ВП і послідовна модель переробки інформації.

Було встановлено, що в конфігурації ВП можна виділяти компоненти двох типів: ранні специфічні (экзогенні) і пізні неспецифічні (эндогенні) компоненти. Обробка фізичних параметрів стимулу (сенсорний аналіз) зв'язується з діяльністю специфічних сенсорних систем і знаходить своє відбиття переважно в параметрах екзогенних компонентів ВП. У зоровій модальності ці компоненти реєструються в інтервалі до 100 мс від початку відповіді, у слуховой і соматосенсорной модальностях - ще раніше, у межах 10-50 мс від початку стимуляції. Ендогенні компоненти ВП, що виникають пізніше й тривають до закінчення відповіді, приблизно відбивають етапи більше складної обробки стимулу: формування образа, звірення його з еталонами пам'яті, прийняття перцептивного решения.

Ілюстрацією такого підходу може служити концепція "інформаційного синтезу" А.М. Иваницкого (1986), відповідно до якої ранні компоненти ВП в інтервалі 0-100 мс зв'язуються з оцінкою фізичних параметрів стимулу, у среднелатентных компонентах в інтервалі 100-200 мс знаходять висвітлення процеси синтезу поточної сенсорної інформації зі змістом пам'яті, а в пізніх компонентах ВП відбивається когнітивна оцінка стимулу як такого.

Ці подання добре погодяться з нейрокибернетическими побудовами Д. Эделмена й В. Маунткасла (1981), згідно яким повторне повернення збуджень є мозковою основою всіх психічних процесів. Так, наприклад, момент виникнення образа збігається за часом із зустріччю в корі двох інформаційних потоків, один із яких являє собою зовнішній сигнал, а інший пам'ять. Передбачається, що ця пам'ять й є виникаюча у свідомості людини частка "я", стосовно якого сигнал сприймається як щось зовнішнє.

Викладені вище подання з'ясовні за допомогою послідовної моделі переробки інформації, відповідно до якої кожна стадія перцептивного процесу наступає не раніше, ніж реалізується попередня.

ВП й інші моделі переробки інформації. У той же час є дані, важко з'ясовні в контексті послідовної моделі переробки інформації. Наприклад, при реєстрації зорових ВП на особливо складні стимули параметри цих стимулів можуть оброблятися у всьому тимчасовому діапазоні ВП. Останнє припускає наявність інших моделей переробки інформації: паралельної й циклічної. Причому в рамках обох моделей ВП мають різне тлумачення.

В основі паралельної моделі лежить подання про існування в зоровій системі декількох паралельно працюючих підсистем, у яких переробка інформації про різні ознаки стимулу відбувається незалежно, наприклад, по одному каналі здійснюється опис форми об'єкта, по іншому — контрасту, цвіту й т.д. У цій логіці компонента ВП розглядаються як показники включення різних каналів.

Таким чином, головна відмінність паралельної моделі від послідовної полягає в тім, що окремі компоненти тут розглядаються не як маркери реалізації конкретних стадій обробки інформації, а як маркери включення різних каналів обробки інформації. Так, наприклад, компонентна структура ВП на шахові поля й ґрати інтерпретується як послідовність включення різних каналів, що обробляють інформацію про яскравість (яскраво-синій канал) і про просторовий контраст, аналіз якого необхідний для виділення форми (канал форми).

При цьому розходження у виразності щодо ранніх і пізніх компонентів ВП у відповідях на низькі й високі просторові частоти відбивають не тимчасову послідовність процесів обробки високих і низьких просторових частот, а різну просторову локалізацію генераторів ВП на різні просторові частоти (Зислина, 1978). У принципі ці припущення мають певні підстави, оскільки опираються на электрофизиологические дані, що стосуються джерел генерації ВП, а ті підтверджують, що відносно ранні компоненти ВП на шахові поля й ґрати з латентним періодом 75-125 мс генеруються в стриарной коре, а більше пізні мають своїм джерелом парастриарную область.

Циклічна модель припускає, що в перцептивном процесі можуть існувати окремі й незалежні перцептивные цикли з різною внутрішньою структурою й тривалістю окремих стадій. При циклічній обробці інформації, очевидно, відбувається повторне активування тих самих нейронних популяцій. Переробка інформації при цьому забезпечується не тільки однократними специфічними реакціями нейронів, але і їхнім повторним залученням у фазовий процес.

При важкій перцептивній задачі правильне впізнання з більшою ймовірністю відбувається на пізніх етапах переробки інформації. У міру звикання зростає ймовірність упізнання сигналу на більше ранніх фазах переробки. При цьому передбачається, що число компонентів ВП визначається кількістю фаз переробки інформації в корково-підкіркових нейронних мережах (Переслени и др., 1987). Таким чином, у тому самому інтервалі часу після пред'явлення тих самих стимулів можуть виникати конфігурації, що розрізняються по числу компонентів й, ВП. І навпаки, зовні ті самі компоненти ВП можуть відповідати різним стадіям обробки стимулу.

Ці подання ставлять під сумнів можливість існування фіксованої схеми обробки інформації з типу "постійний стимул — незмінна реакція". У той же час логічно несуперечливе обґрунтування описані вище факти одержують із позицій гіпотези когнітивних детермінант організації перцептивного акту. Відповідно до цієї гіпотези, порядок проходження й набір операцій (і відповідних компонентів ВП) у кожному перцептивном акті непостійний (від проби до проби) і визначається в процесі надходження інформації й по ходу її обробки. Вирішальну роль при цьому будуть грати умови завдання й досвід суб'єкта в організації інформації.

Література:

Теми досліджень:

Дата добавления: 2015-07-11