Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського

Прихід до влади гетьмана П. Скоропадського

Ø У квітні 1918 р. – в Києві була створена Українська Народна громада, яка розпочала переговори з німецьким командуванням про зміну влади в Україні шляхом здійснення перевороту.

Ø 28 квітня 1918 р. – до залу засідання Центральної Ради увірвалися німецькі солдати, наказали всім підняти вгору руки, обшукали їх і заарештували двох міністрів.

Ø 29 квітня 1918 р. – загін німецьких військ зайняв приміщення, де засідала Центральна Рада.

Ø 29 квітня 1918 р. – Конгрес хліборобів (всеукраїнський з’їзд землевласників); взяли участь 6432 делегати; було вирішено встановити монархічну форму правління і проголосити Гетьманат; Гетьманом України було обрано генерала Павла Скоропадського.

Ø 30 квітня 1918 р. – П. Скоропадський проголосив себе гетьманом усієї України; він зосередив у своїх руках законодавчу, виконавчу та судову владу, керував зовнішньополітичними відносинами, був головнокомандувачем армії та флоту.

Скоропадський Павло Петрович

· Визначний український державний і політичний діяч, воєначальник, гетьман України; походив зі старовинного українського козацько-шляхетського роду Скоропадських.

· Протягом 1917 р. авторитет П. Скоропадського як воєначальника значно зріс, і в жовтні 1917 р. на з’їзді Вільного козацтва його було обрано почесним військовим отаманом; у листопаді 1917 р. корпус під його командуванням став на захист УЦР; через розходження з керівництвом УЦР та Генеральним Секретарем військових справ у питаннях організації українських збройних сил П.Скоропадський у грудні 1917 р. подав у відставку.

· З початку 1918 р. він намагався знайти прибічників для поширення власної ідеї щодо формування державної влади в Україні; 29 квітня 1918 р. на Всеукраїнському хліборобському конгресі П. Скоропадського обрано гетьманом України. 14 грудня 1918 р. гетьман підписав зречення від влади; після вступу військ Директорії УНР до Києва П. Скоропадський деякий час перебував у місті, але невдовзі таємно виїхав до Берліна.

· Протягом двох років жив у Швейцарії; згодом поселився у м. Ванзеї біля Берліна; зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. було створено Український науковий інститут при Берлінському університеті; під час Другої світової війни П. Скоропадський обстоював перед офіційними колами Німеччини інтереси українців, сприяв звільненню з фашистських концтаборів С. Бандери, А. Мельника, Я. Стецька та ін.; у квітні 1945 р. під час бомбардування станції Платлінг (біля Мюнхена), П. Скоропадського було тяжко поранено. Помер у 1945 р. у лікарні монастиря Меттен.

Внутрішня та зовнішня політика П. Скоропадського

Політико-адміністративний устрій:

· Зміна державного устрою: УНР на чолі з колективним органом управління УЦР перетворювалася на Українську Державу монархічного типу на чолі з гетьманом;

· Структура влади: Гетьман – Рада Міністрів – губернські й повітові старости – волосні старшини; у великих містах – градоначальники (всі посадові особи призначалися, а не обиралися).

· Формування виконавчого органу влади – Ради Міністрів (голови: Г. Василенко – квітень – травень 1918 р.; Ф. Лизогуб – травень – листопад 1918 р.; С. Гербель – листопад – грудень 1918 р.).

Економічний розвиток:

· Відновлення права приватної власності, в тому числі й на землю;

· Повернення націоналізованих підприємств, землі й майна попереднім власникам; у перспективі – обмеження розмірів земельних ділянок 25-ма гектарами й наділення землею малоземельних хліборобів;

· Обмеження свобод для робітників: скасування 8-годинного робочого дня, заборона страйків тощо;

· Удосконалення грошової системи: запровадження гривні, відкриття українських банків;

· Розвиток зовнішнього ринку за рахунок збуту товарів до Німеччини та Австро-Угорщини.

Національно-культурний розвиток:

· Надання українській мові статусу державної;

· Українізація освіти: відкрито український університет у Кам’янці-Подільському; засновано українські кафедри в університетах Харкова, Києва, Одеси; відкрито понад 150 гімназій та велику мережу шкіл;

· 27 листопада 1918 р. – створення Української Академії наук на чолі з В. Вернадським.

· Заснування Національного архіву, Державної бібліотеки, Українського історичного музею, Національної галереї мистецтв, Українського театру драми та опери, державної капели та симфонічного оркестру;

· Утворення Української автокефальної церкви на чолі з митрополитом В. Липківським.

Автокефалія – самоврядування, адміністративна незалежність помісної православної церкви.

Військова справа:

· Початок створення регулярної української армії: організовано кілька дивізій загальною кількістю 65 тис. вояків;

· Спроба відновлення українського козацтва.

Зовнішні відносини:

· Встановлення дипломатичних відносин із 12-ма країнами; пріоритет надавався відносинам із Німеччиною, окупаційна адміністрація якої активно втручалася у внутрішні справи України.

· 12 червня 1918 р. - підписання перемир’я з Радянською Росією; дипломатична боротьба за повернення українських територій, які залишилися за межами України.

· 14 листопада 1918 р. – грамота П. Скоропадського, яка проголошувала відмову від самостійної Української держави; курс на утворення Всеросійської федерації народів, кінцевою метою якої буде відновлення «Великої Росії».

Причини падіння гетьманату П. Скоропадського:

· Поразка Німеччини в Першій світовій війні, що позбавило гетьманську державу опори та гаранта стабільності; залежність української держави від австро-німецьких збройних формувань.

· Відсутність дієздатної регулярної української армії.

· Відновлення старих порядків, що призвело до наростання соціальної напруги.

· Вузька соціальна база підтримки гетьманської влади – буржуазія, поміщики, заможні селяни.

· Виникнення опозиції гетьманській владі – українські соціалістичні партії, українські більшовики (які у червні 1918 р. утворили власну партію – КП(б)У), робітники, середнє та незаможне селянство.

· Спроба знайти опору серед білогвардійців (грамота про вступ до всеросійської федерації народів від 14 листопада 1918 р.).

Дата добавления: 2015-10-29