Психофі зіологічна характеристика здібностей

від того, як людина реагує на ті чи інші подразники або знахо-дить оптимальні шляхи вирішення проблем, залежить її психофізіологічний стан. У цьому зв'язку певне теоретичне та прак-тичне значения для психофізіології мае розуміння і вивчення здібностей людини.

Проблема здібностей охоплює визначення і зміст таких категорій, як задатки, обдарованість, нахили, структура особистості, окремі її ком­понента і їх зв'язок з професійною діяльністю. Водночас на виявлення здібностей у професійній діяльності можуть впливати зовнішні та внутрішні фактори середовища, сукупність професійних вимог до рівня вдосконалення здібностей. Що більші здібності виявляє людина до певної діяльності, то менша психофізіологічна напруженість виникає в неї у процесі цієї діяльності.

Поняття "здібність" мае багато тлумачень. 3 позиції психофізіо-логії — це складний комплекс регульованих фізичних, фізіологічних, психологічних, біохімічних, морфологічних та інших компонентів лю­дини, які сприяють успішності її діяльності і в основі яких лежать генетично зумовлені чинники у вигляді певних задатків.

Треба наголосити, що чим більше цих компонентів у людини, тим вона здібніша. Так, наявність однієї якоїсь здібності (або навіть кількох) без антропометричних задатків ще не робить людину обдарованою до фізичної діяльності, наприкладдо спорту. Винятком є інтелектуальна діяльність, де обдарованість — це сукупність таких здібностей, які не залежать від будови тіла. Однак антропометричні особливості можуть впливати на успішність діяльності безпосередньо (наприклад, перевага зросту при грі у баскетбол) і опосередковано, через вплив на виявлення здібностей (наприклад, довжина рук чи ніг визначає довжину важеля, від якого залежить зусилля, яке прикладається до снаряда).

Деякі дослідники (Теплов Б. Н., 1972, Мясищев В. Н., 1978, Анап'єв Б. Г., 1984 та ін.) вважають, що в основі природних здібностей лежать анатомо-фізіологічні особливості нервово-мозкового апарату людини. Інші (Леонтьев А. М., 1986) у своїй концепції трактування здібностей визначальними вважають умови виховання.

Г. Айзенк (1972) наводить приклади, які засвідчують обмежений вплив середовища на виявлення інтелектуальних здібностей. Так, "коефі-цієнти інтелектуальності" дорослих людей, які після народження були усиновлені і ніколи не спілкувалися зі своїми біологічними батьками, порівнювалися з такими ж коефіцієнтами біологічних і прийомних батьків. Виявилося, що розумові здібності досліджуваних відповідали здібностям людей, які їх народили, а не прийомних батьків. Аналогічні результати було отримано і при проведенні досліджень у дитячих будинках, куди діти потрапляли після народження. Умови для всіх дітей були однаковими, а їхні інтелектуальні здібності відрізнялися так само, як і в дітей, які виховувалися у своїх сім'ях.

Визначення генетичної обумовленості здібностей дає можливість стверджувати, що вони існують до певної діяльності, тому немає необ-хідності пов'язувати їх виникнення тільки з діяльністю.

Однак генетична обумовленість здібностей ВНД, психомоторики виявляється найповніше в умовах відповідного навколишнього середо­вища, що повною мірою забезпечує вияв здібностей. 3 метою проф-орієнтації здійснюють психофізіологічну оцінку здібностей для прогнозу-вання успішності певної діяльності. Встановлено, що психофізіологічний прогноз успішності навчання у вищому навчальному закладі підтвер-джується у 75-80 % випадків.

При відборі кандидатів на операторські спеціальності відсіювання скорочується з 25-30 до 5-8 %, тобто в 4 рази, а це зменшує витрати на навчання на 30-40 %. Згідно з даними ООН, кораблі зіштовхуються, тонуть або сідають на мілину приблизно на 65 % через помилки людей. Це свідчить, що успішність складної професійної діяльності людини залежить від індивідуальних здібностей, які можна визначити за допомогою психофізіологічних методів оцінки нервових процесів.

Виокремлюють умовно два види здібностей: активний та емоційний. До першого належать здібності, обумовлені внутрішньою потребою, тенденцією індивіда до ефективного засвоєння якоїсь діяльності, само­выражения щодо зовнішнього світу. Така потреба може виявитися в розумовому, руховому, емоційному плані. Другий вид здібностей спря-мований на суб'єктивний світ самоаналізу. Морфофізіологічним змістом такого вияву здібностей є особливість лобно-ретикулярного комплексу, який забезпечує тривалість циркуляції збудження кільцевими комуні-каціями.

Визнання генотипічної природи здібностей не завжди означав зу-мовленості професійних успіхів або невдач людини. Здібності — час-тина можливостей людини, що дуже важливо для професійної діяль-ності, а успіх визначається і вольовими якостями, мотивацією, соціальним середовищем. Але не можна й недооцінювати ролі здібностей для оцін-ки психофізіологічного стану людини, особливо під час якоїсь діяль-ності.

Найвищим ступеней здібностей є геніальність. Вона виражається в продукті, який мае історичне значения для життя суспільства, науки, культури. Геній, руйнуючи застарілі форми і традиції, творить нове у своїй сфері діяльності. Геніальність передбачає високу працездатність, самовіддачу людини, стійку мотивацію, оволодіння знаниями і вміннями у певній справі.

Як свідчать наукові дослідження, геній не задовольняється своїми результатами, прагне до саморозвитку, під впливом нових вимог безперервно займається самоосвітою, перебудовуючи свое мислення. Геніальність не успадковується, бо тоді б генії народжувалися лише в тих сім'ях, де геніальні батьки.

Література:

Теми досліджень:

Дата добавления: 2015-07-11