Поняття громадянства та його значення для міжнародного права.

Проблема громадянства винятково важлива як для науки міжнародного права, так і для практичної державно-правової діяльності.
Громадянство є одним з основних ознак державногосуверенітету, а в суверенітет окремої держави, у свою чергу,міститься джерело існування й розвитку громадянства.

Інститут громадянства пов'язаний не тільки з реалізацією державногосуверенітету, а й з обов'язком держави забезпечувати захист прав ізаконних інтересів громадян даної держави. Згідно Загальної
Декларацією прав людини «право на громадянство є невід'ємним правом людини». Громадянство, як суб'єктивне право людини, визнається багатьма конституціями народів світу. У цьому плані законодавство України про громадянство відповідає вимогам міжнародно-правових стандартів забезпечення прав і свобод людини.

Населення звичайно визначається як сукупність індивідів, що проживають впевний час на території конкретної держави і підпорядковані його юрисдикції.

До складу населення будь-якої держави входять громадяни цієї держави,іноземці та особи без громадянства (апатриди). Іноді виділяють іпроміжну групу - осіб, які мають подвійне громадянство (біпатриди).
Однак частіше за все дані особи входять до першої групи, тобто громадян певної держави.

Правовий статус населення визначається передусім нормами внутрішньо-державного права. Разом з тим є чимало проблем,пов'язаних з населенням, які здавна регулюються нормами звичайного і договірного міжнародного права. У міру розвитку політичних, соціально -економічних культурних, науково-технічних зв'язків між державами зростає число питань, пов'язаних з населенням, за якими держави здійснюють взаємовигідне співробітництво. В даний час питання правового статусу населення і за внутрішньо-державному, і по міжнародним правом вирішуються в контексті забезпечення прав і основних свобод людини.

З незапам'ятних часів держави здійснюють співробітництво з питань громадянства та правового статусу іноземців. Пояснюється це зацікавленістю держав у захисті прав своїх громадян, що знаходяться закордоном. Разом з тим міжнародне суспільство прагнуло також забезпечити правову захищенність та іноземців. Це вимагали перш за все постійно що розвиваються міжнародні торгово-економічні відносини.

Міжнародно-правова база щодо питань громадянства досить обширна і включає ряд конвенцій та міжнародних договорів по різним проблемам, пов'язаним з інститутом громадянства. Основними з них є:
Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р., Європейська конвенція про громадянство Страсбург, 6 жовтня 1997 р., Конвенція про громадянство заміжньої жінки від 20 лютого 1957 р., Конвенція про скороченнябезгромадянства від 30 серпня 1961 р., Конвенція про скорочення випадків многогражданства та про військову повинність у випадках многогражданства,
Конвенція про рівноправність громадян держави іноземців та осіб безгромадянства у сфері соціального забезпечення № 118, а також Протоколщо стосується конкретного випадку безгромадянства від 12 квітня 1930 р.,
Спеціальний протокол що стосується безгромадянства та ряд інших актів міжнародного характеру.

У даній роботі зроблена спроба, на підставі міжнародних угод,дати загальну характеристику інституту громадянства, порядку і способівнабуття громадянства, виходу з нього, а також охарактеризувати основні поняття, пов'язані з цією проблемою («біпатризм», «апатрізма», поняття
«Іноземець», «біженець» і т.д.). З'ясувати роль і значення інституту громадянства в міжнародному праві, а також вплив міжнародної практики з питань громадянства на законодавство різних держав і правовихсистем в цілому.

Для більш повного розуміння проблеми вважаю за необхідне почати свою роботу з визначення терміну «громадянство» і різними його формулюваннями, використовуваними в літературі з курсу «Міжнародне право»

1. Поняття громадянства та його значення для міжнародного права.
Основу правового статусу індивіда утворюють правовідносини громадянства.
Сутність громадянства полягає у взаємовідносинах людини і держави.
У вітчизняній науці міжнародного права і законодавстві з питаньгромадянства є багато визначень інституту громадянства, але, як вважається, усі вони грішать певною неповнотою, а іноді йсуперечливістю.
Так, наприклад, в семитомної «Курсі міжнародного права» міститьсянаступна дефініція громадянства: «Громадянство - це стійкий правовий зв'язок фізичної особи з державою, що виражається в сукупності їх взаємних прав і обов'язків і означає підпорядкування даної особи суверенною владі відповідної держави незалежно від свого місцезнаходження... Громадянство - це юридична приналежність тої чи іншої особи до державно-організованого суспільства. Громадянство -стійкий правовий зв'язок, оскільки навіть у разі тривалого перебування громадянина за кордоном вона не переривається».
З приводу такого формулювання громадянства виникає ряд питань. По -перше, викликає сумнів, що громадянин, незалежно від свого місцезнаходження, підлеглий суверенній владі держави своєї громадянської приналежності, тому що, як іноземця на території іншої держави, він, безумовно, підлеглий юрисдикції держави перебування. По -друге, на території будь-якої держави в будь-який час перебувають не тільки громадяни цієї держави, а й інші особи-іноземні громадяни та особи без громадянства, які в даний момент проживають на його території,складаючи його населення.

Ст. 2. Європейської конвенції про громадянство дає наступне визначення громадянства: "громадянство" означає правовий зв'язок між окремими особами та державою без зазначення етнічного походження цієї особи ".
Закон України«Про громадянство України»від 18 січня 2001 р. Містить наступне визначення громадянства - «громадянство правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить своє вираження в їхвзаємних правах та обов'язках».Найбільш оптимальним формулюванням громадянства, на мій погляд, є наступне формулювання: громадянство- це політико-правовий зв'язок особи і держави стійкого характеру, в результаті якої між ними виникають взаємні права та обов'язки.

Суть політико-юридичного статусу особи як громадянина конкретної держави полягає в участі індивіда в справах по управлінню суспільством і державою, активному користуванні своїми правами і сумлінному виконанні обов'язків, покладених на нього законом. Причому, встановлення такого статусу, є винятковою прерогативою даної держави. Але в деяких випадках, це породжує колізію норм про громадянство різних держав, яка може знайти своє вирішення тільки на рівні міжнародного права за допомогою укладання відповідної угоди між зацікавленими державами. Насамперед, це стосується ситуації подвійного громадянства в силу законодавства про громадянство держав, кожна з яких визнає даного індивіда своїм громадянином. У принципі, обидві такі держави звичайно не визнають приналежність даного індивіда до громадянства іншої держави. Але це лише ускладнює її становище, оскільки, знаходячись у межах юрисдикції однієї держави, він може бути притягнутий до відповідальності за деякі діяння, які він здійснив у межах території іншої держави в якості її громадянина. Тому зацікавлені держави укладають, іноді угоди про ситуацію подвійного громадянства, щоб мінімізувати наслідки такої ситуації для індивіда або взагалі її виключити. У Законі Україна «Про громадянство» від 8 жовтня 1991 року нашою державою визнавалася можливість подвійного громадянства, що виникає на основі укладених Україною міжнародних угод. Хоча в договірній практиці Україна такі приклади були відсутні. Проте вже в Конституції України 1996 року було закріплено положення про те, що в Україні існує єдине громадянство (Стаття 4), яке знімає проблему виникнення подвійного громадянства у громадян України. Закон України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року серед принципів законодавства України про громадянство (стаття 2) закріплює принцип єдиного громадянства-громадянства держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України. Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України. Якщо іноземець набув громадянство України, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.

Слід пам'ятати, що в колишньому СРСР було законодавчо встановлено також подвійне, або одночасне громадянство відповідних осіб-статус громадянина СРСР і одночасно статус громадянина союзної республіки, на території якої він постійно проживав. При переїзді в іншу союзну республіку на постійне місце проживання, відповідно змінювалося і республіканське громадянство. Оскільки громадянство-це юридична приналежність індивіда до організованого в дану державу суспільства, а союзні республіки СРСР, по суті державами не були, то категорія «Громадянин союзної республіки» була юридичною фікцією. На практиці це було викликано необхідністю врегулювання питань про умови голосування при виборах органів влади союзної республіки і забезпечення інших політичних прав громадян СРСР. Однак, виходячи із сучасних критеріїв, для цього достатньо було б просто розрізняти громадян СРСР, які постійно проживають на території даної союзної республіки і знаходяться в ній тимчасово.

Щодо громадянства можуть бути виділені правові стану індивіда, що у будь-який час на території конкретної держави. Громадянин (патрид) - це особа, яка має докази приналежності до громадянства даної конкретної держави. У Україна громадянин України - це особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України. Документами, що підтверджують громадянство Україна, є:

1. паспорт громадянина України;

2. свідоцтво про належність до громадянства України;

3. паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

4. тимчасове посвідчення громадянина України;

5. проїзний документ дитини;

6. дипломатичний паспорт;

7. службовий паспорт;

8. посвідчення особи моряка;

9. посвідчення члена екіпажу;

10. посвідчення особи для повернення в Україну..

Особа без громадянства (апатрид, аполід) - це особа, що перебуває на території конкретної держави, яке не має доказів приналежності до громадянства будь-якого держави взагалі. У місці свого перебування апатрид отримує документ, засвідчує його особу і правовий стан. В Україні таким документом є вид на проживання.

Іноземний громадянин - це особа, яка знаходиться на території конкретної держави, яка не є його громадянином, але має докази приналежності до громадянства іншої держави. В якості такого доказу виступає паспорт громадянина (підданого) іноземної держави. Особливу увагу слід звернути на застосування терміна «іноземці», використовуваного в законодавстві багатьох держав. Виходячи з положень статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців» від 4 лютого 1994 В«Іноземцями визнаються іноземні громадяни-особи, що належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, та особи без громадянства-особи, які не належать до громадянства будь-якого держави».Таким чином, цей термін носить збірний характер, його систематичне тлумачення дає нам розуміння того, що в коло осіб, які є іноземцями, входять не громадяни конкретної держави, а тільки іноземні громадяни та особи без громадянства (апатриди), що знаходяться на території цієї держави. Слід зазначити, що Закон України « Про громадянство України » від 18 січня 2001 року використає як термін «іноземець», під яким розуміє особу, яка не перебуває у громадянстві України і є гражданіном_ (підданим) іншої держави або держав, тобто фактично іноземний громадянин, так і термін «особа без громадянства», під яким передбачає обличчя, що ні одна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином, тобто апатрид.

Національне законодавство багатьох держав розрізняє кілька категорій іноземців: постійно проживають на території держави; тимчасово перебувають у державі; володіють дипломатичним імунітетом; біженців та ін, правове становище кожної з яких має свої особливості. Так наприклад, згідно статті 1 Закону України « Про громадянство України » від 18 січня 2001 року.

Дата добавления: 2015-10-30