Практичні висновки

Передусім необхідно вийти зі стану смертельного гріха

Господь Бог об’явив нам великі правди про пекло передусім для того, щоб прищепити страх Божий, який разом зі святою вірою становить основу нашого спасіння, щоб прищепити страх перед справедливістю й Судом Божим, страх перед гріхом, що веде у пекло, страх перед прокляттям й страшним вироком, безконечним розпачем, страх перед вогнем, що проникає у тіло і душу, страх перед темрявою й жахливою присутністю дияволів, страх перед усіма вічними муками, заслуженою карою проклятих душ.

Воістину, добрим є безмежне сподівання на Боже Милосердя, але воно ніколи не повинне відділятися від страху Божого.

Щоправда, надія повинна домінувати над страхом, але він повинен завжди бути поряд. Знаємо, що кожна будівля, щоб не розвалитися, повинна мати фундамент. Таким фундаментом нашого спасіння є страх Божий. Без цього страху в нас запанувало би надужиття віри у Боже Милосердя, яке загрожуватиме нашому спасінню. Адже той Самий Бог, який сказав: “... того, хто до Мене прийде, Я не відкину” (Йо. 6, 37), - також промовив: “Працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті” (Фил. 2, 12). Мусимо мати святий страх, щоб володіти правом на святу надію.

Маючи перед очима страшну безодню пекла, вогняну і вічну, щиро запитай у свого сумління, що діється у твоїй душі? Чи перебуває вона у стані благодаті? Чи не маєш на своєму сумлінні якогось тяжкого гріха, який би, у разі раптової смерті, привів би твою душу у пекло? Якщо так, то негайно щирим серцем покайся за образу Господа і сьогодні або принаймні у першу вільну хвилину піди до сповіді. Невже, зважаючи на відкрите пекло, тобі треба ще нагадувати, що все інше повинно поступитися перед цією найважливішою справою вічного спасіння? “ Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу? Що може людина дати взамін за свою душу?” (Мт. 16, 26).

Не відкладай на завтра того, що можеш зробити сьогодні. Ніхто не знає, чи доживе до завтра? Я знав чоловіка з Нормандії, який відтоді, як оженився, так занурився у справи, що зовсім забув про Бога і душу. Два чи три рази його трохи налякав приступ епілепсії, але це не опам’ятало його. Напередодні Пасхи парох, випадково зустрівшись з ним, нагадав йому про християнські обов’язки. “Отче, - відповів він, - дякую за нагадування. Я подумаю, і якщо це не завдасть вам клопотів, то через декілька днів прийду до вас і про все поговоримо”. Проте зранку наступного дня його знайшли мертвим.

У Парижі одного розбещеного студента, який переїхав у місто чотири роки тому, відвідав земляк, богобоязний і добросердний. Розмова їхня була недовгою, і гість пішов геть, але, помітивши, що залишив там свою книжечку, повернувся. Постукав у двері - ніхто не відзивався, подзвонив - ні шелесь. Повторив це кілька разів, відтак наважився і увійшов, знайшовши свого приятеля мертвим. Не пройшло і півгодини, як він з ним попрощався, а серцевий приступ в одну мить перервав нитку його життя і розпусти.

Такі приклади можна було б наводити ще і ще. Не кажучи вже про тисячі випадків, що трапляються кожного дня, кожної хвилини на вулицях, на морі, в повітрі, на роботі і т. п. Ці випадки якнайкраще доводять, що нам слід бути готовим щомиті до Суду Божого. А переконувати себе, що з нами нічого подібного не трапиться, - це небезпечна гра з вічністю. Людина, яка живе у смертельному гріху і не думає про те, щоби щирим каяттям і жалем поєднатися з Богом, подібна до безумця, що танцює на краю безодні. “Не розумію, - говорить св. Тома, - як людина у стані смертельного гріха може сміятися і жартувати, адже сміючись, може на собі пізнати правду, котру несуть з собою слова св. Павла: “Страшно впасти в руки Бога живого!” (Євр. 10, 31).

Дата добавления: 2015-12-08