Локарнська конф 1925 і рейнський гарантійний пакт

Країни Заходу:характерні риси історії нового часу

1) Радикально змінилось усвідомлення західної культури. Якщо до 1914 р визначальні риси = раціоналізм, війна, то після – криза раціоналізму та інтерес до містики після 1918.Захоплення ірраціоналізмом сприяло науці: Ейнштейн, Фрейд…+ поновлення інтересу до релігійного сприйняття світу. Велика роль радіо – засіб пропаганди;

2) Війна покінчила з пануванням оптимізму і викликала моральну кризу. Зростає сфера «несерйозності» в газетах та ЗМІ.

3) Поява тоталітаризму (1928 – Бенітто Муссоліні в Італії, фашизм в Італії і комунізму в Рад Союзі).

4) Зміна балансу сил на міжнародній арені і початок краху євро центризму

5) Науково-технічний поступ – 20ст – автомобіль

6) Усунення старого капіталізму вільної конкуренції і становлення на його місці соціально-орієнтованого капіталізму. Зростає к-сть чиновників.

7) Політична соціалізація широких верств населення

Завершення Першої світової війни. Плани великих держав щодо устрою повоєнного світу.

Станом на осінь 1918 р. німецька армія знаходилась на порозі катастрофи, через в двічі більшу кількість військ Антанти у Європі, масову висадку американських військ у Європі навесні 1918 р. та безуспішність наступу у Франції. Ускладнило становище німців і те, що 29 вересня 1918 р. – капітулювала Болгарія, 30 жовтня - Туреччина, а 3 листопада 1918 р. – Австро-Угорщина. Спроби М. Баденського провести переговори із США і укласти мир на основі «14 пунктів» у жовтні 1918 р. успіху не мали.

Проблем Німеччині додала листопадова революція внаслідок, якої була повалена монархія та престолу зрікся Вільгельм ІІ. На сформований республіканський уряд лягло завдання завершення війни.

11 листопада 1918 р. – в Комп’єнському лісі було підписано капітуляцію Німеччини, німецькою делегацією на чолі з М. Ерцбергом та з боку Франції генералом Ф. Фошем. Умови: 1) Скасування Нім. Договорів із Укр. та Рум.; 2) німецький флот мав відплисти до ВБ і там роззброїтись; 3) відбувалось роззброєння німецької армії – за 15 днів нім. мали віддати 5 тис. гармат, 25 тис. кулеметів тощо. 4) німецькі війська мали покинути всі окуповані території та звільнити усіх полонених. 5) Виведення військ із сх.. Африки; 6) Передача союзникам бельгійської скарбниці та румунського золота. 6) Поступовий вивід військ з російської території з метою гальмування захоплення території ЧА; 7) Негайне повернення Франції Ельзасу та Лотарингії;

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну її становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність в роки війни зросла. Основною позицію США для облаштування повоєнного світу були запропоновані «14 пунктів» В. Вільсоном: 1) відкриті мирні договори;2)свобода судноплавства;3)усунення економічних бар'єрів у торгівлі;4)встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь;5)справедливе врегулювання колоніальних питань;6) визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати свій політичний розвиток і національну політику, вступ у "співтовариство вільних націй";7)визволення і відновлення Бельгії;8) повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції;9)уточнення кордонів Італії у відповідності з національними ознаками;10)надання автономії народам Австро-Угорщини;11)визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря;12)самостійне існування турецьких і автономія інонаціональних частин Османської імперії;13)створення польської держави;14) утворення Ліги націй. Про те сприйняття цієї програми в США було неоднозначним і більшість політиків, як і сенат вважали, що США не повинні втручатись в справи Європи.

ВБ ж встановивши контроль над німецькими колоніями та частиною Туреччини бажала закріпити за собою ці території. Поряд із цим Англія виступила за повернення Франції Ельзасу і Лотарингії. При встановленні кордонів у післявоєннії Європі, на думку Ллойд Джорджа, потрібно виходити з принципу національного самовизначення. Головна умова післявоєнного устрою - забезпечення миру шляхом роззброєння і створення Ліги націй як інструменту миру.

Франція більше за інші великі держави постраждала у війні. Вона перетворилась у боржника. Найбільш популярним гаслом у країні було: "Німці за все заплатять!" Прем'єр-міністр Франції Жорж Клемансо був рішуче настроєний реалізувати це гасло і прагнув послабити Німеччину будь-якими засобами. Він говорив: "В Європі 20 мільйонів зайвих німців". Отже, їх повинно було стати менше, принаймні, на прилеглих до Франції територіях. А відтак, вона сподівалася повернути собі Ельзас та Лотарингію та навіть були наміри захопити західну рейнську область. Для здійснення інших своїх далекоглядних намірів треба було перешкодити об'єднанню Австрії і Німеччини, створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн. Також всіляко держава підтримувала створення Великоюї Польщі та ЧС, як буферну зону перед більшовицькою Росією.

Нова геополітична розстановка сил у світі після І Світової

Геополітичні наслідки І Світової війни:

1. Розчленування Німеччини.

§ а) Ельзас-Лотарингія поверталася Франції з дати під­писання перемир'я 11 листопада 1918 р.;

§ б) Саарська область передавалася під контроль Ліги Націй в особі комісії з п'яти членів на чолі з французом строком на 15 років. Франція діставала у свою власність шахти (як компенсацію за руйнування шахт півночі під час відступу німецьких військ). Через 15 років мав відбу­тися плебісцит місцевого населення;

§ в) лівий берег Рейну й 50 км на правому березі оголо­шувалися демілітаризованою зоною, де не буде укріплень і збройних сил;

§ г) Бельгія анексувала дві невеликі німецькі округи - Ейпен і Мальмеді;

§ д) Північний Шлезвіг після плебісциту в березні 1920 р. відійшов до Данії;

§ е) Польща одержала Данцігський «коридор» (район Познані й частина Західної Пруссії), який давав їй вихід до моря. Данціг оголошено вільним містом під контролем Ліги Націй в особі верховного комісара. Відтак Східна Пруссія була відрізана від решти Німеччини, залишаючись її територією;

§ є) Польща одержала в жовтні 1921 р. за рішенням Лі­ги Націй ще південну частину Верхньої Сілезії (1/3 цього промислового району);

§ ж) Сілезький район Цешина, який до 1918 р. входив до складу Австро-Угорщини, з 1920 р. був поділений між Польщею й Чехословаччиною;

§ з) Мемельська область (130 тис. населення) спочатку була відтята від Німеччини без плебісциту й тимчасово управлялася міжнародною адміністрацією, а з 1923 р. пе­рейшла до Литви.

В цілому Німеччина втратила 1/7 своєї території та 1/10 населення. (+ мирні договори з союзниками Німеччини).

2. Союзники Німеччини втратили:

Австро-Угорщина. Австро-Угорська імперія перестала існувати. Частина Південного Тіролю переходила до Італії, Чехія й Моравія ставали частиною новоутвореної держави Чехословаччина, Буковина передавалася Румунії. Закарпатську Україну було передано до складу Чехословаччини. Договором визнавалася незалежність Австрії, але заборонялося її об'єднання з Німеччиною.

Болгарія. Частина те­риторії Болгарії відійшла до Югославії та Румунії.

Угорщина. Відмовлялася від ряду територій та визнавала нові кордони держав у Центральній Європі. Її територія була скорочена утроє, а населення - у 2,5 рази. Угорщина, як і інші союзники Німеччини, сплачува­ла репарації переможцям.

Туреччина втрачала 80% своєї території на Близькому Сході та у Північній Африці, позбавлялася флоту й могла мати лише 50-тисячну армію.

3. Розподіл колоній: шляхом уста­новлення так званої мандатної системи (до речі, деякі делегати навіть не зрозуміли, що означає «мандат»). Лі­га Націй як «спадкоємниця» Німецької та Османської імперій надавала «мандати» країнам-наступницям - так званим «мандатаріям».

Згідно з Версальським договором Німеччина віддава­ла свої «права та інтереси» в Шаньдуні (Китай) Японії. У зв'язку з цим Китай відмовився підписати Версальський договір. Громадськість США теж засудила це рішення Вільсона. Тільки в 1922 р. після Вашингтонської конфе­ренції Японія й Китай уклали угоду, за якою в 6-місячний термін Шаньдун був повернутий Китаю.

Італія отримала Південний Тіроль. Франція здобула перевагу на Європейському континенті. Англія закріпила провідні по­зиції на Близькому Сході й панування на морі. Контроль над Лігою Націй фактично перейшов до Англії та Франції. США поступово втрачали свій вплив в Лізі Націй.

Система мирних договорів з переможеними у І Світовій

Ще до відкриття Паризької конф на тер колишньої А-У утворилися: Австрія, Угорщина, Чехословаччина, КСХС. Частина терит, населених поляками – до Польщі, утворено ЗУНР. Учасники конференції повинні були визначити кордони новостворених держав, умови репараційних стягнень з Австрії та Угорщини, окрес­лити їх економічні та військові обмеження.

10 вересня 1919 р. - Сен-Жерменський дог. з Австрією – 1)визнавала незалежність і кордони всіх сусідніх з нею країн. 2) Південнослов'янські землі, що входили раніше до складу імперії, були розподілені між Королівством СХС та Італією(част Пд. Тіролю). 3) передача Румунії Буковини(+її пн част.) 4) Колишні австр. провінції Богемія, Моравія і Словаччина - до складу Чехословаччини, а Зх Галичина — до Польщі. Пит. про Сх. Галичину – відкрите. 5)Австрія передавала союзникам в рахунок репарацій весь свій морський і річко­вий флот. 6) Спеціальна стаття договору передбачала заборону об'єднання (аншлюсу) з Німеччиною або іншою державою. 7) скорочення її армії до ЗО тис. осіб.

27 листопада 1919 р. в Нейї -Сюр-Сен дог з Болгарією. 2) позбавляв Болг. виходу до Егейського моря; тери­торія Зх Фракії - до Греції; значна частина Зх Болгарії - Королівству СХС, а Пд Добруджа — Румунії. 2) армія Болгарії не могла перевищувала 20 тис. осіб, їй заборонялося мати авіацію і військ.-морсь­кий флот, за винятком кораблів охорони.

4 червня 1920 р. у Великому Тріанонськом у палаці Версаля - договір з Угорщиною. 1) визнавала незалежність і кордони сусідніх держав, 2) відмовлялася на користь цих держав від ряду територій- частку території Трансильванії і сх. част. Банату отримала Румунія. Хорватія, Бачка і зх. част. Банату - до Кор-ва СХС; Словаччина і Закарп. Україна - Чехословаччині. 3)Дог. забороняв в Уг. загальну військ. повинність, и армія мала форм. шляхом добровільного найму чис. до 35 тис. осіб, не могла мати танків, важкої артилерії і авіації.

10 серпня 1920 р., в Севрі (біля Парижа) – дог з Туреччиною. 1) Тур. втра­чала 75 % колишньої тер. Осман. Імперії: Ліван і Сирія-передані Франції, Месопотамії і Палес­тини- ВБ. 2) Тур. уряд визнавав анексію ВБ острова Кіпр, англ. протекторат над Єгиптом та Саудівською Аравією, фр. — над Марокко. Греції передавалася Сх. Фракія, част. островів у Егейському морі і європ. берег Дарданелл. Додеканеські острови - Італії. 3) Від Туреччини відділявся Курдистан, якому було обіцяно автономію. 4) Тур. дозволялося мати армію чис. не більше 50 тис. осіб. 5)Військово-морський флот розподілявся між союзниками. 6)Всі фінанси, бюджет і економіка країни передавалися під контроль спеціальної комісії союзників. Севрський мирний договір не визнав турецький революційний уряд Мустафи Кемаля.

Підписані переможцями договори з Німеччиною та її союзниками створили Версальську систему. Вона була доповнена рішеннями Вашинг­тонської конференції.

Всі підписані мирні договори були несправедли­вими щодо переможених країн, передбачали, тягар сплати репарації. При встановленні нових кордонів часто не враховували етнічного розселення в окремих регіонах.

Реакція в Західному світі на «жовтневий» переворот 1917р. в Росії.

На хвилі зростаючих антивоєнних настроїв з боку широких верств населення 25 жовтня 1917 р. в Росії відбулася нова революція під керівництвом партії більшовиків. Їх мета полягала в тому, щоб забрати політичну й економічну владу у капіталістів і поміщиків, встановити диктатуру пролетаріату, збудувати соціалістичне суспільство в Росії. Виконавцем цих надскладних завдань мав стати робітничий клас у союзі з селянством. Політичне керівництво цими процесами більшовики залишали за собою. Варто зазначити, що реалізація цих завдань привела до глибинних геополітичних змін не тільки в Росії, а й в усьому світі. Прихід до влади нових політичних сил у тій чи іншій країні – це справа внутрішня. Однак у данному випадку це не так. Справа в тому, що до влади в Росії прийшли такі політичні сили, які ставили за мету докорінно змінити соціально-економічні відносини в середині країни, а також відносини з зовнішнім світом. І цих своїх намірів не приховували.З огляду на це в керівних колах багатьох країн, і перш за все, європейських, революція в Росії викликала занепокоєння, поставила перед ними багато запитань– про долю їхніхкапіталів у Росії; про дотримання новою владою міжнародних угод щодо участі у війні; про дотримання прав людини і т. д.Країни – учасниці Антанти не визнавали нової влади вРосії, вважали її незаконною і не вступали з нею ні в які переговори, в тому числі і з пропозиції Росії про мирні переговори, продовжували вважати Тимчасовий уряд єдиним представником інтересів Росії.

Країни Троїстого союзу також негативно ставилися до політичних змін у Росії. Однак, виходячи з таємних намірів, а саме: послабити свого суперника у війні, спробували вступити в сепаратні переговори з урядом радянської Росії. 27 грудня 1917 р.

Німеччина повідомила Росію про згоду розпочати переговори, припинивши на час переговорів бойові дії.Коли ж почали розробляти плани інтервенції в Росію? У жовтні 1917 р. політики на Заходівважали, щобільшовикипротримаютьсятиждень, а місяць – то забагато. У листопаді 1917 р. в Парижі відбулася нарада, на якій уже обдумували питання про можливість ліквідації радянської влади збройним шляхом. Захід уважно стежив за всіма процесами в Росії і відповідним чином реагував. 2 липня 1918 р. Верховна рада Антанти прийняла рішення про розширення збройної боротьби з метою повалення радянської влади в Росії.

Уже в серпні англійські війська бомбардували Архангельськ, потім вступили в Туркестан і на Кавказ. Улистопаді англо-французьківійськависадилизбройний десант в Одесі, Новоросійську, Севастополі.

США на Паризькій мирній конференції висловили намір розчленувати Росію на окремі держави. Англія стала на шлях створення навколо Росії “санітарного кордону”. Верховна рада Антанти заборонила контакти з Росією Мексиці, Норвегії, Швеції, Іспанії.Особливий інтерес до подій у Росіїбув у найближчих її сусідів, на Заході це країни Прибалтики. Після революції в Німеччині (8-9 листопада 1918 р.) розпочалося виведення її військ з Литви, Латвії, Естонії, України, Білорусії.

Створення та діяльність Ліги націй

Ініціатором створення Ліги Націй став американський президент В. Вільсон. Необхідність створення всесвітньої організації держав, поміж обов'язків якої були б контроль за дотриманням міжнародного права, запобі­гання війнам та забезпечення незалежності усіх народів світу Президент США висловив у 14-му пункті своєї програми повоєнного мирного врегулювання. Він вважав, що Ліга Націй буде єдиним гарантом майбутнього миру й розгля­дав її як інструмент посилення міжнародного впливу США. Його пропозиція наштовхнулася на заперечення, особливо з боку британської делегації.

Усе ж, на Паризькій мирній конференції 1919-1920 рр. була створена спеціальна комісія, яка мала виробити статут Ліги Націй. Підготовлений нею проект статуту був ухвалений конференцією і включений до Версальського мирного договору 1919 р. та інших мирних договорів, якими завершилася Перша світова війна.

Найважливішими завданнями нової організації, згідно зі статутом, вва­жалися «розвиток співробітництва між народами та гарантія миру й безпеки». Згідно зі статутом головними органами Ліги Націй були Асамблея, Рада і Секретаріат. Усі рішення Асамблеї і Ради, за винятком рішень з процедур­них питань, повинні були прийматися одностайно. До Ради Ліги увійшли США, Велика Британія, Франція, Італія й Японія, а також 5 непостійних членів від інших держав. Переможені у війні країни до Ліги Націй не увійш­ли. Основні органи Ліги Націй розташовувались у Женеві.

ЛН спробувала створити систему спец і допоміжних органів: тимчасові комісії, комітети тощо. Члени комітетів призначалися Радою Ліги за принципом – найбільш відомі фахівці в якійсь галузі при відсунені принципу державного представництва. Навіть якщо комітет і доходив до якогось рішення, держава відмовлялася приймати його, посилаючись на відсутність її представників і неврахуванні її інтересів.

Головне завдання Статуту ЛН. передбачалося:

-- надання гарантій країнам членам

-- колективні дії в разі порушення статуту і війни

-- збереження незалежності і тер цілісності держ

-- якщо конфл не вдається вирішити самостійно, його учасники можуть звернутися до арбітражу або Ради ЛН.

-- сторони не повинні вдаватися до воєнних дій протягом 3 міс після початку скликання конференції з конфл. (тобто війна дозволяється!)

Заходи проти порушень:

-- порушення миру розглядається як війна проти усіх членів Ліги

-- ведення повної економ і політ ізоляції

-- формування військ з національних контингентів з метою примусу до миру

Ек. Санкції застосовувалися в 1935 проти Італії під час агресії а Ефіопії. Неефективно.

Мінуси Статуту ЛН і взагалі мінуси

-- санкції не мали всеохоплюючого характеру

-- рішення в Асамблеї і раді Ліги приймалися за принципом одностайності і будь-який член ЛН міг покласти вето і паралізувати діяльність ЛН

-- ЛН не набула впливового характеру через відсутність США і СРСР (виключили у 193.. фінлянд. війна)

-- Кількість комітетів не була лімітовано – їх була величезна кількість. Відсутній координаційний орган і лише в останні роки було створенно 2 Комітети з координації.

-- традиційне суперництво між ВБ і ФР

Американський сенат спрямував курс своєї політики на самоізолювання від європейських справ. Ознайомившись зі статутом Ліги, він відхилив його, і США не стали членом цієї міжнародної організації. Без економічного й вій­ськового потенціалу США Ліга Націй виявилася надто слабкою організацією для вирішення міжнародних проблем. Провідну роль в її діяльності відігра­вали Велика Британія та Франція.

У 20-х - на початку 30-х років у центрі уваги Ліги Націй були супереч­ки між Швецією і Фінляндією за Аландські острови, плебісцит у Верхній Сілезії (1921), конфлікт між Литвою і Польщею через Вільнюс (1921), конф­лікт між Болівією і Парагваєм через область Чако (1928-1932), агресія Японії проти Китаю (1931). У цей же час Ліга Націй почала обговорення проблеми роззброєння. У 1926 р. до Ліги Націй увійшла Німеччина, але вже у 1933 р. вона та Японія вийшли з організації, отримавши таким чином повну свободу дій. У 1934 р. до Ліги Націй увійшов Радянський Союз.

Основними питаннями, що обговорювала Ліга Націй у 1934-1939 pp., були італійська агресія проти Ефіопії (1935-1936), італо-німецька інтервенція в Іспанії (1936-1939), захоплення Німеччиною Австрії (1938). Позиція західних держав, що прагнули направити вістря німецького експансіонізму в бік СРСР, перетво­рила Лігу Націй насправді в прикриття німецької, італійської та японської агресії. Цим пояснюється неспроможність Ліги Націй, що не провела жодної дієвої сан­кції проти фашистської агресії напередодні Другої світової війни.

Так, у жовтні 1935 р. Асамблея Ліги Націй на вимогу низки країн-членів Ліги Націй, прийняла рішення про застосування економічних санкцій щодо Італії, коли та розпочала агресію проти Ефіопії. Разом із тим, через позицію західних держав найважливіша стаття італійського імпорту (нафта), необхід­на для ведення війни, не була внесена до списку товарів, заборонених для ввозу в Італію. У період радянсько-фінської війни СРСР як агресора було виключено із Ліги Націй, що також не вплинуло на дальший хід воєнних дій.

Ліга Націй так і не змогла стати гарантом миру й захистити народи від держав-агресорів. Ліга Націй була ліквідована у квітні 1946 р.

Рішення Вашитгтонської конференції

Вашингтонська конференція- конференція з обмеження озброєнь та вирішення проблем Далекого Сходу та басейну Тихого океану. Скликана через занепокоєння тим, що - Японія загарбала част прибережних терит Китаю і Росії; - і Японія продовжувала розбудовувати військо-морський флот. Відб з 12 листопада 1921 р. по 6 лютого 1922 р. У роботі конференції взяли участь США, Великобританія, Китай, Японія, Франція, Італія, Нідерланди, Бельгія та Португалія. Також були присутні делегати від британських Домініон і делегат, що виступав від імені Індії Вашингтонська конференція була скликана за ініціативою США, які розраховували домогтися сприятливого для себе вирішення питання про морські озброєння та закріплення нового співвідношення сил в Китаї та в басейні Тихого океану.Всі засідання були відкритими.Конференція також була спрямована проти національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн.

На Вашингтонській конференції були вироблені і підписані документи:

13 грудня 1921рдоговір 4-щх держав ( США, В.Б., Фр, Японії) про спільний захист острівних володінь у Тихому океані. Ці країни гарантували недоторканість їх острівних володінь. Договір мав на меті об'єднати сили союзників проти національно-визвольного руху народів басейну Тихого океану і Далекого Сходу. Втрачав силу англо-японський договір 1902р.

Дискусії розгорулись при обговоренні пит. Про обмеження морських і сухопутних озброєнь. Делегація США висунула програму →відмова від усіх військ. Суднобудівних програм, скорочення флотів вел морських д-в, заборону будівництва лінйних кораблів водотоннажністю понад 35 тис.т.

6 лютого 1922 р договір п'яти держав ( США, В.Б., Японії, Фр та Іт) про обмеження морських озброєнь, що змінили співвідношення останніх на користь США. ВЛ. Бр. підтверджувала свою згоду на відмову від безумовного переважання на морі. Договір встановлював певну пропорцію граничного тоннажу лінійного флоту його учасників: США-5, В.Б.- 5, Яп-3, Фр-1,75, Італія -1,75.Встановлювався тоннаж авіаносців: 135 тис. т для США і Великобританії, 81 тис. т для Японії і по 60 тис. т для Італії та Франції. Однак загальний тоннаж військово-морського флоту держав не обмежувався, і фактична перевага флоту Великобританії, таким чином, зберігалася. Японія домоглася зобов'язання американського та англійського урядів не споруджувати нових баз на островах Тихого океану на схід від 110-го меридіана східної довготи (за винятком островів поблизу узбережжя США, Канади, Аляски, зони Панамського каналу, Австралії, Нової Зеландії та Гавайських островів). Таким чином Японія забезпечила собі серйозні стратегічні переваги в цьому районі.

6 лютого 1922 договір дев'яти держав ( США, Великобританії, Франції, Японії, Італії, Бельгії, Нідерландів, Португалії та Китаю) надавав країнам, «рівні можливості» у Китаї в області торговельної та підприємницької д-ті та зобов'язував не вдаватися до використання внутрішньої обстановки в Китаї з метою отримання спеціальних прав і привілеїв, які можуть завдати шкоди правам та інтересам інших держав — учасників договору. Цей договір був спрямований проти домагань Японії на монопольне панування в Китаї.

4 лютого 1922 р., Японія змушена була підписати Вашингтонську угоду китайську-японську угоду про евакуацію японських військ з китайської провінції Шаньдун, а також про повернення Китаю залізниці Ціндао- Цзинань і території Цзяочжоу.

6 лютого 1922 було підписано також Трактат про китайський митний тариф, де закріплювались митні нерівноправності Китаю. Вашингтонська конференція не внесла змін до існуючого на той час становища на Далекому Сході. Рішення, досягнуті на конференції, завершили переділ колоніальних володінь і сфер впливу. США ж домоглись ряду важливих поступок з боку Великобританії та Японії.

Паризька мирна конференція 1919-1920рр. Версальський мирний логовір.

Лише мирна конференідя країн-переможниць могла у договорах закріпити зміни, що відбулися після Першої світової війни, визначити нові кордони держав і тим самим офіційно зафіксувати нове розташування сил у світі. Паризька мирна конференція тривала з перервами з 18 січня 1919 р. до 21 січня 1920 р. Основна мета конференції — опрацювання і підписання мирних договорів країн-переможниць з державами, переможеними у Першій світовій війні. Це була найбільш представниць­ка конференція за всю попередню історію людства, на яку було за­прошено делегації з 27 країн. Офіційно названі "союзними та здруженими державами", учасники конференції поділялися на чотири категорії:

1) воюючі країни, що мають інтереси загального характеру

2) воюючі країни, які мають інтереси часткового характеру

3) держави, які лише розірвали дипломатичні відносини з Німеччиною та її союзниками

4) новоутворені держави

Головну роль на конференції відігравали лідери великих держав: президент США В.Вільсон, прем'єр-міністри Франції Ж.Клемансо та Англії Д.Ллойд-Джордж. Найважливіші рішення приймало зібрання керівників ве­ликих держав: спочатку Рада десяти, а з березня 1919 р. Рада чотирьох, тобто керівники урядів СІНА, Великої Британії, Франції та Італії.

Така нерівноправність не могла не позначитися на рішеннях конференції, біль­шість яких приймались великими державами без врахування волі та інтересів окремих народів Європи та інших континентів світу. Від самого початку роботи конференції виникли суперечності між найбіль­шими країнами з усіх обговорюваних питань. Засідання відбувалися в гострих дис­кусіях, які інколи загрожували зривом роботи конференції. Найгостріпіі суперечності проявились між Францією, СПІА та Великою Британією.

Версальський мирний договір. Центральним пунктом у роботі конференції було обговорення проекту договору з Німеччиною. Між представниками точилися гострі суперечки з усіх питань, особливо стосовно західних і східних кордонів майбутньої Німеччини, розмірів репарацій та їх розподілу між окремими країнами. Після довгих суперечок між країнами учасницями Рада чо­тирьох прийняла рішення про демілітаризацію всієї Рейнської зони і про тимчасову окупацію союзниками лівого берега Рейну. Велика Британія і США погодилися підписати з Францією договори, які зобов'язували їх негайно прийти на допомогу у випадку німецької агресії.

Шо до східних кордонів Німеччини Ж.Клемансо підтримував вимоги польсь­кої делегації включити до складу нововідродженої Польщі Сілезію, велику частину балтійського узбережжя. В.Вільсон і Д.Ллойд-Джордж, не заперечуючи проти приєднання. Спільним для всіх держав-переможниць було прагнення послабити репара­ціями економічну потугу Німеччини, позбавити її на довгі роки здатності конку­рувати з великими державами на світових ринках. Уряди Фран­ції і Великої Британії висунули вимоги про відшкодування Німеччиною всіх воєнних витрат союзників. Французька делегація вимагала включити у загальну суму репарацій не лише видатки союзників на війну, а й відшкодування матеріаль­них збитків за здійснені німецькою армією руйнування. Після тривалої дискусії було прийнято компромісне рішення — включити в загальну суму репарацій шкоду, заподіяну союзникам під час воєнних дій, повернути збитки, завдані окремим громадянам союзних держав, а також кошти, які уряди країн-переможниць повинні сплачувати колишнім фронтовикам та їхнім сім'ям у вигляді пенсій та допомоги за інвалідність і втрату годувальника. Узгодити загальну суму репарацій виявилось неможливим. Остаточний текст договору союзники вручили німецькій делегації 7 травня 1919 р. Мирний договір союзників з Німеччиною містив 440 статей, які визначали її кордони, військові обмеження і репараційні зобов'язання. Територія Німеччини змен­шувалася, порівняно з 1914 р., на 1/8, а населення — на 10 %. Німеччина повертала Франції Ельзас і Лотарингію, відмовлялася на користь Бельгії від районів Ейпен, Мальмеді і Морене (після плебісциту). Лівий берег Рейну і 50-кілометрова смуга його правого берега оголошувались демілітаризовгіною зоною.Німеччину позбавляли всіх колоній. Після ратифікації Версальського договору в липні 1919 р. Національними збо­рами Німеччини він став обов'язковим для виконання. Версальський договір був результатом боротьби і компромісів представників найбільших держав

9. Українське питання у політиці західних держав (1918 -23 рр.)

Нім. Після програшу країною ПСВ та назріванні угоди про співпрацю та дружбу із більшовицькою Росією Німеччина у українському питання притримувалась позиції відновлення Великої Росії із Україною в її складі. Найперше це було вигідно німцям у поставці їм із України сировини, хліба та продуктів харчування. Утворення незалежної України в такому б випадку зіпсувало будь-які німецько-російські стосунки.

Фр. Найбільше старалась запобігти можливому прояву в майбутньому німецької агресії. Для цього і планувалося створити буферну зону на схід від Німеччини. З цією метою за сприяння Франції було утворено польську та ЧС республіки до яких ввійшли Сх. Галичина, Волинь та Закарпатська Україна. Відповідно незалежна Україна суперечила б інтересам Франціїї в даному регіоні, що до створення великих та сильних держав сателітів аби остаточно оточити Німеччину. Також свою позицію Франція виразила і під час війни Польщі із ЗУНР (1 листопада 1918 – 17 липня 1919 рр.), де надавала підтримку полякам у військах і зброї.

Іт. Ставлення до утворення України було позитивним найперше через небажання країни до посилення Росії та подальшого впливу її на Балканський регіон, який входив до інтересів Італії. Відповідно утворення та налагодження стосунків Югославії і Росії теж суперечило планам країни та навіть створювало небезпеку для її кордонів. + утворення України давало б італії економічні девіденти.

ВБ. Позитивно ставилась до створенн незалежної України через певну противагу Росії та Німеччині як і у їх колоніальних претензіях на близькому сході та впівнічні й Африці так і з метою послаблення їх спільного союзу виступаючи буфером. Також відповідно ВБ отримувала б нового союзника у у подальшому протистоянні із комуністичною Росією.

Про те.все таки у українському питанні домінантною виступила позиція Франції, як переможця війни. І ВБ не наважилась піти проти авторитету Фр. – це зокрема показала пропозиція делегації союзників на чолі із Бартоломі, під час українсько-польської війни. Пропонувалося віддати полякам території Львова, Дрогобича та Борислава натомість східні території б мали утворити ЗУНР.

Локарнська конф 1925 і рейнський гарантійний пакт

Держави Антанти прагнули доповнити «план Дауеса», який становив результат їхнього екон. компромісу, політ. об'єднанням з участю Нім. У вересні 1924 р. уряд Нім. настійно ставив питання про прийняття своєї країни до Ліги Націй з наданням їй постійного місця в Раді, про зняття з неї відповідальності за війну, про перегляд воєнних статей Версальського договору. В грудні Нім. знову порушила ці питання. Англія була вже готова задовольнити їх в обмін на гарантії її зх. кордонів. Обидві держави пропонували укласти гарантійний пакт про додержання територ. статус-кво на Рейні.

Новий президент США К. Кулідж двічі влітку 1925 р. підтримав цю ідею. Більше того, американський посол в Англії А. Хаутон попередив, що США не нададуть кредитів тим країнам, які не підпишуть гарантійного пакту.

Для здійснення об'єднання Зх. Європи на основі політ. інтеграції Нім. у Версальську систему була скликана 5—16 жовтня 1925 р. Локарнська конференція: Англія (Чемберлен), Франція (Бріан), Німеччина (Штреземан), Італія(Муссоліні) й Бельгія (Вандервельде), в кінці конференції Польща й Чехословаччина.

На конференції вироблено комплекс з 8 угод і договорів. Заключний протокол підписано 16 жовтня, а останні 7 документів підписано в Лондоні 1 грудня 1925 р., а трохи пізніше ратифіковано.

Найважливіший з док. - Рейнський гарантійний пакт - передбачав взаємне й колективне гарантування кордонів та зобов'язання про взаємний ненапад між Нім. й Фр, між Нім. й Бельгією під гарантію Англії та Італії.

Крім того, були підписані 4 двосторонні конвенції про арбітраж між Німеччиною і кожною окремо Францією, Бельгією, Польщею й Чехословаччиною на випадок виникнення якихось прикордонних суперечок. Долучалося також двосторонні договори про союз між Францією й Польщею, Францією й Чехословаччиною. Німеччина за підтримки Англії заблокувала всі спроби заінтересованих держав укласти гарантійний пакт про німецькі східні кордони.

Згідно з 9-м док. — колективним зверненням до Ліги Націй — 8 вересня 1926р. Нім. була прийнята в Лігу з наданням їй постійного місця в Раді. Через два дні німецька делегація на чолі зі Штреземаном уперше взяла участь у роботі Асамблеї Ліги Націй.

Підсумки: 1)її угоди було укладено в інтересах Німеччини. - вона домоглася відносної «рівноправності» з великими державами. 2)компроміс, досягнутий у Локарно- перший крок до ліквідації Версальської системи. Для Берліна Локарнські угоди були тимчасовим компромісом на шляху до відновлення світової могутності Нім. 3) Локарнський комплекс договорів, створюючи міраж «умиротворення Європи», спрямовувався проти Радянського Союзу - покладено початок майбутній «мюнхенській» політиці зх держав щодо «умиротворення», а фактично — заохочування фашистських агресорів. «План Дауеса» по суті становив економічну базу, а Локарнські договори й конвенції — політичне оформлення блоку капіталістичних держав Європи з відвертим антирадянським змістом.

Дата добавления: 2015-10-29