Очна форма навчання 1 страница

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

Київський національний економічний університет

імені Вадима ГЕТЬМАНА

Факультет економіка та управління

Кафедра макроекономіки та державного управління

	ЗАТВЕРДЖУЮ: Проректор з науково-педагогічної роботи   …………………………… А. М. Колот
	«……» ………………….. 2015 р.

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ

До вивчення науки

«ПУБЛІЧНЕ АДМІНІСТРУВАННЯ»

для студентів V курсу

галузь знань «Менеджмент і адміністрування»

спеціальність «Менеджмент організацій і адміністрування (за видами економічної діяльності)»

магістерські програми: «Менеджмент корпорацій (АТ)»;

«Менеджмент малого бізнесу»;

«Державне управління економікою»

	УХВАЛЕНО: на засіданні кафедри макроекономіки та державного управління Протокол № 13 від 8 квітня 2015 р.
	Завідувач кафедри................................. Малий І.Й.

ПОГОДЖЕНО: Начальник відділу організаційного забезпечення навчального процесу   ................................. Кішкін В. А.
Начальник навчально-методичного відділу   ................................. Гуть Т.В.

Київ КНЕУ 2015

Укладач:

Чистов С.М., канд. екон. наук, доцент кафедри макроекономіки та державного управління.

Рецензенти:

Радіонова І.Ф., доктор економічних наук, професор кафедри макроекономіки та державного управління.

Шершньова З.Є., кандидат економічних наук, професор кафедри менеджменту.

ЗМІСТ

1. Вступ............................................................................................................. 4

2. Тематичний план науки............................................................................ 6

3. Зміст науки за темами................................................................................ 9

4. Плани занять:

4.1. Плани лекцій....................................................................................... 26

4.2. Плани семінарських (практичних, лабораторних) занять очної форми навчання.............................................................................................. 30

4.3. Плани контактних занять для студентів заочної форми навчання... 36

4.4. Плани навчальної роботи студента заочної форми навчання в

межсесійний період............................................................................. 41

5. Самостійна робота студентів................................................................... 42

6. Поточний і підсумковий контроль знань:

6.1. Очна форма навчання:

6.1.1. Карта самостійної роботи студента......................................... 44

6.1.2. Порядок поточного і підсумкового оцінювання знань з науки 45

6.2. Заочна форма навчання:

6.2.1. Карта самостійної роботи студента......................................... 57

6.2.2. Порядок поточного і підсумкового оцінювання знань з науки 60

6.3. Зразок екзаменаційного білета........................................................... 62

6.4. Підсумковий контроль знань............................................................. 63

7. Рекомендована література (основна і додаткова)................................ 66

ВСТУП

Предмет публічного адміністрування – процес досягнення національних цілей та інтересів шляхом організації діяльності суб’єктів публічної сфери, у тому числі законодавчих, виконавчих і судових органів та органів місцевого самоврядування.

Метою вивчення дисципліни є оволодіння теоретичними знаннями з питань публічного адміністрування та набуття практичних вмінь і навичок щодо застосування законів, принципів, методів, технологій та процедур в управлінні суб’єктами публічної сфери; набуття вмінь та формування компетенцій, необхідних для виконання функцій та реалізації повноважень керівника (фахівця) суб’єкта публічного адміністрування, в тому числі для органів державної влади і місцевого самоврядування.

Основні завдання, які повинні бути розв’язані у процесі викладання дисципліни:

Ø узагальнення теоретичних засад у сфері публічного адміністрування, розуміння основних тенденцій та напрямів їх еволюції;

Ø визначення суті, законів, принципів і механізмів публічного адміністрування в розвитку суспільства;

Ø опанування основами методології, технологіями та процедурами публічного адміністрування об’єктів публічної сфери;

Ø оволодіння методами формування, моніторингу та контролю управлінських рішень на національному, регіональному та місцевому рівнях, а також на рівні суб’єктів публічної сфери, з позицій загально-цивілізаційних цінностей, світового досвіду та осмислення наукових здобутків;

Ø набуття навичок розроблення та впровадження заходів із забезпе­чення результативної та ефективної діяльності суб’єктів публічної сфери.

Дисципліна посідає важливе структурно-логічне місце в навчальному процесі підготовки фахівців. Вона викладається після вивчення дисциплін «Державне регулювання економіки», «Державне та регіональне управління», «Менеджмент», «Адміністративний менеджмент».

За результатами вивчення дисципліни студенти повинні знати:

Ø предметну сферу і методологічну основу публічного адміністру­вання;

Ø перспективні наукові напрями розвитку публічного адміністрування;

Ø технології та процедури формування цілей публічного адміністрування;

Ø закони, принципи та механізми публічного адміністрування;

Ø засади, механізми, органи, методи та стилі публічного адміністру­вання;

Ø основні засади публічного адміністрування в соціальній та еконо­мічній сферах;

Ø особливості публічного адміністрування в добровільних об’єднаннях;

Ø особливості відповідальності суб'єктів публічного адміністрування за правопорушення у цій сфері.

Студенти повинні вміти:

Ø підготувати нормативну документацію (накази, розпорядження тощо), пропозиції, рекомендації (проекти) для суб’єкта публічного адміністрування щодо визначення стратегічних цілей, завдань та етапів управлінських рішень на основі результатів системного аналізу суспільно-політичного та соціально-економічного стану розвитку сфери управління (об’єкта управління), застосовуючи методики визначення певних показників;

Ø визначати технологію управління суб’єктом публічної сфери, що є раціональною за ознаками досягнення мети діяльності та ресурсами, що використовуються, з урахуванням особливостей цього суб’єкта;

Ø виробити процедури та основний зміст кожного етапу вироблення та впровадження управлінського рішення з визначенням термінів, виконавців і вартості;

Ø уживати заходи із упровадження сучасних форм і методів діяльності суб’єкта публічної сфери, його структурного підрозділу, оптимізації його функціональної та організаційної структури, виходячи зі змісту сучасних управлінських технологій;

Ø застосовувати методи та критерії оцінювання результативності та ефективності публічного адміністрування в умовах соціально-економічних змін.

ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН НАУКИ

Наука «Публічне адміністрування» є нормативною дисципліною циклу професійної та практичної підготовки магістра за спеціальністю «Менеджмент організацій і адміністрування (за видами економічної діяльності)».

Згідно з навчальними планами загальний обсяг годин, який виділяється для вивчення дисципліни «Публічне адміністрування» для студентів усіх форм навчання, становить 4 кредити (120 год.).

Для студентів денної форми навчання, передбачено лекцій – 22 год., семінарських (практичних) занять — 18 год., індивідуальних занять — 20 год., підсумковий контроль – 3 год., самостійної роботи студентів — 57 год.

Для студентів заочної форми навчання, передбачено контактних занять – 18 год., індивідуальних занять – 20 год., підсумковий контроль – 4 год., самостійної роботи студентів – 78 год. (табл. 2.1).

Відповідно до сучасної концепції організації навчального процесу важливим засобом оволодіння студентами навчальним матеріалом є їх самостійна робота. З одного боку, вона збільшує студентам час, вільний від обов’язкових занять, що дає їм можливість ефективно використовувати бюджет свого часу. З іншого — спонукає студентів до формування в себе таких рис, як самодисциплінованість, відповідальність, наполегливість, кмітливість тощо. Все це створює передумови для кращого засвоєння знань та отримання навичок, передбачених навчальною програмою дисципліни.

Тематичний план допомагає студентові зорієнтуватися стосов­но того, які теми дисципліни будуть розглядатися на лекціях, семінарських і практичних заняттях, а які рекомендується вивчити самостійно за допомогою відповідних літературних джерел.

Табл. 2.1. Розподіл навчального часу за формами навчання та видами занять, год.

Назва теми	Кількість годин
Очна форма навчання	Заочна форма навчання
Навчальні заняття	СРС	Навчальні заняття	СРС
Лекції	Семінарські	Практичні	Індивідуальні	Контактні	Індивідуальні
Тема 1. Предмет і методологічна основа публічного адміністрування			-				1,5
Тема 2. Основні теорії управління суспільством			-				1,5
Тема 3. Публічна сфера – єдність економічної, соціальної та політичної сфер			-				1,5
Тема 4. Громадянське суспільство як суб’єкт формування цілей публічного адміністрування			-				1,5
Тема 5. Публічне адміністрування та влада		0,5	-
Тема 6. Публічне адміністрування та муніципальна публічна влада		0,5	-
Тема 7. Закони та принципи публічного адміністрування			-
Тема 8. Публічне адміністрування як процес вироблення, прийняття та виконання управлінських рішень			-
Тема 9. Цінності та «дерево цілей» публічного адміністрування			-
Тема 10. Механізми, органи, методи та стилі публічного адміністрування			-
Тема 11. Бюрократія в системі публічного адміністрування			-
Тема 12. Антикорупційна діяльність у сфері публічного адміністрування			-
Тема 13. Результативність та ефективність публічного адміністрування			-
Тема 14. Основні засади публічного адміністрування в соціальній сфері			-
Тема 15. Публічне адміністрування та економіка		0,5	-
Тема 16. Найважливіші функції публічного адміністрування у сфері економіки		0,5	-
Тема 17. Корпоративна влада та публічне адміністрування в добровільних об’єднаннях			-
Тема 18. Відповідальність у публічному адмініструванні			-
Підсумковий контроль, год.
Усього:			–
Разом годин:
годин
кредитів

3. ЗМІСТ НАУКИ ЗА ТЕМАМИ

Розділ 1. Публічне адміністрування як системне явище в суспільстві

Тема 1. Предмет і методологічна основа публічного адміністрування

Основні підходи до розуміння публічного адміністрування та його еволюція. Демократія та державне управління. Предметна сфера та методологічна основа публічного адміністрування. Співвідношення понять «публічне та державне», «управління та адміністрування». Публічне адміністрування як напрям наукових досліджень, сукупність знань, сфера діяльності та навчальна дисципліна.

Основні поняття та їх визначення

Адміністративні послуги – це публічні послуги, які надаються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (адміністративними органами) і надання яких пов’язане з реалізацією владних повноважень. Прикметник «адміністративні» вказує на суб’єкта, який надає такі послуги, – на адміністрацію (адміністративні органи) та владну (адміністративну) природу діяльності з їх надання.

Демократія (з грец. δῆμος + κράτος = народ + влада = «влада народу») — політичний режим, за якого єдиним легітимним джерелом влади в державі визнається її народ. При цьому управління державою здійснюється народом або безпосередньо (пряма демократія), або опосередковано, через обраних представників (представницька демократія).

Державне управління – це цілеспрямований організаційний та регулюючий вплив держави на стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку та діяльність особи і громадянина з метою досягнення цілей та реалізації функцій держави, відображених у Конституції та законодавчих актах, шляхом запровадження державної політики, виробленої політичною системою та законодавчо закріпленої, через діяльність органів державної влади, наділених необхідною компетенцією

Предмет публічного адміністрування – процес досягнення національних цілей та інтересів шляхом організації діяльності суб’єктів публічної сфери, у тому числі законодавчих, виконавчих і судових органів та органів місцевого самоврядування.

Публічні послуги – це всі послуги, що надаються публічним (державним та самоврядним) сектором або іншими суб’єктами за рахунок публічних коштів.

Тема 2. Основні теорії управління суспільством

Джерела ідей та розвиток теорій управління суспільством і країною. Соціально-інженерний та гуманітарний підходи до управління суспільством і країною. Концепція раціона­льного вибору та «новий менеджеризм». Публічне управління в контексті неокласичної теорії. Зміст європейської концепції та стандарти належного урядування. Японський варіант людських стосунків як теорія управління суспільством і країною.

Основні поняття та їх визначення

Теорія раціонального вибору — загальний термін для різних підходів теорії дії в економічних та соціальних науках. Ці підходи описують раціональну поведінку діючих суб'єктів (акторів).

«Електронний уряд» – це електронна інформаційна система, що має забезпечувати інформаційну взаємодію органів виконавчої влади між собою, з громадянами та юридичними особами на основі сучасних інформаційних технологій. Метою функціонування електронної інформаційної системи «Електронний уряд» є надання громадянам та юридичним особам інформаційних та інших послуг.

Концепція — система поглядів на певні явища, а також спосіб розуміння, тлумачення, інтерпретації їх.

Належне урядування – відображає стан ключових взаємовідносин між органами публічної влади та приватними особами, а також передбачає низку важливих для демократичного суспільства показників (індексів), за якими оцінюють умовну наближеність країни до «чистих» принципів та стандартів такого урядування.

Тема 3. Публічна сфера – єдність економічної, соціальної та політичної сфер

Взаємозв’язок менеджменту, економічної науки, соціології та політології. Особливості поведінки людей у економічній та політичній сферах. Публічне адміністрування та громадянин, колектив, суспільство. Публічна сфера і публічна політика.

Основні поняття та їх визначення

Політика (від грец. πολιτική майстерність самоуправління полісу (міста), а подалі — «мистецтво управління» державою і суспільством) — цілеспрямована діяльність у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами, державами й народами, пов'язана із боротьбою за здобуття або утримання державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків. У вужчому розумінні політика — визначена частина, програма або напрямок такої діяльності, сукупність засобів (інструментів) та методів (технік) для реалізації певних інтересів задля досягнення визначених (суб'єктом політичного процесу) цілей в певному соціальному середовищі. Політикою також називають процес прийняття рішень, а також поведінку в суспільно-державних установах.

Община, громада — форма соціальної (колективної) організації людей. Виникла за часів первіснообщинного ладу. Її ознаками були спільна власність на засоби виробництва та звичаєві форми самоврядування. З розвитком суспільства, майнової нерівності і приватної власності змінювалась і форма общини: родова (матріархат), сімейна (патріархат), сільська (поземельна). З утворенням великого феодального землеволодіння втратила незалежність, перетворившись на залежну від панівних верств організацію безпосередніх виробників.

Громадянин — людина, яка належить до певної територіальної спільноти — міста, країни тощо. Ця приналежність є формально юридично оформленою. Як член певного соціуму громадянин має певні права та обов'язки, щодо цього соціуму і підпорядковується певним (прийнятим в громаді) нормам і законам.

Державна політика – відносно стабільна, організова­на та цілеспрямована діяльність/бездіяльність державних інституцій, здійснюва­на ними безпосередньо чи опосередковано щодо певної проблеми або сукупності проблем, яка впливає на життя суспільства.

Тема 4. Громадянське суспільство як суб’єкт формування цілей публічного адміністрування

Основні етапи формування та еволюції громадянського суспільства. Сутнісні характеристики громадянського суспільства. Місце і роль громадських організацій у публічному адмініструванні. Громадянське суспільство як сфера формування єдиного комплексу цінностей та відносин. Автономність і органічна єдність громадян­ського суспільства та держави.

Основні поняття та їх визначення

Громадська організація — як об'єднання громадян утворюються для спільної реалізації спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних, релігійних, професійних, соціальних тощо).

Громадянське суспільство — система інститутів поза межами державних та комерційних, яка забезпечує самоорганізацію та розвиток населення; це сукупність громадянських і соціальних інституцій і організаційних заходів, які формують базис реально функціонуючого суспільства у противагу і доповнення виконавчих структур держави (незалежно від політичної системи).

Підприємство — самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослід­ницьку і комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу).

Політична партія — це зареєстроване згідно з законом України «Про політичні партії в Україні» добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбуткова громадська організація, що об'єднує громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Профспілки створюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів, всі професійні спілки мають рівні права.

Релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Тема 5. Публічне адміністрування та влада

Влада як засіб публічного адміністрування. Механізм взаємодії влади та публічного адміністрування. Держава як суб'єкт політичної влади. Економічна влада. Взаємозв’язок і взаємозалежність політичної та економічної влади. Лобізм.

Основні поняття та їх визначення

Вади держави — нездатність держави забезпечити ефективний за Парето розподіл обмежених ресурсів та невідповідність політики розподілу обмежених ресурсів поширеним у суспільстві уявленням про справедливість.

Влада — слово, що використовується для назви кількох різних але взаємопов'язаних понять: 1) право та можливість керувати, розпоряджатися чимось або кимось; 2) політичне панування, політичний устрій; 3) керівні державні органи, уряд чи особи, що мають урядові повноваження. В найширшому розумінні влада це здатність впливати на події та явища. В такому широкому значенні говорять не тільки на відносини між людьми, але й на взаємодію людини з навколишнім світом (кажуть про владу людини над природою) чи навіть природних явищ між собою. Однак перш за все влада розглядається як соціальна категорія і стосується стосунків між людьми.

Держава — формальний інститут, який є формою організації політичної спільноти під управлінням уряду; суб’єкт політики, ядро політичної системи.

Лобіювання – це засіб безпосереднього впливу на органи держаної влади з боку громадськості — ділових кіл, профспілок, представників різних соціальних груп, класів, прошарків населення, керівників різних організацій громадянського суспільства.

Публічна влада — це влада, виділена з товариства і яка не збігається з населенням країни. Публічна влада є однією з ознак, що відрізняють державу від суспільного ладу. Зазвичай протиставляється суспільній владі. Поява публічної влади пов'язано з виникненням перших держав.

Тема 6. Публічне адміністрування та муніципальна публічна влада

Роль місцевого самоврядування в контексті децентралізації влади та публічного адміністрування. Сфери управління та компетенції місцевого самоврядування. Інститути безпосередньої демократії в місцевому самовряду­ванні.

Основні поняття та їх визначення

Державна регіональна економічна політика — сукупність організаційно-правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її стратегічних і тактичних цілей.

Матеріальна та фінансова основа місцевого самоврядування — рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, позабюджетні цільові та інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад.

Міжбюджетні відносини — відносини між державою, АР Крим і місцевим самоврядуванням щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необхідними для виконання функцій, передбачених законодавством.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно передаються з одного бюджету до іншого.

Місцеве самоврядування – право та спроможність органів місцевого самоврядування в межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення. Це право здійснюється радами або зборами, члени яких вільно обираються таємним голосуванням на основі прямого, рівного, загального виборчого права й які можуть мати підзвітні їм виконавчі органи. Формами місцевого самоврядування також є збори громадян, референдуми або будь-які інші форми прямої участі громадян, якщо це дозволяється законом.

Принцип субсидіарності — розподіл видів видатків між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими бюджетами на основі максимально можливого наближення надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача.

Рада — орган місцевого самоврядування, що представляє спільні інтереси територіальної громади.

Субвенції — один з видів державної фінансової допомоги центральним або місцевим органам виконавчої влади, що надається на конкретні цілі, а також для санації підприємств, яким загрожує банкрутство.

Територіальна громада — жителі, об’єднані постійним проживанням у межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Фінансовий норматив бюджетної забезпеченості — гарантований державою у межах наявних бюджетних ресурсів рівень фінансового забезпечення повноважень Ради міністрів АР Крим, місцевих держав­них адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування, що використовуються для визначення обсягу міжбюджетних трансфертів.

Тема 7. Закони та принципи публічного адміністрування

Управління суспільством – головне призначення публічного адміністрування. Закони публічного адміністрування. Принципи публічного адміністрування. Форми взаємодії держави та інститутів громадянського суспільства.

Основні поняття та їх визначення

Інституції громадянського суспільства: недержавна організація (NGO); приватна добровільна організація (PVO); народна організація; громада; посередницька організація волонтерів та позабюджетні організації; громадська фундація; клуби місцевих громад; профспілка; об'єднання громадян за культурною, статевою і релігійною ознаками; харитативна організація; соціальні або спортивні клуби; кооператив; природоохоронна організація; професійна асоціація; академія; приватний бізнес; правничі інституції; організації споживачів; засоби масової інформації; добровільна дружина; релігійні організації; клуби за інтересами.

Дата добавления: 2015-10-30