Початок Другої Світової війни. Німецько - польська війна 1939 р.

Згідно із розробленими планом «Вайс» у квітні 1939 р., Німеччина розпочала вторгнення в Польщу 1 вересня 1939 р., зосередивши проти неї 2 млн. солдатів та 2 тис. літаків, а також танкові та моторизовані з’єднання. Гітлерівське командування запланувало провести «бліцкриг» з метою убезпечити себе від вступу у війну ВБ та Франції та згодом перекинути свої війська на захід.

Польська армія, як і кількісно програвала німецькій – солдати використовували застаріле озброєння, польські танки, авіації, артилерія суттєво поступались німецьким аналогам. Постійні атаки німецької авіації на міста і залізничні вузли перешкодили здійснити в повному обсязі мобілізацію польської армії. Спроби створити нову лінію польської оборони по ріках Нарев—Вісла—Сян провалилися через те, що німецькі танкові частини досягли цих рубежів швидше, ніж відступаючі польські війська.

До 8 вересня німецькі сили зуміли підійти до Варшави і оточити її. Польський уряд, покинув Варшаву 7 вересня, а 17 вересня перебрався до Румунії. Уряд і головне командування польської армії практично втратили контроль над розчленованими відступаючими армійськими частинами. Основні сили польської армії до середини вересня були розбиті або оточені. З 9 по 17 вересня відступаючі з'єднання армій "Познань" і "Поможе" зробили останню спробу контратакувати німецькі війська над річкою Бзура. Проте німецькі моторизовані дивізії, долаючи запеклий опір польських військ, зайняли Люблін і підійшли до Бреста. Також несприятливим чинником для Польщі став перехід польського кордону Червоною Армією 17 вересня, фактично з цього дня доля Польщі вже була вирішеною. 26—27 вересня радянські та німецькі війська спільними зусиллями оточили і розгромили під Мостиськами кінну групу генерала В. Андерса, якого було поранено і взято в полон.

28 вересня капітулювала Варшава, а 5 жовтня припинили організований опір останні частини польської армії. Залишена без жодної допомоги Польща зазнала поразки. Втрати поляків у війні з Німеччиною становили 66 тис. убитими і 133 тис. пораненими. Понад 400 тис. солдатів потрапили в полон. Понад 90 тис. солдатів і офіцерів Війська Польського перейшли на територію Румунії і Угорщини, де були інтерновані. Прорвалася в нейтральні країни частина польських літаків і кораблів.

Втрати німецької армії обчислювалися в 16 тис. вбитими, 33 тис. пораненими.

Згідно з укладеним в Москві 28 вересня 1939 р. Договором "Про дружбу і кордон" між СРСР і Німеччиною та таємними додатками до нього, було переглянуто окремі пункти пакту Молотова—Ріббентропа і внесено в нього часткові зміни. В "сферу інтересів" СРСР передано Литву, натомість Радянський Союз відступав Німеччині Люблінське і Варшавське воєводства. Після остаточного розподілу Польїці 50 % її території відійшло до СРСР, 48,5 % було окуповано Німеччиною, а Віленський округ включено до складу території Литви за її згоду розмістити тут 30-тисячний радянський гарнізон. З окупованих Німеччиною територій Сілезію і Помор'я приєднано до райху, а на решті створено Генеральне губернаторство з центром у Кракові.

Завершення ж воєнної кампанії Німеччини проти Польщі відбулось на спільному німецько-радянському військовому параді в Бресті 2 листопада 1939 р.

Дивна війна» у Європі 1939-1940 рр. Напад Німеччини на Францію.

З початком німецької агресії польський уряд розраховував, що ВБ та Франція швидко розпочнуть воєнні дії і відтягнуть частину німецьких сил з польського фронту. Тим часом західні держави під тиском громадської думки З вересня оголосили війну Нім, утримувалися від активних воєнних дій. Довідавшись про оголошення урядами Франції і Великої Британії війни Німеччині, Гітлер заявив: "Це ще не означає, що вони воюватимуть". Така позиція Заходу отримала назву "дивної", або "сидячої" війни. Можливість завдати удару агресорові на Зах. фронті була втрачена. Посилаючись на неготовність армій Франції і Великої Британії вести воєнні дії у вересні 1939 р., уряди цих країн не віддали наказу навіть про бомбардування території Німеччини. Покінчивши з Польщею, німецьке командування швидко перекинуло свої військові сили на Західний фронт, довівши їх чисельність до ста дивізій. Фран­цузькі війська бездіяльно спостерігали за воєнними приготуваннями німців. Така "дивна" війна тривала на Заході аж до 10 травня 1940 р.

Після розгрому Польщі Гітлер висунув свої "мирні" пропозиції, основною метою яких було виграти час для передислокації своїх військ на захід і підготовки наступальних операцій. Гітлер обіцяв припинити війну за умови, що Франція і Велика Британія визнають його завоювання в Європі і повернуть Німеччині її колишні колонії. Проте Франція і Велика Британія погоджувалися сісти за стіл переговорів лише після відновлення Польської держави і Чехословаччини. 10 травня 1940 р. німецькі війська перейшли до активних дій на Західному фронті, зосередивши основний удар на стику кордонів Франції, Бельгії та Люксембургу Проти союзників було зосере­джено 136 дивізій, які поділялися на три армійські групи.

Третій групі німецьких армій "С" відводилася ділянка фронту вздовж "лінії Мажіно". Її головним завданням було стримувати головні сили французької армії на час проведення наступальних операцій в північній Франції.

Обійшовши укріплення "лінії Мажіно", танкові та моторизовані дивізії групи армій "А" прорвали оборону французьких і англійських військ і швидко просувалися у західному напрямку. 20 травня німецькі частини вийшли до портового міста Кале на півночі Франції. 28 травня 1940 р. капітулювала Бельгія. Перегрупувавши свої війська, німці на початку червня розпочали наступ по всьому фронту на Париж і в південному напрямі. 10 червня на боці Німеччини у війну вступила Італія. Французькі війська опинилися у скрутному становищі. 14 червня німці вступили в Париж. Французь­кий уряд переїхав спочатку у Тур, пізніше — у Бордо. У відчаї французький уряд 13 червня 1940 р. звернувся до президента США Рузвельта з пропозицією оголосити війну Німеччині. У відповідь Рузвельт обіцяв лише збільшити військову і матеріальну допомогу, але відмовився оголосити Німеччині війну, мотивуючи, що це є компетенцією конгресу і сенату.

Новосформований уряд Франції, який очолив 16 червня маршал А. Петен, за­просив у німців перемир'я. 22 червня 1940 р. Франція капітулювала. Акт капітуляції Франції, було підписано у тому самому вагоні, в якому 11 листопада 1918 р. головнокомандувач військами Антанти маршал Ф. Фош приму­сив німецьку делегацію прийняти умови перемир'я.

52. Напад Німеччини на СРСР. Воєнні дії на Східному фронті (1941-42)

22 червня 1941 р – напад Нім на СРСР – новий п-д ІІ Світової. Підписаний 23 серпня 1939 р пакт Молотова-Рібентропа, договір «про дружбу і кордон між Нім та СРСР» були розцінені як тимчасова необхідність.

План «Барбаросса» передбачав розгром СРСР протягом «блискавичної війни», щоб уникнути боротьби на два фронти. Для нападу на СРСР було зосереджено 190 дивізій. Три групи нім армій – «Північ», «Центр» і «Південь» мали просунутися вглиб європ території СРСР і вийти на лінію Архангельськ – Астрахань ще до зимових холодів.

На світанку 22 червня 1941 після масового бомбардування залізничних вузлів, аеродромів і армійських баз розпочався наступнім військ на всьому фронті від Балтійського до Чорного моря. Перші дні – нім армії» просувались порівняно швидко, захопили Вільнюс, Ригу, створили загрозу для Ленінграда. Група «Південь» просувалась найповільніше. 23-29 червня в районі Радехів – Броди – Рівне – одна з найбільших битв танкових частин, контрудар рад частин було відбито і нім розгорнули наступальні операції по всій терит України.

Створивши кількісну перевагу на окремих ділянках фронту німецькі війська за три місяці окупували Молдавію, част Укр, Білорусію, підійшли до Ленінграда і розпочали підготовку наступу на Москву. Гітлер розглядав захоплення Москви, як останній етап здійснення бліц-кригу.

До кінця листопада німці наблизились на віддаль 25-30 км до Москви. 5 грудня 1941 рад війська почали контрнаступ, німців було відкинуто на 150-200 км від Москви.

Наприкінці січня 1942 Сталін видав директиву про початок загального наступу на всіх фронтах. Спроби ліквідувати блокаду Ленінграда в січні 1942 – невдалі і до березня 1942 наступ припинився.

Весною 1942 спроби контрнаступу рад військ у Криму і під Харковом завершилися новими невдачами. Продовжуючи наступ, нім війська в липні-серпні 1942 захопили райони Дону, Кубані, дійшли до Кавказького хребта і Волги.

53.Війна на Тихому океані (1941-42)

З початком ІІ Світової Японія активізувала свою експансіоністську політику в тихоокеанському регіоні. Причини: - анексії окремих провінцій Китаю, - послаблення позицій ВБ, - капітуляція Голландії і Фр.

З 17 жовтня 1941 коли кабмін Яп очолив Тодзіо підготовк до війн –у завершальний період.Переговори з америкою – маскування.

Головну роль у захопленні нових територій яп військо – на флот і авіацію. 7 грудня 1941 р яп літаки і підводні човни раптово атакували військово – морську базу Перл – Гарбор на Гаваях, де бул зосередженні основні сили тихоокеанського флоту США. Цим раптовим нападом японці в перший же день війни встановили своє панування в повітрі і на всіх морях Тихого океану. В цей же день Яп висадила свої десанти на Філіппінах і в Малайї. 8 грудня США, ВБ, її домініони і декілька країн Латинської Америки оголосили Японії війну. 11 грудня у війну проти США вступила Нім та Іт, США оголосила війну у відповідь. 13 грудня США і ВБ нії оголосили війну решта країн Троїстого союзу.

З перших днів – успішні наступальні операції Яп. Великі надії були на Сінгапур. Після того, як 10 грудня 1941 року яп потопили англ. Лінкори «Принц Вельський» і «Ріпалс» (опора Інд флоту), наступ на Сінгапур прискорився. Гарнізон Сінгапура капітулював 15 лютого 1942. З лютого 1942 – яп наступ на Бірму. З захопленням Бірми яп розладнали судноплавство в Індійському океані, провели наступ на китайську територію. До початку квітня 1942 р японці оволоділи Філліпінами, найбільшими островами Індонезії, окупували частину Нової Гвінеї, Соломонові о-ви, розпочали підготовку до захоплення Австралії

Протягом війни фактично всі сировинні ресурси Пд-Сх Азії були поставлені під контроль Японії. Швидке просування яп пояснюється тим, що вона виставляла себе борцем за звільнення народів від гноблення їх «білою расою» «Азія для азіатів».

Формування антигітлерівської коаліції. Декларація ООН

І Світова – поч. формуватись обєднання держав, що протистояли нацистській агресії. Перші учасники – Польща, Фр, ВБ та її домініони. Квітень 1940 – приєдналась Норвегія, з травня – Голландія, Бельгія, Люксембург. Після окупації цих країн у Лондоні були утвор еміграційні уряди.

Окупація Фр в червні 1940 значно послабила антигітлер коаліцію, до неї в цей час входили лише ВБ, її домініони та еміграційні уряди. Всі вони підпор британському головному командуванню.

У квітні 1941 приєднались Югославія і Греція. Антигітлерівську коаліцію підтримували США, які з прийняттям 11 березня 1941 закону про ленд-ліз фактично перетворювались у невоюючого союзника і неформального члена антигітлер коаліції.

СРСР на 1му етапі війни виступав як партнер Нім,здійснював з нею розподіл «сфер інтересів», але з початком рад-нім війни переорієнтувався. Вечером 22 вересня 1941 брит прем’єр Черчіль заявив, що ВБ готова надати допомогу СРСР у війні з Нім, наступного дня подібну зяу зробив уряд США. Першим кроком на шляху оформлення військової співпраці СРСР з коаліцією – рад-англ угода 12 липня 1941 про спільні дії проти Нім. Прояв співпраці – спільна окупація Ірану. Впродовж місяця СРСР уклав угоди з еміграційними урядами Польщі, Чехослов, Бельгії, Норвегії та Югославії. 26 вересня 1941 СРСР визнав «вільну Фр» як еміграц уряд і союзника.

Вел роль у зміцненні коаліції – Атлантична хартія(серпень 1941 – черчіль і рузвелт): спільна англо-америк угода. У 8ми пунктах: не прагнути до терит надбань, не погоджуватись на територіальні зміни без згоди народів, яких воно стосується; поважати право кожного народу вільно вибирати для себе форму правління; забезп між нар екон. співпрацю; У вересні 1941 на конфер в Лондоні хартію підписали Польща, Югославія,Греція, Голландія та СРСР.

Важливим кроком – підписання 1 січня 1942 Декларації ООН (26 країн) – опрацьована на Вашингтовській конф (22.12.1941 – 14.01 - 1942) – містила основні принципи ведення війни з агресорами і співпраці між союзниками, які назвали себе Обєднаними Націями. Підтверджувала основні принципи Атлантичної хартії і підкреслювала, що головні зусилля будуть спрямовані на розгром Нім. Зобовязувался використати всі свої воєнні і економічні ресурси проти агресорів. З прийняттям декларації завершилось формування коаліції. Ядро – США, ВБ з домініонами і СРСР.

55. Злам у ході війни на користь держав антигітлерівської коаліції (1942 – 43 рр.)

Весна-літо 1942 – розширення окупованих територій – цей рік започаткував реалізацію військових і матеріальних переваг антигітлерівської коаліції і поклав початок перелому в ІІ Світовій.

Перша перемога в 1942 здобута американцями в повітряно-морських битвах 7-8 травня у Кораловому морі і 3-5 червня біля Мідуей. (Японія змушена перейти до стратегічної боротьби.

У Пн.Африці вирішено провести операцію на Сх.фронті з метою витіснення італо-німецьких військ з континенту і досягнення повного панування в Середземному морі. 8-ма британська армія мала значну перевагу над противником. Наступ британських військ розпочався з-під Ель – Алаймена 23 жовтня 1942 р і завершився відступом італо-німецьких військ.

У період успішного наступу британських військ на Тріполітанію і Кіренаїку 8 листопада 1942 почалась висадка десантних частин союзників в Алжирі і Марокко. Щоб нейтралізувати французькі війська напередодні з ними було проведено таємні переговори. Після зайняття Алжиру і Марокко американські війська розпочали наступ на Туніс. 3 грудня 1942 р в Тунісі розпочалася позиційна війна.

На Східному фронті влітку 1942 стратегічне становище погіршувалося. Після втрат під Харковом радянська армія продовжувала відступати. А в липні-серпні 1942 р – нім командування спрямувало основний удар на Сталінград.

З 19 листопада розпочався контрнаступ Червоної армії військами трьох фронтів: Пд-західного, Донського і Сталінградського. 23 листопада військові частини Пд-Зх і Сталінградського фронтів зєднались в р-ні м.Калач і після тривалих боїв 2 лютого 1943 р оточені гітлерівські війська капітулювали. Ця перемога змінила стратегічну ситуацію на Сх фронті.

Успіхи союзників у боях на тихому океані на початку літа 1942 р, успішні наступальні операції у Пн.Африці і перемога на Волзі – яскраві свідчення перелому в сторону антигітлерівської коаліції.

Відкриття ІІ Фронту в Європі. Воєнні успіхи

Уряди США і ВБ, виконуючи рішення Тегеранської конференції, вирішили до літа 1944 р відкрити Другий фронт. План військової операції під назвою «Оверлорд» передбачав висадку основних сил созників на Пн.Франції – в Нормандії. Щоб відтягнути част нім сил на пд. Країни і дезорієнтувати гітлерівців щодо основних напрямів операцій союзників, планувалося додатково висадити десант на середземноморському узбережжі.

Головнокомандувач союзних військ – Дуайт Ейзенхауер. Вранці 6 червня 1944 почалася висадка десантів узовж узбережжя Нормандії. Повітряні десанти спецпідрозділів «командос» висаджувались на відстані 10-15 км від узбережжя. Вони повинні були захопити залізничні станції, мости і перешкодити гітлерівцям організувати контрнаступ та перегрупування військ. Спроби німців силами 12 дивізій організувати контрнаступ – невдалі.

Через декілька днів після висадки десанту союзників нім війська вперше застос для обстрілу Лондона і англ. Терит нову зброю – ракети ФАУ – 1, які німці назвали «зброєю відплати».

Під час розгортання наступу у Фр 20 липня 1944 нім військовики здійснили замах на Гітлера, виконавцем якого був полковник фон Штауфенберг. Змовники планували після його смерті домовились із США та ВБ про припинення воєнних дій на Заході і продовжувати війну проти СРСР, але замах не вдався.

Опір гітлерівців послабився після висадки 15 серпня 1944 р ще одного десанту – на Пд.Франції. Успіхам союзників значною мірою сприяв наступ радянських військ на Сх.Фронті, внаслідок якого Гітлер не мав змоги посилати у Фр резервні військові дивізії.

У столиці країни Парижі 19 серпня 1944 – поч. повстання. Після 5-денних вуличних боїв нім гарнізон капітулював. Ввесері 24 серпня 1944 в Париж вступили фр та америк війська.Восени 1944 р було звільнено майже всю Францію і Голландію. Війська союзників 21 вересня 1944 вступили на терит Нім в районі м. Аахен, лише в р-ні Арденн, де гітлерівці створили сильний укріплений плацдарм,залишились окупаційні війська. 16 грудня німецькі зєднання організували тут контрнаступ, котрий був спинений 28 грудня. Це була остання наступальна операція німців на Західному фронті.

Відкриття ІІ фронту мало велике значення для прискорення розгрому нацистської Нім та остаточного звільнення європейських народів від окупантів.

Рух опору в країнах Європи в роки другої світової війни.

Рух опору народів Європи став невід’єм. скл. визвольн. боротьби проти агресорів у Другй світ. війні. Спільною рисою був національно-визв. х-ер спрям проти фашистських та нацистських режимів. Мета в окупованих країнах – вигнання загарбників і відновл. нац. незал; в кр. Троїстого блоку – за повалення існ. режимів і встан демокр. Учасники руху належали до: ліб-демократичного, лівоцентриського, і комуністичного напрямків. Ознаки: ліб-дем – відновл довоєнного ладу; лівоцентристи – збільш ролі держ у сферах життя; комуністичний – соціалізація країн. Етапи руху опору: І (1939-1941)- нагром сил; ІІ (1942-1943)- перехід до активних форм боротьби; ІІІ (1944-1945)- стає масовим.

Югославія: Найб масовий рух розгорн у Югославії, Греції Албанії, к-сть партизанів на Балканах-150 тис. В зах. сербії до сер 1941 р. був сформований Центральний національний комітет королівства Югославії і штаб повстанського руху, який очолив Д. Михайлович. З нападом Нім на Рад. Союз у Югославії почав формуватися комуністичний військово-пол. центер, який очолив Тіто.

Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визв. армія вела операції на всій тер. країни, створювала визволені райони, де владу здійснювали народно-демократичні ради і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.

Франція.- організацією "Вільна Франція ", яку створив генерал Шарль де Голль 1940 р. у Лондоні. До руху Опору залучалися різноманітні соціальні прошарки. Мета - звільнення Франції від нацизму. Проте були і розбіжності.

Патріотичні організації французького Опору 1942 р. об'єднали свої бойові групи в "таємну армію", що визнала керівництво генерала де Голля. В листопаді 1942 р. Комуністична партія Франції, що мала вел. вплив у русі Опору, підписала угоду про спільні дії з силами "Франції, що бореться", якими керував генерал де Голль.

1943 р. виникли єдині керівні органи: Національна рада Опору, що стала вищим керівним органом. На місцях - комітети визволення. Всі учасники Опору визнали загальне кер-во розташованого в Алжирі Французького Комітету Національного Визволення (ФКНВ), який з осені 1943 р. одноосібно очолив Шарль де Голль.

У Півн. і Сер. Італії, керівництво рухом Опору здійснювали комітети національного визволення, що склад. з представників демократичних партій. Деякі гірські райони Італії, звільнені від окупантів, перетворилися на своєрідні "партизанські республіки", де повновладними господарями були партизанські бригади ім. Дж. Гарібальді. Вперше гарібальдійці вступили в бої з гітлерівцями ще восени 1943 р. на півночі Італії. В горах ств. демократичні органи влади на чолі з місцевими комітетами національного визволення.

У Польщі рух Опору набув великого розмаху. Тут не існувало співробітництва з німецькими окупантами ані як політичної, ані як економічної течії. Гітлерівська расистська доктрина мала однією з цілей знищ. польської державності і польської нації. Великий вплив мали загони Армії Крайової, керовані з Лондона емігрантським урядом, і загони Гвардії Людової, створені Польською робітничою партією (комуністична партія). Обидва ці військові формування вели боротьбу з окупантами, хоча між ними існували серйозні розбіжності щодо тактики і стратегії у визвольному русі, майбутнього устрою Польщі, що переростали у відверто ворожі відносини.

У серпні 1944 р., не очікуючи підходу радянських військ, Армія Крайова підняла повстання у Варшаві, безжально придушене німцями практично на очах у Радянської Армії. Однак вирішальним у ставленні Москви до повсталої Варшави була та обставина, що боротьбу вели бойові частини, підпорядковані лондонському емігрантському урядові.

Народи Чехословаччини чинили дедалі більший опір окупантам. Великого поширення набув саботаж на військових заводах, здійснювалися диверсії на залізницях, електростанціях. У країні зростало єднання всіх патріотичних сил незалежно від партійної та релігійної приналежності. В СРСР було створено 1-й Окремий чехословацький батальйон під командуванням Л. Свободи, що 8 березня 1943 р. прийняв бойове хрещення.

Відразу ж після загарбання радянських земель німцями виникає підпільний і партизанський рух. 30 травня 1942 р. створюється Центральний штаб партизанського руху на чолі з першим секретарем ЦК КП(б) Білорусі П. К. Пономаренком. На-прикшці серпня до Москви на нараду були викликані керівники найбільших партизанських з'єднань, ле було намічено конкретні плани по боротьбі з ворогом.

Найбільші групи і об'єднання партизан діяли в Ленінградській, Смоленській і Орловській областях Росії, у Білорусі, східних і північних областях України. Влітку і восени 1942 р. партизани стримували до 24 ворожих дивізій. Масові удари по залізницях у Білорусі, Смоленській та інших областях досягай апогею у серпні 1943 р., коли партизани розпочали "рейкову війну".

Патріотичний і антинацистський рух Опору відіграв визначну роль у перемозі над фашизмом і нацизмом.

Нацистський окупаційний режим у Європі: регіональні особливості

До літа 1942 Нім встановила свою гегемонію в Європі: б-сть держав континенту були або окуповані Нім, або перебували з нею в союзницьких відносинах. Нейтралітет: Швеція, Швейцарія, Ірландія, Португалія, Туреччина.

Імперська політика «розділяй і владарюй» і різних регіонах мала певні відмінності.

На терит, анексованих до складу райху (Австрія, Судети, Ельзас і Лотарингія, округи Данциг і Мемель, зх. част Польщі, пн. Словенія) - встан. гітлерівську адміністрацію. Розглядались як складові частини Німеччини. →провести онімечення.

Зх-європ країни (Данія, Норвегія, Голландія, Бельгія, Франція) – «поміркованість» окупаційної політики тут була розрахована на спонукання місцевого населення до співпраці з німцями у встановленні «Нового порядку». В цих країнах вони встановили маріонеткові уряди, зберегли старий державний апарат, але, розглядаючи окуповані країни як підневільні території, поставили під контроль економіку, посили експлуатацію населення, вивезення сировини до Нім та Італії.

Найбільша поблажливість до Данії і Норвегії. Франція: відмінності між «вільною зоною» і окупованою територією(тут було розпущено всі політичні партії, заборонялись страйки і демонстрації, запроваджено систему заручників( за вбивство 1 німця=страта 50-100 місцевих).

Сх. і Пд-Сх Європа: тут встановлені більш жорсткі режими. Ці терит розцінювались як «життєвий простір» для німців. Тут запроваджено надзвичайний стан, населення не могло пересуватись без дозволу влади, комендантську годину, трудову повинність. Геноцид проти євреїв і циган.(голокост – нацистська політика винищення євреїв). Для знищення «неповноцінних народів» використ: розстріли, концтабори(Майданеку, Освенцім, Бухенвальд).

Італ зона окупації: (Албанія, зх.. Греція, Чорногорія, част Словенії і Хорватії) – фашисти використовували такі ж методи окупаційної політики як німецькі нацисти. Освоєння колоністами земель. У зв’язку з крахом італ. Фашизму влітку 1943 названі території окупували німецькі війська, які запров режим «східного зразка»

Капітуляція Німеччини. Постдамська конференція

Наступ союзників у 1944 р вкрай погіршив військово –стратегічне становище Нім. Внаслідок великих втрат територій на Сх і Зх значно скоротилися доставки стратерічної сировини і продуктів харчування.

Коли війна на два фронти стала фактом, Гітлер в липні 1944 оголосив нову тотальну мобілізацію: призовний вік солдатів скорочувався до 16 р. Успішно провівши в січні – на початку лютого 1945 р Вісло – Одерську наступальну операцію, радянські війська перенесли воєнні дії на територію Нім, створивши безпосередню загрозу для Берліна.

Одночасно рад армія вступила в Угорщину і до 4 квітня 1945 територію Угорщини було овністю очищено від гітлерівців. Німеччина втратила останнього союзника в Європі. Після звільнення 13 квітня 1945 р Відня рад війська розпочали наступ на пд. Р-ни Чехословаччини.

На Західному фронті союзні війська в лютому 1945 р розпочали наступ, який завершився взяттям Руру.

Головним центром опору гітлерівців залишався Берлін. Наступ на який розпочався 16 квітня 1945р силами трьох фронтів – Першого(Жуков) і Другого (Рокоссовський) Білоруських та Першого Українського(Конєв). 25 квітня Берлін був оточений. 30 квітня Гітлер вчинив самогубство і передав керівництву урядом адміралу Деніцу. 2 травня берлінський гарнізон припинив опір.

8 травня 1945 року фельдмаршал Кейтель підписав акт про беззастережну капітуляцію Німеччини, яку було прийнято представниками 4х союзних держав. Проте навіть після капітуляції окремі військові угруповування продовжували чинити опір радянській армії. З 9 по 11 травня Червона армія завершила останню в Європі разьку наступальну операцію, в результаті якої 9 травня визволено столицю Чехословаччини, розгромлено переважну більшість німецьких дивізій, що проривалися на Захід, щоб здатися в полон американцям. Війна в Європі закінчилась.

Остання конференція глав урядів СРСР, США і ВБ під час 2 Світової війни відбулась 17 липня – 2 серпня 1945 р у Постдамі під Берліном. Делегацію СРСР – Сталін, США – Трумен, ВБ – Черчіль, а з 28 липня – Еттлі.

Напередодні конференції США здійснили випробування атомної бомби і намагалися проводити політику тиску щодо СРСР.

За пропозицією американської делегації було прийнято рішення про утворення Ради міністрів закордонних справ 4х країн – США, СРСР, ВБ і Китаю. На неї покладалась також і підготовка роботи мирної конференції.

Центральне питання – обговорення подальшої долі Німеччини. Ріш – розглядати Нім як економічне ціле, провести роззброєння, демократизацію і денацифікацію країни. З цією метою передбачалося ліквідувати Німецькі монополістичні обєднання, знищити військ потенціал Нім, лік від націонал – соціалістичну партію і всі її установи, покарати воєнних злочинців. Для цього створювався міжнародний військовий трибунал. Було підтверджено положення Кримської конференції про те, що тимчасове управління країною буде здійснювати Контрольна рада у складі головнокомандувачів окупаційними військами союзників. Відкинуто пропозицію Сталіна про запровадження спільного адміністративного контролю над Рурським промисловим районом.

Пит репарацій – принцип стагування репарацій, згідно з яким кожна держава-окупант повинна була задовольнити свої репараційні претензії виключно за рахунок своєї зони. + вирішено було поділити порівну між союзниками вцілілий франт Німеччини.

Розгорілася дискусія щодо кордонів Польщі. Західні делегації наполягали відкласти це питання до мирної конференції. І все ж були затверджені пропозиції делегації СРСР. Вирішено тимчасово передати Польщі німецькі території на схід від кордону по річках Одер і Західна Нейсе, Східну Пруссію (крім Кенігсберга й Мемеля, які відійшли до Радянського Союзу) та Данціг.

Вирішено провести міжнародний суд над головними воєнними злочинцями. Союзні держави вважали «справою величезної важливості, щоб суд над цими головними злочинцями розпочався якомога скоріше в Нюрнберзі.

Радянська делегація підтвердила попереднє рішення Радянського Союзу про вступ у війну проти Японії'.

Значення: по-перше, вона врегулювала найскладніші міжнародні проблеми, пов'язані з ліквідацією наслідків війни в Європі. По-друге, конференція продемонструвала можливість досягнення єдності великих держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни. По-третє, рішення конференції стали програмою післявоєнного устрою Європи. На жаль, західні держави досить скоро почали забувати й перекреслювати деякі з цих рішень. Проте потсдамські рішення протягом тривалого часу допомагали мирно вирішувати найскладніші міжнародні проблеми.

Війна з Японією 1945. Завершення 2 Світової

Перейшовши до наступальних операцій проти Японії на Тихоокеанському театрі воєнних дій, союзники дотримувалися стратегії «крок за кроком», суть якої полягала у захопленні морськими десантами за допомого флотуі авіації острівних опорних пунктів. Упродовж літа 1944 американці захопили Маріанські острови.

У жовтні 1944 в районі Філіппін – найбільша морська битва(4 доби) – японці зазнали відчутної поразки. Перемога на морі дозволила США провести десантні операції на Філліпінських о-вах. – вперше проти кораблів застосовано літаки-бомби з «камікадзе».

У квітні 1945 р союзники розпочали висадку на о-в Окінава. – 1500 кораблів – три місяці знадобилось для завоювання острова.

6 серпня 1945 – американці скинули першу атомну бомбу на м.Хіросіму, через 3 дні – на Нагасакі. – 500 тис загиблих. Застос нового виду зброї, щоб продемонструвати курс на ще більше зміцнення своїх міжнародних позицій.

9 серпня 1945 р – у війну проти Японії вступив РС. Осн удар рад армії – проти Квантунської армії в Маньчжурії. За 10 днів були розгромлені основні опорні пункти, японці почали масово здаватись у полон. Допоміжні операції рад війська провели на Пд. Сахаліні і на Курильських о-вах. 28 серпня на аеродромі поблизу Токіо висадився передовий загін американських військ, через к-ка днів американці окупували Японські о-ви.

2 вересня 1945 р у Токійській затоці на борту америк крейсера «Міссурі» під головуванням Дугласа Макартура відбулося підписання акта про капітуляцію Японії.

Підсумки ІІ Світової: завершилась перемогою антигітлерівської коаліції над державами-агресорами – Нім, Італією, Японіє та їх союзниками. Непоправні людські і матеріальні втрати. – прибл 60 млн загиблих і 90 млн інвалідів. Найбільше втрат – СРСР – викликані не лише тим, що впродовж тривалого часу на Сх фронті були зосереджені основні сили Нім і її союзників, але й внаслідок прорахунків і помилок сталінського кер-ва і його військ доктрини – принцип «перемога будь-якою ціною».

Наслідки: нове розташування сил на міжнародній арені: 2 наддержави – США і СРСР, які з созників незабаром перетворились на суперників. 2 Світова сприяла піднесенню нац.-визвольних рухів народів Азії і Африки, деколонізації Сходу і виникненню десятків нових держав.

Дата добавления: 2015-10-29