Розвиток Німеччини після листопадової революції 1918р. Веймарська конституція.

Початком революції стало повстання нім моряків, які протестували проти авантюрних намірів командування вивести військові кораблі у море і дати вирішальний бій анг флотові.

У результаті Листопадової революції Німеччина стала республікою. 1918 р. у Берліні відбувся з'їзд Рад народних уповноважених, який прийняв рішення про скликання Установчих зборів. Першочерговим завданням новоутвореної республіки було укладення миру зі своїми переможцями..

У1919 р. військові частини увійшли в Берлін. Лібкнехт і Люксембург були вбиті, а Листопадова революція придушена.

19 січня 1919 вибори до Національних зборів: б-сть отр соціал-демократи; утвр політичне угрупування Німецьа національна народна партія.

У Національниз зборах у Веймарі було утв « веймарська коаліція» сформовану з соц-дем., НДП, ХДАП, який очолив соц-дем. Ф.Шйдеман. І президентом Веймарської республіки був Ф. Еберт (11лютого 1919р).

11серпня 1919 р. набула чинності прийнята Установчими національними зборами у м. Веймар нова конституція. За Веймирською конституцією Німеч:

- проголошувалася демократичною республікою;-державу мав очолювати президент, якого обирали на 7 р. Президент призначав канцлера і міністрів, діставав повноваження, коли він отримував вотум довіри від парламенту. Рейхстаг обирався терміном на 4 роки і діяв на партійній основі-приймав загальнодержавні закони, контролював політику уряду;

-Республіка набувала статусу федеральної держави, оскільки кожна з колишніх союзних монархій стала назив автономною землею, якою управляв місцевий уряд, призначений земельним парламентом (ландтагом). Федеральний парламент склад. з двох палат: Рейхстагу, що обирався шляхом загальних виборів, і Рейхсрату, куди кожна земля делегувала обраних ландтагами депутатів. Новою конституцією було введено загальне, пряме, рівне виборче право для усіх громадян, які досягли 20 років.

Веймарська республіка була федеративною д-ою.

Ще до прийняття Конституції Нац збори змушені були 28 червня 1919 прийняти Версальськи мир.Зх час Німеччини вздовж обох берегів Рейну перетворювалася на демілітаризовану зону,де заборонялось тримати німецькі війська, чисельність солдат і офіцерів не повинна була перевищувати 100 тис. осіб, заборонялось мати підводні човни, військово-повітряні сили. на неї накладалися репарації.

Після війни Веймарська республіка опинилася в скрутному економічному становищі. У зв'язку з втратою вугільної та металургійної бази німецькій промисловості гостро бракувало сировини і матеріалів. Заборона виробництва важкого озброєння вразила машинобудівну й металургійну промисловість. Скорочення промислового виробництва викликало масове безробіття, зниження заробітної плати. До того ж Німеччина мала виплатити країнам-переможницям репарацій в обсязі 132 млрд золотих марок. Усе це посилювало в країні соціальну напругу.

У 1920 після перших виборів до Рейхстагу до влади прийшов уряд з представників буржуазних партій. У 1922 р. у Рапалло було підписано договір між Нім. і СРСР.

Протягом 1919—1929 рр. Німеч. перебувала у стані хронічної кризи та політ. нестабільності.

Специфіка політичної та економічної стабілізації у Німеччині (1924-1929рр).

4 травня 1924 р. відбулися вибори до рейхстагу, які відкрили п'ятирічний період певної стабільності у розвитку республіки. рейхсканцлери: В.Маркс Г.Лютер.

На травневих виборах "Веймарська коаліція" зазнала невдачі.

1 вересня 1924 р. уряд В.Маркса замінив рентну марку, що слугувала платіжним засобом лише всередині країни, на рейхсмарку, яка мала вже золоту основу.

репа­раційне питання→за лондонським ультиматумом від 1921 Німеччина повинна вносити щорічно 5 млрд марок грошових та матеріальних репарацій. План Дауеса 1924 →відкладав встановлення заг суми репараційної заборгованості на пізніший час і врегу­лював лише розміри річних платежів, а також джерела та способи збирання цих грошей.

Помітне поліпшення економічної ситуації позначилося на результатах грудневих виборів до рейхстагу. Вибори принесли центристським партіям певний приріст голосів: СДПН отри­мала 131 мандат і сформувала найбільшу фракцію в рейхстазі. Однак ґрунтовної зміни у співвідношенні сил у рейхстазі не відбулося. Німецька національна народна партія мала другу за чисельністю фракцію. Тепер консерватори подеколи виявляли готовність до лояльної співпраці.

В січні 1925 р. Г.Лютер сформував уряд буржуазної більшості, в якому об'єдналися Німецька народна партія, Баварська народна партія, Центр і, вперше, Німецька національна народна партія.

28 лютого 1925 помер перший президент респуб­ліки Ф. Еберт. 26 квітня 1925 р. президентом вибраний фон Гінденбург.

24 квітня 1926 р. Берлінський договір(нім-радян) передбачав порозуміння в політичних та економічних питаннях в дусі Рапалльського договору 1922 р., а також нейтралітет у випадку агресії з боку третьої держави.

в лютому 1929 р. в Парижі ств новий комі­тет експертів під головуванням Оуена Юнга. В червні "План Юнга" визначив остаточний розмір репарацій в сумі 113,9 млрд марок і вперше встановив часові межі репараційних повинностей Німеччини.

Стабілізація означала, передусім, економічне оздоровлення. Німецьке госпо­дарство після валютної реформи і короткочасної кризи перебудови 1924—1925 рр. вступило в смугу кон'юнктурного піднесення, що вже 1927 р. сягнуло своєї кульмі­нації.

головні вади німецької економіки: пасивний товарний баланс і велика зарубіжна заборгованість.

Кількість картелів і синдикатів порівняно з довоєнним періодом подвоїлася. відбувалося об'єднання у великі концерни: вирізнялися два гіганти: заснований 1925 р. Фарбеніндустріал і ств у 1926 Веренідж Stahlwerke, що виробляв 40 % німецької сталі.

Вплив аграріїв на політику від 1925 р. був доволі значним. Вони брали участь у фінансуванні виборчої кампанії Гінденбурга у змаганні за пост президента. Ситуація у с\г створювала сприятливий ґрунт для політичної радикалізації селянства. У сільських виборчих округах з 1930 р. великих успіхів досягли націонал-соціалісти.

відбувалися зміни у соціальній структурі с-ва. Буржуазна середня верства втратила внаслідок інфляції більшу частину своїх грошових статків.

скорочувалася кількість підприємств та зменшувалася частка самостійних господарів. Користуючись фінансовою слабістюпрофспілок, об'єднання працедавців під час конфліктів у справі тарифних договорів щораз частіше стали вдаватися до локаутів, тобто масового звільнення робітників. Тож в умовах кон'юктурного піднесення в Німеччині зберігалося велике безробіття,

У 1928 р. показник економічного зростання почав падати, а чисельність безробітних -зростати. Все це провіщало початок кризи надвиробництва.

20 травня 1928 р. відбулися вибори до рейхстагу. СДПН досягла найкращого виборчого результату велика коаліція. Кабінет Г.Мюллера, що перебував при владі від 28 червня 1928 р. по 27 берез­ня 1930

Економічна криза і крах демократії у Німееччині. Встановлення нациського режиму.

Від зими 1929-1930 Німеччину втягнено в світову економ кризу. 1932 промислова продукція Нім зменшилась порівяно з 1928 на половиину, курс акцій впав на третину. Криза надвиробництва, зниження цін на с\г продукцію важко позначилося на становищі сільського нас. Одночасно криза руйнувалас\г. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й 30% від рівня 1929 p. В 1928-1932 pp. було продано з торгів 560 тис.га селянської землі. У країні налічувалося майже 8 млн. безробітних. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економічним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був, вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні 1930 p. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щорічних репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припинити окупацію Рейнського регіону в 1930 p. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса на 20% і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд. марок.

У 1931 p. Німеччинапосилаючись на труднощі, пов’язані з великою депресією 1929-1933 pp., відмовилася від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично припинив своє існування, а в 1932 p. його було остаточно скасовано на Лозаннській конференції. Лише наприкінці 1933 – поч 1934 p. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

Надання державної допомоги безробітним призвело до значного бюджетного дефіциту. Брак коштів можна було покрити шляхом збільшення податків. Навколо цього пит. виникли суперечки. Справа фінансування допомоги безробітним стала основною причиною розпаду 27 березня 1930 р. останнього кабінету Веймарської республіки, що спирався на парламентську базу, уряду великої коаліції. З тих пір розпочалася ера президентських кабінетів. Від березня 1930 Німеч не мала жодного парламентського уряду, а лише президентські кабінети.

Склад нового уряду:представники: партія Центр, Демократ партія, Народна партія і 2 НННП- Шіле і Тревіранус.

Найважливішим завданням уряду Брюнінга було подалання економ кризи. Було зменшено розміри допомоги для безробітних та зарплатні держаних працівників. Негативні наслідки: зниження купівельної спроможності с-ва, що поглибила кризу надвиробництва.; загострення опозиційного настрою

Влітку 1931 економ криза досягла кульмінації в банківській сфері. Липень 1931 найбільші банки припинили виплати через вичерпання касових резервів.. Уряд змушений запровадити «банківські канікули».

20 червня 1931р презид СШС Гувер виступив з пропозицією накласти річний мараторій на сплату міжнародних боргів. 6 липня 1931 досягнено угоди, що Нім формально сплатить внесок, але ці гроші їй будуть повернені.

4 червня 1932р на пропозицію Папена було розпущено рейхстаг.

30 січня 1933 Гінденбург призначив Гітлера рейхканцлером.

Ідейно-політичні засади німецького націонал-соціалізму.

Прихід націонал–соціалізму до влади у Німеччині, першим кроком якого було створення 30 січня 1933 р. урядового кабінету на чолі з Адольфом Гітлером. Грунтується на расизмі, шовінізмі, антигуманізмі та тоталітаризмі. Нацизм дотримується ідей про зверхність «вищої», «панівної» раси над іншими, «неповноцінними» націями і расами; верховенств і нації і держави над особистістю.

Поділяли рас на панівні, менш вартісні раси. Вся європеська к-ра є творінням нордичної раси, яку гітлерівці назвали арійською. Найвищий % нордичної крові, згідно їх твердженням, посідає німецький народ, який отже є панівним народом.

На найвищий щабель вони ставили євреїв. Найшляхетнішим завданням є ведення війни і землі. Чиста раса формується на снові тісного між кровю і землею. Звідси виводилися основні цілі німецької політики: вилучення євреївства в усіх його проявах.

Вчення було викладене у книгах Гітлера «Моя б-ба1925», у т.зв. Другій книзі, опублікованій 1961р.

Точки програми націонал-соціалістів є наступні:

1. виступають за злуку всіх німців у велику Німеччину, на засаді права самовизначення народів (ідея соборності);2. стоїть за урівнення німецького народу в правах з іншими народами та за скасування Версальського та Сен-Жерменського договорів (ревізіонізм);3. домагається повернення колоній, конче потрібних для промислу та для вирішення проблеми надлишку населення;4. Громадянами німецької держави можуть бути тільки особи німецької крові (жиди ними бути не можуть);5. Негромадяни житимуть на основі окремих законів;6. Лише громадяни можуть керувати державою та встановлювати закони; не приналежність до певної партії, але знання та характер повинні бути засадою при займанні посад;

7. Держава забезпечує громадянам можливість праці та побуту; коли не стане місця громадянам, тоді не-громадяни мають залишити край;

8. Націонал-соціалісти виступають проти імміграції; ті, що прибули до Німеччини після 2 серпеня1914 р. повинні негайно покинути край;-. Націонал-соціалізм обстоює заміну римського права правом німецьким;-. Охорона здоров’я, охорони матері й дитини, заборона праці малолітніх, Обов’язок проведення фізичних вправ та змагань, підтримка товариств, які цим займаються — це наступні постулати націонал-соціалізму;-Ліквідація армії, складеної з професійних вояків, та створення міліції;23. Боротьба за здорову пресу проти газетярського бандитизму — це дальші кличі, а для того:

а) редакція повинна складатися лише з громадян; б) часописи на чужій мові мусять мати окремий дозвіл держави; в) не дозволяється чужинцям мати майнового інтересу у німецьких часописах та взагалі заборона не-німцям мати який-небудь вплив на пресу.

24. Свобода віросповідання, доколи дана релігія не шкодить одиниці, моралі та основам германської раси. Хоч партія стоїть в обороні християнства, але не пов’язується ні з якою церквою; одночасно у ній та поза нею партія поборює жидівський матеріалізм; партія вірить в оздоровлення народу згідно з засадою — добро загалу понад добром одиниці.

Як бачимо, ті точки стоять в обороні суверенності нації й держави, їх розвитку та в обороні родини, раси, моралі.

Націонал-соціалізм обгрунтовує потребу створення дужого середнього стану та його збереження, в протилежності до марксизму, який проголошує знищення дрібної буржуазії; далі виступає за знесення великих магазинів та підтримку дрібних торговців, які будуть мати право бути першими при всіх закупівлях для держави;

Націонал-соціалістична партія - це держава в державі. Це партія, яка являє собою копію державного апарату. Так ідея расизму, що є основою націонал-соціалістичної партії, а далі - методи та засоби боротьби партії (терор).

В справах закордонної політики партія заявила рішуче проти Версальського договору та системи, яку той приніс Європі.

Скасувати велику земельну власність й дати кожному шмат землі, щоб навчити людей цінити рідний край, а з іншого боку - створити середній стан, селянський, що стане найсильнішою опорою проти більшовизму. Це - наступні гасла

Внутрішня політика нациського режиму 1933-39рр

30 січня 1933 Гітлер став рейхсканцлером.

Січень 1930 прийнято закон «Про відродження Райху», який проголошував скасування федеральних засад д-ви і ліквідовував суверенітет земель. їхні повноваження перейшли до загальнонімецького уряду, а на місця було призначено намісників, які призначалися А. Гітлером. Крім СА та СС, каральні функції режиму здійснювали поліція, СД (служба безпеки), гестапо (таємна політична поліція). З часом поліція й СС були об'єднан.

Вищим органом держави, що здійснював безпосередньо владні функції, стала райхсканцелярія. Згодом процедура прийняття законів була замінена актами. А. Гітлер зневажав правові норми і процедуру, а тому запровадив принцип фюрерства, за яким вся влада в країні й у партії належала лише йому.

Воля А. Гітлера прирівнювалася до провидіння.Підприємства об'єднувалися в монополістичні групи, що підпорядковувалися Генеральній раді німецького господарства. Рада підпорядковувалася Міністерству економіки; спілки підприємців були об'єднані в корпорацію «Імперський стан німецької промисловості». Господарство Німеччини поділялося на 7 галузей, примусово об'єднаних у корпорації: промисловість, енергетика, ремесла, торгівля, транспорт, банківська справа, страхування. Держава встановлювала: плани виробництва (в 1936 р. 4-річний план Г. Герінґа), ціни, ринки збуту; існувала карткова система розподілу товарів, стандартизувалися металеві вироби і деталі машин, будувалися автошляхи, канали, оборонні споруди тощо.

Заходи щодо одержавлення с\г→ ство Державний продовольчий фронт контролював виробництво, ринки збуту і ціни.

Було встановлено високі мита на ввіз до Німеччини сільгосппродуктів, а німецьким господарям, які імпортували хліб, видавалися премії. Також було прийнято закон « Про спадкове селянське господарство », який передбачав створення сімейних ферм.

Правом володіти землею нацисти наділяли лише німців «арійського походження», які зможуть довести документально чистоту своєї «арійської» крові щонайраніше від 1800 р. Такий господар міг одержати звання «бауера» з великими пільгами до нього. У цілому ці заходи користувалися популярністю серед селян.

Політика щодо сім'ї визначалася необхідністю заохочення народжуваності. Місцеві органи влади запроваджували знижки в оплаті за воду та електроенергію; було встановлено офіційну державну відзнаку «Хрест Матері» трьох ступенів: золотий - за народження 8 дітей, срібний - 6, бронзовий - 4. Молодим подружжям надавалися без% кредити і 1000 райхсмарок, але лише за умови, що жінка не працюватиме.

Молодь проходила нацистський вишкіл в організації «Гітлер-юґенд» та численних «військово-спортивних» табора х. Газети, радіо, кіно, театр, література й музика повинні були вихваляти А. Гітлера та його режим. Було встановлено жорстоку цензуру над усіма німецькими виданнями, з бібліотек вилучалися й публічно спалювалися неугодні нацистам книги.

Олімпійські ігри відбу в серпні 1936 р. в Берліні. Невід'ємною рисою нацистської диктатури стали масові репресії, зведені в ранг державної політики. Євреї проголошені чи не головними ворогами диктатури.

У 1939 р. А. Гітлер власноруч підписав наказ про проведення автаназії («легкої смерті»), під дію якого підпадали всі, чиє життя було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хворі на гемофілію, хвороби шкіри, очей, вуха, епілепсію, туберкульоз тощо. У Німеччині було обладнано 6 закладів для вбивства хворих.

Курс німецького націонал-соціалістичного режиму на ревізію умов Версальського мирного договору 1933-1939

З цього часу Німеччина робить реальні кроки щодо ліквідації воєнних обмежень Версальського договору.

У березні 1934 року німецький Рейхстаг затвердив військовий бюджет, який передбачав великі асигнування на утримання військово-повітряного флоту. У березні 1935 року гітлерівський уряд прийняв закон про відновлення в Німеччині військової повинності. Було поновлено також військову авіацію та підводний флот. мецький уряд офіційно заявив про розірвання Локарнських угод

Уже 7 березня 1936 року ні 1925 року, та про відміну пункту Версальського мирного договору щодо створення Рейнської демілітаризованої зони. В той же день в Рейнську зону вступили німецькі війська і розпочали там будівництво військових споруд. Одностороннє розірвання Німеччиною військових статей Версальського договору та зростання німецької армії посилили напругу в міжнародних відносинах і підвели Європу до війни.

В справах закордонної політики партія заявила рішуче проти Версальського договору та системи, яку той приніс Європі.

Щодо Бельгії, то тут кісткою незгоди є справа німецьких земель, що перепали Бельгії - повітів Ейпен та Мальмеді.

Щодо Австрії, то партія вірить, що раніше чи пізніше злука між Німеччиною та Австрією мусить відбутися, незалежно від волі цілого світу. Справа соборності для партії є обговореним питанням і його реалізація - це лише питання часу.

До Англі ї партія ставиться лояльно, вважаючи її за головний чинник європейської політики. Цілковито уступає Англії її володіння на морях.

До Польщі ставлення таке, як і у всіх без винятку німецьких партій — ненависть, погорда, війна (Данцігський коридор, Сілезія).

Партія не хоче бачити великої Росії, тому ставиться прихильно до створення української держави, яка ослаблювала б і Росію й Польщу.

Внутрішньополітичний та економічний розвиток Франції у перші повоєнні роки 1918-1923рр.

Франція вийшла переможцем з Першої світової війни і досягла всіх запланованих цілей. Німецьку імперію було розгромлено. Провінції Ельзас і Лотарингія поверталися Фран­ці.

Великих втрат зазнала французька економіка. 10 найбільш економічно розвинутих департаментів північно-східної Франції лежали в руїнах. Франція втратила половину свого торго­вельного флоту. Країна зазнала великих фінансових втрат.

Війна сприяла структурній перебудові французької промисловості, розвитку її стандартизації й концентрації виробницт ва. Повернення Ельзасу і Лотарингії позитивно відбилося на загальній структурі економіки країни.

У перші повоєнні роки у зв'язку з конверсією промислове виробництво скоро­чувалося. Падіння виробництва тривало аж до 1921. З 1922 р. почалось пожвавлення в промисловому виробництві.

Війна прискорила процес концентрації промисловості, зрощення фінансового і промислового капіталів.

І 1920 Франція була охоп­лена тривалими страйками, масовими мітингами і багатолюдними демонстраціями. Поряд з економічними вимогами-забезпечення непрацюючих роботою, підвищення заробітної платні, визнання колективних договорів, скороч робочого дня, ставилися політичні, серед яких-демобілізація армії, повернення на батьківщину із зарубіжних країн французьких військових частин та проведення виборчої реформи.

Поряд з правими партіями (респуб­ліканцями), демократами та центристами, широкої популярності в ці роки набула Соціалістична партія Франції (СПФ). У 1919 р. група робітників організу­вала профспілкове об'єднання- Французьку конфедерацію християнських робітників (ФКХР), яка поклала в основу своєї діяльності соціальну доктрину хрис­тиянства, сформовану в енцикліці папи Ле­ва XIII "Кегит І^оуагит".

коаліція політ сил (понад 10 партій) Національний блок запропонувала програму "єднання праці і солідарність всіх суспіль­них верств", "умиротворення релігійних суперечок".

Поразка на виборах призвела до розколу в Соціалістичній партії Франції, в якій виділилось три крила: праві, центристи і ліві.. Взаємне протистояння між соціалістами і комуністами спричинило розкол у робіт­ничому русі й значно послабило його.

Уряди Національного блоку (перебували при владі до 1924 р., почергово очолю­вані А. Мільєраном, Ж. Лейтом, А. Бріаном, Р. Пуанкаре) намагалися вирішити головну проблему — подолати економічну кризу і здійснити відбудову країни. Осно­вою стратегії політики: лібералізація економіки, демонтаж с-ми держ регулювання. На практиці це означало надання пільг монополістичним об'єднанням і фінан­сову підтримку найбільш рентабельних галузей, введення "м'якої" податкової полі­тики щодо виробників продукції.

Напр 1918 р. в Англії відбулися парламентські вибори, на яких перемогу здобув блок консерваторів і лібералів. Уряд знову очолив Ллойд Джордж.

Внутрішня політика уряду полягала у подоланні повоєнних кризових явищ, пов'язаних зі структурною перебудовою економіки, впровадженням державного регулювання економічних і соціальних процесів. Було прийнято програму допомоги безробітним і будівництва дешевого житла для незаможних тощо.

У зовнішній політиці Ллойд Джорджа важливе місце посідала боротьба з Радянською Росією. У1921 р. англійська колонія Ірландія дістала статус домініона Уряд Ллойд Джорджа виявився неспроможним подолати фінансові негаразди.

Купівельна спроможність населення падала. У1919-1923 ширився страйковий рух. Особливо гострий конфлікт виник у 1921 р. між власниками і шахтарями.

1923 р. в Англії відбулися чергові вибори. Ліберали і лейбористи домовилися про коаліцію, і на поч1924 р. прем'єр-міністром став лейборист Макдональд. Уряд вдосконалив систему страхування та соціального забезпечення, скоротив непрямі податки, встановив дипломатичні відносини з СРСР. Парламентські вибори в жовтні 1924 р. лейбористи програли. Однопартійний уряд консерваторів очолив Стенпі Болдуїн

Особливості економічної стабілізації у Франції 1924-1939рр

З 1924 р. в економічне піднесення, що охопило майже всі галузі промисловості і тривало до кінця 1930 р. Вже в 1924 р. промисловість Франції перевищила довоєнний рівень виробництва. За темпами промислового розвитку у 1924—1930 рр. Франція перевищила Велику Британію, Італію і Німеччину, поступаючись лише США.

В структурі економіки відбулися зміни-значно зросла питома вага важкої промисловості, насамперед металургії і машинобудування. Особливо швидкими темпами розвивалися чорна металургія, машинобудівна, електротехнічна, автомобільна, авіаційна і хімічна промисловості.

За 1924—1930 рр. майже подвоївся видобуток залізної руди, виплавка чавуну і сталі. Прискорений розвиток французької економіки був, значною мірою, спричинений приєднанням Ельзасу і Лотарингії, надходженням німецьких репарацій.

Меншою мірою економічне піднесення 20-х рр. стосувалося легкої промисловості, особливо таких галузей, як текстильна і харчова, у яких в окремі роки спостерігався навіть спад виробництва.

Застій проявлявся у сповільненому розвитку французького с/г, яке лише в 1927 р. змогло досягнути довоєнного рівня виробництва. В ці роки відбувався посилений процес укрупнення фермерського землеволодіння за рахунок розорення середніх і дрібних с/г.

У 20-і рр. фінансове становище країни відзначалося стабільністю. У 1926 р. доходи держави вперше за повоєнні роки перевищили витрати. З 1926 р. по 1930 р. бюджет формувався без дефіциту

Франція перетво­рилася з аграрно-індустріальної в індустріально-аграрну країну. До 1931 р. міське населення вперше досягло 51 % і кількісно перевищило сільських жителів.

У період перебування при владі уряду II. Пенлеве були підписані в жовтні 1925 р. Локарнські угоди, які сприяли посиленню Німеччини на європейському конти­ненті. Рейнський гарантійний пакт про взаємну непорушність кордонів визнавав їх лише між Німеччиною, Францією і Бельгією.

Розв'язавши в 1925 р. дві колоніальні війни в Марокко і Сирії, уряд Лівого блоку ускладнив фінансове становище країни.

У липні 1926 р. сформувалася нова коаліція пар­тій"Національне єднання очолив Р. Пуанкаре. В основу своєї фінансової політики Р. Пуанкаре поклав пропозиції Комітету експертів промисловців, економістів, фінансистів. Уряд провів податкову реформу, суть якої становило підвищення непрямих податків. Запровадження державної монополії на продаж тютюнових виробів також сприяло збільшенню доходів. Уряд створив "Аморти­заційну касу" для погашення внутрішньої позики, кошти до якої надходили, головним чином, від продажу товарів державної монополії.

в 1926 р. вперше запроваджено допомогу безро­бітним. З 1928 р службовцям виплачувалися пенсії за віком, а також допомога хворим, інвалідам, вагітним жінкам.

В 1929 р., через хворобу Р. Пуанкаре, уряд на короткий період очолив А. Бріан, а пізніше- А. Тардьє.

Франція в роки світової економічної кризи

У 1929 p. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної. кризи. Однак наступного 1930 p. країна відчула на собі симптоми великої депресії.

Ознака кризи – затяжний характер(тривала довше, ніж в решті європейських країн. Особливістю було і те, що найбільше скорочення виробництва відбулося не у важкій промисловості, а в галузях, які виробляли предмети першої необхідності.

Фр. Уряд намагався пом’якшити кризову явища шляхом створення спеціальних фондів, надання субсидій окремим галузям і великим підприємствам. Але під ударами кризи розорилися і збанкрутували тисячі дрібних і середніх підприємств, і навіть окремі великі обєднання(комп 2«Перопосталь» і банк Устріка).→зубожіння населення.

Промисл. криза тісно перепліталась з с/г, яка проявлялась в скороченні посівних площ, різкому падінню цін на с/г продукти. Скорочення к-сті туристів також відбилось на цінах на с\г продукти. → зросла заборгованість селян банкам.

Характерною особливістю кризи у Франції була і її урядова криза. →проявлялась у частих змінах урядів та не спроможності їх вивести країну із великої депресії. Так із 1929 – 32 рр. у країні змінилось 8 урядів, які найчастіше очолювали Тарадьє та Лаваль. → вбачали подолання кризи за допомогою «влади твердої руки»: уряд отримував можливість втручатись в організацію виробничого процесу, держава могла б урегульовувати ринкові відносини. Було заборонено об’єднання державних службовців у профспілки, відбулось запровадження нових податків та суттєво знизились пенсії та соціальна допомога. Фактично дані уряди використовували систему жорсткої економії, яка мала б дозволити країні вийти із кризи.

Існували і інші бачення виходу Франції із кризи так, наприклад, «дирижисти» на чолі із М. Кейнсом: вбачали вихід через державне урегулювання економіки, комуністи ж вважали націоналізацію підприємств єдиним шляхом.

Доповнили урядову кризу і відсутність єдності політичних сил Франції, лібералів, соціалістів, комуністів тощо. →це призвело до посилення впливу у суспільстві ультраправих партій, що здійснили спробу державного перевороту, але були жорстоко придушені силами Народного Фронту, через, що останній повністю втратив авторитет у суспільстві та змушений був піти у відставку.

Народний фронт у Франції: внутр. та зовн політика

ВНУТР ПОЛІТ:Напередодні виборів 1936 р. у Франції утворився блок лівих партій, в якому об'єдналися соціалісти, радикали, радикал-соціалісти і комуністи. - "Народний фронт".

У січні 1936 р. була опрацьована передвиборча програма НФ - була своєрід­ним компромісом вимог основних його учасників і складалася з трьох розділів:

1. " Політичні вимоги"- вимоги роззброїти і розпустити радикальні праві організації, скасувати закони, які обмежували свободу друку, розши­рити вільну діяльність профспілок, обстежити соціально-економічне становище фран­цузьких колоній.

2. " Економічні вимоги" - скасування надзви­чайних декретів уряду, спрямованих на "оздоровлення економіки", скорочення робочого тижня без зменшення заробітної платні, створення нац. фонду допомоги безробітним і надання їм робочих місць, програма декларувала зменшення оплати за торгові приміщення, заборону розпродажу майна за борги. Для полегшення становища селян передбачено встановлення гарантованих цін на с\г продукти і створення державного посередницького бюро для продажу зерна.

Для оздоровлення фінансів - запровадження додаткових подат­ків на прибутки монополій і значні майнові цінності, а також посилення контролю за д-стю великих банків та за експортом капіталу.

3. " Захист миру"- визначено головний напрям зовн-­політ. д-сті — міжнародна співпраця Фр. в рамках Ліги націй з метою створення колективної безпеки і системи пактів оборони та здійснення скорочення озброєнь.

НФ отримав перемогу на виборах. Форм. уряду затягнулося аж до червня, -страйки.

Уряд сформований на поч. червня 1936 р. за участю соціалістів і радикалів. Комуністи відмовились, проте заявили про його підтримку у виконанні передвиборчої програми. прем'єр-міністр - Леон Блюм(соціаліст п). Вирішив проблему страйків підписанням Матіньонських угод. -передбачали підвищення заробітної, обов'язковими для всіх підприємців стали колективні договори з робітниками, які регулювали рівень зарплати і умови праці. Підприємці зобов'язувалися поважати права профспілок і не здійснювати жодних санкцій проти страйкарів. Для контролю за виконанням колективних договорів робітники обирали спеціальні комісії. – страйки припинилися.

Основу соц. законодавства НФ - 3 договори. 1) скороч. робочого тижня на підприємствах з 48 до 40 год. без зменш. зарплати та запров. двох вихідних/тиждень за умови 8-годи. робочого дня. 2) двотижневу оплачувану відпустку і зниження оплати проїзду залізницею для відпускників на 40—60 %. 3) організо­вування громадських робіт для безробітних, підвищення пенсій колишнім фронто­викам і заробітної платні гірникам і державним службовцям. Для сільських меш­канців утворилася система допомоги багатодітним сім'ям, а для найманих с\г робітників — оплачувані відпустки.

Законодавство НФ посилило роль держави у регулюванні економіки. Уряд частково націоналізував військ. промисловість, заснував Нац. товариство французьких залізниць із змішаним державним і приват­ним капіталом, в якому 51 % акцій належало державі. Уряд взяв на себе всі витра­ти, пов'язані з модернізацією залізниць.

Проте з 1937 р. у процесі реалізації програми НФ – труднощі - Проведені урядом соціальні заходи збільшили дефіцит державного бюджету. Підвищення оподаткування великого капіталу призвело до таємного переведення коштів за кордон, приховування власниками розмірів своїх прибутків і до відмови сплачувати податки.

Лютий 1937 р- "перерва" в здійсненні соціальної програми, що загострило суперечності між партіями блоку. – екон криза + зростання безробіття, прискорилися інфляційні процеси. В пошуках виходу з кризи Л.Блюм в червні 1937 р. представив план оздоровлення економіки, - підви­щення непрямих податків на доходи населення і збільшення прямих податків на великі капітали + посилення контролю за валют­ними операціями з іноземними банками. Сенат відкинув урядові пропозиції, і Л.Блюм в липні 1937 р. пішов у відставку.

Новосформований уряд очолив правий радикал Камілл Шотан, включивши в нього соціалістів і радикалів. - політика суворої економії: скорочено витрати на соц. потреби, збільшено непрямі податки, проведено другу девальвацію франка.

В квітні 1938 р. лідер правих радикалів Е. Даладьє сформував уряд без соціалістів, включивши в нього представників Демократичного альянсу — партії ліберального спрямування. - курс на оздоровлення еконо­міки: уряд дозволив підприємцям збільшу­вати тривалість робочого тижня, зобов'язував робітників відпрацювати години, втрачені під час страйків. Було збільшено податки на 8 % і проведено третю девальвацію франка. = відхід від передвиборчої програми, глибоку кризу Народного фронту і початок його розпаду.

ставлення до гром. війни в Іспанії – 1) уряд Л. Блюма- політикау "невтручання" у внутрішні справи Іспанії, 2)комуністи вимагали виступити на підтримку республіканського уряду, організували в країні збір коштів на користь іс­панських республіканців і навіть таємну переправу через кордон добровольців. + вимагали від уряду посилити наступ на праворадикальні спілки і союзи, кваліфікую­чи їх як фашистські організації, а також на різні спортивні і воєнізовані об'єднання.

ЗОВН ПОЛІТ: Урядовий курс на "невтручання" і "умиротворення" агресорів, здійснюваний разом з ВБ, призвів до ще більшого падіння його авторитету Уряд Шотана не вдався до рішучих дій, коли в березні 1938 р. німецькі війська окупували Австрію, а прем'єр Даладьє, порушуючи раніше підписані договори про взаємодопомогу з СРСР і Чехословаччиною, взяв участь у Мюнхенській угоді, що передбачала передачу Німеччині Судетської області і поклала початок розчлену­ванню Чехословацької держави. Після Мюнхенської конференції соціалісти і кому­ністи посилили критику Даладьє за його зраду союзної Чехословаччини і перейшли в опозицію. Народний фронт розпався остаточно.

Дата добавления: 2015-10-29