наочно^-образний) способи переробки інформації;

o довільна й мимовільна регуляція вищої психічної діяльності;

o усвідомленість-неусвідомленість психічних функцій і станів;

o сукцессивна і симультанна організація вищих психічних функцій.

Нервова система людини влаштована таким чином, що кожна півкуля мозку одержує інформацію головним чином від протилежної сторони тіла. Цей принцип контралатеральної проекції ставиться як до загальної тілесної, тактильної чутливості, так і до зору й слуху, хоча стосовно до останніх картина не настільки однозначна. Однак використання відповідних методик дозволяє вибірково подавати інформацію тільки в одна півкуля й виявляти тим самим значні розходження у функціональних здатностях двох півкуль.

Найбільш вивчені межполушарные відносини при зоровому й слуховом сприйнятті. Особливості спеціалізації півкуль при сприйнятті звукових стимулів, у першу чергу мови, представлені в темі 8, тому тут основна увага буде присвячено спеціалізації півкуль мозку при зоровому сприйнятті.

Як показують клінічні дослідження, руйнування центральних зорових зон в одній з півкуль веде до втрати протилежної половини поля зору (правої при лівостороннім ушкодженні й лівої — при правобічному). Знаючи місце ушкодження зорової кори, можна пророчити, яка буде втрата зору. Однак пророчити реакції людини на таке ушкодження складно, оскільки нервова система людини має компенсаторні можливості.

Серед гіпотез щодо природи межполушарных розходжень при зоровому сприйнятті поширені дві: одна зв'язує ці розходження з вербалізацією сприйманих стимулів, по іншійій — розходження кореняться в особливостях стилю роботи кожної півкулі — аналітичного для лівого й цілісного глобального для правого. У цілому домінує точка зору, що перевага тієї або іншої півкулі при сприйнятті зорових стимулів визначається співвідношенням двох етапів переробки: зорово^-просторового, у якому переважає права півкуля, і процесів вербалізації, реалізованих лівим.

Уживають спроби пояснити межполушарные розходження на основі спеціалізації нейронів у перцептивном процесі. Відомої в цьому плані є модель, що приписує півкулям головного мозку певну спеціалізацію щодо обробки різних просторових частот. По цих припущеннях по-різному здійснюється частотна фільтрація в зорових центрах тієї й іншої півкулі. Права півкуля з більшим успіхом обробляє низькі просторові частоти й, отже, більшою мірою пов'язане зі сприйняттям контурів об'єктів й їхніх великих деталей. Ліве, навпроти, більш успішно обробляє високі частоти, і більшою мірою відповідально за сприйняття дрібних деталей зображення.

У цілому варто укласти, що праве "просторове" і ліве "тимчасове" півкулі мають свої специфічні здатності, що дозволяють їм вносити важливий вклад у більшість видів когнітивної діяльності. Очевидно, у лівого більше можливостей у часовий і слуховой сферах, а в правого в просторовій і зоровій. Ці особливості, імовірно, допомагають лівій півкулі краще відзначати й відокремлювати деталі, які можуть бути чітко охарактеризовані й розташовані в тимчасовій послідовності. У свою чергу одноразовість сприйняття просторових форм й ознак правою півкулею, можливо, сприяє пошуку интегративных відносин і схоплюванню загальних конфігурацій. Якщо така інтерпретація вірна, те, очевидно, кожна півкуля переробляє ті самі сигнали по-своєму й перетворить сенсорні стимули у відповідності зі специфічної для себе стратегією їхнього подання.

Дата добавления: 2015-07-11