Б) Мистецтво Середнього царства (21 століття до н.е. початок 18 століття до н.е.).

А) Мистецтво Древнього царства (2800 - близько 2250 роки до н.е.).

Столицею Єгипту в епоху Древнього царства було місто Мемфіс, розташований на початку дельти Ніла, недалеко від сучасної єгипетської столиці - Каїра. Мемфіс, одне з найдавніших міст світу, відігравав важливу роль в історії єгипетської культури. Пам'ятники Мемфіса зберегли нам найдавніші добутки єгипетської літератури. Мемфіс рано став і провідним художнім центром, що вніс величезний вклад у єгипетське мистецтво.

Період Древнього царства був часом додавання основних форм єгипетської культури, починаючи від самої форми держави. Тоді ж, і саме в Мемфісі, визначилися й головні завдання, і характер єгипетського мистецтва, і співвідношення його видів, поступово зложилися основні типи архітектурних пам'ятників. В історії єгипетського мистецтва провідна роль належала архітектурі. Уже під час Древнього царства були створені грандіозні кам'яні будівлі - гробниці фараонів, піраміди. Це прагнення забезпечити особливу міцність культових споруджень і особливо гробниць, було пов'язане з найдавнішими віруваннями. Вельможі будували для себе не уже великі приміщення,які за своєю формою нагадували ослони (арабською – «мастаба»). Для фараонів зводилися більш монументальні споруди. Для історії єгипетської архітектури велике значення мало будівництво царських гробниць, на спорудження яких витрачалися величезні засоби. Саме тут застосовувалися технічні винаходи, нові ідеї зодчих. Класичним зразком такого роду є пам’ятники, що були споруджені в епоху Древнього царства і вважаються одним із семи чудес стародавнього світу – піраміди фараонів 4- ї династії (27 в. до н.е.) Хуфу (Хеопса), Хафра (Хефрена) й Менкаура (Мікеріна) (грецький варіант їхніх імен) розташовані на плато Гіза поблизу Каїра.

Їхня відточена форма, заснована на пропорціях “золотого розтину”, була гранично лаконічна й нескінченно виразна. Два елементи визначали закономірності форми: підстава, квадратне в плані, і сходження сторін в одній крапці, подібно тому, як все єгипетське життя сходилося, сфокусувалася в обожненому фараоні. Геніальна у своїй простоті пірамідальна конструкція несла художнє узагальнення самої суті єгипетського суспільства, підлеглого безмежної влади фараона.

Характерною рисою пірамід як архітектурних міркувань було відношення маси й простору: похоронна камера, де стояв саркофаг з мумією, дуже невелика, а підводили до неї довгі й вузькі коридори. Просторовий елемент був зведений до мінімуму.

Безроздільно панувала маса всієї піраміди, у той час як сама піраміда була завершальною частиною величезного просторового ансамблю: на березі Нила стояв невеликий нижній заупокійний храмик, від якого йшов довгий критий коридор. Піднімаючись по схилі Лівійського плоскогір'я, він підводив до верхнього заупокійного храму, розташованому в підніжжя піраміди. Ансамбль фараона Хефрена мав гігантського сфінкса, якого єгиптяни називали «батьком страху». Уважається, що це було зображення Хефрена в левиному образі (голова людини й тіло лева).

Виняткове місце в єгипетському мистецтві займає знаменитий Великий сфінкс. Основу Великого сфінкса становить природна вапнякова скеля, що за своєю формою нагадувала фігуру лежачого лева з головою людини й була оброблена у вигляді колосального сфінкса, причому відсутні частини були додані з відповідно обтесаних вапняних плит. Розміри Сфінкса величезні: його висота - 20 м, довжина - 57 м. На голові Сфінкса царська смугаста хустка, на чолі висічений урей - священна змія, що, по віруваннях єгиптян, охороняє фараонів і богів, під підборіддям видна штучна борода, що носили єгипетські царі й знать. Особа Сфінкса було пофарбовано в цегляно-червоний цвіт, смуги хустки були сині й червоні. Незважаючи на гігантські розміри, особу Сфінкса все-таки передає основні портретні риси фараона Хафра. У стародавності Сфінкс, колосальне чудовисько з особою фараона, повинен був вселяти разом з пірамідами подання про надлюдську міць правителів Єгипту.

Велике місце в мистецтві Древнього царства займали рельєфи й розписи, що покривали стіни гробниць і храмів, причому й тут у даний період були вироблені основні принципи подальшого розвитку цих видів мистецтва. У Древнім царстві вже застосовувалися обидва види єгипетського рельєфу - і більше розповсюджений барельєф і властивий саме єгипетському мистецтву врізаний рельєф, при якому сама поверхня каменю, що служила тлом, залишалася недоторканої, а заглиблювалися контури зображень. Були відомі й два види техніки стінного розпису: більшість розписів виконувалося темперою по сухій поверхні, у деяких же гробницях цей спосіб сполучається із вкладкою кольорових паст у заздалегідь приготовлені поглиблення. Фарби були мінеральні: біла фарба добувалася з вапняку, червона - із червоної вохри, чорна - із сажі, зелена - з тертого малахіту, синя - з кобальту, міді, тертого лазуриту, жовта - з жовтої вохри. Розпису в ряді випадків відрізняються чудовим сполученням фарб. У відомих зображеннях гусаків з однієї гробниці в Медуме коричневі, жовті й червоні тони фігур одних птахів і сірі, чорні й червоні тони інших прекрасно оттеняються ніжною зеленню рослин. У період Древнього царства велике значення одержало художнє ремесло.

Судини з різних порід каменю - алебастру, стеатиту, порфіру, граніту, яшми; ювелірні вироби із золота, малахіту, бірюзи, сердоліку й інших напівкоштовних каменів, а також з фаянсових паст; художні меблі з коштовних порід дерева - крісла, носилки, намети, то з інкрустаціями із золота, те оббиті листовим золотом, дерев'яні ложа з художньо обробленими кістяними ніжками; виробу з міді, бронзи, глини - такий лише короткий перелік тих різноманітних предметів, які вже вироблялися протягом Древнього царства.

Виробам художнього ремесла Древнього царства властиві такі ж строгі й прості, закінчені й чіткі лінії, якими відрізняється стиль усього мистецтва даного періоду. Такі контури й високих кам'яних циліндричних судин для зберігання пахощів, і неглибоких більших блюд, і різних ваз.

Ця строгість і шляхетність ліній не відволікають уваги від головної принадності таких судин - чудово обробленого каменю, з якого вони зроблені. Строкатість брекчії, вигадливі сполучення вершкових, білих, жовтуватих хвилястих смуг алебастру, те паралельних, те нерівних, матові зелені або темно-сірі відтінки шиферу - все це як би підкреслюється самою формою ваз. Обробка всіляких матеріалів уперше освоювалася саме на виробах художнього ремесла, які показували тим самим широкої можливості декоративного використання даних матеріалів; краса полірованих поверхонь каменю й розмаїтість тонів блискучих кольорових фаянсів спочатку були освоєні в ремеслі, а потім використані в зодчестві й скульптурі. З іншого боку, ремісники, тісно пов'язані з народним мистецтвом, були постійними провідниками його животворящого впливу на твори професійного мистецтва.

Відмітна риса єгипетського образотворчого мистецтва його канонічність. характерні особливості, Що Оформилися, образотворчих форм, композиційного рішення стають обов'язковими для всіх наступних добутків певного жанру, начебто портретна скульптура, рельєф, розпис. При всім цьому єгипетське мистецтво проходить і деяку еволюцію, тому що щира художня творчість не може не реагувати на зміни, які відбуваються в духовній культурі суспільства.

Цікавою є давньоєгипетська скульптура. Збереглося безліч монументальних статуй богів та володарів Та- Кемету, скульптурних зображень вельмож, жерців та чиновників, ритуальних статуеток. Кам'яні портрети досить точно передають риси вдачі зображуваної людини. Це робилося для того, щоб у разі пошкодження або знищення мумії статуя могла б замінити її. Відомі статуї фараона Хефрена з чорного діориту або славнозвісне погруддя Нефертіті роботи видатного майстра Тутмоса. Цариця має довгу, вигнуту шию, легка посмішка блукає на її чарівному обличчі, викликаючи захоплення жіночою красою.

У Древнім царстві виробляються строго певні типи статуй: варта з висунутою лівою ногою й опущеними руками, притиснутими до тіла (статуя Мікеріна з богинями, статуя Ранофера); сидяча, з руками, покладеними на коліна (статуя Рахотепа і його дружини Нофрет, статуя царського переписувача Каи).

Для них характерні наступні художні прийоми: фігури побудовані зі строгим дотриманням фронтальності й симетричності. Голова поставлена прямо й погляд спрямований уперед. Фігури нерозривно пов'язані із блоком, з якого висічені, що підкреслюється збереженням частини цих блоків у вигляді тла.

Статуї розфарбовувалися: тіла чоловічих фігур у червонясто-коричневі кольори, жіночих - жовті, волосся - чорні, одягу - білого цвіту. Основний характер - урочиста монументальність і строгий спокій.

До цим загального для всіх скульптурних статуй закономірностям варто додати невеликий, але дуже істотний штрих - портретні риси в передачі особи. Неможливо переплутати особа переписувача Каї з його ледве плоским носом і видатними вилицями й особа царевича Рахотепа з напруженими зморщечками в перенісся, акуратними вусиками й пухкими губами. Гордовита особа зодчого Хеміуна, ледве повненьке, з маленьким, але енергійним і твердим ротом і особа верховного жерця Ранофера із правильно строгими й безпристрасними рисами. Довершує індивідуалізацію канонічних рис ретельна пластична обробка тіла: молодого, фізично розвиненого або повного, з в'ялою шкірою й зморщечками.

Б) Мистецтво Середнього царства (21 століття до н.е. початок 18 століття до н.е.).

Мистецтво Середнього царства являло собою складне явище. В умовах відзначеної політичної боротьби й фараони й номархи, природно, використовували також мистецтво. Ще перші фараони – з Фів, бажаючи підкреслити законність володіння престолом, прагнули наслідувати пам'ятників могутніх владик Древнього царства. Важливим моментом з'явилося поновлення будівництва царських гробниць знову у вигляді пірамід. Першим почав споруджувати свою усипальницю у вигляді піраміди той же Аменемхет I, що зважився при цьому помістити її вже на півночі, порвавши зв'язок із гробницями предків, - крок досить важкий, якщо врахувати світогляд древніх єгиптян. Прагнення фараонів початку XII династії наслідувати пам'ятників Древнього царства змусило єгипетських зодчих повернутися до зразків цього періоду. Планування пірамід і заупокійних храмів початку XII династії, і їх взаємозв’язок повністю збігаються з розташуванням усипальниць фараонів V-VI династій.

Однак внаслідок економічних умов, що змінилися, спорудження гігантських кам'яних пірамід було вже неможливо, що й відбилося на масштабах і техніку пірамід XII династії. Розміри цих пірамід значно зменшилися, наприклад, піраміда Сенусерта I мала 61 м у висоту. Будівельним матеріалом служив тепер в основному цеглу-сирець, причому різко змінився спосіб кладки піраміди. Основу її становили вісім капітальних кам'яних стін, які насходились радіусами від центра піраміди до її кутів і до середини кожної сторони. Від цих стін під кутом в 45 градусів відходили інші вісім стін, проміжки ж між ними заповнювалися уламками каменю, цеглою або піском. Піраміди облицьовувалися вапняними плитами, що з'єднувалися один з одним дерев'яними кріпленнями. Таке облицювання в основному тільки й стримувала будинок піраміди Середнього царства; не дивно тому, що ці піраміди в цей час являють собою купи руїн. Зрозуміло, у момент спорудження пірамід недоліки техніки були сховані облицюванням, і зовні піраміди початку Середнього царства точно відтворювали тип усипальниці царів Древнього царства. Так само як і раніше, до східної сторони піраміди примикав невеликий у порівнянні із самою пірамідою заупокійний храм, від якого йшов прохід до храму в долині.

В епоху середнього царства (21-18 вв. до н.е.) з'являється новий тип заупокійного храму. Яркий зразок-храм Ментухотепа I у долині Деир - ель - Бахари (західний берег Нила).

Перше, що кидається в очі нововведення, зміна місцевості: не в пустелі, а в скель Лівійського нагір'я.

Друге - ускладнення композиції заупокійного храму, що складає із двох терас, розташованих одна над іншою й завершувалась невеликою пірамідою. Горизонтальне розташування терас, підкреслені пологим пандусом, як би з вертикальними портиками, що йдуть по фасаду й з боків храму. За основним ядром комплексу йде невеликий відкритий двір, оточений колонадою. Додатковими елементами цього архітектурного комплексу були кам'яні розфарбовані статуї пануючи, що стояли на дорозі, і сад із двома басейнами перед першим залом.

Від заупокійного комплексу Менхотепа I тягнеться ниточка до храмової архітектури Нового царства, одним з найбільш ранніх зразків якого, був заупокійний храм цариці Хатшепсут (нач. 15 ввека до н.е.). Він зведений уже в знайомій нам долині Деир - ель - Бахари архітектором Сенмутом, поруч із храмом Ментухотепа I.

Сама головна новація - поховання окремо від храму. Царська мумія захована десь у схованці, у горах. Ансамбль же складається в цілому з тих же елементів, що й храм «сусіда», але з тенденцією до більшої грандіозності: три тераси, що піднімаються одна над іншою, мають більші масштаби; найбагатше розфарбування, широкі використання скульптур (понад 250 статуй), достаток колонад, дерева й штучні ставки, що розміщалися й на терасах.

Ідея просторово розвиненого храмового комплексу, підлеглого принципу центральної осі, найбільш повне й зроблене вираження одержала в ансамблях Карнака й Луксора на східному березі Нила у Фівах, присвячених богові Амону - Ра (16-15 ст. до н.е.). Основними елементами складного й гармонійного цілого були наступні об'ємні й просторові компоненти: молитовня, коронний зал, відкритий двір. Вони вибудовувалися по одній осі, що тривала за стінами довгою алеєю зі сфінксами. Чергування їх акцентувалося величезними пілонами - входами, що представляють собою плоскі трапецієподібні форми, що піднімаються над іншими архітектурними обсягами храмового комплексу. Перед пілонами розміщалися величезні скульптурні статуї фараонів і обеліски (т.зв. «голки фараона»).

Одним з найбільш зроблених храмових ансамблів серед єгипетських архітектурних пам'ятників є Луксорский храм, що називався Іпет - Рес. У більшій своїй частині побудований архітектором Аменхотепом-Молодшим в 15 ст. до н.е.

В) Мистецтво Нового царства (16-11 ст. до н.е.)

Період Нового Царства складався з декількох великих етапів, що характеризують складні шляхи розвитку культури цього часу.

Близько 17 в. до н.е. Єгипет був завойований гіксосами - прибульцями з Передньої Азії, через сторіччя іноземні завойовники були вигнані, а Єгипет знову об'єднаний у потужну державу фараонами з Фів, що перетворили Єгипет у найбільш могутню державу середини 2 тисячоріччя до н.е. Єгиптові була подвластна величезна територія, у тому числі частково Передня Азія й Нубія. Столицею знову стають Фіви, де ведеться колосальне будівництво. Основне храмове будівництво присвячується заупокійному культу й богові Амону.

Найбільше поширення в період Нового царства одержав тип храму із чітким прямокутним планом. Його ансамблевий характер був розрахований на постійну зміну вражень у численних учасників урочистих релігійних процесій. Фасад храму звертався до Нила, від якого йшла дорога, обрамлена по сторонах кам'яними сфінксами. Мірне повторення їхніх фігур створювало спокійний ритм. Алея сфінксів приводила до входу - кам'яному пілону - грандіозної, сужающей догори у формі трапеції стіні, розділеної вузьким проходом усередині. Перед пілоном споруджувалися колосальні статуї, обеліски. За пілоном відкривався прямокутний у плані відкритий двір, обнесений колонами. У Фівах були зведені колосальні присвячені богові Амону храмові ансамблі Карнака й Луксора.

Першим будівельником храму в Карнаке в16 в. до н.е., був - Аменхотеп Молодший, котрий уперше ввів в архітектуру колонаду двору. Завершальною ланкою ансамблю храму був грандіозний Гіпостільної залі розміром 103 х 52метра, споруджений в 14-13 вв. до н.е., зодчими Іупа й Хатіаі. Він являв собою цілий ліс потужних колон. Центральний, більше високий ряд колон, пропускав сонячне світло, що поступово поглинався сутінком бічних рядів. Колони Карнака й Луксора мали потужні капітелі й уподібнювалися гігантським квітам лотоса й папірусу, відтворюючи кам'яний ліс, де людин почував себе билиною. У той же час завдяки теплому золотавому тону, ніжним фарбам розписів, красі рельєфів, єгипетські храми Нового царства не робили відчуття гнітючої моці каменю. Новий характер придбали гробниці царів і заупокійні храми. Гробниці фіванских царів розташовувалися в схованках скелястих ущелин, а храми зводилися на рівнині в підніжжя гір.

Заупокійний храм цариці Хатшепсут (початок 15 в. до н.е.), вибудуваний біля Фів, у Дейр-Ель-Бахри, у тій же долині, що й храм Ментухотепов, являв собою грандіозний ансамбль, що складається із трьох колосальних терас, об'єднаних пологими пандусами. Поступово піднімаючись, храм вростає в товщу скель. Мірний ритм колон і стовпів, що оточують кожну терасу, знаходить відзвук у дивній красі пустельної й дикої природи, що доповнила утвір Сенмута - будівельника цього ансамблю. Рельєфи стін храму цариці Хатшепсут оповідають про подорожі, іноземних послів, тури, що пускаються в плавання. Жіночі статуї й портрети приватних осіб стають більше пластичними, м'якими по пропрацьованості обсягів. У живописі майстра Нового царства також шукали сміливішого й складного зображення навколишнього світу. Побут знаті, полювання, бенкети, виїзди показані надзвичайно барвисто. Ускладнилася композиція, різноманітніше стали руху фігур, колорит збагатився бузковими, рожевими відтінками. У розфарбування фігур уводиться золотаво-рожевий цвіт. Жінки в прозорих одягах представлені танцюючими. (Розпис гробниці Нахта у Фівах, кінець 15 ст. до н.е.).

Кінець XVIII династії (кінець XV - початок XIV в. до н. ер.) - це період, що мав виняткове значення в історії єгипетського мистецтва.

Прагнучи підірвати авторитет жрецтва, що опирався на культи древніх богів, Аменхотеп IV висунув нове навчання, оголосивши єдиним щирим божеством сонячний диск під ім'ям бога Атона. Храми старих богів були закриті, їхні зображення знищені, а храмове майно конфісковане. Фараон покинув Фіви й побудував собі в середньому Єгипті, на тім місці, де перебуває зараз селище Амарна, нову столицю, назвавши її «Ахетатон», що значить «Небокрай Атона». За назвою місця розкопок столиці Аменхотепа IV весь період його царювання часто називається «амарнським». Сам він також прийняв нове ім'я - Ехнатон - «Дух Атона».

Природно, що не менш різкий перелом повинен був відбутися й у мистецтві, настільки тісно зв'язаному в Єгипті з релігією. І дійсно, уже пам'ятники, створені на початку правління Ехнатона, дуже сильно відрізняються від усього попередньою свідомою відмовою від канонічних форм. Розкопки Ахетатона дали можливість установити загальний характер основних його будинків. Храми, як і раніше, були орієнтовані зі сходу на захід, їхні території обнесені стінами, вхід оформлений у вигляді пілона із щоглами. Однак вони мали ряд нових рис, які були обумовлені особливостями нового культу, що відбувався під відкритим піднебінням, і необхідністю спорудження храмів, як і всього міста в найкоротший строк. Храми Атона не мали характерних для Єгипту колонних залів і, побудовані наспіх, в основному із цегли, з невисокими пілонами, вони не відрізнялися ні монументальністю, ні художньою якістю. Колонади були зведені лише до павільйонів перед пілонами. Чергування ж пілонів і величезних відкритих дворів, позбавлених портиків і наповнених рядами незліченних жертовників, додало храмам сухість і одноманітність. Розквіту, мистецтва Ахетатона раптово був покладений кінець. Реформи Ехнатона не могли закріпитися, Тутанхамон, був змушений піти на примирення зі знаттю й жрецтвом, відновивши колишній порядок, а через чверть століття після смерті Эхнатона, жерці повідомляють його єретиком, руйнують його місто, а викреслюють його ім'я зі списків «законних» фараонів - в офіційних єгипетських хронічках після Аменхотепа III значиться Хоремхеб. Значення мистецтва Амарны не обмежилося часом найближчих спадкоємців Ехнатона; воно зіграло істотну роль і в додаванні мистецтва періоду XIX династії, а тим самим і всього мистецтва другої половини Нового царства в цілому.

ВИСНОВОК

Таким чином, простеживши розвиток мистецтва Древнього Єгипту, ми можемо зробити деякі висновки щодо його культури.

Найдавніша цивілізація Сходу була єгипетська - на Нилі. Тут уперше з'явилися різні науки, література, філософська думка, образотворче мистецтво, і, нарешті, писемність.

Культура Древнього Єгипту пройшла ряд послідовних стадій розвитку. Особливого розквіту вона досягла в епохи Древнього, Середнього й Нового царства. Ці три періоди визначають своєрідність і особливості давньоєгипетської культури.

Самобутня культура Древнього Єгипту з незапам'ятних часів залучала до себе увага всього людства. Вона викликала подив у гордого своєю цивілізацією вавилонського народу. У єгиптян училися мудрості філософи й учені Древньої Греції. Великий Рим схилявся перед стрункою державною організацією країни пірамід. У Єгипті всі види образотворчого мистецтва можна назвати породженими від архітектури. Зодчество Єгипту - провідний вид мистецтва, багато в чому визначальний характер пластики й живопису. Скульптура й настінний живопис, підкоряючись архітектурі, становлять із нею єдине й органічне ціле.

Мистецтво Древнього Єгипту вражає своєю грандіозністю, незвичайними масштабами, величчям і красою. Єгипетське мистецтво з'явилося зразком для крито-микенской культури в Древній Греції. Єгипетська культура дуже вплинула й на древніх римлян.

Давньоєгипетська культура й цивілізація заклали основу для наступного культурного розвитку багатьох народів.

3. Створення нарисної системи письма

Ієрогліфічне письмо склалося із малюнків, які, наприклад, знаходять на герзейській кераміці, датованій 4 тис. років до Р.Х. Перші протоієрогліфи були знайдені в гробниці додинастичного правителя в Абідосі, датованій 33-ім століттям до Р.Х. Перше речення, записане ієрогліфами знайдене на печатці часів другої династії з могили Сет-Перібсен в Умм ель-Ка'абі. В часи Раннього царства, Середнього царства та Нового царства існувало приблизно 800 ієрогліфів. До періоду греко-романської влади в Єгипті їхнє число перевищило 5 тис.

Єгипетське ієрогліфічне письмо виникло дещо пізніше від шумерського клинопису. Питання про те, чи знали єгиптяни про клинопис, і чи не вплинув він на становлення єгипетських систем письма залишається невирішеним.

Формальний та декоративний характер ієрогліфів зумовив те, що вони використовувалися здебільшого для монументальних записів та записів священих текстів. Для щоденних адміністративних і комерційних записів та для листування існувало простіше ієратичне письмо, яке, однак, не витіснило ієрогліфічне зовсім. Ієрогліфами продовжували користуватися як в період перського, так і греко-римського правління в Єгипті. Проте, до 4 ст. залишилося небагато людей, здатних читати й писати, використовуючи цю складну систему письма. Греки та римляни не особливо цікавилися нею, а з прийняттям християнства ієрогліфи вийшли із вжитку. В 391 візантійський імператор Феодосій Великий звелів зачинити всі поганські храми. Останній відомий стародавній запис ієрогліфічним письмом (графіті Есмет-Ахома) був зроблений в 396-му р. до н. е.

4.Греція – колиска мистецтв:

Давньогрецьку історію культури традиційно розподіляють на такі дещо умовні періоди:

Ø Найдавніший період: егейська (крито-мікенська) культура (ІІІ тис. – ХІ ст. до н.е.)

Ø Гомерівський чи ранньоархаїчний період (ХІ – VІІІ ст.. до н.е.).

Ø Архаїчний період (VIII – VI ст. до н. е).

Ø Класичний період (V ст.. – остання третина IV ст.. до н. е).

Ø Елліністичний період (остання третина IV – I ст.. до н. е).

А) світогляд та релігійні уявлення греків

Щоб зрозуміти специфіку давньогрецької культури, треба брати до уваги соціальні зрушення тієї історичної епохи. На відміну від країн Стародавнього Сходу, в Греції на момент її найвищого культурного розквіту(кінець архаїчного - початок класичного періодів) склався не монархічно деспотичний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами державами правили колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, яка виховувала у греків особливий світогляд. Ідеалом суспільства стає вільна і політично активна людина, небайдужа до долі держави. Саме вона була об'єктом і змістом культури. <<Людина - мірило всіх речей>>, - казав грецький філософ Протагор. Герой культури Давньої Греції - реальна людина. Навіть грецькі боги є антропоморфними, тобто мають людську подобу, чесноти та вади. Грецька культура базується на міфологічній основі. Формування загальновідомого грецького пантеону відбулося лише в архаїчну епоху. Космогонічні уявлення греків майже не відрізнялись від уявлень багатьох інших народів. Вважалося, що споконвіку існували Хаос, Земля (Гея) та Ерос - життєва основа. Гея народила зоряне небо - Уран, який став першим володарем світу та чоловіком Геї. Від Урана та Геї народилося друге покоління богів - титани. Титан Кронос скинув владу Урана. В свою чергу діти Кроноса - Аїд, Посейдон, Зевс, Гестія, Гера, Деметра - під проводом Зевса скинули Кроноса і захопили владу над Всесвітом. Верховним богом став Зевс - володар грому, неба та блискавки, Посейдон – богом вологи, Аїд – повелителем підземного світу. повелителем підземного світу. Дружина Зевса Гера була покровителькою шлюбу, Гестіл - богинею домашнього вогнища. Як богиню землеробства шанували Деметру, дочка якої Персефона, викрадена Аїдом, стала дружиною цього бога. Сонячний бог Геліос, син титана Гіперіона, на колісниці, запряженій четвіркою вогняних коней, щоденно об'їжджав небо. Від шлюбу Зевса і Гери народились Геба - богиня юності, Арес - бог війни, Гефест- бог вулканічного вогню та ковальства. Серед нащадків Зевса особливо виділявся Аполлон - бог світлого начала в природі. Він вважався покровителем мистецтв, чоловіків, богом-цілителем і одночасно смертоносним богом, який розносить епідемії. Сестра-близнючка Аполлона Артеміда – богиня полювання і покровителька молоді. Багатосторонніми були функції Гермеса, спочатку бога достатку, потім- торгівлі, покровителя ошуканців і злодіїв, патрона ораторів і спортсменів. Також Гермес вважався опікуном таємних знань, магії та чародійства. Лише йому дозволялося безкарно входити до царства мертвих і вільно виходити звідтіля, оскільки Гермес виконував функції провідника душ до Аїду. Діоніса поважали як бога виноробства. Великою повагою користувалася Афіна- богиня мудрості та війни. Постійна супутниця Афіни - богиня перемоги Ніка, символ мудрості Афіни - сова. Афродіті, народженій з морської піни, поклонялися як богині кохання та краси. Син Зевса і смертної жінки Алкмени Геракл нібито заснував Олімпійські ігри, здійснив 12 подвигів і після смерті опинився на Олімпі, де також став безсмертним.

Б) Крито-мікенська культура

Еллінська цивілізація мала великих попередників, а саме Крито-Мікенську цивілізацію. На рубежі ІІІ тис. до н. е. на о. Крит виникають перші осередки розвиненої культури. В історії цієї цивілізації виділяють кілька етапів:

1. Стародавній, що продовжувався з 2600 до

2000 рр. до н. е., було названо ранньомінойським за іменем легендарного правителя Криту царя Міноса.

2. Розквіт культури припадає на першу половину ІІ тис. до н. е., від 2000 до 1425 року, - до періодів средньомінойського та початку пізньомінойського.

3. Час з 1425 до 1150 рр. був завершенням пізньо-мінойського періоду. На ці сторіччя припало руйнування як природними силами, так і ахейськими племенами міста Кноса, занепад могутності Крита, загибель його культури та поява ахейських центрів Балканського півострова.

Правили Критом царі, які виконували нерідко роль жерців, оскільки релігійним церемоніям відводилося значне місце. Існували армія, сильний флот. Критяни були відомі як безстрашні мореплавці, що підтримували жваву торгівлю з іншими народами. Природа цього середземноморського острова була багатою. Соковиті трави на пасовищах для худоби, пишна рослинність у родючих долинах, велика кількість винограду, оливкових гаїв, посіви льону, шафрану- всім цим славився Крит ще в сиву давнину.

Ця культура мала світський,переважно палацовий характер. Найбільшим був палац, споруджений у м, Киос,Рештки його в 1900 р. знайшов англійський археолог Артур Еванс. Палац складався з сотень різних приміщень, згрупованих навколо великого центрального двору. В їх числі були тронний зал, колонні зали, оглядові тераси, навіть ванні кімнати. Стіни ванних кімнат прикрашають відповідні для такого місця розписи, котрі зо6ражають дельфінів і риб, що літають. Споруда мала надзвичайно заплутаний план, Ходи і коридори раптово переходять в підйоми і сходові спуски, до того ж палац був багатоповерховий. Не дивно, що людська уява створила легенду про Лабіринт, жахливе чудовисько Мінотавра та дівчину Аріадну, яка за допомогою клубка ниток вивела царевича Тезея із підземелля палацу.

На острові знайдено безліч невеликих скульптур, особливо статуеток богинь зі зміями: змії вважалися хранительками домівки. Богині в спідницях з воланами, вузькими відкритими ліфами і високими зачісками виглядають вельми кокетливо. Критяни були прекрасними майстрами кераміки: глиняні вироби красиво розписані, особливо ті, на яких з великою жвавістю зображено морських тварин, наприклад восьминогів, що охоплюють своїми щупальцями округлий корпус вази. Критські митці були й майстрами карбування, про що свідчать знахідки дорогоцінних ваз, келихів.

Наприкінці XV ст. до н. е. острів зазнав катастрофи, внаслідок якої мінойська цивілізація перестала існувати. Вчені припускають, що це було виверження вулкана на острові Тіра. Територію острова зайняли ахейські племена, а все корінне населення перебралося на материк.

Значного впливу критської культури зазнала мікенська цивілізація, розквіт якої припав на ХV- ХІІІ ст. до н.е. Жителі цих місць – греки-ахейці – будували свої міста-фортеці на високих пагорбах, звідки пішла назва «акрополь» -верхнє місто, де й зводились царські палаци. Ця культура була знищена в ХІІ ст. до н. е. під час навали дорійців. Та крито-мікенська спадщина відіграла велику роль розвитку грецького мистецтва.

Гомерівський період

Наступний період еллінської культури (XI-VIII ст. до н. е.) називається

<<гомерівським>>, тому що основні дані про нього вчені отримали з

двох епічних поем, автором яких був поет вже архаїчного періоду Гомер. Від

цього періоду майже не лишилося пам'ятників архітектури чи монументальної

скульптури. Однак ми маємо уяву про гончарне ремесло, близьке до мікенської кераміки. Найдавніший глиняний посуд був прикрашений геометричним візерунком із горизонтальних смуг коричневого лаку. Пізніше у розписах кераміки з'явились фігури тварин, птахів та людей. До VIII ст. відноситься дипілонська амфора, що служила надгробним пам'ятником на кладовищі

Афін. Виразні її монументальні форми; широкий масивний корпус, гордо піднімається високе горло. Вона здається не менш величною, ніж струнка колона храму або статуя могутнього атлета. Всю поверхню її розділено на фризи, в кожному з яких свій узор, з меандром різного типу, що часто повторюється. На найширшому місці представлена сцена прощання з померлим. Справа і зліва від покійного - плакальники із заламаними над головою руками. Про монументальну скульптуру є свідоцтва тільки в описах стародавніх авторів. Це так звані ксоани - статуї з дерева та каменю.

Архітектура та мистецтво архаїчного періоду

В архаїчний період Греція випередила в своєму розвитку сусІдні культури. Саме тоді було закладено підвалини всіх тих процесів, які яскраво проявилися вже у класичний період. На руїнах мікенських міст, знищених дорійцями, виникала нова культура. На зміну палацам і фортецям прийшли численні культові споруди, храми. Світське будівництво відійшло на другий план. Грецький храм був центром міського життя, релігійної, політичної та економічної діяльності. На священних ділянках, обнесених огорожею, біля східного фасаду храму просто небаставився вівтар, а всередині - статуя божества. Розвиток грецького храму йшов від простих форм до складних, від дерев'яних до кам'яних. Поступово виник оточений з усіх боків колонами периптер. Вхід був зазвичай зі сходу. Основне приміщення- наос, або целла, де знаходилася статуя божества - розташовувалося за переднім - пронаосом. Позаду целли - в адітоні або опістодомі – зберігалися дари.

З VIII ст. до н. е. в архітектурі складаються два ордери: дорійський та іонійський. Дорійський відрізнявся тяжінням до монументальності, досконалості пропорцій. В іонійському ордері цінувалася легкість, вишуканість, примхливість ліній. Колони дорійського ордена розділені вертикальними жолобками – канелюрами, що мають гострі грані, увінчані простою капітеллю і стоять безпосередньо на верхньому ступені, не маючи бази. Дорійський фриз складасться з тригліфів і метопа, архітрав суцільний. У дорійському ордері переважають чіткі різкі лінії, деяка ваговитість форм. Будівлі його строгі за своєю зовнішністю, відчуття, виражені в них, мужні. Колони іонічного ордера стоять на базах, їх капітель утворює завитки-валюти ребра Канелюр по боках стесані й мають доріжки, замість тригліфо-метопного фриза - безперервний рельєфний. Форми в іонічному ордері більш вишукані, колони здаються тоншими і стрункішими, гнучкі лінії валют вносять примхливість до контуру архітектурної опори. Бази колон часто мають складну профілізацію. Іонічна

колона ніби покликана нести меншу тяжкість, ніж дорійська, в ній більше жіночності. Серед споруд того часу відомі храм Аполлона в Сиракузах; храм Гери на о. Самос та одне з семи чудес світу - храм Артеміди в Ефесі.

З кінця VII ст. до н. е. виникає монументальна грецька скульптура. Поширеними в цей період стають два типи скульптури: оголеного юнака (курос) та оголеної дівчини (кора). Оскільки на змаганнях юнаки виступали оголеними, то скульптура з перших своїх кроків почала вирішувати проблеми пластики оголеного чоловічого тіла. Фігури куросів (їх ще називають <<архаїчними аполлонами >>) монументальні, мають підкреслено атлетичну статуру: широкі плечі, вузькі стегна. Кути вуст ледь піднято, що дозволило вченим ввести термін <<архаїчна посмішка>>, очі широко відкриті. Матеріалом для них слугували камінь, дерево, мармур, бронза. Статуї кор зустрічаються рідше. Оскільки жінки того часу не брали участі у спортивних змаганнях, то їх зображали одягненими в хітони та пеплоси. Це робилося також з етично-релігійних міркувань, адже давньогрецькі статуї мали ритуально-культове призначення. Очі кор. подовжені, широко розкриті, <<архаїчну посмішку>> ледь намічено. Звичайно кор. розфарбовували. В чоловічих фігурах підкреслено статичною лозою стриманість, мужність, силу. Стриманість, благородство при підкресленій жіночості, ніжності можна бачити в образі кор. Усе це відбивало моральні ідеали греків періоду архаїки. У VI ст. до н. е. великого поширення набули рельєфи. Майстри прикрашали ними храми, скарбниці, надмогильні або присвятні плити, що ставили на честь знатної події і були принесені в дар божеству.

Наука та літ –ра архаїчного періоду дом. Завд

Класичний період

Слідом за архаїчним прийшов класичний період, що характеризується розквітом демократії, мистецтва, філософії, літератури, театру, риторики, права. Це був насправді зоряний час · Еллади, найвищий зліт її загальнолюдського

генію. Цьому підйому багато в чому сприяла блискуча перемога греків у війні з

Персією. Вона продемонструвала життєвість грецької демократії, її перевагу

у порівнянні зі східною перською деспотією. Греко-перські війни суттєво вплинули на соціально-економічний розвиток Греції, сприяли поширенню рабства. Особливо відбилися наслідки воєн на становищі Афін. Це місто стає центром політичного культурного життя Еллади.

Дата добавления: 2015-10-28